Захист прав людини при використанні сучасних цифрових технологій: правові основи

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ ПРИ ВИКОРИСТАННІ СУЧАСНИХ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ: ПРАВОВІ ОСНОВИ

Смерницький Д.В.

Проводячи відповідні дослідження дотримання прав людини в сучасних умовах використання цифрових технологій, які стрімко розвиваються та стали невід'ємною складовою суспільного життя, зазначимо, що права людини у цій сфері переважно стосуються інформації. Цифрові технології створюють відповідні умови для передачі, обробки та зберігання інформації.

Інформаційне забезпечення - це та відправна точка на якій ґрунтуються всі сфери суспільного життя.

У перекладі з латинської мови «інформація» (information) - це роз'яснення, уявлення [1, с. 717], тобто йдеться про відомості (або їх сукупність) про предмети, явища й процеси навколишнього світу. Низка авторів у дослідженнях використовують ті визначення інформації, які наведені в енциклопедичному словнику: «інформація - це відомості, що передаються людьми усним, письмовим або іншим способом [2, с. 498]. Аналізуючи визначення інформації, які наведені в енциклопедичному словнику, слід відмітити, що, на нашу думку, інформація не є лише дією, як визначено - «це відомості, які передаються людьми різними способами». Інформація може бути і рухомим (динамічним), і статичним явищем, - відомості, які за певних умов стають інформацією, але ці відомості можуть дійсно передаватися різними способами [3, с. 24].

На нашу думку, інформація - це відомості про всесвіт. Іншими словами можна сказати, що всесвіт і є інформацією. А будь-які відомості стають інформацією, якщо є суб'єкт, який їх сприймає у вигляді певних даних.

Отже, в кінцевому варіанті, на нашу думку, визначення інформації можна сформулювати у такому вигляді: «інформація - це відомості про всесвіт, які сприймаються певним суб'єктом» [4, с. 177-178].

Основоположним нормативно-правовим документом, що стосується інформації, є Закон України «Про інформацію». Види інформації за змістом встановлені у ст. 10 Закону, це: інформація про фізичну особу; інформація довідково-енциклопедичного характеру; інформація про стан довкілля (екологічна інформація); інформація про товар (роботу, послугу); науково-технічна інформація; податкова інформація; правова інформація; статистична інформація; соціологічна інформація; інші види інформації [5].

Конституцією України [6] передбачено ряд норм із зазначеного питання.

Так згідно ст. 31 Конституції кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції.

Стаття 32 передбачає, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Крім того, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (ст. 34 Конституції).

Стосовно інтелектуальної власності, то кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 41) та громадянам гарантується захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності, а також кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності, ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом (ст. 54).

Отже, з наведеного можна зробити висновок, що Конституцією України [6] передбачені норми щодо захисту прав стосовно конфіденційної інформації про особу, а також щодо використання або поширення інформації стосовно інтелектуальної власності без згоди на то її власника. В той же час, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.

Тобто, цифрові технології з метою гарантування прав людини повинні технологічними методами забезпечити вільне поширення інформації, а також передбачити створення відповідного захисту інформації, яка передається у мережі, або зберігається на відповідному обладнанні, у разі такої потреби.

Розглядаючи норму гарантування прав людини в сфері цифрових технологій, щодо забезпечення вільного поширення інформації, слід зазначити, що переважно дотримання цієї норми залежить від удосконалення технологій передачі інформації, які на сьогодні стрімко розвиваються та набули всесвітнього характеру, а також встановлення в нормативно-правових актах відповідних норм стосовно відповідальності за перешкоджання вільному розповсюдженню інформації. На сьогодні, більша частина людства у всіх сферах суспільного життя не може вже обійтися без систем електронних комунікацій, електронних ресурсів, виробництва програмного забезпечення та комп'ютерних технологій.

Щодо норми гарантування прав людини стосовно забезпечення захисту інформації, що передається чи зберігається, то забезпечення зазначеної виконання норми, на наш погляд, можливо досягти такими способами:

- обмеження розміщення інформації в інформаційних мережах - цей спосіб захисту інформації може бути забезпечений лише тільки самим власником інформації;

- створення відповідних технологій щодо захисту інформації при її передачі зберіганні, забезпечення доступу до неї тільки встановленим особам - цей спосіб повинен бути забезпечений виключно цифровими технологіями;

- встановлення в нормативно-правових актах відповідних норм щодо відповідальності за незаконний доступу до інформації та подальше незаконне її використання - цей спосіб забезпечується правовим регулюванням сфери цифрових технологій.

Розглянемо надійність кожного із способів забезпечення захисту інформації. Так обмеження розміщення інформації в інформаційних мережах є дієвим способом її збереження, особливо якщо її зовсім не розміщувати. Але в наш час розвитку цифрових технологій та впровадження їх у всіх сферах суспільного життя це вбачається неможливим.

Що стосується створення відповідних технологій щодо захисту інформації при її передачі, зберіганні, забезпечення доступу до неї тільки встановленим особам, то зазначений спосіб дає результати лише на певний проміжок часу. Адже з розвитком технологій захисту паралельно розвиваються і технології подолання такого захисту. Отже, захист буде ефективним лише на той час, до якого не будуть розроблені способи подолання цього захисту. Надалі виникає потреба розробляти нові технології захисту.

Встановлення в Кодексі України про адміністративні правопорушення та Кримінальному кодексі Україні норм щодо відповідальності за незаконний доступ до інформації та подальше незаконне її використання, на нашу думку, є дієвим способом впливу щодо забезпечення захисту інформації. В той же час, правоохоронні органи не завжди мають можливість притягнути правопорушника до відповідальності враховуючи, що цифрові технології надають можливість особі здійснювати свої дії інкогніто.

Підводячи певні підсумки розгляду питання забезпечення прав людини в сучасних умовах стрімкого розвитку та використання у всіх сферах суспільного життя цифрових технологій необхідно зазначити, що ми приходимо до думки, що самим ефективним способом стосовно забезпечення вільного поширення інформації та її захисту від протиправних посягань є поєднання наведених вище способів, тобто помірковані дії власника інформації повинні поєднуватися з розвитком відповідних технологій поширення та захисту інформації, а також з належним правовим регулюванням сфери цифрових технологій.

права людина захист конфіденційна інформація цифрові технології

Література:

1. Юридична енциклопедія. К., 1998. Т 2. 744 с.

2. Советский энциклопедический словарь. М., 1983.

3. Смерницький Д. В. Інформаційне забезпечення науково-технічної діяльності. Криміналістичний вісник. 2015. № 1 (23). С. 24-38.

4. Смерницький Д. В. Адміністративно-правове регулювання науково-технічної діяльності в Україні : дис. ... док. юрид. наук. : 12.00.07. К., 2020. 636 с.

5. Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 року № 2657XII. Відомості Верховної Ради України. 1992. № 48. Ст. 650.

6. Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141.

Размещено на Allbest.ru