Правова природа правочину, вчиненого під впливом насильства

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРАВОВА ПРИРОДА ПРАВОЧИНУ, ВЧИНЕНОГО ПІД ВПЛИВОМ НАСИЛЬСТВА

Алексій Р.В., кандидат юридичних наук,

головний спеціаліст відділу взаємодії з суб'єктами державної реєстрації та підвищення кваліфікації державних реєстраторів

Управління державної реєстрації

Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

м. Ужгород, Україна

Враховуючи досить велике поширення правочинів, вчинених під впливом насильства, їх наукове дослідження є актуальним, необхідним та доцільним. Оскільки особі, яка звертається до суду з позовом про визнання правочину недійсним, не завжди вдається довести факт наявності насильства чи погрози його застосування, а також причинно - наслідковий зв'язок між застосуванням насильства та вчиненням небажаного для цієї особи правочину.

Правочин вважається вчиненим під впливом насильства тому, що особа внаслідок певного фізичного чи психічного тиску була обмежена у волі вчинити так, як вона вважає за потрібне; воля особи виражалася невільно, незалежно від неї. Відповідно до ст.231 Цивільного кодексу України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним [1]. Виходячи з цього, можна зазначити, що правочин може визнаватися недійсним як у випадку застосування насильства чи погрози його застосування однією зі сторін правочину, так і у випадку вчинення насильницьких дій третьою особою за домовленістю зі стороною цього правочину з метою спонукання до його вчинення. Зокрема, таке твердження підтверджується й судовою практикою. Так, у постанові Верховного суду України від 06.03.2018 року зазначається, що для визнання правочину недійсним як такого, що вчинений під впливом насильства, не обов'язково, щоб контрагент особисто здійснював насильство, - достатньо, щоб він знав про факт насильства та використав це для примушення особи до вчинення правочину [2].

Також потрібно зазначити, що, коли ми говоримо про правочин, вчинений під впливом насильства, то маємо на увазі два його різновиди. Тобто йдеться, по-перше, про правочин, який вчиняється внаслідок застосування до однієї з його сторін фізичних насильницьких дій, а, по-друге, про правочин, вчинений в результаті психологічного впливу та тиску на особу-сторону цього правочину з боку другої сторони або ж третьої особи.

Особливістю цього правочину є й те, що воля на вчинення правочину має бути вимушена страхом, який пригнічує свободу і наносить примушеному неодмінне зло в теперішньому чи майбутньому. Просте побоювання зла ненав'язливого, досить віддаленого, не повинно вважатися погрозою. Воля визнається невільною, вимушеною тільки тоді, коли видно, що примус був прямою та безпосередньою причиною вираження волі в даному правочині; тільки таке насильство може привести до визнання правочинів недійсними [3, с. 117]. Відповідно до Принципів міжнародних комерційних договорів, сторона може відмовитися від договору, якщо договір був укладений нею в результаті невиправданої загрози, яка виходила від іншої сторони, і, з урахуванням конкретних обставин, є настільки реальною і серйозною, що не залишає іншій стороні розумної альтернативи. Зокрема, загроза є невиправданою, якщо загрозлива дія або бездіяльність сама по собі неправомірна або неправомірним є її використання в якості засобу для укладання договору [4]. Таким чином, для визнання правочину, вчиненого під впливом насильства, недійсним необхідно, щоб воля була скута реальною загрозою, яка тягне за собою настання певних негативних наслідків для особи, щодо якої застосовують насильство. Також важливою є наявність причинно-наслідкового зв'язку між застосуванням насильства та вчиненням правочину [5, с. 72].

Поряд з цим, необхідно розібратися, що таке насильство та погроза насильством. Під насильством слід розуміти заподіяння учасникові правочину фізичних або душевних страждань з метою примусити укласти правочин. Насильство породжує страх настання невигідних наслідків. На відміну від насильства, погроза полягає в здійсненні тільки психічного, але не фізичного впливу, і має місце при наявності як неправомірних, так і правомірних дій. Погроза може бути підставою для визнання правочину недійсним, коли з обставин, які мали місце на момент його вчинення, випливає, що відмова учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду його законним інтересам [6]. В.І. Крат під насильством розуміє заподіяння особі фізичних або душевних страждань з метою змусити її укласти правочин. Воно може виражатися як у фізичному, так і в психічному тиску на неї, примушуючи її таким чином до вчинення правочину [7, с. 63]. правочин насильство вада волі

Отже, насильство потрібно розуміти як фізичний чи психічний вплив на особу-учасника правочину щодо неї самої, її близьких або майна з боку іншого учасника правочину або третьої особи (за домовленістю зі стороною правочину) з метою змусити укласти правочин. Якщо буквально трактувати ст. 231 Цивільного кодексу України, то можна зробити висновок, що насильство може проявлятися у двох варіаціях (формах): фізичний тиск (власне насильство), психічний тиск (погроза застосування насильства). До фізичного тиску можна віднести нанесення тілесних ушкоджень, катування, пошкодження майна тощо. Психічним насильством можна назвати погрозу нанесення тілесних ушкоджень, погрозу пошкодити майно особи, погрозу розголосити деякі таємні відомості особистого життя, погрозу звільнити з роботи тощо [5, с. 74].

Характеризуючи ці види насильства, можна зауважити, що насильство і погроза: а) бувають спрямовані не лише на сторону в правочині, а й на її близьких; б) вони можуть виходити не лише від контрагентів, але і від третіх осіб; в) бути незаконними, хоча і не обов'язково кримінальними діями; г) стосуватися особи (її життя, здоров'я, честі, гідності, ділової репутації) або майна особи [8]. Тиск необхідно оцінювати з точки зору особистості конкретної людини з урахуванням виду правочину [9, с. 461]. Також варто зазначити те, що особи, речі чи суспільні відносини, щодо яких застосовується насильство чи погроза, повинні становити певну цінність саме для учасника правочину, оскільки кожна особистість має власний світогляд і систему цінностей. Так, наприклад, одна особа може спокійно віднестися до знищення її майна і, відповідно, застосування такого роду тиску не змусить її до вчинення правочину. У той час, як іншу особу в схожій ситуації такі насильницькі дії спонукатимуть до вчинення такого правочину.

Таким чином, якщо брати до уваги наукові дослідження більшості вчених, то можна зазначити, що, характеризуючи застосування насильства (як фізичного, так і психологічного) як вади волі при вчиненні правочину, необхідно врахувати такі особливості: 1) характер загрози (чи призведе вона до настання того ефекту, який би «посприяв» вчиненню небажаного правочину), її серйозність (наскільки ця загроза є небезпечною та вірогідною, характер особи, яка погрожує чи застосовує насильство тощо); 2) реальність реалізації погрози чи застосування насильства; 3) істотність шкоди, яка може виникнути в разі невчинення даного правочину для особи, на яку здійснюють неправомірний вплив, її близьких чи майна; 4) насильство та погроза можуть бути застосовані не лише до особи-учасника імовірного правочину, а й до її близьких, а також погроза знищення майна цієї особи в разі невчинення правочину; 5) наявність причинно-наслідкового зв'язку між застосуванням насильства чи погрози та фактом вчинення правочину [5, с.74].

Враховуючи вищенаведене, можна зазначити, що правочин, вчинений під впливом насильства - особливий вид правочинів з вадами волі. Поряд з цим, багато аспектів цього правочину є недостатньо дослідженими, а отже, потребують подальшого більш детального вивчення.

Література