Проблеми ефективності виконання судових рішень в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Проблеми ефективності виконання судових рішень в Україні

Заїка В.С., студент І курсу магістратури юридичного факультету

Анотація

Статтю присвячено дослідженню та виявленню проблем неефективності засобів цивільного захисту прав людини шляхом аналізу взаємозв'язків між ними, пошуку та узагальнення засобів і механізмів їх подолання. Ця неефективність передусім пов'язана із системною проблемою тривалого виконання рішень судів і відсутності ефективного національного засобу юридичного захисту у зв'язку із цим. Це неодноразово констатувалося Європейським судом із прав людини та Комітетом Міністрів Ради Європи.

Достатніми засобами захисту прав людини є засоби реалізації захисту права шляхом звернення до судів загальної юрисдикції та, за потреби, до Конституційного Суду України, а також механізми, які надають більш широкий доступ та дають змогу більш ефективно використовувати судовий захист та механізми виконання рішень судів.

Ключовою проблемою судового захисту в Україні є недостатня кількість суддів у судах, подекуди навантаження більше за нормативне в три рази. У таких умовах головне завдання суду - це швидкість, а не якість. Також можна відзначити високу вартість судових та супутніх витрат, що негативно впливає на доступність судового захисту.

Основна проблема незадовільної якості виконання рішень національних судів - низька ефективність роботи виконавчої служби. Причинами цього є: слабка цифровізація процесу виконавчого провадження; відсутність автоматичних процедур, доступу до реєстрів інформації; необхідність збільшення кількості приватних виконавців та підвищення якості їх підготовки; необхідність розширення повноважень приватних виконавців на рівні з державними; скасування державних мораторіїв на відчуження майна окремих категорій боржників.

Неефективність та недоступність засобів захисту прав унаслідок різних обставин є належною причиною до невикористання їх. Ця ситуація може призводити до збільшення прямих скарг до ЄСПЛ. Дана тема потребує подальшого обговорення й нагального вирішення суттєвих системних проблем, адже такий стан справ не відповідає зобов'язанням України щодо утвердження верховенства права, прав та свобод людини, згідно зі ст. 3 Статуту Ради Європи.

Ключові слова: засоби захисту прав людини, ефективність засобу, доступність засобу, конституційна скарга, приватні судові виконавці, цифровізація виконавчого провадження, недостатність суддів.

Abstract

THE PROBLEMS OF JUDICIAL DECISIONS ENFORCEMENT EFFICIENCY IN UKRAINE

This article is dedicated to research and identifying the problems of inefficiency of the civil remedies for human rights protection in the way of analyzing remedies' relations and generalizing mechanisms to get over existing problems. Firstly, this inefficiency relates to the system problem of long-term court decisions enforcement and lack of effective domestic remedy for legal protection to prevent it. This has been often emphasized by European Court of Human Rights and the Committee of Ministers of the Council of Europe.

Sufficient remedies for protection human rights are remedies which can be realized through the system of courts of general jurisdiction and if it necessary constitutional jurisdiction. Besides there are mechanisms which provide more extended excess to remedies and allow to use judicial protection more efficiently; and mechanisms of judgments enforcement.

Crucial problem of court protection in Ukraine is a lack of judges in the courts that sometimes causes excess of workload more than in three times. As a result under such conditions the main court's purpose is a speed but not a quality. However high level of judicial and associated costs should be pointed, because it influences in a negative way on availability of judicial remedies.

Main problem of the national judgement enforcement's poor quality level is low productivity of the Bailiff Service. The main reasons are low digitalization of the Bailiff Service processes; failure of the automatic procedures, access to informational databases; necessity to increase quantity and extend the authority of the private bailiffs on the level of governmental; repeal of state moratoriums for disposal of possessions of separate categories debtors.

Inefficiency and unavailability of remedies for right protection, as a result of different circumstances, are the suitable reason for their not exhausting. This situation can lead to increasing amount of straight complaints to ECHR. The topic requires further discussion and urgent solving essential system problems. Because such state of affairs is not equal to the Ukraine's liability in confirmation rule of law, human rights and freedoms in accordance with article 3 Statute of Council of Europe.

Key words: remedies for protection human rights, efficiency of remedies, availability of remedies, constitutional complaint, private bailiffs, digitalization of the enforcement proceedings, lack of judges.

Україна посідає перші місця за кількістю скарг до ЄСПЛ: на 31 грудня 2019 р. більшість із них подано проти Російської Федерації (25,2%), Туреччини (15,5%), України (14,8%), Румунії (13,2%) та Італії (5,1%) [1, с. 1]. Тільки станом на 31.12.2019 в Європейському суді з прав людини (далі - ЄСПЛ) очікується на розгляд 8 833 справи проти України.

Комітет Міністрів Ради Європи (далі - КМ РЄ), який здійснює нагляд за виконанням рішень ЄСПЛ, згідно зі ст. 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), на останньому засіданні по Україні констатував, що реформа правосуддя розпочата ще з 2014 р., але серйозні проблеми системного характеру, що впливають на верховенство права та доступ до правосуддя, не зникли. Показовими є пілотні рішення ЄСПЛ (рішення, що є типовими для значної кількості аналогічних справ, які породжуються системною проблемою функціонування правосуддя) у справах «Бурмич та інші проти України» (заява № 46852/13), рішення від 12.10.2017, «Жовнер проти України, (заява № 56848/00), рішення від 29.06.2004, «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), рішення від 15.10.2009. цивільний захист суд юридичний

Усі ці справи об'єднані типовими проблемами: тривалим невиконанням рішень судів і відсутністю ефективного національного засобу юридичного захисту у зв'язку із цим. Більше половини винесених ЄСПЛ рішень проти України стосуються невиконання рішень національних судів [2, п. 73, 74]. Нині зазначені проблеми не вирішені: так, станом на 08 січня 2020 р. невиконаних рішень національних судів, у тому числі пілотних, - 90,7 тис [3, с. 6].

Таким чином, існує нагальна потреба в подальшому дослідженні національних засобів захисту прав людини з метою розуміння можливостей підвищення їхньої ефективності щодо виконання рішень національних судів, створення ефективного засобу захисту для розв'язання актуальної проблеми.

об'єктом дослідження у цій статті виступають засоби захисту прав людини.

Метою дослідження є виявлення проблем неефективності засобів захисту прав людини шляхом аналізу взаємозв'язків між ними, пошуку та узагальнення засобів і механізмів їх подолання.

Тема захисту цивільних прав і свобод не є новою та розроблялася багатьма науковцями, зокрема такими, як: С.С. Алексєєв, Л.О. Доліненко, С.О. Сарновська, Р.О. Сте- фанчук, І.В. Венедіктова, В.І. Тертишніков, Ю.Д. Притика, І.Я. Сенюта, М.М. Гультай, К.В. Гусаров, Ю.М. Бисага, М.М. Палінчак, Д.М. Бєлов, М.М. Данканич, П. Пархоменко, І.А. Шуміло та ін. Але при цьому в юридичній літературі автори досить неоднозначно підходять до визначення поняття «засіб захисту права». Крім того, поняття не визначене в законодавстві. І.Я. Сенюта зазначає [4, с. 7], що способами захисту прав людини в межах юрисдикційної форми є судовий та позасудовий, тобто звернення до відповідних органів; в неюрисдикційній формі - самозахист та альтернативне розв'язання конфліктів, тобто дії із самозахисту. Засобом захисту прав людини є позовна заява.

Протилежну думку можна побачити у авторів [5, с. 179], які ототожнюють поняття засобів та способів: «Серед приватноправових засобів захисту права власності та майнових інтересів власника центральне місце займають цивільно-правові способи захисту права власності та майнових інтересів власника - встановлені договором чи законом матеріально-правові вимоги...».

Зазначимо, що також є автори [6, с. 35], що розділяють поняття: «Засобом судового захисту цивільних прав є позов, тобто вимога до суду про відправлення правосуддя, з одного боку, і звернення до відповідача з вимогою про виконання обов'язку - з іншого. Засобом захисту цивільного права, що здійснюється в адміністративному порядку, є скарга у відповідний управлінський орган.». Отже, існує потреба окреслити сутність поняття «засіб захисту прав людини».

Тема системних проблем і неефективності правосуддя обговорювалася на першому щорічному форумі «Виконання рішень національних судів в Україні» [7], на численних засіданнях КМ РЄ по Україні.

Певні амбітні цілі були відображені у проєкті програми діяльності Кабінету Міністрів України (далі - КМУ), а саме: «Рішення судів мають виконуватися швидко і з мінімальними витратами для сторін (фактичне виконання не менше 70% судових рішень у 2023 р. (у 2018 р. - 23,5%). Заборгованість за виконавчими документами, що залишається нестягнутою на кінець звітного періоду, має зменшитися у 2019 р. порівняно з попереднім роком на 20%, у 2020 р. - на 15%, а далі щороку - не менше ніж на 10%» [8]. Зокрема, перепоною в досягненні цих цілей зазначалася проблема низької ефективності системи виконання судових рішень та рішень інших органів.

Згідно з Оновленим планом заходів, які повинні бути прийняті для виконання рішень ЄСПЛ у справах «Бурмич та інші проти України», «Жовнер проти України», «Юрій Миколайович Іванов проти України», відповідно до Листа Уповноваженого у справах ЄСПЛ від 17.01.2020, адресованого КМ РЄ, Україна запропонувала загальні шляхи подолання системних проблем правосуддя. А саме через [3]:

бюджетну дисципліну, що передбачає розширення фінансових можливостей місцевої влади, реформу публічного фінансового контролю, узгодження соціальних виплат із бюджетними асигнуваннями на наступний рік;

відміну мораторіїв на продаж майна разом із приватизацією таких підприємств;

реструктуризацію та погашення заборгованості за невиконаними рішеннями суду, як, наприклад, програма (згідно з Постановою КМУ № 703 від 16.09.2015 «Деякі питання виконання рішень судів, що гарантовані державою, а також рішень Європейського суду з прав людини»), що передбачала реструктуризацію боргів за рішеннями ЄСПЛ та національних судів на 7,5 млрд грн шляхом випуску казначейських векселів строком на сім років;

уведення єдиної бази даних виконання рішень суду;

запровадження спрощеної автоматичної системи виконання рішень.

Наголошуємо, що, незважаючи на жваве обговорення проблем ефективності правосуддя протягом багатьох років, вони не зникають і потребують більш детального дослідження.

Визначення поняття «засіб захисту прав людини».

Звернувшись до Конституції України (ст. 55), можна дійти висновку, що поняття «засоби захисту прав» уживається щодо права звернення особи до: суду; Уповноваженого ВРУ з прав людини; Конституційного Суду України; а після використання всіх національних засобів юридичного захисту - до відповідних міжнародних судових установ чи органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна; самозахисту та протидії, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Президент України виступає гарантом додержання Конституції та прав і свобод людини й громадянина (ст. 102): Секретаріат Президента України виконує функцію контролю над зверненнями громадян до державних органів влади. Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина (ст. 116) - у межах компетенції та повноважень міністерств і центральних органів виконавчої влади. Місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують законність, правопорядок, дотримання прав і свобод громадян (ст. 119). Окремо можна зазначити звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису на борговому документі (ст. 18 ЦКУ).

У рішенні «Гольдер проти Сполученого Королівства» [9, п. 33, ч. 4] ЄСПЛ чітко розтлумачив поняття «засоби захисту прав» у контексті Конвенції: «У статті 13 говориться про ефективні засоби правового захисту шляхом звернення до «державного органу», який може й не бути «судом» у розумінні статті 6 п. 1 та статті 5 п. 4».

Водночас у рішенні «Класс та інші проти Німеччини» [10, п. 64] пояснюється, що такий національний орган має складатися з безсторонніх членів, які мають гарантії судової незалежності. Цей засіб правового захисту в національному органі повинен гарантувати особі вирішення її скарги і, якщо необхідно, отримання відшкодування. Рішення такого органу повинне мати юридичну силу. Воно не може носити рекомендаційний характер, тож не може бути проігнороване до виконання. Тобто орган, який здатен вирішити питання права, повинен гарантувати вирішення скарги, а отже, йдеться про компетенцію та повноваження. Компетентність відповідних органів установлюється безпосередньо державою у формі національного законодавства, що й визначає, зокрема, підвідомчість, підсудність, ієрархію та послідовність звернення.

Із вищенаведеного можна зробити висновок, що «засіб захисту прав» - це засіб реалізації захисту права шляхом звернення до суду чи іншого компетентного органу в адміністративному порядку, який має відповідну компетенцію щодо вирішення питання цивільного характеру та наділений повноваженнями для прийняття рішень, за захистом своїх прав у формі зауважень, заяв, клопотань, скарг, або позову до суду. А також дії із самозахисту та протидії порушенню законного права, що не заборонені законом і відповідають засадам моральності суспільства.

Натомість «способи захисту прав» використовуються судом або іншим адміністративним органом у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо захисту права. Невичерпний перелік таких дій зазначено у ЦКУ (ст. 16).

Методичні рекомендації ООН [11, с. 7] у питанні вичерпання національних засобів захисту прав і свобод людини формулюють розуміння «ефективних засобів захисту» як судових засобів. Однак звернення до адміністративних засобів (державні та місцеві органи влади) не є обов'язковим, окрім випадків, коли такі органи є єдиними доступними. Однак при цьому вони повинні надавати можливість вирішення питання по суті: відшкодування збитків, забезпечення належної сатисфакції (достатність засобу). Такими засобами можуть бути навіть ті, що не є ефективними та достатніми для вирішення питання права самі по собі, але застосування в поєднанні яких може вирішити питання по суті.

У ЦКУ (ст. 17) зазначається, що рішення державного або місцевого органу влади стосовно вирішення питання цивільного права не є перешкодою для звернення до суду. Судова влада розповсюджується на всі правовідносини в україні, і нікому не може бути заборонено звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Наприклад, показовим є рішення ЄСПЛ «Пристав- ська проти України», в якому Суд, проаналізувавши пра- возахисну систему в Україні, дійшов висновку [12], що рішення касаційної інстанції має розглядатися як достатній засіб національного правового захисту. Заявник повинен вичерпати його відповідно до процесуальних вимог, що є головною умовою визнання заяви у такій справі прийнятною, відповідно до ст. 35 Конвенції. Звернення особи з конституційною скаргою до Конституційного Суду України (далі - КСУ) є засобом захисту права, що підтверджується прецедентною практикою ЄСПЛ [13]. Така скарга може бути дієвою щодо оскарження відповідності норми Конституції України, яка була застосована в рішенні остаточної судової інстанції - оскарження нормативного акту, не індивідуального, але у випадках розуміння того, що така норма неконституційна.

Рішення КСУ є остаточними, обов'язковими та не можуть бути оскаржені. Маючи пряму дію, вони не потребують підтвердження будь-яким органом влади. Дієвість такого засобу захисту права людини вже починає вимальовуватися, хоча за такий короткий строк існування (з 2016 р.) конституційного засобу захисту прав людини складно робити висновки щодо його ефективності.

Зауважимо, що лише за 2019 р. КСУ ухвалено дев'ять рішень, чотири з них - із цивільних справ за конституційними скаргами. Зокрема, ним відкрито конституційні провадження за 35 конституційними скаргами. Також протягом року КСУ постановив 270 ухвал про відмову у відкритті конституційного провадження за конституційними скаргами. Загалом зареєстровано 664 скарги за 2019 р., що свідчить про значну завантаженість КСУ [14, с. 125].

На основі вищезазначеного можна зробити висновок, що достатні засоби захисту прав людини з погляду ЄСПЛ - це засоби реалізації захисту права шляхом звернення до судів загальної юрисдикції та, за потреби, до КСУ, а також ті засоби, що не є ефективними та достатніми для захисту права самі по собі, але поєднання яких може вирішити питання по суті.

Ефективність засобів захисту прав людини. Розгляд справи в ЄСПЛ завжди розпочинається з дослідження ЄСПЛ питання вичерпання національних засобів захисту прав людини. При цьому держава-відповідач може посилатися на невичерпання ефективних засобів національного захисту права, а заявник повинен довести їх використання або вказати на їх неадекватність чи неефективність у силу закону або обставин. Під обставинами розуміються політичне та правове поле, в якому існують такі засоби, а також індивідуальні обставини заявника. Отже, можна зробити висновок про те, що вичерпання національних засобів захисту - це досить гнучкий критерій, що оцінюється ЄСПЛ у кожному конкретному випадку окремо. Такі засоби повинні бути ефективними та доступними [11].

доступність засобу передбачає відсутність перепон до подання звернення за захистом права, зокрема необ- ґрунтовано великих судових витрат, юридичного представництва, витрат на виконання рішення. Із цього приводу можна навести Рішення КСУ від 15 травня 2019 р. № 2-р(ІІ)/2019 [14, с. 112]. КСУ за конституційною скаргою особи визнав неконституційною частину другу статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» та виклав свою позицію так: «держава має позитивний обов'язок забезпечувати виконання судових рішень, а авансування початку виконавчого провадження призводить до нівелювання права такої особи на судовий захист та суперечить Конституції».

Якщо заявник не має змоги використати засоби захисту прав людини в результаті своїх виняткових фінансових обставин, навіть за умови відсутності достатніх грошових коштів для сплати судових витрат та юридичного представництва [11, с. 2], він може звернутися до ЄСПЛ без вичерпання національних засобів захисту прав людини. для запобігання такій дискримінації на основі соціального статусу для людей, що опинилися у скрутній життєвій ситуації, існує інститут безоплатної правової допомоги: первинної та вторинної. Зазначимо, що хоча це і не є засобом захисту в прямому сенсі, але у поєднанні з іншими засобами, наприклад зі зверненням до суду, може бути дієвим механізмом.

В Україні, як зазначає КМУ, дуже висока «вартість позову» - у середньому у співвідношенні до суми позову вона може сягати 46,3%. Тобто, щоб отримати від боржника 1 000 гривень, потрібно витратити близько 460 гривень [8]. Висока вартість судових і супутніх витрат значно впливає на доступність судової влади в Україні та у певних випадках може виключати необхідність звернення до неї, а одразу до ЄСПЛ.

Ефективність засобу захисту права пов'язана з очікуваннями результату щодо ймовірності заявника виграти справу. Йдеться про один зі складових принципів верховенства права - правову визначеність, яка ґрунтується на розумінні того, що прозорі та чіткі закони застосовуються передбачувано для сторін.

Зауважимо, що особливу увагу треба приділити відповідності засобу п. 1 ст. 6 Конвенції в частині тривалості провадження: ефективний засіб правового захисту в національному органі передбачає можливість розглянути справу впродовж розумного строку [15, пар. 156].

Під час розрахунку розумності строку неабияке значення мають складність справи, процесуальна поведінка органів влади та заявника, а також важливість остаточного рішення для заявника. Таким чином, потрібно виходити з конкретних обставин кожної окремої справи. Строки обчислюються під час розгляду в будь-якій інстанції, якщо результат такого розгляду має значення для порушеного права. Але строк, що обчислюється для розгляду конституційних скарг, не підпадає під загальне правило розрахунку, оскільки такий розгляд має більше значення в політичному та соціальному плані [16]: строки можуть бути довшими, ніж під час розгляду в інших інстанціях.

За нашими спостереженнями, нині досить складною є проблема комплектування судів суддями, що може впливати на якість та терміни розгляду справ у судах. ВККС України станом на 01.11.2019 р. зазначає, що 249 загальних місцевих судів мають від 25% до 49% вакантних посад суддів, а 135 загальних місцевих судів - від 50% до 75%. Це суттєво впливає на час розгляду справ, а отже, на ефективність правосуддя. Крім того, у шести районних судах різних областей України всі наявні за штатом посади суддів є вакантними, тобто фактично правосуддя не здійснюється за своїм округом, а передається до сусідніх судів, що вказує на проблему доступності правосуддя [17, с. 129].

Тут важливо навести деякі уривки доповіді Уповноваженого ВРУ з прав людини: «Викликає занепокоєння факт, що звернення надходили не лише від сторін цивільного процесу, а й суддів. Так, у своєму листі від 01.02.2019 судді Олександрійського районного суду Кіровоградської області серед порушених питань звернули увагу і на проблему щодо дотримання розумних строків розгляду справ, які безпосередньо залежать від наявності суддів у суді. На момент надходження звернення у вказаному суді правосуддя фактично здійснювали шість суддів, хоча за штатом їх 14» [17, с. 129].

«На запит Уповноваженого, направлений у грудні 2019 р., Харківський апеляційний суд повідомив, що правосуддя здійснюють 28 суддів із передбачених штатним розписом 60-ти, а середня кількість справ на одного суддю становить 750, хоча в одного із суддів цього суду на розгляді перебуває 1 033 справи» [17, с. 129]. І це за нормативу в 183 справи на рік на суддю, закладеного Державною судовою адміністрацією України (далі - ДСАУ). Показники ефективності саме цього суду за 2019 р., згідно з даними ДСАУ, - 738 справ за рік на суддю, або 303% продуктивності, що значно контрастує (у середньому втричі) на тлі результатів інших судів. Ймовірно, у таких умовах, головне завдання суду - це швидкість, а не якість.

Зауважимо, що ефективний засіб передбачає швидке виконання рішень, бо в іншому разі таке рішення втрачає весь практичний і реальний сенс права за конвенцією, згідно з принципом реального застосування та ефективності.

На першому щорічному форумі «Виконання рішень національних судів в Україні» було зазначено [7, с. 8], що найбільші групи рішень, які роками не виконуються, - це рішення, пов'язані із соціальними виплатами (найчислен- ніша, сума боргу невелика), рішення проти державних компаній (численна за обсягом боргу) та інші (найменша сума боргу та кількість невиконаних рішень), наприклад щодо вилучення та неповернення доказів поліцією, забезпечення військовослужбовців житлом тощо.

Причиною значної кількості рішень соціальної сфери є неузгодження призначення соціальних виплат різним категоріям громадян із бюджетними можливостями, що призводило до подальшого ускладнення виконання урядом законодавчо обіцяних соціальних гарантій. Наприклад, у справі «Велікода проти України» (заява № 43331/12), рішення від 03.06.2014 (п. 27-28) ЄСПЛ указав, що «зменшення пенсії заявниці, очевидно, було зумовлене міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава. За відсутності будь-яких доказів щодо протилежного та визнаючи, що держава- відповідач має широке поле свободи розсуду щодо досягнення балансу між правами, що є предметом спору, та економічною політикою, Суд не вважає, що таке зменшення було непропорційним переслідуваній легітимній меті, або що воно поклало надмірний тягар на заявницю».

Таким чином, фактично ЄСПЛ указує, що держава має широкі дискреційні повноваження в можливості відступати від обтяжливої популістської політики Верховної Ради України у питаннях соціального забезпечення. Отже, можна констатувати, що за правильного, більш гнучкого бюджетного планування проблему рішень проти держави із соціальних виплат можна повністю ліквідувати.

Причиною накопичення невиконаних рішень щодо другої групи справ є існування мораторіїв на відчуження майна підприємств, що заборгували за рішеннями суду і частка державного майна в яких більша ніж 25%. Таких мораторіїв в Україні існує близько восьми. Зокрема, можна навести справи «Михайленки та інші проти України», рішення від 30.11.2004, та «Косарев- ська проти України», рішення від 06.12.2005. В останній ЄСПЛ зауважує, що навіть незважаючи на те що держава не володіла контрольним пакетом акцій товариства-борж- ника (32,67%), на нього поширювалася дія мораторію на примусову реалізацію майна в рамках виконавчого провадження за судовими рішеннями, які винесені на користь заявників. Причиною слугувало те, що частка держави в акціонерному капіталі цього товариства становила понад 25%. Таким чином, утримуючись роками від уживання заходів, необхідних для виконання остаточних судових рішень, винесених у справі, українські державні органи частково позбавили положення п. 1 ст. 6 Конвенції та ст. 1 Протоколу 1 їх корисного ефекту.

Стосовно мораторію на продаж державного майна Україною була введена програма (згідно із ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» № 4901-УІ від 05.06.2012), яка так і не мала довгоочікуваного ефекту. Механізм її дії передбачав, що всі рішення стосовно державних підприємств передавалися на виконання Казначейській службі України. Якщо їй не вдавалося виконати рішення шляхом списання грошових коштів із рахунків таких підприємств, вона робила це зі спеціально передбаченої статті видатків державного бюджету на відповідний рік. Таке списання вважалося збитками державного бюджету, після чого проводилася перевірка підприємства, а результати направлялися до відповідних органів за фактом виявлених зловживань.

Отже, подолання цієї проблеми вбачаємо тільки у подальшому скороченні державної власності, у поступовому скасуванні мораторіїв та/або нарощуванні бюджетного забезпечення для покриття «видатків» менеджменту підприємств із часткою державної власності.

Ці категорії справ стосуються різних боржників та цільових програм, а виконання рішень не є автоматизованим: більшість документів існує у паперовому вигляді, що ускладнює процес контролю, бюджетного планування та виконання рішень.

Сьогодні існує Автоматизована система виконавчого провадження, що застосовується для реєстрації виконавчих дій, розподілу виконавчих проваджень між державними виконавцями, контролю строків та рахунків, які використовуються під час виконання рішень. Ця система має обмежену інформаційну взаємодію з іншими реєстрами, а саме: Державним реєстром актів цивільного стану громадян, Національною автоматизованою інформаційною системою департаменту Державної автомобільної інспекції, Єдиним державним реєстром юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Система навіть не має функціональних зв'язків з Єдиним державним реєстром судових рішень, а також не підключена до баз даних рахунків фізичних та юридичних осіб.

Зазначимо, що така спроба була проведена поданням проєкту закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запровадження системи автоматизованого арешту коштів у цивільному та господарському судочинстві» від 14.01.2016 № 3768, який передбачав автоматичний арешт коштів, але акт був знятий із розгляду в 2018 р. Наприклад, у Республіці Білорусь діє Автоматизована інформаційна система грошових зобов'язань при Національному банку, яка в автоматичному режимі стягує борги за виконавчими провадженнями.

Водночас в Україні діє змішана система виконання рішень суду, і така організація може бути реально ефективною, коли кількість державних виконавців дорівнює кількості приватних, як, наприклад, у Болгарії та Грузії. Але нині кількість останніх значно менша: близько 5 000 проти 200 відповідно [7, с. 9].

«Із 724,6 млрд грн, які підлягали виконанню Державною виконавчою службою у 2019 році, реально стягнено 16,5 млрд грн, тобто ефективність державних службовців становить 2,3%. А ефективність приватного виконання сягає 5,8%. У перерахунку на завершені справи приватний виконавець виконує майже в три рази більше судових рішень порівняно з державним» [18, с. 3].

З огляду на статистику та досвід інших країн, можна зробити висновок про те, що для зростання ефективності виконавчої служби необхідно збільшити кількість приватних виконавців. Але при цьому Україна повинна залишити змішану систему виконавчого провадження: державні виконавці мають залишитися в обсязі, достатньому для реалізації позитивних зобов'язань держави щодо виконання менш привабливих із погляду винагороди виконавця малозначних соціальних рішень судів.

При цьому приватний виконавець не має повноважень на відміну від державного щодо виконання: рішень ЄСПЛ; рішень, за якими боржником є держава; тих, у яких державна частка становить не менше 25%; рішень, за якими держава є стягувачем, тощо. уважаємо, що в таких обмеженнях відсутня логіка, оскільки приватний виконавець нічим не поступається державному. На нашу думку, якщо Кваліфікаційна комісія допустила такого спеціаліста до надання цих послуг, то його професійний рівень достатній для цього. Сьогодні є нагальна потреба перенесення більш ефективного виконання рішень суду на всі сфери цивільного судочинства, що може значно поліпшити ефективність судового засобу захисту прав людини.

Висновки

Достатніми засобами захисту прав людини є засоби реалізації захисту права шляхом звернення до судів загальної юрисдикції та, за потреби, до кСу, а також механізми щодо виконання рішень суду та ті, що надають більш широкий доступ і дають змогу більш ефективно використовувати судовий захист. Існують серйозні проблеми неефективності засобів захисту прав людини, що у загальному вигляді можна сформулювати так:

Недостатня кількість суддів у судах.

Висока вартість судових та супутніх витрат, а також низька якість виконання рішень національних судів з огляду на низьку ефективність роботи виконавчої служби. Причинами цього вважаємо:

а) низьку цифровізацію процесу виконавчого провадження, відсутність автоматичних процедур, доступу до реєстрів інформації, які значно спростили би процес;

б) необхідність збільшення кількості приватних виконавців та підвищення якості їх підготовки;

в) необхідність розширення повноважень приватних виконавців на рівні з державними;

г) скасування державних мораторіїв на відчуження майна окремих категорій боржників.

Отже, неефективність та недоступність засобів захисту прав унаслідок різних обставин є основними причинами їх невикористання, що може призводити до збільшення прямих скарг до ЄСПЛ. Зауважимо, що дана тема потребує подальшого обговорення й нагального вирішення суттєвих системних проблем, адже такий стан справ не відповідає зобов'язанням України щодо утвердження верховенства права, прав та свобод людини, згідно зі ст. 3 Статуту РЄ.

Література

1. Щорічний звіт та статистика Європейського суду з прав людини за 2019 р. від 29.01.2020. Офіційна Інтернет-сторінка ЄСПЛ.

2. «Юрій Миколайович Іванов проти України» : Рішення ЄСПЛ від 15.10.2009 (заява № 40450/04). Офіційна Інтернет-сторінка ЄСПЛ.

3. Оновлений план заходів, що повинні бути прийняті для виконання рішень ЄСПЛ: «Бурмич та інші проти України» (заява № 46852/13), рішення від 12.10.17, «Жовнер проти України (заява № 56848/00), рішення від 29.06.2004, «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04), рішення від 15.10.2009 : Лист Уповноваженого у справах ЄСПЛ від 17.01.2020. Офіційна Інтернет-сторінка ЄСПЛ.

4. Сенюта І.Я. Цивільно-правова відповідальність у сфері надання медичної допомоги : методичні рекомендації для адвокатів. Харків : Фактор, 2018. 64 с.

5. Цивільне право України : навчальний посібник / за ред. Г.Б. Яновицької, В.О. Кучера. Львів : Львівський державний університет внутрішніх справ, 2011.468 с.

6. Цивільне право України : навчальний посібник / Л.О. Доліненко, С.О. Сарновська. Київ : МАУП, 2005. 384 с.

7. Перший щорічний форум «Виконання рішень національних судів в Україні» : Звіт стосовно візиту до України з метою проведення двосторонніх консультацій щодо вдосконалення виконавчого провадження від 08.2018 (на виконання рішень Європейського суду з прав людини у справах «Юрій Миколайович Іванов проти України» і «Бурмич та інші проти України»). Офіційна Інтернет-сторінка Ради Європи.

8. Концепція державної політики щодо досягнення цілі 12.2 «Сторона договору захищена від його невиконання» : проєкт програми діяльності Кабінету Міністрів України від 2019 р. Офіційна Інтернет-сторінка КМУ

9. «Гольдер проти Сполученого Королівства» : Рішення ЄСПЛ від 21.02.1975. Офіційна Інтернет-сторінка ЄСПЛ.

10. «Класс та інші проти Німеччини» : Рішення ЄСПЛ від 06.09.1978. Офіційна Інтернет-сторінка ЄСПЛ.

11. Вичерпання засобів захисту в системі Об'єднаних Націй, серпень 2017 р. Офіційна Інтернет-сторінка Міжнародного ресурсного центру з питань правосуддя.

12. «Приставська проти України» : Рішення ЄСПЛ від 17.12.2002. Офіційна Інтернет-сторінка ЄСПЛ.

13. «Гришанкова та Гришанкові проти Латвії» : Рішення ЄСПЛ від 13.02.2003 (заява № 36117/02). Офіційна Інтернет-сторінка ЄСПЛ.

14. Інформаційна доповідь КСУ : Постанова КСУ від 26 березня 2020 р. № 19-п/2020. Офіційна Інтернет-сторінка КСУ.

15. «Кудла проти Польщі» : Рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 (№ 30210/96). Офіційна Інтернет-сторінка ЄСПЛ.

16. «Зюсман проти Германії» : Рішення ЄсПл від 16.09.1996 (заява № 20024/92). Офіційна Інтернет-сторінка ЄСПЛ.

17. Про стан додержання прав і свобод людини і громадянина в Україні за 2019 рік : Щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини від 03.2020. Офіційна Інтернет-сторінка Уповноваженого ВРУ з прав людини.

18. Концептуальні засади законопроєкту «Про виконавче провадження» : пропозиції Асоціації приватних виконавців України від 2020 р. Офіційна інтернет-сторінка платформи проекту Європейського Союзу «Право-Justice».

Размещено на Allbest.ru