Тенденції розвитку правового забезпечення системи управління сектором безпеки і оборони як цілісною функціональною системою

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тенденції розвитку правового забезпечення системи управління сектором безпеки і оборони як цілісною функціональною системою

Олександр Волошинський

курсант 3 курсу Київського факультету Національної академії Національної гвардії України

Напрям та зміст реформ у секторі безпеки і оборони ґрунтується на стратегічному курсі європейської інтеграції як найвищому пріоритеті української зовнішньої політики. Зміст цього курсу передбачає розвиток взаємовигідного співробітництва з європейськими безпеко- вими структурами на двосторонній та багатосторонній основі (зокрема, з НАТО) і набуття членства у Європейському Союзі. Така амбітна мета потребує якісно нового підходу до дотримання демократичних стандартів, підвищення рівня управління, впровадження стандартів доброчесності і прозорості.

В основу змін сектору безпеки і оборони повинні бути покладені усталені принципи, апробовані у розвинутих європейських демократіях, а саме: відповідність органів сектору безпеки і оборони політичному устрою держави; чітке законодавче врегулювання процедур тимчасового обмеження прав людини в інтересах державної безпеки; відкритість для демократичного цивільного контролю; цілісність, прозорість, доброчесність тощо. Кардинальних змін потребують підходи до фінансування сектору безпеки і оборони, ресурсного і кадрового забезпечення тощо.

Реалізація Концепції реформування сектору безпеки і оборони України, що введена у дію Указом Президента України від 14 березня 2016 року № 92/2016, повинна сприяти сформуванню цілісного сектору безпеки і оборони держави [1]. національна безпека реформа оборона

Метою Концепції було задеклароване визначення шляхів формування національних безпекових та оборонних спроможностей, що сприятимуть відновленню територіальної цілісності України у межах міжнародно визнаного державного кордону України; гарантування мирного майбутнього України як суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

Концепція передбачає створення національної системи реагування на кризові ситуації, своєчасне виявлення, запобігання та нейтралізацію зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці, гарантування особистої безпеки, конституційних прав і свобод людини; забезпечення кібербезпеки та оперативного спільного реагування на кризові і надзвичайні ситуації. Також Концепція визначає систему поглядів на розвиток безпекових та оборонних спроможностей України у се- редньостроковій перспективі, сформованих на основі оцінки безпе- кового середовища та фінансово-економічних можливостей держави, здійсненої у рамках комплексного огляду сектору безпеки і оборони України [2].

Реалізація зазначеної мети досягатиметься шляхом:

• створення ефективної системи управління сектором безпеки і оборони як цілісною функціональною системою;

• об'єднання оперативних спроможностей складових сектору безпеки і оборони для забезпечення своєчасного і адекватного реагування на кризові ситуації, які загрожують національній безпеці;

• постійного підтримання визначених сил безпеки і оборони в готовності до виконання завдань за призначенням;

• удосконалення системи планування у секторі безпеки та оборони, забезпечення раціонального використання державних ресурсів тощо [1].

Разом з тим, реалізація заявленої мети та заявленими шляхами може бути ускладнена через неврахування певної низки об'єктивних закономірностей розвитку суспільства.

Зрозуміло, що будь-який програмний документ повинен ґрунтуватись на певному базовому галузевому акті законодавства. З питань розвитку і функціонування сектору безпеки і оборони таким є Закон України «Про національну безпеку України» [3]. Разом з тим, і цей фундаментальний акт містить певні прогалини, розбіжності, «розмитості» у визначеннях та формулюваннях і неузгодженості.

Так, Ященко В. А. відмічає, що поняття «державна безпека», визначене у підп.4 п.1 ст.1 вказаного Закону як: захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності і демократичного конституційного ладу та інших життєво важливих національних інтересів від реальних і потенційних загроз невоєнного характеру, - потребує уточнення, зокрема в частині «реальних та потенційних загроз». На погляд дослідника, слід враховувати те, що загрози носять, переважно, латентний характер і, зрозуміло, не можуть бути вичерпно виявлені та локалізовані суб'єктами сектору безпеки і оборони, навіть найпотужнішими спецслужбами і правоохоронними органами, тому орієнтована лише на них національна безпека не буде захищеною. Це по-перше.

По-друге, як вбачає зазначений науковець, феномен захищеності віддзеркалює лише стан безпеки, а між тим, це об'єктивно процес функціонування та нарощування її потенціалу. І у зв'язку з цим, пропонує наступне формулювання визначення понятійної категорії «національна безпека» - це «надійне, стабільне функціонування суспільства та держави і нарощування їх потенціалу як умови їх існування і захищеності від реальних та потенційних загроз» [4, 5].

У той же час Кривенко О. В. окреслив науково-методологічний підхід до визначення основних завдань національної безпеки. Науковець, виходячи із законодавчо закріпленого визначення національної безпеки як захищеності державного суверенітету, територіальної цілостно- сті, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від потенціальних та реальних загроз, - сформулював першочергові завдання юридичної науки в галузі права національної безпеки та військового права:

• дослідження і оцінка загроз національним інтересам України як в традиційних сферах (воєнна, політична, економічна, соціальна, єкологічна, гуманітарна безпека та інші), так і в нових сферах, що швидко розвиваються (інформаційна, кібербезпека і т.п.);

• дослідження стану і проблематичних питань запровадження системи оборонного планування у циклі: проведення оглядів (комплексного і галузевих) - вироблення стратегій - реалізація положень стратегій у планах розвитку;

• дослідження стану і проблемних питань організації взаємодії між складовими сектору безпеки і оборони, вироблення пропозицій щодо законодавчого закріплення завдань щодо реагування на нові загрози національним інтересам між складовими сектору безпеки і оборони;

• впровадження в систему підготовки спецілістів з вищою освітою, керівників органів державної влади, стандартів підготовки за напрямками: «право воєнної безпеки», «військове право»;

• відпрацювання механізму доведення до керівництва держави результатів напрацювань створених тематичних робочих груп науковців і практиків з подальшою реалізацією пропозицій.

На його погляд, наукові розробки та їхнє практичне втілення мають охоплювати:

• проведення досліджень;

• участь у проведенні оглядів (комплексного і галузевих);

• участь у виробленні стратегій;

• участь у розробленні програм розвитку [6].

Рубан А. В. акцентує увагу на управлінських проблемних аспектах у забезпеченні розвитку сектору безпеки і оборони. Так, згідно аналізу сучасного стану та тенденцій розвитку державного управління у сфері національної безпеки і оборони, окреслено, що у нинішніх умовах існують різнохарактерні підходи до вирішення проблем національної безпеки. І, звісно, кожний суб'єкт сектору при вирішенні тотожних завдань має власні «поведінкові алгоритми».

У цьому контексті зазначено, що пріоритети державної політики щодо забезпечення національної безпеки й оборони визначаються у наступних державних документах: Стратегія національної безпеки України, Стратегія воєнної безпеки України, Стратегія кібербезпеки України та Концепція розвитку сектору безпеки і оборони України, а також в інших документах, які регламентують питання національної безпеки й оборони, підлягають схваленню Радою національної безпеки і оборони України та затверджуються через укази Президента України.

При цьому проблеми функціонування сучасної системи забезпечення національної безпеки й оборони України полягають у такому: відсутність цілком сформованого національного сектору безпеки й оборони, який являв би собою цілісне функціональне об'єднання, що підлягало б управлінню з єдиного центру; слабкість з інституційної точки зору; відсутність професійності кадрового корпусу; наявність структурної незбалансованості державних органів сектору безпеки й оборони; брак необхідного обсягу ресурсів й їх нераціональне застосування в межах сектору безпеки й оборони; неефективність гарантій безпеки України на міжнародному рівні [7].

На погляд Богуцького П. П. (який обґрунтував певні висновки щодо поняття та ознак права національної безпеки України), до останніх необхідно віднести:

1) право національної безпеки є галуззю права - цілісною множинністю норм, тобто, публічно визначених, легітимізованих правил поведінки, спрямованих на досягнення і забезпечення безпечних умов існування та життєдіяльності людини, суспільства і держави;

2) право національної безпеки у системі права України формується внаслідок дії правового режиму, маючи власний предмет, яким є суспільні відносини сфери національної безпеки, використовуючи метод, який полягає в імперативному впливі на поведінку учасників таких суспільних відносин і мету, якою постає стан безпеки, тобто захищеності національних інтересів від реальних і потенційних викликів та загроз;

3) суб'єктами права національної безпеки є людина, громадянське суспільство (інститути громадянського суспільства), держава (державні інститути); об'єкти права національної безпеки утворюють національні інтереси, які конкретизуються у різних галузях національної безпеки;

4) право національної безпеки виконує визначені у правовій системі України функції та засноване на принципах, які підтверджують його особливі ознаки та належність до системи права України як системної цілісності;

5) для права національної безпеки України властивим є поєднання лінійних і нелінійних характеристик, які обґрунтовують його утворення і функціонування як відокремленого комплексного компонента системи права;

6) джерелами права національної безпеки є Конституція, законодавство, судова практика та відповідні доктринальні положення, що стосуються правотворчості та правозастосування у сфері національної безпеки;

7) законодавство про національну безпеку утворює самостійну галузь у системі законодавства України;

8) право національної безпеки необхідно розглядати як галузь юридичної науки у межах наукової спеціальності 081 - «Право» та як окрему навчальну дисципліну;

9) найбільш стійкими у системі права є взаємозв'язки права національної безпеки з військовим правом, що дозволяє інтегрувати інсти- туційну та функціональну складові цих системних комплексних утворень на рівні нормативно-правового регулювання, правозастосовної практики та подальших наукових досліджень [8, с. 92-93] .

Таким чином, аналіз досліджень з ключових питань правового регулювання функціонування сектору безпеки та оборони України дозволяє зробити певні узагальнення:

• необхідність існування єдиного управлінського центру, що забезпечуватиме діяльність СБО з оптимізованим структурно-функціональним компонентом;

• необхідність запровадження управлінського досвіду інших провідних країн світу з метою опанування новітніми управлінськими технологіями;

• необхідність розробки єдиного понятійно-категоріального апарату, універсального як для актів законодавства, так і програмних документів.

Отже, реформи сектору безпеки і оборони мають бути чітко орієнтовані на реалізацію Концепції реформування сектору безпеки і оборони України та оновленої Стратегії національної безпеки України. Одночасно означений сектор виступатиме основним інструментом зазначених програмних документів, що потребуватиме удосконалення єдиної системи керівництва сектором безпеки і оборони. Ця єдність забезпечується наявністю стратегічної ланки державного управління сектором безпеки і оборони, яку складають Президент, Верховна Рада, Кабінет Міністрів, Рада національної безпеки України. Ефективне функціонування цієї ланки неможливе без ключового впливу правни- ків-науковців.

Список використаної літератури:

1. Указ Президента України від 14 березня 2016 року № 92/2016 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 4 березня 2016 року «Про Концепцію розвитку сектору безпеки і оборони України». - URL: https://zakon. rada.gov.ua/laws/show/92/2016#Text.

2. Литвиненко О. Практична реалізація Концепції реформування сектору безпеки і оборони України дозволить сформувати цілісний сектор безпеки і оборони держави. URL: https://www.rnbo.gov. ua/ua/Diialnist/2434.html. 3. Про національну безпеку України: Закон України від 21 червня 2018 року № 2469-VIII . URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/2469-19#Text..

4. Ященко В. А. Щодо визначеності поняття «національна безпека України» // Право національної безпеки та військове право: історія, сучасність і перспективи: збірник матеріалів круглого столу (Київ, 28 березня 2019 р.) / Мін-во оборони України, Національний університет оборони України імені Івана Черняховського; Національна академія правових наук України, Науково-дослідний інститут інформатики і права / Упоряд.: М. М. Прохоренко, П. П. Богуцький; за заг. ред. М. М. Прохоренка. - URL: http://ippi.org.ua/sites/ default/files/zb_krugliy_ stil_28.03.19.pdf.

5. Лаврик О. Г Національна безпека як соціально-політичний феномен. URLупу: https: //irbis-nbuv.gov.ua>cgi-bin >irbis_ nbuv >cgiirbis_6.

6. Кривенко О. В. Теоретико-правові та організаційні основи забезпечення національної безпеки України // Право національної безпеки та військове право: історія, сучасність і перспективи: збірник матеріалів круглого столу (Київ, 28 березня 2019 р.) / Мін-во оборони України, Національний університет оборони України імені Івана Черняховського; Національна академія правових наук України, Науково-дослідний інститут інформатики і права / Упоряд.: М. М. Прохоренко, П. П. Богуцький; за заг. ред. М. М. Прохоренка. URL: http:// ippi.org.ua/sites/default/files/zb_ krugliy_stil_28.03.19.pdf.

7. Рубан А. В. Державне управління у сферах національної безпеки України / Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук з державного управління за спеціальністю: 25.00.05, Харків. - НУЦЗУ - 2019. -URL: https://nuczu.edu.ua/images/topmenu/ science/spetsializovani-vcheni-rady/arefruban. pdf.

8. Богуцький П. П. Поняття та ознаки права національної безпеки України // Інформація і право / Інформаційна і національна безпека. - № 3(26). -2018. - С. 84-93. URL: http://ippi.org.ua/sites /default/files/10_9.pdf.

Размещено на Allbest.ru