Система суб’єктів державного контролю над сектором безпеки: поняття та основні види

Размещено на http://www.allbest.ru/

Система суб'єктів державного контролю над сектором безпеки: поняття та основні види

Гончаренко Г.А., к.ю.н., доцент, доцент спеціальної кафедри № 1 «Правові засади державної безпеки»

Інститут підготовки юридичних кадрів для Служби безпеки України Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

У статті розглянуто систему суб'єктів державного контролю над сектором безпеки в контексті встановлення його змісту та видів, критеріїв класифікації з позицій адміністративного-правового регулювання. Наведено наукові підходи до з'ясування змісту державного контролю, а саме: як функцію державного управління, як стадію управлінського процесу, як засіб забезпечення законності шляхом перевірки дотримання норм законодавства, забезпечення реалізації прав і свобод людини та громадянина, а також як діяльності органів, що мають державно-владні повноваження.

Установлено, що сутність державного контролю над сектором безпеки полягає у: 1) спостереженні за діяльністю відповідного підконтрольного об'єкта сектору безпеки; 2) отриманні об'єктивної і достовірної інформації про стан законності та дисципліни з питань діяльності органів сектору безпеки; 3) застосуванні та використанні заходів із запобігання й усунення порушень законності та дисципліни в діяльності суб'єктів сектору безпеки; 4) виявленні причин та умов, що сприяють порушенням законодавства з питань управління сектору безпеки; 5) ужитті заходів щодо залучення до відповідальності осіб, винних у порушенні законності та дисципліни у діяльності суб'єктів сектору безпеки. Розкрито мету державного контролю над сектором безпеки.

Запропоновано державний контроль над сектором безпеки розуміти як засіб забезпечення законності та правопорядку у сфері управління сектором безпеки, який реалізується із застосуванням сукупності контрольно-перевірочних заходів із метою дотримання норм законодавства з питань забезпечення національної безпеки, для ефективної реалізації прав і свобод людини та громадянина у цій сфері і спрямований на захист національних інтересів держави. Запропоновано авторське визначення поняття «суб'єкти державного контролю над сектором безпеки». Визначено критерії класифікації державного контролю над сектором безпеки і види суб'єктів такого контролю та проаналізовано їхні контрольні повноваження.

Ключові слова: контроль, управління сектором безпеки, державний контроль, суб'єкти державного контролю над сектором безпеки, види державного контролю над сектором безпеки.

SYSTEM OF SUBJECTS OF STATE CONTROL BY SECURITY SECTOR: CONCEPTS AND MAIN TYPES

The article considers the system of subjects of state control over the security sector in the context of establishing its content and types, classification criteria from the standpoint of administrative legal regulation. Scientific approaches to ascertaining the content of state control are given, namely: as a function of public administration, as a stage of the managerial process as a means of ensuring legality by checking compliance with legislation, ensuring the implementation of human and civil rights and freedoms, and also as the activities of bodies, they have state credentials. сектор безпеки порушення законність

It has been established that the essence of state control over the security sector is: 1) monitoring the activities of the corresponding controlled facility of the security sector; 2) obtaining objective and reliable information about the state of legality and discipline on the activities of security sector bodies; 3) application and use of measures to prevent and eliminate violations of law and discipline in the activities of security sector entities;

4) identifying the causes and conditions conducive to the violation of the law on the management of the security sector; 5) taking measures to hold accountable those responsible for violating the law and discipline in the activities of security sector entities. The objectives of state control over the security sector are disclosed. It is proposed that state control over the security sector be understood as a means of ensuring law and order in the management of the security sector, implemented using a set of control and verification measures in order to comply with legislation on national security issues, for the effective implementation of human and civil rights and freedoms in this area and aims to protect the national interests of the state. The author's definition of «subjects of state control over the security sector» is proposed. The criteria for classification of state control over the security sector and the types of subjects of such control are determined and their control powers are analyzed.

Key words: control, security sector management, state control, subjects of state control over the security sector, types of state control over the security sector.

Постановка проблеми

Адміністративно-правове регулювання діяльності органів сектору безпеки України повинно включати систему державного контролю над діяльністю відповідних органів, адже відсутність належного контролю призводить до невчасного реагування на виклики та загрози національній безпеці, порушення прав і свобод громадян. Державний контроль над сектором безпеки україни здійснюють чітко визначені законодавством суб'єкти, однак їхні повноваження можуть певною мірою дублюватися і перетинатися. Окрім того, сучасний стан державотворення характеризується процесами реформування системи управління сектором безпеки україни, проведення в державі постійних процесів оптимізації системи органів виконавчої влади, ліквідації одних державних органів та виникнення нових, у тому числі контролюючих органів, зміною переліку складу суб'єктів сектору безпеки. Вищенаведене вказує на своєчасність та актуальність даного дослідження.

Аналіз останніх публікацій

У юридичній науці окремим аспектам повноважень суб'єктів управління приділяли увагу такі вчені, як: В.Б. Авер'янов, О.Ф. Андрійко, ГВ. Атаманчук, Д.М. Бахрах, Ю.П. Битяк,. Н.П. Матюхіна, С.В. Ківалов, В.М. Гаращук, В.А. Ліпкан, О.М. Шевчук та ін. А окремі види державного контролю над сектором безпеки досліджували М.В. Сіцінська [1], О.І. Пошедін, В.Ю. Кобринський, В.О. Іващенко [3], В.А. Бондаренко, Н.О. Пустова [4] та ін. Однак дослідженню поняття та видів державного контролю над сектором безпеки приділялося недостатньо уваги, що вказує на доцільність його вивчення цього питання.

Метою статті є дослідження адміністративно-правових аспектів системи суб'єктів державного контролю над сектором безпеки в контексті встановлення його змісту та видів і з'ясування критеріїв класифікації.

Результати дослідження

У сучасних умовах розвитку юридичної думки державний контроль - це багатогранне явище, тлумачення якого потребує комплексного підходу. Немає єдиного поняття державного контролю в наукових джерелах, також не визначено термін «державний контроль над сектором безпеки» як у законодавстві, так і в підзаконних нормативно-правових актах. Так, термін «державний контроль» (зокрема, у юридичних словниках) формулюється як діяльність уповноважених суб'єктів з перевірки фактичних даних про відповідність контрольованих об'єктів формально визначеним нормативам, що завершується прийняттям рішення про заходи реагування, які є адекватними отриманим результатам [5, с. 143]. На думку О.Ф. Андрійко, державний контроль - це діяльність державних органів, яка полягає у спостереженні, аналізі й перевірці об'єктів контролю і спрямована на запобігання, виявлення й припинення дій, що суперечать установленим державою нормам, правилам і стандартам [6, с. 30]. У вузькому розумінні державний контроль розглядається як функція державного управління, що полягає у спостереженні за діяльністю об'єкта й у перевірці її відповідності управлінським рішенням, а також у попередженні й виправленні можливих помилок і неправомірних дій, що перешкоджають розвитку суспільної системи й усіх її елементів відповідно до визначених напрямів [7, с. 349-350].

О.М. Шевчук виділяє чотири наукові підходи до з'ясування змісту державного контролю:державний контроль як функція державного управління або (у більш широкому розумінні) як функція держави. Прихильниками цієї точки зору є В.Б. Авер'янов, П.М. Чистяков, З.С. Гладун, Л.О. Савченко та ін; державний контроль як стадія управлінського процесу (М.С. Студенікіна, О.П. Полінець та ін.); державний контроль як засіб забезпечення законності шляхом перевірки дотримання норм законодавства, забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина (О.М. Бандурка, О.М. Музичук та ін.); державний контроль як діяльність органів, що мають державно-владні повноваження (О.Ф. Андрійко, В.С. Шестак, О.М. Шевчук та ін.) [8, с. 26-28]. Отже, у наукових джерелах характеристика категорії «державний контроль» здійснюється залежно від певної сфери контрольного впливу.

На нашу думку, державний контроль над сектором безпеки є засобом забезпечення законності та правопорядку у сфері управління сектором безпеки, який реалізується із застосуванням сукупності контрольно-перевірочних заходів із метою дотримання норм законодавства з питань забезпечення національної безпеки шляхом ефективної реалізації прав і свобод людини та громадянина й захисту національних інтересів держави.

У межах повноважень, наданих відповідно до Конституції україни, сектор безпеки підлягає демократичному цивільному контролю (ст. 4) [9]. В.П. Горбулін та А.Б. качинський визначають, що демократичний цивільний контроль над сектором безпеки включає: 1) адміністративний цивільний контроль (система наглядово-спостережних заходів і засобів, здійснюваних із боку органів державної влади); 2) демократичний контроль (інститути громадянського суспільства), який здійснюють держава та громадянське суспільство над тими структурами, які відносять до «сектору безпеки» (в українському політико- правовому полі вживаним є термін «воєнна організація та правоохоронні органи» держави) [10, с. 43].

Наприклад, Закон «Про національну безпеку України» вказує на розуміння правової категорії «демократичний цивільний контроль» як комплекс здійснюваних відповідно до конституції і законів України правових, організаційних, інформаційних, кадрових та інших заходів для забезпечення верховенства права, законності, підзвітності, прозорості органів сектору безпеки й оборони та інших органів, діяльність яких пов'язана з обмеженням у визначених законом випадках прав і свобод людини, сприяння їхній ефективній діяльності й виконанню покладених на них функцій, зміцненню національної безпеки України (ст. 1) [9]. Здійснивши аналіз положень цього Закону, до суб'єктів контролю над сектором безпеки слід віднести: Президента України, Верховну Рада України, Раду національної безпеки і оборони України, кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, судові органи, інститути громадянського суспільства.

Далі детальніше розглянемо питання, пов'язані з метою та сутністю державного контролю над сектором безпеки. Так, на думку О.В. Савченко, під загальною метою державного контролю слід розуміти підвищення ефективності виконання державою та її органами своїх функцій, підтримання режиму законності і захист прав та свобод громадян [11, с. 163]. Як констатує Д.М. Бахрах, у системах соціального управління контроль являє собою найважливіший вид зворотного зв'язку, по каналах якого суб'єкти влади отримують інформацію про фактичний стан відносин, виконання рішень. Він використовується для підвищення виконавчої дисципліни, оцінки роботи, запобігання небажаним наслідкам, оперативного регулювання процесів [12, с. 247]. О.Ф. Андрійко мету державного контролю поділила на стратегічну й тактичну (або прикладну). Стратегічна мета - це забезпечення законності й дисципліни у суспільстві взагалі й у державному управлінні зокрема. Тактична ж мета держконтролю полягає у спостереженні й аналізі відповідності діяльності всіх суб'єктів суспільних відносин установленим державою параметрам, а також у певному коригуванні відхилень від цих параметрів [6, с. 22]. Слід погодитися з думкою В.Б. Авер'янова, що роль держави у суспільстві безпосередньо визначає сутність і призначення контролю. Основною метою останнього є підвищення ефективності державного управління шляхом аналізу, перевірки й спрямування діяльності суб'єктів управління відповідно до їх завдань і встановлених приписів. Підхід, що застосовувався у минулому і був основним під час здійснення контрольної діяльності - виявлення й покарання за допомогою контролю, - має поступитися місцем контролю спрямовуючому. Проведення останнього дасть змогу отримувати через зворотний зв'язок інформацію, на підставі якої можна робити висновки (припущення) стосовно стану чи ситуації, що виникла внаслідок виконання управлінських функцій чи поставлених завдань, приймати рішення, від- стежувати й скеровувати ситуацію. Реагування держави й органів на вчинене правопорушення у вигляді відповідальності чи «карального впливу» не дає підстав відносити останні до основних, профілюючих повноважень цих органів [13, с. 430-431]. Із нашої точки зору, основною метою державного контролю над сектором безпеки слід розуміти підвищення ефективності виконання державою та її органами своїх функцій у сфері управління сектором безпеки, підтримання режиму законності та забезпечення захисту прав і свобод громадян та захисту національних інтересів держави.

Окремо зупинимося на з'ясуванні сутності державного контролю над сектором безпеки. Так, Г.Г. Забарний, Р.А. Калюжний та В.К. Шкарупа вбачають сутність державного контролю у: 1) спостереженні за функціонуванням відповідного підконтрольного об'єкта; 2) одержанні об'єктивної і достовірної інформації про стан законності та дисципліни; 3) вживанні заходів із запобігання й усунення порушень законності та дисципліни; 4) виявленні причин та умов, що сприяють правопорушенню; 5) вжитті заходів щодо залучення до відповідальності осіб, винних у порушенні законності та дисципліни [14, с. 95-96]. Контроль, як уважає В.С. Ківалов, призначений для оцінювання «відповідності здійснення функцій завданням, поставленим перед управлінням. Контроль забезпечує конкретність управління й здійснення його відповідно до прийнятих рішень. За допомогою контролю суб'єкт управління отримує інформацію про результати діяльності, а також про ті помилки та зміни ситуації, що можуть призвести до невиконання поставлених завдань чи отримання зовсім інших результатів» [15, с. 292].

На нашу думку, сутність державного контролю над сектором безпеки полягає у: (1) спостереженні за діяльністю відповідного підконтрольного об'єкта сектору безпеки; (2) отриманні об'єктивної і достовірної інформації про стан законності та дисципліни з питань діяльності органів сектору безпеки; (3) застосуванні та використанні заходів із запобігання й усунення порушень законності та дисципліни в діяльності суб'єктів сектору безпеки;

(4) виявленні причин та умов, що сприяють порушенню законодавства з питань управління сектором безпеки;

(5) вжитті заходів щодо залучення до відповідальності осіб, винних у порушенні законності та дисципліни у діяльності суб'єктів сектору безпеки.

Слід також погодитися із точкою зору В.М. Гаращука, що суб'єктами контролю в державному управлінні є відповідні контролюючі органи (як державні, так і недержавні), відомчі й спеціалізовані, на які покладено обов'язок здійснювати контрольні дії щодо об'єкта та предмета контролю в державному управлінні [16, с. 127]. На думку Т.В. Макаренко, у вузькому розумінні це стосується лише суб'єктів, які: 1) мають статус державних органів;

2) такого статусу не мають, але наділені державою делегованими контрольними повноваженнями. Автор указує також на широке розуміння суб'єктів державного контролю. І це стосується усіх суб'єктів, що наділені контрольними повноваженнями, у зв'язку з чим мова повинна йти про міжнародних, державних, муніципальних та громадських суб'єктів контролю [17, с. 614]. З нашої точки зору, суб'єкти державного контролю над сектором безпеки - це система державних органів (посадових осіб) у сфері управління сектором безпеки, що наділені державно- владними повноваженнями, які здійснюють контрольні дії в певній послідовності та в межах своєї компетенції, відповідно до норм правових актів із питань організації сектору безпеки з метою забезпечення національної безпеки та захисту національних інтересів держави.

Варто відзначити, що стосовно розподілу на види державного контролю немає єдиної точки зору науковців. Так, С.Г. Стеценко пропонує виокремлювати державний і громадський контроль (із внутрішнім розподілом) [18, с. 195-198]; В.Б. Авер'янов здійснює поділ контролю на загальний, спеціальний (за характером і обсягом контрольних повноважень), попередній, поточний (оперативний), наступний (за часом проведення), зовнішній, внутрішній (за характером організаційних зв'язків контролюючого суб'єкта з підконтрольним об'єктом), державний, громадський (за суб'єктом здійснення) [7, с. 352-355]. В.М. Гаращук пропонує десять критеріїв для класифікації контролю у державному управлінні на види, і при цьому цей перелік, на його думку, не є вичерпним. Такими критеріями є: 1) залежно від органу, що здійснює контроль; 2) залежно від підконтрольного об'єкта; 3) за загальною сферою діяльності, яка підлягає контролю; 4) за предметною сферою діяльності, яка підлягає контролю; 5) за формами проведення; 6) за напрямами втручання в оперативну діяльність підконтрольної структури; 7) за ступенем (глибиною) втручання в оперативну діяльність підконтрольного органу; 8) за часом його проведення;

9) за об'єктом (кількістю) видів діяльності підконтрольної структури, що досліджується; 10) з використанням технічних засобів і спеціальних приладів та без таких тощо [19, с. 88]. О.М. Шевчук доповнює вищенаведені критерії такими: 1) за суб'єктом ініціативи їх проведення; 2) за обсягом повноважень суб'єктів державного контролю; 3) за структурною побудовою органів виконавчої влади; 4) за режимом контролю; 5) за підставами проведення перевірки; 6) за джерелами отримання даних щодо проведення контролю; 7) за кількісним складом суб'єктів державного контролю; 8) за можливістю фіксувати процес здійснення контролю засобами аудіо- й відеотехніки тощо [8, с. 187-189]. Існує також класифікація державного контролю за таким підставами, як: природа суб'єктів контрольної діяльності; завдання, що стоять перед ними; зміст діяльності; характер повноважень, якими наділений суб'єкт контролю; стадії контрольної діяльності; характер взаємовідносин між суб'єктом та об'єктом контролю; правові наслідки здійснення контролю та ін. [20].

Із нашої точки зору, враховуючи напрацювання провідних учених-юристів у цій царині, слід виділити критерії класифікації державного контролю над сектором безпеки за: (1) предметом та об'єктом; (2) формою та методом;

(3) змістом контролю та його сферою проведення;

(4) видом контролюючих суб'єктів; (5) обсягом повноважень контрольного органу; (6) характером відносин суб'єкта контролю з підконтрольним об'єктом; (7) напрямом та ступенем здійснення контрольних заходів; (8) підставами проведення перевірки; (9) джерелами отримання даних щодо проведення контролю; (10) кількісним складом суб'єктів державного контролю; (11) характером взаємовідносин між суб'єктом та об'єктом контролю; (12) можливістю фіксувати процес здійснення контролю засобами аудіо- й відеотехніки; (13) правовими наслідками в результаті здійснення державного контролю та ін.

У наукових джерелах за критерієм поділу залежно від суб'єктів та сфери діяльності виділяють такі види державного контролю як інструменту забезпечення національної безпеки: 1) парламентський контроль; 2) президентський контроль; 3) контроль, здійснюваний органами державної влади (фінансовий, фіскальний, банківський, валютний, ціновий, антимонопольний, санітарно-епідеміологічний, екологічний, охорони праці тощо); 4) судовий контроль [21, с. 53-54]. Контроль у сфері національної безпеки В.Ю. Кобринський поділяє на два основні види: державний і недержавний. При цьому зазначимо, що, відповідно до Стратегії, суб'єктами державного контролю у сфері національної безпеки є: Президент україни, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Рада національної безпеки і оборони україни в межах їхніх повноважень, визначених Конституцією і законами України, а також центральні органи виконавчої влади України, Збройні сили України та інші військові формування, правоохоронні і розвідувальні органи, утворені відповідно до законів України та інші органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації [22].

Суб'єктами недержавного контролю у сфері національної безпеки, на думку В.Ю. Кобринського, виступають: органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян (громадські організації, політичні партії), професійні спілки, окремі громадяни, ЗМІ, приватний нотаріат, адвокатура, приватні детективні, охоронні та безпекові агентства, релігійні об'єднання, служби безпеки суб'єктів господарювання, козацтво, суб'єкти підприємницької діяльності. Автор також здійснює розподіл державного контролю за критерієм залежності від суб'єкта на такі підвиди: 1) загальнодержавний і 2) відомчий. Причому загальнодержавний контроль можна поділити й на президентський, парламентський, урядовий, безпековий і судовий [22]. М.М. Мікуліна здійснює поділ контролю над правоохоронними органами за таким критерієм, як різновиди суб'єктів, а саме на: 1) державний, підвидами якого є парламентський, президентський, урядовий, контроль міністерств та відомств, контроль державних місцевих адміністрацій та інших місцевих органів влади, судовий контроль; 2) самоврядний (представницький) контроль над діяльністю правоохоронних органів в Україні; 3) громадський контроль над діяльністю правоохоронних органів в Україні; 4) міжнародний контроль над діяльністю правоохоронних органів в Україні [23]. Ю.С. Вичалків- ська визначає систему суб'єктів контролю над сектором безпеки і оборони більш розгалужено і поділяє їх на такі групи, як: 1) державний (президентський, парламентський, урядовий контроль, контроль міністерств та відомств, контроль місцевих державних адміністрацій та інших місцевих органів влади); 2) міжнародний (урядовий і неурядовий контроль); 3) самоврядний (органи місцевого самоврядування); 4) громадський (контроль, який здійснюється інституціями громадянського суспільства) [24, с. 121].

Система державного контролю над сектором безпеки, із власної точки зору, включає такі складники, як: а) контроль із боку Президента України (президентський контроль); Ь) контроль, що здійснюється органами законодавчої влади (парламентський контроль); с) контроль органів виконавчої влади, здійснюваний органами та посадовими особами органів виконавчої влади (урядовий контроль);

d) контроль міністерств та відомств, контроль місцевих державних адміністрацій та інших місцевих органів влади;

e) контроль із боку судових органів (судовий контроль).

Розглянемо окремі видів здійснення державного контролю над сектором безпеки на прикладі контролю з боку Президента України та контролю з боку Верховної Ради України, а також контролю з боку Кабінету Міністрів України. Так, Президент України здійснює контроль над сектором безпеки як безпосередньо, так і через очолювану ним Раду національної безпеки і оборони України та створювані ним у разі необхідності консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби (ст. 5) [9]. Верховна Рада України здійснює парламентський контроль над сектором безпеки. Вона створює комітети, які мають контрольні повноваження в секторі безпеки і може створювати тимчасові спеціальні комісії, тимчасові слідчі комісії. Парламентський контроль над додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. При цьому кабінетом Міністрів України, Службою безпеки України, Управлінням державної охорони України подаються до Верховної Ради України щорічні письмові звіти про діяльність складників сектору безпеки (ст. 6). А Закон України «Про Службу безпеки України» проголошує, що постійний контроль над діяльністю Служби безпеки України, дотриманням нею законодавства здійснюється саме Верховною Радою України. Голова Служби безпеки України щорічно подає Верховній Раді України звіт про діяльність Служби безпеки України (ст. 31) [25]. Також Верховна Рада України може проводити парламентські слухання з питань національної безпеки, може офіційно запросити або вимагати присутності на пленарному засіданні Верховної Ради України для заслуховування посадових чи службових осіб органів сектору безпеки [9].

кабінет Міністрів України здійснює контроль над дотриманням законодавства та реалізацією державної політики у сфері національної безпеки, звітує із цих питань перед Президентом України і Верховною Радою України. кабінет Міністрів України подає до Верховної Ради України щорічні письмові звіти про діяльність складників сектору безпеки (ст. 6). Відповідно ст. 27 Закону України «Про національну безпеку України», Кабінет Міністрів України має повноваження щодо проведення комплексного огляду сектору безпеки й оборони та здійснює контроль над їх проведенням [9]. Кабінет Міністрів України забезпечує контроль над діяльністю Державної спеціальної служби транспорту, Національної поліції України, Національної гвардії України, державної прикордонної служби України, державної служби України з надзвичайних ситуацій, державної міграційної служби України та інших органів виконавчої влади, які входять до сектору безпеки України.

Висновок

Суб'єкти державного контролю над сектором безпеки - це система державних органів (посадових осіб) у сфері управління сектором безпеки, що наділені державно-владними повноваженнями і здійснюють контрольні дії в певній послідовності та в межах своєї компетенції відповідно до норм правових актів із питань організації сектору безпеки з метою забезпечення національної безпеки та захисту національних інтересів держави.

Система державного контролю над сектором безпеки включає такі складники, як: а) контроль із боку Президента України (президентський контроль); Ь) контроль, що здійснюється органами законодавчої влади (парламентський контроль); с) контроль органів виконавчої влади, здійснюваний органами та посадовими особами органів виконавчої влади (урядовий контроль); d) контроль міністерств та відомств, контроль місцевих державних адміністрацій та інших місцевих органів влади; е) контроль із боку судових органів (судовий контроль).

ЛІТЕРАТУРА

1. Сіцінська М.В. Демократичний цивільний контроль над сектором безпеки і оборони України : монографія. Київ : НАДУ, 2014. 364 с.

2. Пошедін О.І. Демократичний цивільний контроль над сектором безпеки і оборони України і перспективи його вдосконалення. Вісник НАДУ. Серія «Державне управління». 2019. № 1(92). С. 31-38.

3. Кобринський В.Ю., Іващенко В.О. Державний контроль у сфері національної безпеки України : монографія. Переяслав-Хмель- ницький : КСВ, 2010. 159 с.

4. Бондаренко В.А., Пустова Н.О. Парламентський контроль у системі державного контролю. Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. 2017. Вип. 1. С. 159-171.

5. Юридический научно-практический словарь-справочник: основные термины и понятия / авт.-сост.: О.Ф. Скакун, Д.А. Бондаренко. Харьков : Эспада, 2007. 482 с.

6. Андрійко О.Ф. Організаційно-правові проблеми державного контролю у сфері виконавчої влади : дис. ... д-ра юрид. наук. Київ, 1999. 399 с.

7. Адміністративне право України : підручник / ред. колегія: В.Б. Авер'янов (гол.). Київ : Юридична думка, 2004. С. 349-350.

8. Шевчук О.М. Правове регулювання у сфері контролю за обігом наркотиків : монографія. Харків : Право, 2017. 424 с.

9. Про національну безпеку України : Закон України від 21.06.2018 № 2469^Ш. Відомості Верховної Ради України. 2018. № 31. Ст. 241.

10. Горбулін В.П., Качинський А.Б. Стратегічне планування: вирішення проблем національної безпеки : монографія. Київ : НІСД, 2010. 288 с.

11. Савченко О.В. Співвідношення державного і громадського контролю. Право і суспільство. 2015. № 4. Ч. 3. С. 162-167.

12. Бахрах Д.Н. Административное право России : учебник для вузов. Москва : Норма, 2000. 640 с.

13. Виконавча влада і адміністративне право : монографія / за ред. В.Б. Авер'янова. Київ : Ін-Юре, 2002. 668 с.

14. Забарний Г.Г., Калюжний Р.А., Шкарупа В.К. Адміністративне право України : навчальний посібник. Київ : Паливода А.В., 2003. 384 с.

15. Адміністративне право України : підручник / за заг. ред. С.В. Ківалова. Одеса : Юрид. літ, 2003. 896 с.

16. Гаращук В.М. Теоретико-правові проблеми контролю та нагляду у державному управлінні : дис. ... д-ра. юрид. наук : спец.

12.0. 07. Харків, 2003. 412 с.

17. Макаренко Т.В. Суб'єкти, які здійснюють державний контроль за діяльністю установ виконання покарань. Форум права. 2011. № 1. С. 610-616. URL : http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2011- 1Z11mtvuvp.pdf (дата звернення: 28.05.2020).

18. Стеценко С.Г. Адміністративне право України : навчальний посібник. Київ : Атіка, 2007. 624 с.

19. Гаращук В.М. Контроль та нагляд у державному управлінні : монографія. Харків : Фоліо, 2002. 176 с.

20. Єдинак Т.С., Павлишен О.В. Контроль як функція державного управління: сутність та класифікація. URL : іrbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/ irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?...2 (дата звернення: 28.05.2020).

21. Гонак І. Державний контроль як інструмент забезпечення національної безпеки в умовах зростання інтенсивності економічного суперництва. Економічний дискурс. 2018. № 1. С. 51-61.

22. Кобринський В.Ю. Державний контроль у сфері національної безпеки України : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.07 ; Київ. нац. ун-т внутр. справ. Київ, 2008. 209 с. URL : http://www.disslib.org/derzhavnyi-kontrol-u-sferi-natsionalnoyi-bezpeky-ukrayiny.html (дата звернення:

25.05.2020) .

23. Мікуліна М.М. Механізм контролю за Службою безпеки України у сфері забезпечення особистих немайнових прав фізичної особи. 2013. № 1(7). URL : http://lj.oa.edu.ua/articles/2013/n1/13mmmpfo.pdf (дата звернення: 25.05.2020).

24. Вичалківська Ю.С. Організаційно-правове регулювання демократичного цивільного контролю над сектором безпеки і оборони України. Інвестиції': практика та досвід. 2018. № 1. С. 116-121.

25. Про СлуЖбу безпеки України : Закон України від 25.03.1992 № 2229-ХІ. Відомості Верховної Ради України. 1992. № 27. Ст. 382.

Размещено на Allbest.ru