Сучасні аспекти правового регулювання запобігання та протидії домашньому насильству в Україні

Размещено на http://allbest.ru

Одеський національний морський університет

Кафедра кримінального та адміністративного права

Сучасні аспекти правового регулювання запобігання та протидії домашньому насильству в Україні

Зуєва I.I., старший викладач

Приступ В.М., старший викладач

Анотація

Стаття присвячена дослідженню правового регулювання запобігання та протидії домашньому насильству в Україні; наведено сукупність нормативно-правових актів, проведено порівняльний аналіз через призму адміністративного та кримінального законодавства, котре регулює запобігання, протидію та відповідальність за домашнє насильство; наведений механізм виявлення випадків насильства в сім'ї та методів боротьби з ним із боку як держави, так і недержавних організацій; станом роботи державних органів у сфері попередження насильства в сім'ї; визначено основні проблеми підвищення просвітницької діяльності, яка може допомогти громадянам навчитись розпізнавати ознаки насильства та загрози та необхідність ратифікації Конвенції ради Європи про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами. Домашнє насильство є у всіх без винятку соціальних групах, його зазнають незалежно від рівня доходів, освіти й положення в суспільстві, також воно є не лише фізичним, а і психологічним. Це свідчить про відсутність правової і просвітницької обізнаності жертв домашнього насильства, які іноді навіть не розуміють, що таке діяння щодо них є протиправним та караним, не кажучи вже про повідомлення про такі випадки до органів внутрішніх справ, що у своїй більшості, зумовлено економічною ситуацією та матеріальним становищем кожної окремої сім'ї; психічними особливостями осіб, які скоюють насильницькі дії проти членів своєї родини. На жаль, домашнє насильство - це і випадки нанесення тяжких тілесних ушкоджень, і зґвалтування, і вбивства. Сьогодні масштаби проблеми набули настільки загрозливого характеру, що її помітили навіть в ООН, що й зумовило актуальність дослідження. Ключові слова: домашнє насильство, жертва, наслідки, закон, Конвенція, запобігання, протидія, відповідальність, покарання.

Abstract

Current aspects of legal regulation of preventing and combating domestic violence in Ukraine

Domestic violence exists in all social groups without exception, it is experienced regardless of income, education and status in society, and it is not only physical but also psychological. Even more cases remain unknown as victims are not reported to the police. This demonstrates the lack of legal and educational awareness of victims of domestic violence, who at the time do not even realize that such action against them is unlawful and punishable, not to mention reports of such cases to law enforcement agencies, which in their majority, are due the economic situation and financial situation of each individual family; mental and upbringing of persons who commit violent acts against their family members. Unfortunately, domestic violence as a result is both grievous bodily harm, rape and murder. Today, the magnitude of the problem has become so threatening that it has been noticed even at the UN, which has made the study relevant. Thus, the article explores the legal regulation of preventing and combating domestic violence in Ukraine; the set of normative legal acts is given, the comparative analysis is carried out through the lens of administrative and criminal legislation regulating prevention, counteraction and responsibility for domestic violence; a mechanism for identifying cases of domestic violence and methods for combating it, both from the state and non-governmental organizations; state of work of state bodies in the field of prevention of domestic violence; identified major issues of awareness-raising that can help citizens learn to recognize the signs of violence, understand the associated risks and threats, and the need to ratify the Council of Europe Convention on Preventing and Combating Violence against Women and Domestic Violence. Key words: domestic violence, victim, consequences, law, Convention, prevention, counteraction, responsibility, punishment.

Вступ

Постановка проблеми. Домашнє насильство є у всіх без винятку соціальних групах, його зазнають незалежно від рівня доходів, освіти й положення в суспільстві, також воно є не лише фізичним, а і психологічним. Ще більше випадків залишаються невідомими, адже жертви про них не повідомляють у поліцію. Це свідчить про відсутність правової і просвітницької обізнаності жертв домашнього насильства, які іноді навіть не розуміють, що таке діяння щодо них є протиправним та караним, не кажучи вже про повідомлення про такі випадки до органів внутрішніх справ, переважно зумовлено економічною ситуацією та матеріальним становищем кожної окремої сім'ї; психічними особливостями та особливостями виховання осіб, які скоюють насильницькі дії проти членів своєї родини. На жаль, домашнє насильство - це і випадки нанесення тяжких тілесних ушкоджень, і зґвалтування, і вбивства. Із введенням загальнонаціонального карантину криза в багатьох сім'ях тільки посилилась. Наприклад, за інформацією громадської організації «Ла Страда-Україна», якщо в січні й лютому на національну гарячу лінію із протидії домашньому насильству надходило по 1 200 звернень, то за місяць карантину (із 12 березня по 12 квітня) таких звернень було вже більше 2-х тисяч [1]. Масштаби проблеми набули настільки загрозливого характеру, що її помітили навіть в ООН, а отже, дослідження дійсно є актуальним. Проблемам запобігання та протидії домашньому насильству присвятили свої праці такі вчені, як О. Бандурка, А. Блага, О. Джужа, А. Джужа, Л. Крижна, О. Костирь, Ю. Крупка, К. Левченко, О. Литвинов, О. Мірошниченко, Т. Міхайліна, Т. Малиновська, М. Панов, Я. Сотак, О.Старков та інші. Указаними вченими сформовано низку принципово важливих положень та рекомендацій щодо профілактики та протидії домашньому насильству, але і в сучасних умовах України воно не втрачає своєї актуальності й потребує постійного моніторингу та дослідження з метою його вчасного запобігання та протидії.

Метою статті є характеристика правового регулювання запобігання та протидії домашньому насильству через призму адміністративного та кримінального законодавства України, дослідження складників механізму виявлення домашнього насильства та своєчасного реагування на нього.

Виклад основного матеріалу

Сьогодні з упевненістю можна стверджувати, що наша держава виробила цілком потужний механізм запобігання та протидії домашньому насильству в Україні, правовий зміст якого складається з таких джерел:

1. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. [2].

2. Закон України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи» від 24.01.1995 р. [3].

3. Кримінальний кодекс України від 05 квітня 2001 р. [4].

4. Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р. [5].

5. Закон України «Про соціальну роботу із сім'ями, дітьми та молоддю» від 21.06.2001 р. [6].

6. Сімейний кодекс України від 10.01.2002 р. [7].

7. Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» від 08.09.2005 р. [8].

8. Закон України «Про протидію торгівлі людьми» від 20.09.2011р. [9].

9. Наказ Міністерства соціальної політики України «Про затвердження форм оцінки потреб особи, яка постраждала від торгівлі людьми; плану реабілітації особи, яка постраждала від торгівлі людьми; обліку осіб, які постраждали від торгівлі людьми; звіту щодо осіб, які постраждали від торгівлі людьми» від 14.09.2012 р. [10].

10. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку взаємодії суб'єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми» від 22.03.2012 р. [11].

11. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012р. [12].

12. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми» від 23.05.2012 р. [13].

13. Наказ Міністерства соціальної політики України «Про затвердження методичних рекомендацій щодо надання соціальних послуг особам, які постраждали від торгівлі людьми» від 19.07.2013 р. [14].

14. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку виплати одноразової матеріальної допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми» від 25.07.2013 р. [15].

15. Конвенція Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульська конвенція). Довідник для членів парламенту. Київ, К. І. С., 2014 р. [16]. Це міжнародна угода Ради Європи, яку станом на січень 2020 року підписали уже понад 35 країн Європейського Союзу. Україна стала однією з держав-авторок Конвенції та однією з перших підписала її. Міжнародні та вітчизняні експерти, правозахисники і громадські діячі неодноразово наполягали на тому, що цей документ має бути ратифікований та імплементований у національне законодавство та політичну платформу держави. Тим паче, що Європейський Парламент у Резолюції від 28 листопада 2019 року закликав держави-підписанти ратифікувати Стамбульську конвенцію. Стамбульська конвенція визнана найвищим міжнародним стандартом у попередженні та боротьбі з насильством щодо жінок та домашнім насильством. Конвенція спирається на системний підхід, у межах якого зазначені явища розглядаються не як особисті проблеми особи або внутрішні конфлікти родини, а як порушення прав людини, відповідальність за реагування на які лежить, зокрема, на соціальних інститутах та державах. Стамбульська конвенція допомагає державам упроваджувати дієві інструменти для захисту своїх громадян та громадянок. Документ розроблений із метою ефективно протистояти широкому спектру явищ, серед яких - психологічне насильство, фізичне насильство, сексуальне насильство, передусім зґвалтування, примусовий шлюб, примусовий аборт, примусова стерилізація, каліцтво жіночих статевих органів, злочини в ім'я так званої «честі», переслідування, сексуальні домагання.

16. Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 р. [17].

17. Постанова Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Порядку виплати одноразової матеріальної допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми» від 16.11.2016 р. [18].

18. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної цільової програми протидії торгівлі людьми на період до 2020 року» від 24.02.2016 р. [19].

19. Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України від 06.12.2017 р. [20].

20. Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» від 07.12.2017 р. [21].

21. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження державної соціальної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 року» від 11.04.2018 р. [22].

22. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Типового положення про мобільну бригаду соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі» від 22.08.2018 р. [23].

23. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Типового положення про притулок для осіб, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі» від 22.08.2018 р. [24].

24. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку взаємодії суб'єктів, котрі здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству й насильству за ознакою статі» від 22 серпня 2018 р. [25].

25. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження Національного плану дій із виконання рекомендацій, викладених у підсумкових зауваженнях Комітету ООН із ліквідації дискримінації щодо жінок до восьмої періодичної доповіді України про виконання Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок на період до 2021 року» від 05.09.2018 р. [26].

26. Закон України «Про внесення змін до статті 149 Кримінального кодексу України щодо погодження з міжнародними стандартами» від 06.09.2018 р. [27].

27. Закон України «Про соціальні послуги» від 17.01.2019 р. [28].

28. Найпрогресивнішим у цьому плані необхідно вважати криміналізацію домашнього насильства, яка фактично почалась 11 січня 2019 року, коли набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами» [19]. Саме цей закон уніс зміни до Кримінального кодексу України, зокрема, його доповнення статтею 126-1 «Домашнє насильство».

Так, домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров'я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи, - карається громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до двох років [4]. Важливим елементом доведення для кваліфікації цієї статті є систематичність. Дія цього закону поширюється на таких осіб: подружжя; колишнє подружжя; наречені; мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший із подружжя (колишнього подружжя); особи, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у шлюбі між собою, їхні батьки та діти; особи, які мають спільну дитину (дітей); батьки (мати, батько) й дитина (діти); дід (баба) та онук (онука); прадід (прабаба) та правнук (правнучка); вітчим (мачуха) та пасинок (падчерка); рідні брати й сестри; інші родичі: дядько (тітка) та племінник (племінниця), двоюрідні брати й сестри, двоюрідний дід (баба) та двоюрідний онук (онука); діти подружжя, колишнього подружжя, наречених, осіб, які мають спільну дитину (дітей), які не є спільними або всиновленими; опікуни, піклувальники, їхні діти та особи, які перебувають (перебували) під опікою, піклуванням; прийомні батьки, батьки-вихователі, патронатні вихователі, їхні діти та прийомні діти, діти-вихованці, діти, які проживають (проживали) в сім'ї патронатного вихователя.

Складниками об'єктивної сторони домашнього насильства є фізичне, психологічне або економічне за винятком сексуального насильства. Суб'єкт злочину - спеціальний - член подружжя чи колишнього подружжя або інша особа, яка перебуває в сімейних або близьких відносинах.

Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки [7].

Подружжя вважається сім'єю й тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Близькі особи - особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки (крім осіб, взаємні права та обов'язки яких із суб'єктом не мають характеру сімейних), зокрема особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі, а також - незалежно від зазначених умов - чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, зять, невістка, тесть, теща, свекор, свекруха, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням згаданого суб'єкта.

Суб'єктивна сторона характеризується умислом. Окрім того, законодавець підкреслив, що для наявності складу злочину умисел повинен бути систематичним. Ознака «систематичність» характеризує діяння як таке, яке було вчинено три й більше разів. Окрім того, всі вчинені діяння повинні бути тотожними та об'єднані спільним умислом.

Основним безпосереднім об'єктом злочину є здоров'я особи. Додатковим, факультативним, його об'єктом можуть виступати воля, честь і гідність особи, її психічна недоторканність.

Об'єктивна сторона - фізичне, психологічне або економічне насильство. Окрім того, законодавець указує, що такі види насильства призводять до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров'я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи.

Таким чином, у статті 126-1 КК України визначення домашньому насильству надано через призму інших видів насильства: фізичного, психологічного або економічного насильства [4].

Насильство - застосування сили до кого-небудь; примусовий вплив на когось, щось. Необхідно зазначити, що, за визначенням ВООЗ, насильство - це навмисне застосування фізичної сили або влади, дійсне або у вигляді загрози, спрямованої проти себе, проти іншої особи, групи осіб або громади, результатом якого є тілесні ушкодження, смерть, психологічна травма, відхилення в розвитку, або різного роду збиток, або висока вірогідність настання перелічених наслідків.

Домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, котрі вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) в родинних відносинах чи у шлюбі між собою незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, в тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Фізичне насильство - форма домашнього насильства, котра охоплює ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Психологічне насильство - форма домашнього насильства, яка охоплює словесні образи, погрози, зокрема щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали в постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.

Економічне насильство - форма домашнього насильства, котра охоплює умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватись ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг із лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатись та інші правопорушення економічного характеру.

Тобто у статті 126-1 застосовуються поняття, визначення яких дано в Законі України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Однак, протиставляючи поняття «домашнє насильство» у статті 126-1 та в Законі, в першій ситуації ми не бачимо такого складника, як «сексуальне насильство». Відповідальність за правопорушення, які посягають на сексуальну недоторканність і свободу, встановлено в різних статтях Кримінального кодексу України (ст. 152 КК передбачає відповідальність за «Зґвалтування», ст. 153 КК - «Сексуальне насильство», ст. 154 КК - «Примушування до вступу у статевий зв'язок» тощо).

Наприклад, ст. 152 КК суміжна зі ст. 153 КК, диспозиція якої відрізняється від ст. 152 КК способом учинення кримінального правопорушення (обов'язковою ознакою об'єктивної сторони ст. 152 КК України виступає спосіб учинення дій сексуального характеру).

Важливо звернути увагу на міру відповідальності в разі притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинення сексуального насильства. За загальним правилом, якщо це простий склад злочину у вигляді вчинення будь-яких насильницьких дій сексуального характеру, не пов'язаних із проникненням у тіло іншої особи, без добровільної згоди потерпілої особи, відповідальність за такі дії карається позбавленням волі на термін до п'яти років. насильство сім'я жертва правовий

Якщо є певні додаткові обставини, то законодавець передбачає таку міру відповідальності: якщо кривдник попередньо вчиняв злочини, передбачені ст.ст. 152-155 КК України, або вчинив сексуальне насильство щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, або щодо особи у зв'язку з виконанням цією особою службового, професійного або громадського обов'язку, або щодо жінки, про яку було заздалегідь відомо винному, що вона перебувала у стані вагітності, то такі дії караються позбавленням волі на термін від трьох до семи років. У разі учинення сексуального насильства групою осіб або щодо неповнолітньої особи такі дії караються позбавленням волі на термін від п'яти до семи років. Якщо особа не досягла чотирнадцяти років незалежно від її добровільної згоди, то відповідальність за сексуальне насильство - покарання у вигляді позбавлення волі на термін від п'яти до десяти років. Якщо вчинене сексуальне насильство спричинило тяжкі наслідки, то особу можуть притягнути до кримінальної відповідальності у вигляді позбавлення волі на термін від 10 до 15 років [4].

Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» сексуальне насильство - це одна з форм домашнього насильства, котра охоплює будь-які діяння сексуального характеру, вчинені щодо повнолітньої особи без її згоди або щодо дитини незалежно від її згоди, або у присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру із третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканності особи, зокрема, вчинені щодо дитини або в її присутності [21]. Як бачимо, це широке юридичне визначення поняття «сексуальне насильства». За допомогою такого визначення, даного в Законі, є можливість якнайповніше зрозуміти всі види поведінки, що їх охоплюватиме поняття «сексуальне насильство». За вчинення таких дій передбачено різні види відповідальності. Наприклад, вчинення дій, які охоплюватиме ст. 153 КК України і про які йшлось раніше, спричинить притягнення особи до кримінальної відповідальності. Якщо такі дії не охоплено ст. 153 КК України, але вони підпадають під розуміння сексуального насильства, визначеного Законом, то до особи, яка вчинила такі дії, застосовуються такі види відповідальності, як-от цивільна у вигляді відшкодування матеріальних збитків і моральної шкоди, завданих унаслідок такого насильства.

Суб'єктом учинення злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці від 14 років (ч. 2 ст. 22 КК України). Очевидно, що таке діяння вчиняється з умисною формою вини. Відповідальність за вчинення інших видів домашнього насильства передбачає покарання у вигляді громадських робіт на строк від 150 до 240 годин або арешт на строк до 6 місяців. Окрім цього, злочинцю, який учинив дії будь-якої форми домашнього насильства, тепер загрожує обмеження волі на строк до 5 років або позбавлення волі до 2 років. Тобто тепер кривдник може отримати реальне покарання та опинитись за ґратами. До того ж тепер суд може накласти на особу, котра здійснила чи підозрюєтьсь у вчиненні побутового насильства, низку обмежувальних заходів. Також засудженого чи підозрюваного у вчиненні цього кримінального правопорушення можуть зобов'язати пройти програму для кривдників. Відповідні спеціальні та обмежувальні заходи правоохоронці повинні вживати в терміновому порядку з метою гарантування безпеки постраждалої особи. Так, згідно із ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству», до кривдника можуть бути застосовані такі спеціальні заходи [21]:

- терміновий заборонний припис - застосовується щодо кривдника в разі наявності безпосередньої загрози життю чи здоров'ю постраждалого. Цей припис виноситься підрозділами органів Національної поліції України за власною ініціативою та за результатами оцінки ризиків або за заявою постраждалого на строк до 10 діб.

- обмежувальний припис - спрямований на гарантування безпеки постраждалого шляхом тимчасового обмеження прав кривдника. Його надає суд за заявою постраждалого чи його представника на строк до шести місяців.

Також суд може застосовувати до особи, яка вчинила домашнє насильство, один або декілька обмежувальних заходів, відповідно до якого (яких) на засудженого можуть бути покладені такі обов'язки:

- заборону перебувати в місці спільного проживання з особою, яка постраждала від домашнього насильства;

- обмеження спілкування з дитиною в разі, коли домашнє насильство вчинено щодо дитини або у її присутності;

- заборону наближатись на визначену відстань до місця, де особа, яка постраждала від домашнього насильства, може постійно або тимчасово проживати, тимчасово чи систематично перебувати у зв'язку із роботою, навчанням, лікуванням чи з інших причин;

- заборону листування, телефонні переговори з особою, яка постраждала від домашнього насильства, або контактувати з нею через інші засоби зв'язку як особисто, так і через третіх осіб;

- направити її для проходження програми для кривдників або пробаційної програми (Пробаційна програма - це система занять, які проводяться за визначеним графіком і мають на меті корекцію поведінки, яка суперечить прийнятим у суспільстві нормам, а також формування соціально сприятливих змін особистості).

Варто зазначити, що кримінальне провадження щодо домашнього насильства відкривається щодо особи, яку вже було тричі визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 173-2 «Вчинення насильства в сім'ї, невиконання захисного припису або непроходження корекційної програми» Кодексу України про адміністративні правопорушення [2].

Якщо домашнє насильство відбувається щодо дитини - батьки дитини або інші законні представники дитини, родичі дитини (бабуся, дідусь, повнолітні брат, сестра), мачуха або вітчим дитини, а також орган опіки та піклування мають право звернутись із заявою про вчинення домашнього насильства до кількох інстанцій - від служби у справах дітей до суду та органів поліції. Якщо жертвою домашнього насильства є дорослий, то він може звернутись із відповідною заявою як у соціальні центри з надання допомоги, так і в суд або органи поліції.

Таким чином, в умовах посилення державного захисту від домашнього насильства, зокрема й запровадження кримінальної відповідальності, з'явилось більше можливостей захищати громадян від домашнього насильства й більш ефективно запобігати новим інцидентам його прояву, враховуючи можливість застосовування до винної особи адміністративного, кримінального покарання та обмежувальних заходів.

Також в Україні почали працювати мобільні групи допомоги постраждалим від домашнього насильства, працюють відповідні телефони довіри, створено та відкрито притулки для постраждалих від домашнього насильства тощо. Тобто в Україні сьогодні домашнє насильство не є суто сімейною та приватною справою, оскільки державою запроваджений ефективний механізм протидії та запобіганню домашньому насильству.

Висновки

Викладене через призму адміністративного та кримінального законодавства доводить, що в Україні створено цілком потужний механізм запобігання та протидії домашньому.

Обидва закони передбачають жорсткіші покарання для кривдників та дозволяють працівникам Національної поліції України контролювати поведінку порушника аби уникнути повторного насилля.

Вони суттєво змінюють розуміння КК України пом'якшувальних та обтяжуючих обставин у вкрай драматичних ситуаціях співжиття, а КпАП та ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» запобіжних та попереджувальних, з метою недопущення настання тяжких наслідків, водночас, більшість населення, особливо соціально вразливі групи та віддалені населені пункти, не володіють такою інформацією.

Із-поміж зазначеного залишається відкритим питання ратифікації Стамбульської конвенції, яка допомагає наразі всім державам-підписантам ефективно протистояти широкому спектру явищ, серед яких - психологічне насильство, фізичне насильство, сексуальне насильство, передусім зґвалтування, примусовий шлюб, примусовий аборт, примусова стерилізація, каліцтво жіночих статевих органів, злочини в ім'я так званої «честі», переслідування, сексуальні домагання тощо.

Тобто наразі невирішеними залишаються два доволі актуальних питання.

По перше, необхідне підвищення просвітницької діяльності, яка може допомогти громадянам навчитись розпізнавати ознаки насильства, розуміти пов'язані з ним ризики та загрози і звертатись за допомогою до відповідних служб. Починати впроваджувати це необхідно в дошкільних закладах, далі - загальноосвітні школи, далі - заклади вищої освіти, далі - рекламні проспекти у громадських місцях та інформування населення через радіо та телебачення. Тренінги для працівників і працівниць поліції, медичних закладів та соціальних служб із питань протидії насильству допоможуть зменшити рівень насильницьких злочинів та підвищать довіру до соціальних інститутів.

По-друге, вжити всіх можливих заходів для ратифікації Конвенції ради Європи про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами. Ратифікувавши Стамбульську конвенцію, Україна зможе отримати профільну підтримку Ради Європи та міжнародної спільноти із цих питань.

Література

1. Темні сторони карантину: як боротися з епідемією домашнього насильства. Електронний ресурс. Режим доступу: https://apostrophe.ua/ua/article/society/2020-04-17/temnyie-storonyi-karantina-kak-borotsya-s-epidemiey-domashnego-nasiliya/32299.

2. Кодекс України про адміністративні правопорушення : Закон України № 8073-X від 07.12.1984 р. Відомості Верховної Ради УкраїнськоїРСР (ВВР). 1984, додаток до № 51, ст. 1122.

3. Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи: Закон України № 20/95-ВР від 24.01.1995 р. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 1995, № 6. ст. 35.

4. Кримінальний кодекс України : Закон України № 2341-111 від 05 квітня 2001 р. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001. № 25-26, С. 131.

5. Про охорону дитинства : Закон України № 2402-111 від 26.04.2001 р. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001. № 30, С. 142.

6. Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю: Закон України № 2558-III від 21.06.2001 р. Відом. Верх. Ради Укр. (ВВР). 2001. № 42. С. 213.

7. Сімейний кодекс України : Закон України № 2947-III від 10.01.2002 р. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2002, № 21-22, С. 135.

8. Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків : Закон України № 2866-IV від 08.09.2005 р. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2005. № 52, С. 561.

9. Закон України «Про протидію торгівлі людьми» № 3739-VI від 20.09.2011 р. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2012, № 19-20, С. 173.

10. Про затвердження форм оцінки потреб особи, яка постраждала від торгівлі людьми; плану реабілітації особи, яка постраждала від торгівлі людьми; обліку осіб, які постраждали від торгівлі людьми; звіту щодо осіб, які постраждали від торгівлі людьми : Наказ Міністерства соціальної політики України (НМСП) № 578 від 14.09.2012 р.

11. Про затвердження Порядку взаємодії суб'єктів, які здійснюють заходи у сфері протидії торгівлі людьми : Постанова Кабінету Міністрів України (ПкМУ) № 783 від 22.03.2012 р.

12. Кримінальний процесуальний кодекс України : Закон № 4651-VI від 13.04.2012 р. Відомості Верховної Ради України (ВВР). 2013. № 9-10, № 11-12, № 13, С. 88.

13. Про затвердження Порядку встановлення статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми : Постанова Кабінету Міністрів України (ПКМУ). № 417 від 23.05.2012 р.

14. Про затвердження методичних рекомендацій щодо надання соціальних послуг особам, які постраждали від торгівлі людьми. Наказ Міністерства соціальної політики України (НМСП). № 432 від 19.07.2013 р.

15. Про затвердження Порядку виплати одноразової матеріальної допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми : Постанова Кабінету Міністрів України (ПКМУ). № 660 від 25.07.2013 р.

16. Конвенція Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами. Стамбульська конвенція. Довідник для членів парламенту. Київ : К. І. С., 2014 р.

17. Про Національну поліцію : Закон № 580-VIII від 02.07.2015 р. Відомості Верховної Ради (ВВР). 2015. № 40-41, С. 379.

18. Про внесення змін до Порядку виплати одноразової матеріальної допомоги особам, які постраждали від торгівлі людьми. Постанова Кабінету Міністрів України (ПКМУ). № 833 від 16.11.2016 р.

19. Про затвердження Державної цільової програми протидії торгівлі людьми на період до 2020 року. Постанова Кабінету Міністрів України (ПКМУ). № 111 від 24.02.2016 р.

20. Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України: Закон України № 2227-VIM гн від 06.12.2017 р. Відомості Верховної Ради (ВВР). 2018. № 5, С. 34.

21. Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» № 2229-VIN від 07.12.2017 р. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2018. № 5. С. 35.

22. Про затвердження Державної соціальної програми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків на період до 2021 року : Постанова Кабінету Міністрів України (пКмУ)) № 273 від 11.04.2018 р.

23. Про затвердження Типового положення про мобільну бригаду соціально-психологічної допомоги особам, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі : Постанова Кабінету Міністрів України (ПКМУ). № 654 від 22.08.2018 р.

24. Про затвердження Типового положення про притулок для осіб, які постраждали від домашнього насильства та/або насильства за ознакою статі : Постанова Кабінету Міністрів України (ПКМУ). № 655 від 22.08.2018 р.

25. Про затвердження Порядку взаємодії суб'єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі : Постанова Кабінету Міністрів України (ПКМУ). № 658 від 22 серпня 2018 р.

26. Про затвердження Національного плану дій з виконання рекомендацій, викладених у заключних зауваженнях Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок до восьмої періодичної доповіді України про виконання Конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок на період до 2021 року : Розпорядження Кабінету Міністрів України (РКМУ). № 634-р від 05.09.2018 р.

27. Про внесення змін до статті 149 Кримінального кодексу України щодо приведення у відповідність з міжнародними стандартами : Закон України № 2539-VIII від 06.09.2018 р. Відомості Верх. Ради (ВВР). 2018. № 41, С. 321.

28. Про соціальні послуги: Закон України № 2671-VIN від 17.01.2019 р. Відомості Верховної Ради (ВВР). 2019. № 18. С. 73.

Размещено на Allbest.ru