Сучасні і ретроспективні правові погляди на понятійні та інституційні складові державного управління у сфері національної безпеки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сучасні і ретроспективні правові погляди на понятійні та інституційні складові державного управління у сфері національної безпеки

Олександр Глушко курсант 4 курсу Київського факультету Національної академії Національної гвардії України

Ефективне державне управління національною безпекою передбачає систематизацію, деталізацію, класифікацію, визначення закономірностей, взаємозв'язку та внутрішньої ієрархії між ними, а також основними поняттями, які використовуються при дослідженні національної безпеки. Сьогодні теорія національної безпеки та теорія державного управління оперує багатьма поняттями. Серед них, зокрема: «національна безпека», «стратегія національної безпеки», «регіональна безпека», «міжнародна безпека», «національні інтереси», «загроза національним інтересам», «система національної безпеки», «система забезпечення національної безпеки», «сектор безпеки» [1, с. 76].

При цьому, переважна більшість науковців позиціонує державне управлінням у сфері національної безпеки як сукупність дій, заходів, закладів органів державної влади, за допомогою яких забезпечується збереження цілісності суспільства, суспільний прогрес, в контексті дотримання взаємоприйнятого балансу інтересів особи (громадянина), суспільства і держави [2, с. 116].

Аналізу та розв'язанню проблем державного управління в контексті забезпечення системи безпеки, у тому числі в умовах правової невизначеності окремих аспектів заявленої проблематики, присвячено чимало наукових робіт: О. Борисенко, C. Бєлої, А. Дєгтяра, С. Домбровської, О. Євсюкова, О. Іляш, В. Коврегіна, С. Майстра, С. Полторака, В. Садкового, Г. Ситника, В. Степанова, Д. Юрковського, інших.

Планування, розробка та реалізація ефективної політики у сфері управління національної безпеки є складною проблемою в силу своєї багатогранності та всебічності, тому що, перш за все, передбачає врахування економічних, соціологічних, психологічних та інших чинників у їх сукупності, взаємозв'язку та взаємозалежності.

Під державним управлінням (як універсальної категорії) розуміється комплекс спрямованих дій та заходів, за допомогою яких відбудеться узгодження інтересів держави, суспільства та громадян [3].

Державне управління у сфері національної безпеки спрямоване на захист: природи - як сфери, де існує людина; людини - її прав та свобод; соціальних груп - їх самобутності та статусу; суспільства - його цінностей, як матеріальних так і духовних, набутих протягом існування держави; держави - її суверенітету, державних кордонів, недоторканості, політичної та всебічної незалежності [4, с. 333-334].

Сучасний погляд на державне управління як у сфері національної безпеки, так і в інших питаннях державного будівництва, вимагає комплексного підходу до правового забезпечення цієї галузі, вирішення проблем правового регулювання, намагання не допустити прогалин, слабких місць, невизначеностей, можливостей багатобічного тлумачення та неузгодженості базових понятійних категорій. До питань правового регулювання забезпечення безпеки країни відносять не лише традиційно питання воєнні, а й комплекс економічних, соціальних, соціологічних, релігійних, національно-етнічних, політичних (у тому числі, міжнародно-політичних) чинників тощо. державне управління національна безпека

Питання створення системи державного управління у сфері національної безпеки за умови внутрішньо- й зовнішньополітичної діяльності України в умовах невизначеності та нестабільності, формування нових завдань суб'єктам, які вживають заходи у цій сфері у відповідь на тенденції та безпосередні загрози національній безпеці, що пов'язані з військовою агресією на суверенну територію України, у науковій літературі розглядалися з різних сторін. Це може бути пов'язано з тим, що формування системи державного управління України в умовах зовнішньої агресії - складний процес, який здійснюється в чіткій гармонії з міжнародно-правовими та загальноєвропейськими стандартами забезпечення провадження зовнішньополітичної діяльності держави, а також зі стандартами захисту суверенітету, територіальної цілісності та непорушності державних кордонів, реалізації її політичних, торговельно-економічних та інших національних інтересів, а також відновлення територіальної цілісності Української держави, реінтеграція тимчасово окупованих та неконтрольованих територій [5].

Як будь-яке соціально-правове утворення, система державного управління у сфері забезпечення національної безпеки України має свою мету (належний розвиток і функціонування об'єкта впливу), принципи та функції, суб'єктний склад. При цьому, система вирішує завдання властивими тільки їй інституційними методами й інструментами, а також засобами, тобто, використовує певні організаційно-правові й функціональні механізми. Крім того, цю систему складають загрози національній безпеці у зовнішньополітичній сфері, національні інтереси, цінності та потреби (об'єкти), державні й недержавні суб'єкти забезпечення внутрішньо- й зовнішньополітичної діяльності України. Відповідно, до пріоритетів внутрішньо- й зовнішньополітичної діяльності щодо забезпечення національної безпеки України та його мети, можемо визначити загальні функції державного управління у сфері національної безпеки України в умовах нестабільності:

1. Стратегічне прогнозування в контексті нових загроз національній безпеці України, що можуть стати територіальними претензіями до України з боку окремих держав. Державне управління в цій сфері має вирішувати довгострокові, перспективні завдання, розв'язання яких відбуватиметься в умовах певної невизначеності, якщо органи виконавчої влади не матимуть прогнозів. В управлінському процесі прогнозування використовують і як функцію, і як принцип, і як метод управління. Тому, органи виконавчої влади України у сфері забезпечення національної безпеки мають розробляти прогнози, управляти ними, розв'язувати свої завдання на їх підставі.

2. Стратегічне планування щодо забезпечення національної безпеки у внутрішньо- і зовнішньополітичній сфері. Методика планування в державному управлінні в цій сфері ґрунтується на принципах науковості, комплексності, багатоваріантності рішень, виборі оптимального варіанта, нормативності тощо.

3. Організація державного управління у сфері внутрішньо- й зовнішньополітичної діяльності. Державне управління іноземними справами - це діяльність органів держави, спрямована на проведення зовнішньої політики України. Згідно зі статтею 18 Конституції України, зовнішньополітичну діяльність України спрямовано на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного й взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.

4. Координація діяльності органів виконавчої влади у внутрішньо- й зовнішньополітичній сферах, яку виконують МВС України, МО України, МЗС України, а також Воєнний кабінет РНБО (робочий орган Ради національної безпеки і оборони) в особливий період [6]. Координація, як функція державного управління у сфері національної безпеки, забезпечує узгодження діяльності систем державного та військового управління в умовах нестабільності;

5. Контроль у державному управлінні у сфері національної безпеки має свої особливості щодо його здійснення як у мирний час, так і в особливий період, тобто, інформація про справжній стан справ щодо виконання завдань з забезпечення національної безпеки має надаватись безперервно, своєчасно та неспотворено [3].

Розглядаючи державне управління у контексті забезпечення державної безпеки, доцільно зупинитись на питаннях предметної компетенції базових складових сектору безпеки та оборони.

Правоохоронна та спеціальна сфера державного управління.

Правоохоронна та спеціальна діяльність у сфері державного управління здійснюється уповноваженими державою установами, організаціями та спрямована на запобігання виникненню умов і причин можливих та вчинених суспільно небезпечних явищ, припинення їх розвитку та ліквідацію наслідків.

Правоохоронна та спеціальна діяльність унеможливлює її імплементацію з підприємницькою діяльністю та платними послугами.

Правоохоронна та спеціальна діяльність у сфері державного управління забезпечується здійсненням:

• правоохоронної діяльності;

• розвідувальної діяльності;

• контррозвідувальної діяльності.

Правоохоронна та спеціальна діяльність у сфері державного управління забезпечується:

• своєчасним прогнозуванням та виявлення тенденцій розвитку криміногенної ситуації, оцінювання ступеню небезпеки та масштабів злочинності на національному, регіональному, місцевому та міжнародному рівнях;

• спроможністю правоохоронних, розвідувальних органів та спеціальних служб випереджувального виявлення та своєчасного реагування на загрози у сферах державного управління, які впливають на національну безпеку України, з метою їх нейтралізації;

• постійним удосконаленням правових механізмів та організаційних засад протидії загрозам національним інтересам держави та суб'єктам національної безпеки;

• підвищенням рівня взаємодії правоохоронних органів та спеціальних служб у протидії злочинності, яка загрожує об'єктам національної безпеки України;

• випереджувальним визначенням шляхів та способів захисту та охорони об'єктів національної безпеки України;

• розробленням, затвердженням та впровадженням критеріїв оцінювання діяльності правоохоронних, розвідувальних органів та спеціальних служб;

• дієвою системою захисту державного управління від протиправних зовнішніх та внутрішніх впливів;

• якісним здійсненням спеціальної діяльності (розвідувальної, контррозвідувальної) по недопущенню проявів розвідувально-підривної діяльності іноземних спецслужб на території України, впровадження дієвої системи захисту громадян України від протиправних впливів за межами України;

• постійним вдосконаленням засобів та технологій забезпечення національної безпеки суб'єктами здійснення правоохоронної та спеціальної діяльності, забезпечення висококваліфікованим персоналом.

Воєнна сфера державного управління.

Повна трансформація Збройних Сил держави під сучасні умови, виклики та вимоги.

Адаптування Збройних Сил до ведення сучасних (сетецентричних, гібридних, асиметричних) війн. Впровадження нових видів військового мистецтва, в першу чергу, в галузі військово-політичного управління озброєннями та стратегічного управління.

Збільшення інвестицій у нові, перспективні технології, що сприятимуть нарощуванню потенціалу ЗСУ та інших військових формувань, створених відповідно до законів України; при цьому ключове місце відводиться визначенню основних напрямків в галузі науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт з модернізації існуючих та розробки нових, високотехнологічних зразків озброєнь.

Розробка концепції мережевоцентричних підходів військового будівництва та підготовка військ (сил) до ведення сучасних воєнних дій.

Нарощування можливостей командування бойових дій в кіберпро- сторі, подальше формування його видових компонентів і зональних центрів при об'єднаних командуваннях.

Повсюдне відпрацювання сценаріїв наступальних і активних оборонних кібероперацій під час навчань і тренувань.

Підвищення рівня індивідуального захисту інформаційно-керу- ючих систем (кібергігіена) за рахунок підтримки в робочому стані і своєчасного оновлення спеціального захисного програмного забезпечення і операційних систем, а також використання кращих комерційних розробок в галузі забезпечення комп'ютерної, мережевої та інформаційної безпеки.

Розробка оперативних концепцій забезпечення безпеки військових комп'ютерних мереж і систем, архітектури їх побудови [7].

Повертаючись до суто правової проблематики з забезпечення державної безпеки, доцільно згадати основні галузеві закони: як чинний, так і той, що чинність втратив [8]. Проте, обидва закони споріднює те, що державну політику з питань забезпечення національної безпеки вони регулюють: фрагментарно, незбалансовано та досить суперечливо.

Значною мірою, це є результатом відсутності в Україні попереднього законопроектного кваліфікованого аналізу та прогнозування державної політики національної безпеки, а також ефективних механізмів її впровадження, тобто, практичного, організуючого та регулюючого впливу з боку органів державної влади на основні стратегічні параметри (індикатори, показники) з метою досягнення національних цілей.

В контексті аналізу існуючої проблематики державного управління у сфері національної безпеки, доцільно окреслити одну з визначальних причин «обмежено задовільного» стану, - недостатня кількість відповідної методичної, наукової, навчальної літератури та відсутність належним чином підготовлених фахівців з державного управління у сфері національної безпеки.

Жодна з держав не в змозі одночасно охопити весь комплекс проблемних питань у сфері національної безпеки і приступити до їх вирішення. Є досить очевидні обмеження на засоби та ресурси, які є в її розпорядженні, способи їх застосування. Звідси постає необхідність визначення пріоритетних національних інтересів та цілей, які мають бути уточнені при розробці політики національної безпеки.

Беручи до уваги Україну, то за будь-яких умов, політика національної безпеки, перш за все, має бути націлена на забезпечення гео- політичних інтересів України, її незалежності, політичної стабільності, прогресивного соціально-економічного розвитку.

При цьому, у сфері внутрішньої політики, головною передумовою досягнення захищеності національних інтересів має бути об'єднання нації для вирішення завдань духовного, культурного та матеріального порядку на грунті загальної стабільності та злагоди в державі, ненасильницького розв'язування внутрішніх суспільних конфліктів, а у зовнішній - на планування та здійснення зовнішньополітичних акцій під кутом зору забезпечення національних інтересів.

Отже, важливим чинником розуміння сутності державного управління в будь-якій сфері суспільної життєдіяльності, зокрема, національної безпеки, є усвідомлення його принципів, суб'єктів і функцій, які вони виконують. Ознайомившись із науковими напрацюваннями та нормативною базою в означеній сфері, визначаємо, що інституцій- ний базис державного управління у сфері національної безпеки становлять відповідні сили (інституції), які реалізують загальні та спеціальні функції. Визначено також, що суб'єкти системи державного управління у сфері національної безпеки тісно взаємодіють між собою, проте, кожний із них спеціалізується на вирішенні конкретних завдань, відповідно до своєї предметної компетенції. У результаті такої взаємодії, ці суб'єкти доповнюють один одного, у наслідок чого, утворюють єдину організаційно-функціональну систему, що є ядром забезпечення провадження безпекової внутрішньо- й зовнішньополітичної діяльності держави. Водночас,потребують законодавчої конкретизації роль і місце деяких публічних інституцій у забезпеченні національної безпеки України. Це стосується, зокрема, МЗС України, політичних партій, суспільних рухів, ЗМІ та ін., а, відтак, і їх методичний інструментарій функціонування [3].

Таким чином, при розробці та реалізації політики національної безпеки, головна увага має бути зосереджена на стратегічному плануванні, вирізнятися жорстким прагматизмом і точним розрахунком в напрямку реалізації національних інтересів, перш за все, тих, які визначають пріоритети державного будівництва.

Список використаної літератури:

1. Ситник Г П. Державне управління у сфері національної безпеки (концептуальні та організаційно-правові засади): Підручник. - К.: НАДУ, 2012. - 544 с. - [Електронний ресурс] - Режим доступу: https://ktpu.kpi.ua/wp-content/ uploads/2014/02/Derzhavne-upravlinnya-u-sferi-natsionalnoyi-bezpeki.pdf. -

Заголовок з екрану.

2. Горбулін В. П., Качинський А. Б. Засади національної безпеки України: Підручник. - К.: Інтертехнологія, 2009. - 272 с.

3. Крук С. І. Інституційний базис державного управління щодо забезпечення національної безпеки України / Теорія та практика державного управління і місцевого самоврядування. - 2018. - № 2. - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://el-zbirn-du.at.ua/2018_2/6.pdf. - Заголовок з екрану.

4. Ситник Г П., Олуйко В. М., Вавринчук М. П. Національна безпека України: теорія і практика: Навч. посібник / за заг. ред. Г. П. Ситника. - К.: Вид-во «Кондор», 2007. - 616 с.

5. Про національну безпеку України: Закон України від 21 червня 2018 року № 2469-VIII (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2018, № 31, ст.241). - [Електронний ресурс] - Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 2469-19#Text.

6. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18 лютого 2015 року «Про додаткові заходи щодо зміцнення національної безпеки України»: Указ Президента України від 12 березня 2015 року № 139/2015. - [Електронний ресурс] - Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ 139 /2015#Text.

7. Колесник В. Т. Розвиток та удосконалення організаційно-правових механізмів державного управління у сфері забезпечення національної безпеки України / Електронний журнал «Державне управління: удосконалення та розвиток». - 2015. - № 12. - [Електронний ресурс] - Режим доступу: http:// www.dy.nayka.com. ua/?op=1&z=1006.

8. Про основи національної безпеки України: Закон України від 19 червня 2003року № 964-IV (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, № 39, ст.351). Втратив чинність. - [Електронний ресурс] - Режим доступу: https://zakon.rada. gov.ua/laws/show/964-15#Text.

Размещено на Allbest.ru