Правовий аспект політичних суспільних рухів громадян: альтернатива державі чи її складова?

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правовий аспект політичних суспільних рухів громадян: альтернатива державі чи її складова?

Цимбалюк В. С.

доктор юридичних наук, старший науковий співробітник, професор кафедри галузевих юридичних наук Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського

м. Кременчук, Полтавська область, Україна

У порядку постановки проблеми в загальному вигляді пропонується звернути увагу на те, що у аспекті герменевтики права та теорії інфор - мації в праві, назва тема конференції «Взаємодія громадянського суспільства, особи і держави: вектор удосконалення» провокує неоднозначну рефлексію. Вона визначається за різними концептами розуміння політичних рухів громадян, у тому числі й розуміння їх як проявів альтернативи державі, протистояння їй, чи як одна з інституцій держави.

З точки зору теорії соціальних систем (її складової - теорії соціальних гіперсистем) серед цих концептів умовно можна виділити за значимістю такі у контексті політико-правового змісту:

Концепт множинної єдності складових системи: він викликає рефлексію у змісті, що окремі особи у великій, складній системі (гіпер - системі) гуртуються у громаду (підсистеми першого рівня) за спіль - ними інтересами, потребами, одночасно, або з історичним часом об'єднуються у суспільство, усвідомлюючи себе як етнос, націю, народ (з усіма відповідними правовими атрибутами, інститутами, як під - системи другого рівня) і для реалізації узгодження особистих інтересів формують державу (систему першого рівня) з правовим статусом осіб - громадян цієї держави. Таким чином, відокремивши себе відповідними правовими засобами і юридично закріпивши свою правову відмінність від інших осіб, людей, які є громадянами чи підданими інших держав, чи особами без громадянства, які вважають себе апатридами або людьми світу і мешкають у цій державі. За цим концептом суб'єктні складові соціальної система потребують удосконалення векторів взаємодії у комплексі всіх рівнів підсистем для підтримання утвореної ними своєї системи у заданих, узгоджених між громадянами, параметрах відносин взаємного існування та протидії негативним проявам від інших, агресивних суб'єктів що утворюють відповідні соціальні альтернативні системи (системи протидії системи) в середині країни чи за її межами (інших держав, їх об'єднань). За цим концептом держава розуміється як найвища форма самоорганізації окремих осіб - громадян, їх спільнот за інституційними ознаками.

Концепт антагонізму суб'єктних складових системи: він викликає рефлексію у змісті, що неначе спільнота громадян, особа і держава (частина громадян, які захопили владу для себе) це сукупність суб'єктів, які апріорі, за природою, постійно знаходяться у протистоянні між собою. Вони, у силу обставин своєї життєдіяльності, змушені існувати поруч, а отже і здійснювати взаємодію. І щоб не бути знищеними вони мають потребу удосконалення в узгодженості їх різновекторних (антагоністичних) інтересів для подальшого свого існування разом в умовах вічного протистояння, вічної боротьби між ними в середині системи, у війні всіх проти всіх на глобальному рівні, з іншими подіб - ними системами, які природно спрямовані у різних видах боротьби між собою, на поглинання, підкорення сильнішими слабших (фізично, розумово, психологічно, культурно). Якщо слабші не проявляють волю до поглинання, підкорення то сильніші, спритніші просто їх знищують. За цим концептом виникає питання векторів удосконалення взаємодії не лише в середині системи, щоб не само знищитися, а і пошуку век - торів удосконалення взаємодії з іншими державними системами.

З цих теоретичних положень випливає узагальнення, що пропонується у формі питання та пошуку відповіді на нього: який концепт має набути домінування в Україні для визначення вектору удосконалення?

Сучасний стан України також визначає необхідність зміни парадигми подальшого існування її як держави. Конституційно визначений статус нинішньої України, як нейтральної держави у міжнародних відносинах вичерпав себе з моменту військової, гібридної агресії щодо неї РФ.

У зв'язку з цим, застосувавши юридичні засоби, Верховна Рада України у 2019 році зробила перший крок до відходу від парадигми і практики державного нейтралітету, багатовекторності цивілізаційного спрямування у міжнародних відносинах, до парадигми приєднання держави до певних міждержавних союзів. В преамбулу Конституції України було зроблено системне доповнення: піклування зміцнення громадянської злагоди на землі України та підтвердження європейської ідентичності Українського народу і незворотність європейського та євроатлантичного курсу України.

Нині Україна, як незалежна держава, переживає доленосні історичні зміни під впливом нових протиборств геополітичних полюсів світу. На цьому тлі актуальними знову стали слова одного із визначних борців за державність України - Євгена Михайловича Коновальця, що він промовив на Конгресі українських націоналістів у Відні 1929 року: «У великій світовій драмі наших днів ми маємо до вибору: або бути творцями, або жертвами історії» [1].

Історія новітньої державності України має багато доленосних проявів політичних рухів народу, спрямованих на відновлення його суверенітету серед інших держав. У правовому аспекті пропонується звернути увагу на конституційне закріплення природного права народу на свою державу. Зокрема, в преамбулі Конституції формалізовано юридично, чинники цього права: суверенна воля народу; право на самовизначення; права і свободи людини та гідні умови її життя; громадянська злагода на землі України; усвідомлення відповідальності перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями.

Нині у відносинах окремих громадських об'єднань, особи і держави в Україні спостерігається тенденція до нав'язування всьому народу комплексів меншовартості та, так званого, «духу карго», що лише іноземці можуть ощасливити народ України, що інші держави мають відіграти провідну роль у боротьбі України з агресором та наведення суспільного ладу. За своєю природою ця тенденція є проявом глибоко укоріненої у свідомості народу, який волею долі позбувся багато - вікового рабства від імперії, що частково розпалася, знову стати рабом, але вже іншого міждержавного утворення, яке сприймається також ним імперією. Окремі прояви юридичного закріплення комплексів меншовартості та духу «карго» окремими особами, громадськими формуваннями та функціонерами в органах виконавчої та представницької влади розглянуті були автором цієї публікації у контексті тенденцій науково-освітнього права [2-3].

Перед науковцями України постала проблема сформувати теоретичну і відповідну їй правову базу для формування вектору удосконалення взаємодії державницькі спрямованих громадянських об'єднань (громадянських рухів), особи і держави на європейських принципах співіснування, зокрема європейської та євроатлантичної спільнот. У цьому векторі удосконалення мають бути напрацювання за парадигмою, що ЄС це не імперія, а об'єднання рівноправних, суверенних держав. І поки в Україні буде нав'язуватися окремими особами у соціальних об'єднаннях, у тому числі в органах державної влади, комплекси меншовартості, духу карго, як ознаки «свідомого рабства» для народу, то їй ще довго не бути ні членом ЄС, ні членом євроатлантичної спільноти. Головною умовою перебування у тих спільнотах є свободи особи.

Також пропонується звернути увагу на таке конституційно визначене в Україні право, як свободу громадян до об'єднання у політичні партії та громадські організації. Це право закріплене юридично у статті 36 Конституції. «Громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів...» Але з цього є винятки в обмеженнях, встановлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей. Наукові дослідження свідчать, що нині в Україні, в діяльності окремих політичні партії та громадських організацій, як і окремо її громадян в органах державної влади спосте - рігається тенденція ігнорування положення кінця цієї норми.

Стосовно конституційного положення, що членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. В Україні не напрацьовані юридичні засоби взаємодії патріотичних громадських формувань, окремих осіб і держави щодо запобігання особам, які одночасно мають чи з часом набули громадянства інших держав, у членстві політичних партій в ній. Проблема громадянства екстраполюється і на участі громадян з раніше чи одночасним, чи набутим громадянством в інших країнах на участь в управлінні державними справами, займання за призначенням чи виборності в органах державної влади та місцевого самоврядування. Інститут громадянства в Україні має, так звані «юридичні дірки», що використовуються окремими особами, як агентами впливу іноземних держав, напівлегально, або приховано вони мають можли - вість, здебільше безкарно, шкодити державності України.

На завершення пропонується звернути увагу на прояви юридичного хаосу, який породили в Україні окремі особи, громадські формування та функціонери в органах державної влади. По суті в Україні спо - стерігається тенденція до домінування в діяльності окремих органів державної влади принципу ситуативної доцільності над принципом верховенства права у взаємовідносинах з громадськими формуванням і суспільством в цілому Цей вектор удосконалення взаємодії громадських формувань, особи, держави є нині найважливіший у подоланні ключових негараздів в Україні, що привели її до стану, під умовною назвою в суспільних науках - ідіократії (чи ідіотократії). конституційний україна державність міжнародний

Література:

1. Терещук Г. Євген Коновалець - творець ОУН. 130 років від дня народження полковника. URL: https://www.radiosvoboda.org/a/oun- konovalets-bandera-ukrayinski-nationalisty/31303880.html. На 14 червня 2021 р.

2. Цимбалюк В.С. Чи є Сократ науковцем і освітянином за публічним правом України. Публічне право. 2019. № 3(35). С. 131-139.

3. Цимбалюк В.С. Конструктивна критика окремих положень стратегії розвитку вищої освіти в Україні. Актуальні проблеми юридичної науки та практики в XXI столітті (у контексті актуальних проблем науково-освітнього права). Збірник матеріалів між народ. наук.-практ. конф. 16-17.10.2020р. Ч.ІІ. Рівне. МЕГУ ім. С.Дем'янчука. Гельветика. 2020. С. 87-91.

Размещено на Allbest.ru