Проблеми реалізації права на охорону здоров’я у призмі медичної реформи в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Проблеми реалізації права на охорону здоров'я у призмі медичної реформи в Україні

Уварова Н. В.

доктор юридичних наук, доцент, доцент кафедри кримінального процесу Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

Сьогодні в Україні триває реформа фінансування системи охорони здоров'я (далі - медична реформа), схвалена відповідним розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 1013-р [1]. Метою названої реформи є створення та запровадження нової моделі фінансування, яка передбачає чіткі та прозорі гарантії держави щодо обсягу безоплатної медичної допомоги, кращий фінансовий захист громадян у випадку хвороби, ефективний та справедливий розподіл публічних коштів та скорочення неформальних платежів, створення стимулів до поліпшення якості надання медичної допомоги населенню державними і комунальними закладами охорони здоров'я [1].

Для забезпечення реалізації медичної реформи було прийнято Закон України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» від 19.10.2017 № 2168-VIII, відповідно до якого запроваджувались державні фінансові гарантії надання необхідних пацієнтам послуг з медичного обслуговування (медичних послуг) та лікарських засобів належної якості за рахунок коштів Державного бюджету України за програмою медичних гарантій [2].

Відповідно до частини 1 статті 3 «Державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів», держава гарантує повну оплату згідно з тарифом за рахунок коштів Державного бюджету України надання громадянам необхідних їм медичних послуг та лікарських засобів, що передбачені програмою медичних гарантій [2]. Тобто, державою гарантуються безоплатні медичні послуги та лікарські засоби для громадян, але у обсязі визначеному відповідною програмою медичних гарантій.

Згідно із положеннями статей 2, 4 Закону, програма державних гарантій медичного обслуговування населення (програма медичних гарантій) є програмою, що визначає перелік та обсяг медичних послуг (включаючи медичні вироби) та лікарських засобів, повну оплату надання яких пацієнтам держава гарантує за рахунок коштів Державного бюджету України згідно з тарифом, для профілактики, діагнос - тики, лікування та реабілітації у зв'язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв'язку з вагітністю та пологами. У межах програми медичних гарантій держава гарантує громадянам, іноземцям, особам без громадянства, які постійно проживають на території України, та особам, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, повну оплату за рахунок коштів Державного бюджету України необхідних їм медичних послуг та лікарських засобів, пов'язаних з наданням: 1) екстреної медичної допомоги; 2) первинної медичної допомоги; 3) вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги; 4) третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги; 5) паліативної медичної допомоги;

6) медичної реабілітації; 7) медичної допомоги дітям до 16 років; 8) медичної допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами [2].

Національна служба здоров'я України на сторінці у Facebook повідомляє, що: «програма медичних гарантій не обіцяє всього безкоштовно, а лише чітко визначений перелік, в межах доведеного бюджету, який наша країна може собі дозволити» [3]. Тут наголошується на тому, що державою гарантується не безоплатна медична допомога, а певний її обсяг, передбачений програмою та бюджетом.

Якщо ми звернемося до Конституції України, то статтею 49 проголошено право кожного на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Відповідно до статті, охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності. Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно -епідемічне благополуччя [4]. Як випливає із конституційної норми, жодних обмежень, встановлених програмами медичних гарантій не передбачено. Відповідно, наведеним вище Законом України від 19.10.2017 № 2168-VIII допущено звуження гарантованого Конституцією права, що не є допустимим. право охорона здоров'я

Цивільний кодекс України також визначає право на охорону здоров'я та медичну допомогу, закріплюючи їх у окремих статтях. Від - повідно до статті 283 «Право на охорону здоров'я», фізична особа має право на охорону її здоров'я. Охорона здоров'я забезпечується системною діяльністю державних та інших організацій, передбаченою Конституцією України та законом. У свою чергу, за статтею 284 «Право на медичну допомогу», фізична особа має право на надання їй медичної допомоги. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років і яка звернулася за наданням їй медичної допомоги, має право на вибір лікаря та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій. Надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться за її згодою. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування. У невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю фізичної особи, медична допомога надається без згоди фізичної особи або її батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника. Надання фізичній особі психіатричної допомоги здійснюється відповідно до закону [5]. Наведене також дає підстави стверджувати, що Цивільний кодекс України не містить положень про «обмеження» чи «межі» у наданні медичної допомоги та реалізації права на охорону здоров'я у цілому.

З іншого боку, Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2009 № 333 «Деякі питання державного регулювання цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення» затверджено перелік лікарських засобів, що в установленому законом порядку зареєстровані в Україні та включені до Національного переліку основних лікарських засобів. Останні підлягають закупівлі закладами і установами охорони здоров'я, що повністю або частково фінансуються з державного та місцевих бюджетів [6]. Умовно кажучи, це означає, що державою закріплено перелік лікарських засобів, що витрати на закупівлю яких повністю або частково профінансовано за рахунок бюджетів. Також, очевидним є те, що ті лікарські засоби, що не потрапили до переліку відшкодуванню не підлягають і «квест» щодо їх пошуку перетворюється на особисті проблеми пацієнта.

Підсумовуючи викладене зауважимо, що сьогодні все більш очевидною стає потреба приведення медичної реформи у відповідність до норм Конституції України. Звичайно, фінансована за рахунок Державного бюджету система охорони здоров'я є нежиттєздатною у сучасних умовах, але й трансформація національної системи охорони здоров'я не може відбуватися на основі суперечливих норм, що обмежують права людини.

Література

Про схвалення Концепції реформи фінансування системи охорони здоров'я: розпорядження КМУ від 30.11.2016 № 1013-р. Офіційний вісник України. 2017. № 2. Стор. 175. Ст. 50.

Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення: Закон України від 19.10.2017 № 2168-VIII. Відомості Верховної Ради України. 2018. № 5. Стор. 5. Ст. 31.

НСЗУ для пацієнта. Публікація у мережі Facebook. URL: https:// m.facebook.com/nszu.care/photos/a.103861924587275/18888529941827 0/?type=3&source=57 (дата звернення 24.11.2020).

Конституція України: Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. Відомості Верховної. Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.

Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2003 № 435-IV. Відомості Верховної Ради України. 2003. № 40. Ст. 356.

Деякі питання державного регулювання цін на лікарські засоби

і вироби медичного призначення: Постанова Кабінету Міністрів України від 25.03.2009 № 333. Офіційний вісник України. 2009.№ 27. Стор. 75. Ст. 906.

Размещено на Allbest.ru