Захист прав дітей в контексті сурогатного материнства

Захист прав дітей в контексті сурогатного материнства

Костенко С.О.,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри правознавства

Кулікова А.С.,

студентка

м. Житомир

У 2020 році українське суспільство сколихнула новина про те, що 100 новонароджених дітей чекали своїх біологічних батьків з-за кордону в різних центрах репродуктивної медицини. Це привернуло увагу соціуму та призвело до гарячих дискусій. Так, одна частина суспільства не вбачала в даній ситуації нічого поганого, визнаючи лише певні складнощі регулювання відповідних правовідносин через пандемію у світі, інша ж частина суспільства вказувала на грубе порушення прав дітей. В цьому дослідженні спробуємо розібратися в юридичних тонкощах даної проблематики.

Загалом, у світі є три основних способи правового регулювання сурогатного материнства: альтруїстичний (дозволене лише некомерційне сурогатне материнство), дозвільний та заборонний. Переважна більшість провідних держав світу забороняє використання допоміжних репродуктивних технологій у вигляді сурогатного материнства. Це такі держави як Іспанія, Італія, Франція, Швеція, Угорщина, Німеччина, Ісландія, Японія, Швейцарія, Пакистан, Саудівська Аравія, Сербія та ін. [1, с. 13].

Україна - одна з небагатьох країн, яка досить лояльно ставиться до сурогатного материнства. Відповідно до норм чинного законодавства України сурогатне материнство дозволено. Виокремлюють два види сурогатного материнства: повна (гестаційна) сурогатність, що полягає у перенесенні ембріона від подружжя у матку сурогатної матері; часткова (гендерна) сурогатність, змістом якої є використання яйцеклітини сурогатної матері. У останньому випадку існує біологічний зв'язок плода із сурогатною матір'ю [2].

Відповідно до ч. 2 ст. 123 СК України, метод сурогатного материнства передбачає перенесення в організм сурогатної матері ембріона людини, зачатого подружжям (генетичними батьками). Таким чином, українське законодавство передбачає лише один спосіб - повну (гестаційну) сурогатність, а випадки застосування інших видів не врегульовані нормами про сурогатне материнство [3].

Сурогатне материнство не має окремого нормативно-правового акту, який би регулював відповідні правовідносини. Основним засобом правового регулювання відносин учасників програми сурогатного материнства виступає договір між сурогатною матір'ю та замовниками, основні вимоги до якого у законодавстві також відсутні [4, с. 35]. Також відсутній відповідний типовий договір, який міг би бути додатковим важелем захисту прав дітей та жінок.

На сьогодні практично ніяких обмежень (крім того, що замовниками може бути виключно подружжя в якому один або двоє визнані безплідними), державою не встановлено, у тому числі і для іноземців. Хоча якраз в цій площині, коли замовниками є іноземці, наявно найбільше проблем, зумовлених правовими колізіями між різними правовими системами. Так, серед інших численних випадків, прикладом зазначеного може слугувати наступний. Громадяни Франції уклали договір сурогатного материнства на території України. Після народження дітей сурогатною матір'ю їм було видано свідоцтво про народження, а генетичні батьки (іноземці) звернулися до посольства Франції в Україні з метою оформлення необхідних документів для вивезення дітей у Францію та надання їм французького громадянства. Проте посольство їм відмовило, оскільки сурогатне материнство у Франції заборонене [5]. Окрім колізій між різними правовими системами, сурогатне материнство, коли замовниками є іноземці, є небезпечним ще й тому, що Україна тоді не в змозі проконтролювати долю таких дітей, власне тому, у багатьох країнах світу де дозволено сурогатне материнство заборонено надавати такі послуги іноземцям.

В юридичній літературі противники сурогатного материнства роблять закид про те, що вказані правовідносини є не що іншим, як кримінально караним діянням, а саме торгівлею людьми. Прихильники ж сурогатного материнства вважають відповідний договір - договором про надання послуг щодо виношування та народження дитини. Пропонується навіть виокремити в ЦК України відповідний самостійний вид договірного зобов'язання [6, с. 12].

Однак, навіть ототожнення договору про сурогатне материнство з договором надання послуг не усправедливлює відповідні правовідносини. Адже ознаками договору про надання послуг є те, що послуга є різновидом товару, адже вона спрямована на задоволення потреб і має грошову оцінку, тому виникає питання - як можна говорити про договір надання послуг в контексті життя дитини та й, взагалі, розцінювати дитину як товар або предмет, який має встановлену ціну. Таким чином, право на життя втрачає свою найвищу соціальну цінність та розцінюється через призму грошових сум. Варто зазначити, що даний вид правочину розглядає ще ненароджену дитину як товар, який повинен зародитись, вирости в утробі жінки, а також передатись потенційним батькам. Зазначене розуміння правочину містить ознаки експлуатації як тіла жінки, так і тіла дитини.

В українському суспільстві немає одностайності щодо сурогатного материнства. Прихильники дозвільного способу відповідного регулювання обґрунтовують свою позицію тим, що сурогатне материнство є одним із способів вирішення проблеми безпліддя та забезпечення права кожного та кожної на батьківство та материнство. Вони вважають, що сурогатне материнство відповідає праву жінки самостійно розпоряджатися своїм тілом [7]. Якщо проаналізувати ці аргументи, то в них чітко прослідковується вектор захисту прав потенційних батьків та захист бажання сурогатної матері заробити таким шляхом гроші. Відбувається усправедливлення інтересів обох сторін. І абсолютно залишають поза увагою та поза захистом діти, народжені від сурогатних матерів. На жаль, дану позицію прийняла наша держава - на законодавчому рівні врегульовано (нехай і з недоліками) юридичну процедуру сурогатного материнства до моменту отримання грошей, натомість жодним чином не врегульовано захист прав таких дітей. З чого можна зробити висновок, що в Україні сурогатне материнство - це не спосіб вирішення проблеми безпліддя, а вид комерції.

Що ж стосується права біологічних батьків мати дітей, то тоді має гостро постати питання і відповідальності. Адже, якщо потенційні батьки звертаються до сурогатних матерів з метою вирішення проблеми безплідності, і не розглядають дитину як товар, то гіпотетично, вони повинні любити свою дитину, якою б вона не була, навіть якщо вона хвора. Звісно, безумовна любов не може бути передбачена договором, як і не можна законодавчо зобов'язати таких батьків забирати свою дитину. Однак, було б цілком справедливо, якщо такі батьки, маючи на рівні закону вибір забирати дитину чи залишати, були б зобов'язані утримувати свою дитину до повноліття або сплачувати інші компенсаційні платежі у випадку небажання забирати хвору дитину. На нашу думку, це б суттєво відсіяло «недобросовісних батьків», а також хоча б на мінімальному рівні захистило права відповідних дітей.

Отже, резюмуючи, варто зазначити, що, враховуючи виклики сьогодення у сфері сурогатного материнства, настав час Україні змінити свій підхід до правового регулювання відповідних правовідносин. Так, з метою захисту прав дітей, народжених від сурогатних матерів вбачається за доцільне: заборонити в Україні комерційне сурогатне материнство; заборонити сурогатне материнство, коли потенційними батьками є іноземці, в державі яких заборонено сурогатне материнство, адже така ситуація унеможливлює визнання батьками біологічних батьків у своїй країні та перетин кордону з такими дітьми; розробити та затвердити відповідні типові договори, в яких державою буде визначено істотні умови, що сприятимуть захисту прав таких дітей; встановити відповідальність біологічних батьків у вигляді утримання дитини або встановлення інших компенсаційних платежів, у разі якщо біологічні батьки не хочуть забирати (усиновлювати) дитину, внаслідок хвороби чи з іншої причини. Реалізація зазначених вище пропозицій сприятиме розбудові правової держави в Україні, де людина визнається найвищою соціальною цінністю.

Список використаних джерел

законодавство сурогатний материнство право

1. Майданик Р.А. Право фізичної особи на життя: поняття, елементи, виникнення і припинення. Публічне право. 2016. №3. С. 9-20.

2. КравцоваТ., КорнієнкоМ. Сурогатне материнство: проблеми правового регулювання та судової практики. URL: https://yur-gazeta.com/publications/practice/medichne-pravo-farmacevtika/surogatne - materinstvo-problemi-pravovogo-regulyuvannya-ta-sudovoyi-praktiki.html (дата звернення: 01.11.2021).

3. Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 6 жовтня 2010 р. у справі №2-2283-1/10. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/11647727 (дата звернення: 01.11.2021).

4. Бассай Н. Програми сурогатного материнства і право дітей на сім'ю. Вісник АПСВТ. 2017. №2. С. 33-38.

5. Вирок Берегівського районного суду Закарпатської області від 17 травня 2011 р. у справі №1 131/11. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/15625789 (дата звернення: 15.11.2021).

6. Сурогатне материнство в Україні. URL http://dspace.onua.edu.ua/bitstream/handle/11300/9691/%25D0% 259C % 25D0% 25B 0% 25D1% 2582% 25D0% 25B8% 2520% 25D0% 25B9% 2520% 25D0% 25BC % 25D0% 25B0% 25D1% 2587% 25D1% 2583% 25D1% 2585% 25D0% 25B0.pdf? sequence=1&is Allowed=y (дата звернення: 15.11.2021)

7. Національна Асоціація Адвокатів України Сурогатне материнство: нормативна «Ахіллесова п'ята». URL: https://medcom.unba.org.ua/publications/publications/print/5538surogatnematerinstv o-normativna-ahillesova-pyata.html (дата звернення: 15.11.2021).

Размещено на Allbest.ru