Громадянське суспільство України у кримінологічному вимірі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Громадянське суспільство України у кримінологічному вимірі

Шакун В.І.

доктор юридичних наук, професор, академік Національної академії правових наук України, головний науковий співробітник відділу дослідження проблем взаємодії держави та громадянського суспільства Київського регіонального центру Національної академії правових наук України м. Київ, Україна

Реформами в Україні та їх імітація, які продовжуються протягом 30- и років, привели до кардинальних змін в житті суспільства та породили низку системних криз, що охопили економіку, суспільну та банківську сферу, фінансовий і валютний ринки. Злиденність існування більшості населення, несправедливість та корупція породили світоглядні зрушення у правовій свідомості населення та призвели до зниження моральних вимог у суспільстві. Зазначені обставини породжують виникнення протиправної поведінки та ріст злочинності, яка складає реальну загрозу соціально -економічному та політичному розвитку України.

Серед характеристик сучасного українського суспільства найбільш негативні, які несуть у собі зловісну перспективу є поширення існуючих та поява нових форм злочинності. Дані офіційної статистики, а також аналітичних матеріалів органів кримінальної юстиції свідчать про неухильне зростання основних показників злочинності, і що найбільш хвилює, це наростаюче охоплення кримінальними процесами всіх соціальних, вікових і професійних груп, всіх сфер життя суспільства. Поширення протиправних форм поведінки, в тому числі нових для України, обумовлених зміною соціального ладу, інформаційною відкритістю суспільства, кризою цінностей, набуло злоякісний, системний характер. Відверто не вживається з нормами законів, цинічний захист своїх егоїстичних індивідуальних, групових, кланових інтересів.

Системний характер криміногенних процесів настійно вимагає від дослідників звернення не тільки до кримінологічних, психологічних і соціологічних, а й соціально-філософських проблем, пов'язаних з генезисом кримінальних мотивацій, соціальної детермінації злочинності, в цілому розробки філософії злочину. Проблема соціальної детермінації злочинних форм поведінки має давнє коріння. Проте новий рівень соціальних реалій вимагає її переосмислення на відповідному кримінологічно-теоретичному рівні. злочинний реформа соціальний

Маються на увазі соціальні наслідки реформ і складнощі транзитивного періоду, які спричинили глибоке розшарування суспільства, різке зниження рівня життя широких мас поряд з утворенням окремих груп багатих і дуже багатих. Зрушення в соціальній структурі українського суспільства, що відбулися в ході транзиції, зумовили значну маргіналізацію населення, результатом якої стало поширення маргінальних форм поведінки.

Затяжний військовий конфлікт на Сході та Півдні України, став невичерпним джерелом озлобленості і агресії, що проявляється в різноманітних проявах насильства. Наявність в суспільстві відкритих і латентних осередків конфліктів виступає важливим чинником, що детермінують зростання різних форм злочинності, ескалацію насиль - ства, "звикання" до нього суспільної свідомості. Конфліктна атмосфера служить каталізатором кримінально-протиправних дій. Це проявляється насамперед у динаміці насильницької злочинності, де наростає частка тяжких та особливо тяжких злочинів на грунті сімейно - побутових конфліктів.

В системі факторів, що детермінують поширення злочинності, значне місце займають процеси, пов'язані з розширенням тіньових сфер життєдіяльності, перш за все тінізація економіки. Однак в даний час вже можна говорити про таке принципово нове явище, як тінізація суспільства. Народжені у сфері економічних відносин, давно уражені цим злом, процеси тінізації проявляються в існуванні і розвитку тіньових, незаконних взаємозв'язків на всіх ешелонах суспільства, що сприяє небачене раніше поширення масштабів корупції, ухилення від сплати податків, економічних злочинів і супутніх протиправних дій насильницького характеру, так званих "розборок", акцій залякування, замовних вбивств. Прикро, що учасниками таких протиправних дій нерідко виступають як особи, прикриваючись представниками громадянського суспільства.

Це в усьому цивілізованому світі громадськими активістами вважають людей, які після роботи займаються суспільно-корисною працею, витрачаючи на це частину своїх коштів, зароблених у робочий час. В Україні ж віднедавна цим словом стали називати підприємців, які заробляють на тому, що рекламують певні медичні препарати на замовлення фірм-виробників та проводять мітинги на захист співробітників правоохоронних органів, упійманих на хабарях, продажу справ чи розкраданні бюджетних коштів.

Загально відомий приклад, коли особа якиа три рази відбувала покарання за квартирні крадіжки, провівши у виправних колоніях сумарно майже 10 років. Після завершення відбування покарання він поміняв професію "домушника" на "громадського активіста" й став заробляти незрівнянно більше.

За його ініціативи була зареєстрована фірма під назвою "Центр протидії корупції. Ця фірма відкрила 20 рахунків в установах банків і стала надавати, по-суті, послуги конвертаційного центру. На замовлення зацікавлених осіб, вони організують мітинги та іншого роду акції, які несумісні з ідеєю громадянського суспільства.

Тіньові процеси в економіці не є безпосереднім результатом проведення в українському суспільстві реформ. Навпаки, вони стали прямим породженням відсутності права приватної власності та неможливість в зв'язку з цим нормальних, відкритих ринкових відносин. Однак певні недоліки і викривлення, допущені в ході здійснення реформ, безумовно, сприяли тому, що тіньова економіка не зникла, розчинившись в здорових ринкових відносинах, як це передбачалося реформаторами і їх ідеологами, а навпаки, набула більш широких масштабів, практично відбулося її злиття з криміналом.

В даний час тінізація економіки і суспільства утворює єдиний контекст, в рамках якого органічно йде розвиток криміногенних процесів. Особливістю сучасної ситуації є значне ускладнення організації кримінальних структур, що дає можливість говорити про безпрецедентне поширення організованої злочинності. Системний характер злочинності обумовлює її суттєвий адаптивний вплив на навколишнє соціальне середовище, тобто на відносно здорові сфери суспільства, в процесі якого організована злочинність здійснює як би "підгонку" їх під себе, забезпечуючи собі безкарність і створюючи перспективу для подальших дій.

Нарешті, найважливіші фактори, що впливають на детермінацію злочинності на одному з перших місць, можна вважати духовний, морально-етичний і ідеологічний стан суспільства. Світоглядні зміни нашого часу визначаються і характеризуються перш за все деідеоло- гізації суспільства. Природно, що існуючий ідеологічний монізм і абсолютизм давно застарів як за формою, так і за змістом і був органічно пов'язаний з порушеннями ряду прав людини. Вірно і те, що розкладання комуністичної ідеології почалося задовго до перебудови і йшло підспудно таке давно. Проте ми вважаємо незаперечним, що нових цінностей, які могли б замінити в суспільній свідомості старі, дискредитовані, але багато в чому в силу інерції дієві, суспільство на початковому моменті незалежності не виробило, і термін "деідеологізація", який означав просто усунення ідеологічного абсолютизму, практично знайшов значення повного усунення всього, що можна було б назвати ідеологією: значущих цінностей,

Відсутність фундаментальних цінностей сприймається людьми не просто як черговий прорахунок влади, а як хвороба, що вражає суспільство наповал, оскільки соціальне об'єднання людей має ціннісну природу. Суспільство, позбавлене цінностей, або хоча б ілюзій є хворим, а нестримний розвиток криміногенних процесів являє собою лише симптом хвороби. Тому деідеологізація викликала гостру кризу ціннісної регуляції соціальних відносин, як моральної, так і правової.

Саме це попередження, що спостерігається в сучасному українському суспільстві сплеск масового правового нігілізму. Коли дослідники пишуть про те, що зростання злочинності обумовлене соціально-економічними проблемами і корумпований чиновник торгує своїми повноваженнями тому, що у нього маленька зарплата, це розкриває тільки одну сторону питання. Інша ж сторона, яка рідко висвітлюється, полягає в тому, що це цинічний, що не поважає себе, свою державу і суспільство чиновник.

З іншого боку, правовий нігілізм в Україні має давню історію, і прояви його численні. Деідеологізація суспільства в сьогоденні лише оголила і вивела на поверхню певні риси і якості соціокультурної при - роди, властиві традиційному менталітету українця: нерозуміння суті права як раціонального регулятора соціальних і особистих відносин, синкретизм уявлень про справедливість, принципова ірраціональність критеріїв правоти, які базуються на суб'єктивному внутрішньому почутті. Ці риси і якості в повній мірі експлуатувалися в минулому комуністичною ідеологією, успішно грала на таких природних і благородних почуттях людей, як співчуття пригнобленому, обурення жорстокістю, готовність "відкласти на майбутнє" дотримання власних особистих прав заради торжества загальної справедливості. Ідеї диктатури пролетаріату, "останнього насильства в історії" - цілком і повністю неправові, навіть антиправові. Виховані на цих ідеях люди з легкістю мирилися з відсутністю у себе прав, якими володіло більшість населення інших країн.

Основна установка, сформована в результаті нігілістичного виховання, зводиться до того, що "добро повинно бути з кулаками", тобто силові методи впливу на іншого і доведення своєї правоти є найбільш переконливими і самими виправданими. У цьому моральному контексті право як регулятор практично не потрібно, воно може існувати просто тому що "так прийнято", як чогось додаткового, придатка до базисних соціальних регуляторам - страху, силі, моралі, совісті.

Раптове різке зниження рівня життя, практичну відмову держави від звичної за довгі роки опіки своїх громадян, втрата соціальних гарантій, які здавалися природними, в поєднанні з таким же раптовим здобуттям свобод, які сприймаються як зникнення будь-якої відповідальності, стало потужним стимулом розвитку і поширення правового нігілізму в його активній формі. Це демонструє стан справ у всіх сферах: якісне розширення масштабів злочинності в управлінських, правоохоронних органах, збройних силах, зростання показників злочинності серед жінок, молоді, осіб, які ніколи раніше не притягувалися до кримінальної відповідальності; посилення інтересу і потягу до насильства і злу як такого - наростання безглуздої жорстокості і цинізму злочинів, в тому числі з боку передусім законослухняної частини населення.

В кінцевому рахунку ми вважаємо, що світоглядний фактор займає центральне місце в системі детермінації злочинності в сучасному українському суспільстві. На жаль, доводиться констатувати, що в даний час криміногенні процеси набули настільки тотального характеру, що вихід з ситуації, що склалася стає доволі проблематичним. Тут буде недостатньо звичайних заходів кримінально-правової боротьби зі злочинністю, хоча вони, безумовно, є необхідними.

За 30 років незалежності кримінальна ситуація в Україні зазнала значних змін, пов'язаних із трансформацією країни від соціалістичного економічного устрою та тоталітарного політичного режиму до ринкового устрою та демократичної правової політичної системи. У динаміці зареєстрованої (облікованої) злочинності за ці роки можна виділити шість періодів.

Протягом першого періоду (1993-1995 рр.) в країні мало місце суттєве зростання кількості зареєстрованих злочинів. Це були останні роки тенденції зростання зареєстрованої злочинності, яка розпочалася у 1989 р. і була викликана гострою соціально-економічною кризою і складним початком вказаної трансформації країни. Протягом 1993-1995 рр. число злочинів збільшилося з 480478 у 1992 р. до 641860 у 1995 р., тобто більше ніж на третину. Коефіцієнт інтенсивності злочинності у розрахунку на 100 тис. всього населення України виріс за цей час зі 919 до 1250. Слід зазначити, що зміни чисельності населення практично не впливали на коливання кількості зареєстрованих злочинів і, відповідно, динаміка кількості зареєстрованих злочинів та коефіцієнту інтенсивності злочинності в основному співпадала.

Другий період (1996-2008 рр.) вирізняється тенденцією до переважного зменшення кількості зареєстрованих злочинів. До 2002 р. їх число постійно скорочувалося в середньому на 4,8% за рік і склало у цей рік 450661 (-29,8% за період), а коефіцієнт інтенсивності злочинності зменшився до 939. У 2003 р. мав місце сплеск кількості зареєстрованих злочинів до 556351 (+23,5% порівняно з показником минулого року), а коефіцієнта інтенсивності злочинності - до 1168, що майже на чверть більше, ніж у 2002 р. Цей сплеск був викликаний реалізацією вимог тодішнього керівництва МВС України щодо підвищення повноти реєстрації злочинів. У наступні чотири роки відновилася тенденція до зниження зареєстрованої злочинності, в результаті якої у 2008 р. було зареєстровано 384424 посягання, а коефіцієнт інтенсивності злочинності скоротився до 833.

Тривале зниження рівня злочинності у цей період було обумовлене рядом факторів - покращенням соціально-економічної ситуації в країні порівняно з кінцем 1980-х - початком 1990-х рр., залученням значної частини населення до участі у формальній та неформальній економічній діяльності, що дозволяло пристойно існувати і усувало мотивацію до вчинення загально-кримінальних корисливих та корисливо-насильницьких злочинів, суттєвим зменшенням чисельності групи населення у віці від 14-19 років, представники якої характеризуються підвищеною кримінальною активністю. При цьому скорочення злочинності відбувалося практично у всіх регіонах України, зменшувалася кількість видів злочинів, які вважаються найменш латентними, - особливо тяжких і тяжких посягань, умисних вбивств, умисних тяжких тілесних ушкоджень, бандитських нападів, розбоїв тощо.

У третьому періоді (2009-2011 рр.) мало місце зростання числа зареєстрованих злочинів, яке розпочалося у 2009 р. у зв'язку із значним зменшенням у ст. 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення вартості майна на суму, викрадення якого слід вважати злочином. Це призвело до різкого зростання числа зареєстрованих крадіжок і відповідно всієї злочинності. В результаті у 2009 р. було зареєстровано 434678 злочинів (+13% порівняно з показником 2008 р.), а коефіцієнт інтенсивності злочинності склав 946. У наступні два роки це зростання продовжилось, і у 2011 р. було зареєстровано 515833 злочинів (+18,7% по відношенню до 2009 р.). Коефіцієнт інтенсивності злочинності у цьому році збільшився до 1130.

У четвертому періоді (2012-2014 рр.) було прийнято новий Кримінальний процесуальний кодекс України, згідно з яким відбувалося запровадження Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР), нових форм статистичної звітності, ведення яких було покладено на Генеральну прокуратуру України. В цей перехідний період проходила адаптації органів міліції до нового порядку реєстрації та обліку злочинів. В результаті показники злочинності щороку коливалися. У 2012 р. було обліковано 499635 злочинів, що на 3,1% менше, ніж у попередньому році, а коефіцієнт інтенсивності злочинності дорівнював 1097 (через зміну форм статистичної звітності у листопаді 2012 р. ці дані є роз - рахунковими). У 2013 р. було обліковано 563560 злочинів, що на 12,8% більше показника 2012 р. (коефіцієнт інтенсивності злочинності - 1237). Це зростання було викликано максимально повною реєстрацію та обліком злочинів органами міліції згідно з новим порядком реєстрації та обліку злочинів. У 2014 р. кількість злочинів зменшилася на 6,1% і становила 529139 (коефіцієнт інтенсивності злочинності - 1165), що стало реакцією правоохоронної системи на значне зростання обсягу роботи щодо розкриття та розслідування злочинів і відповідне перевантаження її працівників.

Для п'ятого періоду (2015-2016 рр.) була характерною тенденція збільшення числа облікованих злочинів. Їх чисельність зросла на 6,8% та 4,9% відповідно і у 2016 р. досягла відмітки 592604, а коефіцієнт інтенсивності злочинності дорівнював 1386. Таке зростання відбулося на фоні суттєвого погіршення соціально -економічної ситуації в країні, продовження масштабних бойових дій на Сході країни та намагання органів поліції максимально повно обліковувати злочини і здійснювати по них кримінальні провадження у відповідності з чиним кримінальним процесуальним законодавством.

В останньому, шостому періоді (2017-2020 рр.) спостерігалося помітне скорочення кількості облікованих злочинів. У 2017-2019 рр. середній темп їх скорочення становив - 9,1%, і в результаті у 2019 р. було обліковано 444130 кримінально караних діянь (коефіцієнт інтенсивності злочинності - 1054). У 2020 р. цей показник зменшився відразу на 18,8% і дорівнював 360622, що на 39,1% менше ніж у 2017 р. Коефіцієнт інтенсивності злочинності зменшився до 861. Така тенденція утворилася внаслідок ряду об'єктивно антикриміногенних факторів - втрати контролю за поведінкою населення на території Автономної Республіки Крим, м. Севастополя та частині територій Донецької та Луганської областей, скорочення чисельності молодших вікових груп населення, які мають найвищий рівень кримінальної активності, виїзд значної кількості осіб молодого віку для роботи або постійного проживання за кордон. На це зниження ймовірно вплинула також установка керівництва поліції на певне обмеження реєстрації та обліку діянь з ознаками злочинів для того, щоб обсяг кримінальних процесуальних дій, які вони мають здійснити в рамках кримінальних проваджень, відповідав їх нинішнім можливостям. Більш суттєве зниження чисельності облікованих злочинів у 2020 р. було пов'язане із значним обмеженням всіх видів соціальної активності населення внаслідок запровадженні карантинних заходів, викликаних пандемією COVID-19.

Слід відмітити, що протягом останніх 30 років в країні спостерігалося переважне зростання кількості заяв та повідомлень про зло - чини та інші події. Впродовж 1993-2020 рр. кількість заяв та повідомлень про злочини та інші події, які надходять до органів поліції (міліції), за рідкими виключеннями (1996, 1997, 2000, 2014 та 2019 рр.) постійно і суттєво зростала. Загалом за аналізований період вона збільшилася з 1125789 до 7381550 тобто у 6,6 раза.

Протягом до 1995 р. показниками заяв та повідомлень про злочини та інші події та чисельністю зареєстрованих злочинів спостерігалася прямо пропорційна залежність. Тобто зростання кількості заяв та повідомлень супроводжувалося зростанням числа зареєстрованих зло - чинів, а зменшення перших тягнуло зменшення других. Натомість, починаючи з 1996 р., ця залежність була припинена, і при зростанні числа заяв та повідомлень кількість зареєстрованих (облікованих) злочинів частіше зменшувалася. Ряд вчених вказують, що це відбулося внаслідок штучного обмеження кількості злочинів, що реєструються з метою зменшення обсягів роботи силових структур та покращення її показників.

Нинішній стан злочинності в Україні - результат глибокого і всебічного соціального кризи. Воно може змінитися на краще тільки за умови виходу країни з кризи, а вихід з кризи, в свою чергу, при такому рівні злочинності і морального руйнування потребує не традиційних підходів. Напевне, саме такими підходами, останнім часом, керується Рада національної безпеки і оборони України, ухвалюючи інколи суперечливі, але такі, що відповідають очікуванням суспільства рішення.

Чи тут у наявності класичне замкнуте коло? Нам думається, що все- таки немає. Чим глибше буде йти процес інтеграції України в співтовариство сучасних розвинених країн, тим неминуче становлення в її межах громадянського суспільства, де головним соціальним регулятором є право. Громадянське суспільство не можна насадити з ініціативи зверху: воно являє собою історично конкретний тип соціальних відносин і виникає там, де визрівають відповідні відносини між людьми, де знаходить достатню силу елемент свідомого самоврядування.

Коли суспільство управляється "зверху", воно не потребує абстрагованого медіатора соціальних відносин, яким є право. Поки народне сприйняття влади допускає інтроєкцію в її образ власних уявлень про справедливість, більшість з радістю надає їй можливість зловживати владою. Коли ж така інтроєкція стає чомусь неможливою, влада стає ненависною і кращі уми закликають до її силового повалення. Інакше кажучи, ставлення суспільства і влади залишаються протилежними.

У громадянському суспільстві ці відносини опосередковуються правом. Виконуючи функцію універсального посередника, право викликає до себе природну повагу. Воно само - не як законодавство, а як принцип організації соціального життя - стає основоположною цінністю, основою специфічної ідеології, зміст якої включає в себе ідею невід'ємних прав будь-якого індивіда, без дотримання яких немислима соціальність як така.

Взагалі вважаємо за необхідне підвести певні підсумки впливу громадянського суспільства на розвиток України. Відокремити дійсно громадські об'єднання, які ставлять собі за мету розширити участь громадян в управлінні від псевдо-громадських утворень і існують за рахунок непрозорого фінансування.

У контексті цієї ідеології злочин так чи інакше виступає посяганням на невід'ємне право кожного індивіда на безпеку, свободу, власність, самоповагу і самовизначення особистості. Все суспільство в цілому і кожен його член кровно зацікавлені в підтримці правопорядку. Незважаючи на те, що злочинність в функціональних пропорціях не може не існувати в будь-якому суспільстві, розвинене громадянське суспільство в силу своїх структурних і ідеологічних характеристик виключає той стан, який в численних описах сучасної української дій - сності кваліфікується як "свавілля".

Размещено на Allbest.ru