Проблемні аспекти правових засобів, методів та принципів, що спрямовані на захист територіальної цілісності держави в межах чинної системи національної безпеки

Размещено на http://www.allbest.ru

Проблемні аспекти правових засобів, методів та принципів, що спрямовані на захист територіальної цілісності держави в межах чинної системи національної безпеки

Євген Проценко

курсант 4 курсу Київського факультету Національної академії Національної гвардії України

Загрози суверенітету, територіальній цілісності та недоторканості державного кордону України були актуалізовані фактом окупації частини Донецької та Луганської областей, а також анексією Автономної Республіки Крим і міста Севастополя з боку Російської Федерації. Окремі прояви сепаратизму та зазіхань на українські території з боку зовнішніх суб'єктів також спостерігаються в інших регіонах країни. Ці події та явища свідчать, з одного боку, про гостру потребу розробки і впровадження правових засад системної та дієвої політики забезпечення територіальної цілісності України, а з іншого, - вказують на недоліки та недостатність тих правових засобів, методів та принципів, що спрямовані на захист територіальної цілісності держави в межах чинної системи національної безпеки.

Практичний аспект реалізації політики забезпечення територіальної цілісності України тісно пов'язаний з теоретико-правовими проблемами національної безпеки та відповідними науковими проблемами права національної безпеки.

На даний час очевидно, що побудована за час існування України, як незалежної держави, система національної безпеки «зразка 19912013» виявилася слабкою, і, навіть, недієвою. Не готовими до викликів та недієздатними виявилися не тільки суб'єкти національної безпеки, а й законодавчий фундамент їх діяльності. І ці факти зайвий раз засвідчують необхідність постійної уваги щодо удосконалення системи національної безпеки України та правової основи її функціонування.

Крім того, забезпечення недоторканості державного кордону та територіальної цілісності будь-якої окремої держави позиціонується і як одна з функцій системи міжнародної безпеки, метою якої є захист територіальної цілісності та суверенітету незалежних держав від зовнішнього втручання та агресивних дій інших суб'єктів міжнародної політики. Відповідні політико-правові принципи відображені у чинній міжнародній договірній базі, Статуті ООН, а їх реалізація проголошена метою діяльності переважної більшості міжнародних безпе- кових організацій [1].

Доцільно констатувати, що, незважаючи на численні дослідження у зазначеній сфері, останні здійснюються, переважно, безсистемно, висвітлюючи, як правило, окремі проблематичні аспекти чинності «національнобезпекового» законодавства та пропонуючи його покращення, загалом, в частині окремих декларативних аспектів.

Як правило (і цілком слушно), у працях як українських, так і зарубіжних дослідників, питання недоторканності державного кордону та територіальної цілісності держави розглядаються через призму адміністративно-правової та кримінально правової охорони державних кордонів. Ці аспекти фундаментально досліджувалися та містяться у працях: Н. В. Камінської, І. В. Долматова, О. В. Задорожнього, А. Б. Мостиського та інших.

Разом з тим, гостро постає проблематика певного узагальнення законодавчої бази з забезпечення національної безпеки.

Погоджуємося з думкою О. Скрипнюка та М. Криштановича, що кожна держава для ефективного функціонування визначає для себе ряд сфер діяльності, без яких вона не може існувати як незалежна держава. Не виключенням є і її воєнна сфера, де основними життєво важливими інтересами виявляються: забезпечення належного захисту суверенітету та територіальної цілісності країни, у випадку застосування проти неї збройної сили або загрози силою; підтримання воєнного потенціалу держави на рівні, достатньому для нейтралізації воєнних загроз [2].

Згідно зі ст.ст. 1, 2 Конституції України, Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою; суверенітет України поширюється на всю її територію. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною [3]. Отже, державний суверенітет України постає як ознака, яка закріплює й одночасно забезпечує можливість держави, завдяки притаманним їй механізмам та інститутам державної влади, здійснювати свою «верховну» та «суверенну» волю і як сутнісна характеристика держави, що на конституційному рівні проголосила себе демократичною, правовою і соціальною державою, для якої людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека є найвищою соціальною цінністю. У цьому контексті державний суверенітет виявляє складну свою структуру, яка включає в себе декілька елементів або складових частин, що утворюють його зміст та сутність [4, с. 64-65; 5, с. 169-170].

Спектр суспільних відносин, що захищає задекларовані принципи та форми, врегульовується законодавством України у сфері національної та воєнної безпеки.

Основним законом, що визначає основи та принципи національної безпеки і оборони, а також засади державної політики в цьому напрямі, - є Закон України «Про національну безпеку України» [6].

Зазначеним Законом:

окреслені фундаментальні національні інтереси України (зокрема, інтеграція в європейський простір, а також набуття членства в Євросоюзі та НАТО);

структуровано систему підпорядкування у секторі безпеки та оборони та визначено напрямки для розробки стратегічних планів;

встановлено обсяг видатків на фінансування сектору безпеки і оборони; визначено склад Збройних сил України;

задекларовано цивільний контроль в цій сфері.

Разом з тим, означений базовий нормативний акт у сфері забезпечення національної безпеки та оборони не у повній мірі враховує або недостатньо чітко окреслює:

Принципи, теоретико-методологічні підходи, інституцій- но-правове забезпечення та засоби реалізації політики забезпечення територіальної цілісності України, що склалися в системі національної безпеки на даний момент. Вбачається, що основними напрямками політики забезпечення територіальної цілісності України в умовах внутрішньополітичної кризи та зовнішньої агресії з боку Російської Федерації стали: а) боротьба проти екстремістських та антидержавних груп, що стали на шлях збройного повалення державного ладу та спроб відокремлення окремих територій від України; б) протидія збройному вторгненню Російської Федерації, захист державного кордону та організація оборони від переважаючих сил противника; в) організація системи влади та налагодження механізмів захисту населення від наслідків збройного конфлікту на території України; г) захист національних інтересів в економічній сфері, забезпечення належної роботи об'єктів інфраструктури; д) забезпечення міжнародної підтримки територіальної цілісності України та збереження її державного суверенітету, залучення зовнішньої допомоги для вирішення питань оборони і захисту цивільного населення; е) відшкодування збитків та втрат Української держави, її громадян та суб'єктів господарювання, що стали наслідком зовнішньої агресії Російської Федерації та порушення територіальної цілісності нашої держави.

Умови, за яких система національної безпеки України була б більш ефективною в частині забезпечення територіальної цілісності держави та відповідала сучасним викликам і загрозам зовнішнього та внутрішнього безпекового середовища. Забезпечення територіальної цілісності України в сучасних умовах здійснюється відповідно до головних пріоритетів політики національної безпеки. Це, по-перше, відновлення територіальної цілісності шляхом реінтеграції окупованих територій Донецької та Луганської областей і півострова Крим, а по-друге, запобігання та протидія новим спробам порушити територіальну цілісність і суверенітет України. Успішність реалізації обох завдань залежить від спроможності системи національної безпеки України адекватно оцінювати, прогнозувати та ефективно протидіяти внутрішнім і зовнішнім загрозам. Констатовано, що в умовах триваючого збройного протистояння на Донбасі та збереження загроз з боку Російської Федерації щодо територіальної цілісності та суверенітету України, ключове значення має забезпечення обороноздатності нашої держави. Зберігаючи стратегічний орієнтир на вступ до НАТО і ЄС, Україна має посилювати потенціал міжнародної підтримки своїх зусиль з відновлення територіальної цілісності шляхом формування мережі союзних зобов'язань як з окремими державами (шляхом укладення угод про спільну оборону або військову допомогу), так і з міжнародними безпековими організаціями (шляхом участі в механізмах колективної безпеки).

Напрямки вдосконалення системи національної безпеки України в контексті вироблення та реалізації політики забезпечення територіальної цілісності держави. На даному етапі державного розвитку України пріоритетним напрямком політики забезпечення територіальної цілісності, як вбачається, є своєчасна розробка та впровадження стратегічних засад політики національної безпеки. При цьому є очевидним, що національна стратегія реінтеграції окупованих територій Донбасу і Криму має включати в себе достатньо широкий арсе- нал засобів та інструментів, передбачати можливість реалізації кількох сценаріїв розвитку подій, забезпечувати координацію зусиль уряду, дипломатичних представництв, центральних і місцевих органів влади, правоохоронної системи, Збройних Сил, активних громадських об'єднань, медіа та ін. Відповідно, Комплексна національна стратегія, що розрахована на тривалий період реалізації, формується на сьогоднішній день як сукупність стратегій дипломатичного врегулювання конфлікту на Донбасі, політики невизнання російської анексії Криму, забезпечення обороноздатності країни та підвищення спроможності сектору безпеки і оборони відновити контроль над окупованою частиною України, інформаційної протидії ворожій пропаганді, відновлення інфраструктури та соціальної сфери в районах проведення бойових дій, підвищення рівня життя населення і зростання економічного потенціалу держави, утвердження патріотизму і принципів національної єдності в гуманітарному та інформаційному просторі країни [1].

Отже, передумовою ефективної протидії новим загрозам і викликам державному суверенітету й територіальній цілісності України є реформування сектору безпеки. Реформування сектору безпеки передбачає уточнення компетенцій, нормативно-правових, організаційних, інституційних та структурно-функціональних засад діяльності відповідних суб'єктів. територіальний цілісність національний безпека

Безумовно, забезпечення територіальної цілісності України є невід'ємною частиною правового механізму забезпечення конституційного ладу і суверенітету держави. Такий механізм складається із конституційно правових гарантій єдності, цілісності та недоторканості території України, а також легітимного конституційно-врегульовано- го порядку змін державного кордону, а державна політика, яка проводиться сьогодні в Україні у сфері воєнної безпеки держави, повинна базуватись на врахуванні нових наукових розробок, теоретичних та практичних рекомендацій вчених, у першу чергу, вчених-правників.

Список використаної літератури

Дахно О. Ю. Політика забезпечення територіальної цілісності України (тео- ретико-методологічний аналіз). - Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 21.01.01 - основи національної безпеки держави (політичні науки). - Національний інститут стратегічних досліджень, Київ, 2020.

Скрипнюк О. Проблеми забезпечення державного суверенітету України на сучасному етапі (конституційно-правовий аспект) / Вісник Національної академії правових наук України. № 2 (77). - 2014. URL: http://www.visnyk.kh.ua/web/ uploads/pdf/ilovepdf_com-18-26.pdf.

Конституція України від 28 червня 1996 року (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 141.

Антонов В. О. Конституційно-правові засади національної безпеки України: монографія / В. О. Антонов; наук. ред. Ю. С. Шемшученко. - Київ: ТАЛКОМ, 2017. - 576 с.

Ліпкан В. А. Теоретичні основи та елементи національної безпеки України. / В. А. Ліпкан.- К.: Текст, 2003. - 600 с.

Про національну безпеку України: Закон України від 21 червня 2018 року № 2469-VIII (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2018, № 31, ст.241.

Размещено на Allbest.ru