Співвідношення публічних та приватних інформаційних прав особи: європейський досвід

Размещено на http://www.allbest.ru

Співвідношення публічних та приватних інформаційних прав особи: європейський досвід

Гуйван П. Д.

кандидат юридичних наук, Заслужений юрист України, професор

Полтавського інституту бізнесу

У сучасному цивілізованому суспільстві інформація є однією з основних соціальних цінностей. Право особи на вільний оборот інформації є елементом свободи слова як визначального та основоположного принципу демократії, гуманності та справедливості. Належний доступ та використання відомостей як певного нематеріального блага забезпечує реальну реалізацію матеріальних прав суб'єктів у економічній та особистісній сферах. Відтак, правильне правове регулювання та охорона вільного обігу даних є засадничими основами для досягнення цілей соціально-економічного та культурного розвитку країни, поліпшення якості життя. Ступінь розвитку цього права характеризує ступінь прогресу самого суспільства, рівень особистої свободи особи, який реально забезпечується державою [1, с. 50]. Інформаційні відносини пронизують буквально всі сфери економіки, політики, соціального життя. Відтак правове регулювання у сфері інформаційної комунікації володільців та розпорядників подібних даних набуває сьогодні значної актуальності. Причому особлива увага мусить приділятися питанням належного правозастосування існуючого інструментарію, і це потребує активізації відповідних доктринальних досліджень.

В той же час, наразі існують серйозні проблеми у досягненні балансу щодо захисту публічного інтересу суспільства у отриманні повної та достовірної інформації, та приватного інтересу конкретної особи чи держави у охороні персональних даних, честі та гідності, державної таємниці. Досить часто українські національні владні структури, будучи за законом розпорядниками інформації, відмовляються надати публічний доступ до неї громадським організаціям і окремим особам, зазначаючи, що це зашкодить приватним інтересам суб'єктів даних відомостей. При вирішенні подібних спірних питань, крім правових підходів, що полягають у забезпеченні справедливого балансу різних інтересів учасників необхідно також враховувати загальні конвенційні приписи. Перше питання, яке виникає в цьому контексті, стосується того, під дію якої з двох статей Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - 8 або 10 підпадає питання, що оскаржується конкретним заявником. Адже у пункті 1 ст. 10 передбачається, що «право на свободу вираження ... включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію та ідеї без будь-якого втручання з боку органів державної влади». Тоді як у ст. 8 вказується на недоторканість права особи на приватність, у тому числі і в інформаційній сфері. З огляду на певну недосконалість національних правових засобів організації відповідних інформаційних відносин, передусім, у правозастосовній площині, що пов'язано з поки що незначним періодом законодавчої уваги до вказаних процесів, важливим взірцем є прецедентні рішення ЄСПЛ з даного питання.

Особливо визначальною є практика Європейського суду в тій частині, у якій вона дозволяє відмежувати суспільно корисну публічну інформацію від даних, оприлюднення яких порушує право особи на приватність. Так, у справі «Пек проти Сполученого Королівства» [2] було в прецедентному порядку розглянуте питання про право людини визначати своє приватне життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб. Заявник оскаржував як порушення його особистого права дії влади, яка публічно оприлюднила зафіксоване камерами зовнішнього вуличного спостереження спробу його вчинити самогубство. Дана фіксація допомогла зберегти життя заявникові, але він вимагав визнати незаконним оприлюднення спостереження у міських теленовинах. Він оскаржив надання публічного доступу до зробленого камерою спостереження відеоматеріалу, результатом чого стала публікація в друкованому і електронному вигляді його відомих зображень, що становить невідповідне законній меті втручання в його право на недоторканність приватного життя, гарантоване статтею 8 Конвенції. Уряд у процесі розгляду даної справи оспорював твердження, що право заявника на повагу його приватного життя було порушено. Він доводив, що подія, про яку йде мова, не була елементом приватного життя заявника, враховуючи характер знятого на плівку, а також місце і обставини зйомки. Самі дії заявника вже носили публічний характер. Додання цих дій розголосу просто розповсюдило інформацію про публічну подію на більш широку аудиторію і не могло змінити публічного характеру первісної поведінки заявника і надати йому більш приватний характер. державний таємниця захист публічний

Як бачимо, існує певна колізія між приватними та публічними інтересами учасників даного спору. У цій справі заявник перебував в громадському місці, проте знаходився там не для участі в якійсь суспільно значимій події і не був «публічною фігурою». Подія сталася пізно ввечері, він знаходився в збентеженому і пригніченому стані. Хоча він і йшов в громадському місці з ножем в руці, пізніше йому не було пред'явлено ніяких звинувачень в правонарушеніі. Суд також зазначив, з одного боку, характер і серйозність втручання в приватне життя заявника, а - з іншого, визнав сильну зацікавленість держави у виявленні та профілактиці правопорушень. Не заперечувався і той факт, що система відеоспостереження грає в цьому сенсі важливу роль, і що ця роль виконується більш ефективно і успішно при широкій пропаганді системи і її користі для суспільства. Тож, важливим є встановлення необхідного балансу різних за своїм направленням і суттю інтересів суспільства і приватної особи.

ЄСПЛ в подібних ситуаціях вже напрацьовував раніше певну позицію. Так, при розгляді справи «P.G. і J.H. проти Сполученого Королівства» Суд, зокрема, зазначив наступне: «Існує ряд елементів, істотних для вирішення питання про те, порушене, чи ні, приватне життя людини діями, вчиненими за межами його житла або приватного приміщення. Оскільки існують випадки, коли люди свідомо чи навмисно залучаються до дії, які можуть фіксуватися, або дійсно фіксуються в запису або висвітлюються публічним чином, розумні очікування особи щодо недоторканності його приватного життя можуть бути істотним, хоча і не обов'язково вирішальним фактором. Людина, що йде по вулиці, неминуче потрапляє в поле зору будь-якої іншого людини, також присутньої поблизу. Спостереження за допомогою технічних засобів за тим, що відбувається в певному і незмінному громадському місці (наприклад, коли працівник охорони стежить за монітором замкнутої телевізійної системи спостереження) носить такий же характер. Питання про вторгнення в приватне життя може, однак, виникнути при систематичній або постійної фіксації такого доступного сторонньому спостереженню матеріалу в будь-якого роду записи» [3, п. 57]. Оцінивши усі обставини даної справи та значення публічно- правових і приватноправових чинників ЄСПЛ у справі «Пек проти сполученого Королівства» вирішив, що огляду на всі обставини, в цій справі не були виявлені достатні причини, які виправдовували б пряме надання публіці кадрів з відеозапису без отримання згоди заявника на це і без маскування його зображення на кадрах. У цій справі переслідувана мета профілактики правопорушень і контекст, в якому був відкритий доступ до матеріалу, вимагали особливої уваги та обережності в цьому відношенні. Відповідно, Суд вважає, що надання гласності відеоматеріалу в публікації новин не супроводжувалося достатніми захисними заходами, спрямованими на запобігання розкриття інформації, що суперечить гарантіям, що забезпечує повагу до приватного життя заявника, що містяться в статті 8. Як таке, відкриття доступу до матеріалу представляло собою невідповідність легітимній меті і, отже, невиправдане втручання в його приватне життя і порушення статті 8 Конвенції (п. 85, 87).

Натомість, у інших випадках за наявності подібної колізії ЄСПЛ надає перевагу публічному інтересу суспільства в отриманні інфор - мації, котра має відношення до особистих даних про конкретну особу. Зокрема, у справі «Українська Прес-Група» проти України» [4] зазначається про суттєву роль публічного сповіщення у демократичному суспільстві. І хоча при цьому не можна переступати певні межі, зокрема щодо репутації та прав інших осіб, тим не менш обов'язком преси є передача у спосіб, сумісний із її обов'язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань загального інтересу. Суд нагадав, що відповідно до параграфа 2 статті 10 Конвенції сфера для обмеження політичних висловлювань чи дебатів щодо питань, які становлять загальний інтерес, є дуже малою. Крім того, межа допустимої критики щодо політика, є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо відкриває кожне своє слово та вчинок для ретельної уваги журналістів та всього суспільства і тому має виявляти більшу терпимість. Звичайно, право на захист репутації поширюється і на політиків, коли вони виступають не як політики, проте вимоги такого захисту мають бути збалансовані з інтересами суспільства до відкритої дискусії з політичних питань (п. 38, 39).

Тож, попри те, що, що публікації, які оцінювалися Судом у даній справі, містили критику двох політиків,яка була викладена жорсткою, полемічною, саркастичною мовою, і це було для позивачів образливим і навіть шокуючим явищем, проте, обираючи свою професію, вони залишили себе відкритими для суворої критики і пильного нагляду; це той тягар, який політики мають прийняти в демократичному суспільстві. Беручи до уваги відповідні тексти в цілому і зважуючи конфліктні інтереси, Суд знаходить, що українські суди перейшли межу розсуду, надану національним органам Конвенцією. Визнання заявника винним у наклепі було вочевидь непропорційним меті, що переслідувалась. Суд доходить висновку, що оскаржуване втручання не відповідало нагальній суспільній необхідності, яка б переважала інтерес суспільства у законній політичній дискусії щодо передвиборчої кампанії та політичних фігур, залучених до неї. Тож, стандарти українських судів у цій справі, не узгоджувалися з принципами, зазначеними у статті 10, а пояснення, які використовувалися для виправдання втручання, не можуть вважатися «достатніми» (п. 67-69).

Література

Цибульська А.В. Право на доступ до інформації в Україні: конституційно-правовий аспект. Вісник Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля. Серія «Юридичні науки». 2013. № 2 (5). С. 49-54.

Рішення ЄСПЛ від 28 січня 2003 року у справі «Пек проти Сполученого Королівства» (Peck v. The United Kingdom), заява № 44647/98); URL: https://hudoc.echr.coe.int/fre?i=001-125336

Рішення ЄСПЛ від 25 вересня 2001 року у справі «P.G. і J.H. проти Сполученого Королівства» (P. G. and J. H. v. The United Kingdom), заява № 44787/98, URL: https://ips.ligazakon.net/ document/view/SO2312

Рішення ЄСПЛ від 29.03.2005 р. у справі «Українська

Прес-Група» проти України», заява № 72713/01.

URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/980_382

Размещено на Allbest.ru