Питання вдосконалення законодавства з питань захисту прав людини в умовах використання цифрових технологій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра міжнародних відносин

Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

Питання вдосконалення законодавства з питань захисту прав людини в умовах використання цифрових технологій

Сероштан М.Г.

здобувач першого (бакалаврського) рівня

Алєксєєнко І.В.

доктор політичних наук, професор

Сьогодні кожна країна потребує своїх навичок для захисту конституційних прав і свобод своїх громадян, особливо у сфері зв'язків з громадськістю, де застосовність продуктів інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) має вирішальний вплив на життєво важливі послуги, бізнес та безпеку. всього зв'язку, життя громадян, суспільства і держави. Крім того, проникнення таких технологій у повсякденне життя потребує нових знань у новому середовищі - кіберпросторі, від якого можна очікувати не лише безлічі сервісів та переваг, а й розвитку існуючих та створення нових загроз. Ці загрози пов'язані з використанням механізмів несанкціонованого втручання в системи та порушенням безпеки інформації, яку вони обробляють, постійною еволюцією індустрії розробки та широким використанням різноманітного шкідливого та вразливого програмного забезпечення, використанням спеціальних операцій у кіберпросторі над критично важливою інформацією. інфраструктура тощо.

У 2010 році Україна підписала Конвенцію про захист людини з автоматичною обробкою персональних даних. Цей документ - перша міжнародна угода про необхідність захисту персональних даних - була складена в січні 1981 року [1].

З цієї причини у 1968 р. Європейська парламентська асамблея видала Рекомендацію № 509 про усунення загроз прав людини шляхом використання автоматизованої обробки даних [2]. У 1981 році була відкрита для підписання Конвенція про захист людини з автоматичною обробкою персональних даних (Конвенція 108). Цей міжнародний інструмент поширюється на будь-який процес обробки даних, який здійснюється як у приватному, так і в державному секторах. Документ став додатковою юридичною гарантією того, що особа має право контролювати потік персональних даних, зокрема знати, хто їх збирає, з якою метою, як вони використовуються, зберігаються чи комусь передаються.

Ця конвенція вводить поняття «адекватного» (або адекватного) рівня захисту персональних даних державою. Особливо в контексті транскордонних переказів та обмінів.

«Однак розвиток цифрового світу триває і ставить перед суспільством нові виклики. Зростає проблема нелегального витоку даних та використання персональних даних. Це дало поштовх до вдосконалення чинної Конвенції 108. У травні 2018 року Рада Європи прийняла протокол CETS №223, яким внесено до нього зміни», - пояснила Шадська.

Модернізована Конвенція 108+ встановлює суворіші правила, щоб звести до мінімуму всі ризики порушення приватності через використання технологій. Зараз це стосується як автоматизованої, так і неавтоматизованої обробки даних, але жодним чином не обмежує дії осіб для власних потреб.

Документ також посилив вимоги щодо контролю за обробкою особливої категорії даних, таких як біометричні або генетичні дані, регулювання транскордонних передач та обміну даними в контексті міжнародного співробітництва.

Важливим нововведенням став обов'язок повідомляти про витік даних.

Найближчим часом перед Україною постане питання ратифікації протоколу CETS № 223, а також відповідальності за імплементацію модернізованої Конвенції 108+.

«Одною з вимог Конвенції є створення наглядового органу у сфері захисту персональних даних із далекосяжними повноваженнями. Тому надзвичайно важливими є гарантії забезпечення її незалежності та визначення її місця в системі органів державної влади.

В Україні наразі Уповноважений Верховної Ради з прав людини контролює дотримання законодавства про захист персональних даних.

У червні 2021 року в парламенті зареєстровано проект Закону № 5628 «Про захист персональних даних». Зокрема, він служить модернізації національного законодавства у цій сфері та гармонізації його з європейськими стандартами.

Документ містить, зокрема:

* гармонізація термінології у сфері захисту персональних даних з новими міжнародними стандартами;

* деталізації та роз'яснення принципів обробки персональних даних;

* більш чітке формулювання причин обробки персональних даних;

* детальні та прозорі вимоги щодо згоди на обробку персональних даних, які запобігають неправомірному використанню та маніпуляціям;

* розширення прав суб'єктів персональних даних та механізмів їх реалізації;

* чітке визначення відповідальності відповідальної особи та оператора персональних даних;

* порядок повідомлення про втрату персональних даних;

* Обробка передачі персональних даних на територію іноземних держав та міжнародних організацій;

* фінансова відповідальність, адміністративно-господарські санкції до відповідальної особи та/або оператора за порушення права на захист персональних даних та гарантії ефективності закону та дотримання його вимог [3].

Він також значно розширює права суб'єкта даних, зокрема визначає механізми захисту прав на інформацію, доступу до персональних даних, виправлення персональних даних, право суб'єкта даних бути забутим, заперечення проти обробки персональних даних. дані та їх обмеження, права суб'єктів даних на захист їх прав і збитків тощо.

Аналіз чинного законодавства України свідчить про те, що існуючі права та обов'язки людей та громадян у сфері інформації слід розглядати як особливу групу прав - інформаційні права, до яких належать: право на вільний пошук інформації, право на інформацію, право на інформацію, право на інформацію, право доступу тощо.

На думку Бєлєвцева В. В. у правовій системі Української держави існують дві можливості інформаційних прав і свобод людей і громадян: 1) шляхом прийняття нових нормативно-правових актів національного характеру, які закріплюють нові інформаційні права людей і громадян; 2) шляхом ратифікації міжнародних договорів, що містять нові інформаційні права людей і громадян. Дослідження законодавства України про інформаційне забезпечення показало існування такого правового явища, як правовий механізм захисту інформаційних прав і свобод людей і громадян, який є своєрідним механізмом захисту прав і свобод людей і громадян в цілому [4].

Правовий механізм захисту інформаційних прав і свобод людей і громадян поділяється на нормативно-правовий та організаційно-правовий. Нормативно-правова форма виражається в прийнятті нормативно-правових актів або у внесенні в діючі нормативно-правові акти таких змін, які можуть сприяти захисту інформаційних прав людини і громадянина. На основі аналізу елементів нормативно-правового механізму захисту інформаційних прав і свобод людини і громадянина, його характеристики як правового явища, що полягають у своєрідності інформаційної сфери, в якій цей механізм реалізується, а також об'єкти (об'єкти), з якими існують відповідні правовідносини (інформація та її носії) [5]. Слід підкреслити, що правовий механізм захисту прав людини і громадянина є частиною правового механізму захисту всіх конституційних прав та обов'язків. Однією з найважливіших складових правового механізму захисту прав людини і громадянина в Україні є їх гарантії. Зміст правових гарантій інформаційних прав і свобод людей і громадян, які закріплені в міжнародно-правових актах і національному законодавстві, практично ідентичний. Однак причини їх можливого обмеження та безпосередніх обмежень, визначені в міжнародних документах та національному праві, не завжди збігаються. У цьому контексті пропонуємо уніфікувати перелік причин обмеження інформаційних прав і свобод людей і громадян та скласти перелік випадків їх негайного обмеження з подальшим правовим закріпленням. Необхідно звернути увагу на особливості нормативно-правового механізму захисту інформаційних прав і свобод людини і громадянина [6].

Можна з упевненістю сказати, що на даному етапі розвитку всесвітньої павутини майже вся інформація, записана людьми, включаючи персональні дані, обертається та/або зберігається. Основною проблемою тут є відсутність ефективних та перевірених адміністративно-правових інструментів, які могли б забезпечити повний і комплексний захист персональних даних у віртуальному середовищі (контроль місцезнаходження, транзиту, доступу до своїх даних, можливість їх відкликання тощо).

законодавство захист цифровий

Список літератури

1. Конвенція про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних (Конвенція 108)

2. Рекомендація №509

3. Законопроєкт №5628 “Про захист персональних даних”

4. Бєлєвцева В. В. Правовий захист інформаційних прав і свобод людини і громадянина в України: проблеми та перспективи / В. В. Бєлєвцева, В. Я. Настюк // Інформація і право, 2015. - № 2 (14). - С. 20-25.

5. Про інформацію: Закон України від 02.10.1992 № 2657-XII (із змінами) // Відом. Верхов. Ради України. - 1992 р. - № 48. - Ст. 650.

6. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відом. Верх. Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

Размещено на Allbest.ru