До питання про права на машинно генеровані дані

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет «Одеська юридична академія»

ДО ПИТАННЯ ПРО ПРАВА НА МАШИННО ГЕНЕРОВАНІ ДАНІ

Некіт К.Г. кандидат юридичних наук,

доцент, доцент кафедри цивільного права

Бурхливий розвиток промислового Інтернету речей (IIoT) з високою вірогідністю може привести до нової промислової революції. На думку аналітиків, до 2030 року IIoT може додати до глобальної економіки 14,2 трильйона доларів. Потенційний прибуток завдяки промисловому Інтернету речей може скласти 7,1 трильйона доларів для Сполучених Штатів, 1,8 трильйона доларів для Китаю, 700 мільярдів доларів для Німеччини та 531 мільярд доларів для Великобританії [1].

Підключені до Інтернету пристрої щоденно створюють величезні обсяги інформації. Наприклад, смарт-годинники відстежують фізичну активність людини, вимірюють серцевий ритм, кількість кроків, тиск тощо. Смарт-автомобілі щоденно збирають найрізноманітнішу інформацію - стосовно трафіку, заторів на дорогах, стану доріг, улюблених маршрутах та звичках власника машини. Частина з таких даних є очевидно персональними, навіть особливо чутливими даними, однак інша частина, яка може бути відділена від конкретної фізичної особи та деперсоніфікована, очевидно, має складати окрему категорію інформації. Така інформація може використовуватись як іншими особами (для розуміння оптимальних маршрутів), виробниками розумних пристроїв (для вдосконалення продуктів свого виробництва), для державних структур (для поліпшення стану доріг та ситуацій на дорогах) тощо. Саме тому останнім часом все частіше говорять про необхідність розробки особливого правового режиму для даних, згенерованих машинами.

Обираючи правовий режим для машинно генерованих даних, перш за все, необхідно здійснити категоризацію величезного масиву даних, які створюються кожного дня. З цією метою необхідно, перш за все, виділити дві категорії даних - власні (персональні) та спільні дані (ті, які можуть передаватись третім особам і використання яких представляє певну цінність). Останні можуть бути поділені на три групи: 1) дані, якими можна ділитись з довіреними партнерами, зокрема, конфіденційні дані; 2) дані, якими можна ділитись із зацікавленими третіми особами, або індустріальні дані; 3) дані, якими можна ділитись із будь-ким, або відкриті дані [2]. Очевидно, найбільший інтерес з точки зору заснованої на даних економіки та розвитку бізнесу представляють індустріальні дані, щодо яких ведеться дискусія про можливість їх комерційного використання. При цьому постають два найважливіші питання - кому належать права на такі дані і які саме права тут виникають.

Структура Інтернету речей обумовлює наявність численних зв'язків між різноманітними суб'єктами, зокрема, виробниками пристроїв, постачальників комплектуючих частин, розробниками програмного забезпечення та компаніями, які аналізують масу зібраних даних. Тому важко визначити, хто з них у кінцевому підсумку може вважатися володільцем згенерованих машинами даних. Станом на сьогодні, володільцем даних вважається той, хто сам створив дані або має право власності на механізм, який створив дані [1].

Однак відповідно до положень чинного законодавства, дані не можуть належати суб'єктам на праві власності. Власники механізмів, що створюють дані, фактично лише контролюють доступ до даних, на якому праві їм належать такі дані станом на сьогодні законодавством не визначено. Тим не менш, будь-який представник бізнесу, як-от власник пристроїв, підключених до Інтернету, виробники комплектуючих, постачальники сировини тощо можуть мати зацікавленість у доступі до згенерованих машинами даних. Однак власники об'єктів, які генерують дані, досить часто не дають доступ іншим суб'єктам до даних протягом функціонування пристроїв, які їх генерують. Це дає підставу дослідникам стверджувати, що власники активів, які генерують дані, фактично мають подібну до права власності можливість адміністрування даних та право відмови у доступі до даних усім іншим зацікавленим особам, навіть незважаючи на те, що в них немає справжнього права власності на такі дані [2].

Станом на сьогодні права на машинно генеровані дані розглядаються також крізь призму права інтелектуальної власності. Об'єкт, який генерує дані, може збирати та використовувати дані датчиків для моніторингу продуктивності та власного стану, а також прогнозування та планування його технічного обслуговування. Такі дані можуть бути відправлені в центр обробки даних для хмарного зберігання та/або обробки. Внаслідок обробки та аналізу згенеровані машинами дані перетворюються на бази даних, які сьогодні визнаються об'єктами права інтелектуальної власності. Отже, організація, яка виконує роботу з обробки та аналізу даних на законних підставах отримує права інтелектуальної власності на такі оброблені дані. Вони можуть передавати права використовувати такі дані третім особам, до яких при цьому не переходять права інтелектуальної власності.

Сервіси обробки даних збирають дані для отримання додаткової цінності, що може принести комерційну вигоду іншим об'єктам. Коли виробник збирає дані щодо значної кількості об'єктів, можна виявити певні тенденції. Інформація, отримана в результаті аналізу активів одного виробника, може бути використана на користь інших, які стикаються з аналогічними проблемами. Цей зворотний зв'язок дозволяє іншим учасникам екосистеми отримати вигоду із взаємного досвіду та сприяє підвищенню ефективності всіх підприємств [1].

Отже, права інтелектуальної власності виникають на етапі, коли дані використовуються для конкретних цілей, наприклад, як частина нових досліджень і розробок. Наразі суб'єкти намагаються керувати згенерованими машинами даними через інститут прав інтелектуальної власності [2]. Однак це не дає відповіді на питання щодо прав не необроблені дані, згенеровані машинами.

На рівні Європейського Союзу (ЄС) на вирішення проблеми прав на машинно генеровані дані спрямований новий Закон про дані, який знаходиться на етапі обговорення. Закон про дані має доповнити інші заходи ЄС для створення міцної основи для цифрової довіри, відкриття даних державного сектору, видалення цифрових кордонів, заохочення торгівлі даними, відкриття конкуренції та сприяння кращій безпеці на єдиному ринку ЄС. Закон спрямований на заохочення обміну даними між представниками бізнесу для полегшення доступу та використання даних для реалізації повного потенціалу економіки даних ЄС.

Одним із завдань в процесі розробки Закону про дані є надання відповіді на питання, чи можуть права на базу даних охоплювати машинно згенеровані дані та за яких обставин [4]. Отже, можливість реалізації прав на машинно згенеровані дані за допомогою права інтелектуальної власності на бази даних дискутується на рівні європейського законодавства.

Тим не менш, питання про необроблені дані, які генеруються пристроями, підключеними до Інтернету речей, поки що залишається відкритим. Видається, що правовий режим таких даних слід визначати виходячи з розуміння їх сутності. Нами вже підіймались питання про те, що на сучасному етапі розвитку суспільства постає питання про необхідність розрізнення двох відмінних категорій - інформації та цифрових даних, які співвідносяться як загальне та конкретне [5]. Основна відмінність цифрових даних полягає в тому, що вони не призначені для обробки з метою перетворення на знання. Тому спробуємо відшукати відповідь, чи не слід вважати машинно генеровані дані цифровими даними, що дозволило б поширити на них правовий режим права власності.

Машинно генеровані дані мають цінність, оскільки містять остаточний запис у реальному часі про всі дії та дії користувачів, а також транзакції, програми, сервери, мережі та мобільні пристрої [6]. Дані, згенеровані машинами, мають значний потенціал для навчання та вирішення проблем. Використання таких даних може сприяти покращенню виробництва, удосконаленню налаштування бізнес-процесів, пришвидшення вирішення проблем та у цілому розвитку економіки. Однак все це можливо завдяки тому, що вони обробляються і перетворюються на знання щодо певної галузі, проблеми тощо. Отже, цінність згенерованих машинами даних виникає саме завдяки їх обробці, самі по собі необроблені дані навряд чи мають економічну цінність. Тому такі дані є інформацією за своєю правовою природою та особливості їх використання, розпорядження ними та їх охорони мають визначатись правилами про інформацію як особливий об'єкт цивільних прав. машинний дані інтелектуальний власність

Література

1. Hitchin P. The Industrial Internet of Things: Who Really Owns Your Data? URL: https://www.ge.com/power/transform/article.transform. articles.2017.may.the-industrial-intemet-of-thi#

2. Seppala T First considerations towards industrial data sharing practices. URL: https://www.raute.com/blog/industry-insights/first-considerations-towards-industrial-data-sharing-practices/

3. Sidaka S., Modral J. EU's possible Data Act: What can we anticipate from the Inception Impact Assessment and the Consultation? URL: https:// www.dataprotectionreport.com/2021/07/eus-possible-data-act-what-can-weanticipate-from-the-inception-impact-assessment-and-the-consultation/

4. Некіт К. Г. Цифрові дані та інформація як об'єкти права власності. Часопис цивілістики. 2021. № 42. С. 38-44.

5. What Is Machine Generated Data? URL: https://www.indicative.com/ resource/machine-generated-data/

Размещено на Allbest.ru