Пошук істини в українському правозастосовному процесі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Пошук істини в українському правозастосовному процесі

Третяк С.М.

старший викладач кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Академії праці, соціальних відносин і туризму м. Київ, Україна

В Конституції України людину визнано найвищою соціальною цінністю ( ст. 3 Конституції України)[1]. В умовах громадянського суспільства необхідно створення правової системи центром і змістом якої є людина, особистість. Однак, певною мірою наша країна має власний історичний досвід, коли лише проголошення ідеї ніколи не замінить самого процесу реалізації ідеї, а реалізація ідеї, підтвердження її істинності пролягає через кожну конкретну людину.

Для сучасної України проблеми юридичної захищеності людини стоять дуже гостро. В тому числі, це й проблеми пов'язані з умовами та стадіями здійснення (реалізації) правових норм. Однією з проблем правозастосовної діяльності, що вивчається юридичною наукою і практикою, пов'язаної із дослідженням фактичних обставин справи є проблема встановлення об'єктивної істини. Прагнення до неї у всьому є обов'язковим атрибутом правозастосовної діяльності. І не дивлячись на наявні спотворення в українському суспільстві, державі та судочинстві, саме цей критерій основа досягнення справедливості, законності та прийняття вірного рішення.

До теперішнього часу поняття істини розглядалося у філософії. Філософія однозначно стверджує, що досягти в принципі абсолютної істини неможливо, але максимально наблизитися до неї необхідно. Саме тому для теоретиків права та практиків юриспруденції важливе значення істині в праві, і щоб розібратися в цьому питання, необхідно виходити з понять істини в філософії.

Поняття істини можна розуміти у двох сенсах: філософському та логічному. З точки зору філософії (особливо - об'єктивно-ідеалістичної, що йде від Платона та Гегеля до сучасної діалектики), істина є певним абсолютом, ідеальним началом всього сущого, сутністю буття. З точки зору логіки, і тут наукова раціональність не є винятком, істина є характеристикою судження, а тому, на думку О. О. Бандури, істина - системно здійснюваний процес осягнення світу у формах наукового знання в процесі практичної діяльності. Істина фіксує об'єктивний зміст людських знань, визначає межі їх збігу з дійсністю. Відносність істини є її природною властивістю - давати лише обмежене знання про об'єкт [2, с. 193].

Істина у праві - відповідність закріплених у юридичних актах тверджень, висновків, приписів реальним процесам і фактам [4, с. 729].

Однак, істина - це не тільки критерій філософії, але й критерій права і справедливості. Без неї про право годі й говорити. Проте що, право і справедливість є надзвичайно важливими критеріями людських відносин не виникає сумніву, і завдання будь-якої держави - забезпечити їх реалізацію. Це визначає сенс і значення існування держави, особливо в сучасних умовах.

Що може бути критерієм істини в праві? Чи можна, ґрунтуючись тільки на законі, встановити істину і винести справедливе рішення? Частково можливо, і відкидати такий підхід було б нереально. Однак, маючи на увазі, що закон (навіть правовий закон) сам по собі не є досконалим, необхідно шукати і знаходити інші підстави, які можуть бути покладені в основу правильного рішення, прийнятого правозасто-сувачем. Так, наприклад, цими підставами можуть стати принципи природного права.

Істина в праві безумовно зводиться насамперед до правозастосовного процесу, де слід шукати і встановлювати істину. Це найширше поле діяльності, об'єктивний процес, в якому задіяні всі особи незалежно від їх бажання та намірів. Тому всі колишні поняття про істину та способах її досягнення мислителів минулого потребують серйозного коригування в сучасних умовах, так як істина зводиться не тільки до з'ясування її змісту в суперечці, а перш за все реалізується в справах людей, оцінка яких здійснюється на основі принципу істинності.

Згадаємо про мораль. Проблематика дискусії про взаємовідносини права і моралі не втратила актуальності й сьогодні. Мораль образно називають неписаним законом, а закон - писаною мораллю. Саме тому, право максимально пов'язано з душею і совістю людини та є їх відображенням. Совість - найперша ознака права та реалізується через правду і справедливість. Критерієм їх досягнення є істина в праві. Чи можна так стверджувати про українській закон? Чи завжди українські судді, інші суб'єкти правозастосування дотримуються цих критеріїв? Практика показує, що, нажаль, дуже часто ні.

Істинність юридичних знань забезпечується їх відповідністю реальній дійсності, також закони повинні відображати і закріплювати цю дійсність, не допускаючи будь-якого відступу від неї, бо розходження між ними може мати негативні наслідки. Критерієм дійсності тут виступають фактори реальності і справедливості як уявне, чуттєве пізнання. Для юристів, як і для філософів, критерієм істини є розум. За справжнє приймаються теоретично обґрунтовані юридичні знання сущого і належного, з яких і даються оцінки юридичного факту. Суддя, адвокат повинні і зобов'язані знайти одну загальну об'єктивну істину. Можливості вибору у них немає. Істина одна. Юристи дають оцінки, спираючись на досвід, аналогію права і закону, звичаї, судові преце - денти минулого і сьогодення, що створює досвід людства, який виступає верховним суддею юриспруденції.

З точки зору цих підходів оцінка факту, події може вважатися правильною, якщо вона відповідає досвіду людства, позитивним пере - творенням, діям і відносинам і буде служити універсальним критеріям оцінки, а отже, пошукам істини в праві.

Істина завжди є об'єктивною, бо вона просто не може бути іншою. Юристи завжди повинні прагнути до об'єктивного розслідування, вирішення та оцінки зібраних доказів, до їх достовірності, і сенс юридичної (об'єктивної) істини полягає в пошуках правди, справедливості, що наближається до істини. Чим більше буде добра, правди, справедливості при вирішенні справи, тим більше юристи наблизяться до істини, яка не залежить від пристрасті і свавілля людей та їх інтересів.

Домогтися істини дуже складно, і вирішити це завдання під силу фахівцям, які прагнуть до досягнення об'єктивної істини. Все, що не може бути спростовано, наближається до істини, і остання думка і пов'язане з ним рішення залишається за особою, що висловили це неоскаржене припущення. Суддя не вирішує, а лише приймає його, хоча остаточне рішення і твердження істини, особливо її процесуальне оформлення залишається за судом. Проте, жодна особа (яку б посаду вона не обіймала) в державі не має права претендувати на істину в останній інстанції.

Абсолютна істина в праві, як і в філософії, безумовно є межею, до якої прагнуть в правозастосовній діяльності.

Досягнення істини означає отримання високого ступеня достовірності. Справжні судження випливають із фактів, юридична оцінка яких наближає до справжнього рішення. Будь-яке визначення фактів, подій ми намагаємося дати з наукових позицій виходячи з досягнутого, і це правильно. Наукові знання є органічним цілим, і перевірка істини означає відповідність наявних знань (досвіду) - практичної достовірності.

Достовірність, що підтверджує істину, означає стабільність, повторюваність прояви факту, але за своїм якісним ознаками характеризується однорідністю, що наближає у праві до теорії здорового глузду, її вимогам. Здоровий глузд означає, перш за все, очевидність, засновану на знанні, довіру до нього і відповідно до здорового глузду. Здоровий глузд як частина істини не передбачає, а затверджує її, хоча і вимагає перевірки. Б. Рассел зазначає, що під істиною розуміють властивість думок і припущень і нічого більше,[3, с. 89] з чим важко погодитися. Істинно те, що правдоподібно, і в цьому сенсі їх значення збігаються. Якщо неправдоподібно, значить неістинно і помилково

Таким чином, істина криється в правді, справедливості, виборі, визначенні, відділенні добра від зла в праві. Питання про співвідношення між істиною і знанням в праві та юриспруденції вельми важливе. Правозастосовчі акти є істинним, справедливим, коли приведені та оцінені всі докази «за» і «проти», а якісна і кількісна оцінка дозволяють прийняти істинне рішення.

Таким чином, пошук істини в українському правозастосовному процесі може і повинен будуватися на наступних принципах: істина завжди повинна ґрунтуватися на знанні, а не бути результатом міркувань (припущень); справедливою і правдоподібною; характеризуватися достовірністю; побудована на здоровому глузді; бути доказовою і реальною; повинна затверджуватися через логічність і значимість. Основним механізмом встановлення істини в праві є змагальний процес.

Отже, специфіка сучасного розуміння істини полягає, втому, що дійсність відображена в істині, трактується як об'єктивна реальність, яка існує незалежно від свідомості і сутність якої виявляється через явище; пізнання та його результат - істина нерозривно пов'язана з предметно-чуттєвою діяльністю людини, з практикою, достовірне знання сутності та її проявів відтворення в практиці.

Здійснюючи правозастосовну діяльність правозастосувач має максимально наблизитись до істини, бо відступ від неї має негативні наслідки та створює простір юридичної незахищеності людини в українському суспільстві.

Література

істина право мораль

1. Конституція України : Закон України від 28.06.1996 р. № 254к/96-ВР.Датаоновлення:01.01.2020.

URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2% D1%80#Text (дата звернення 28.06.2021)

2. Бандура О.О. Єдність цінностей та істини у праві: монографія. Київ : НАВСУ, 2000. 200 c.

3. Рассел Б. Человеческоепознание: его сфера и границы. Москва : Ника-центр, Институтобщегуманитарныхисследований, 2001. 150 с.

4. Юридична енциклопедія / ред. Ю. С. Шемшученко та ін.; НАН України, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького. Київ : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1999. Т. 2 : Д-Й. 741 с.

Размещено на Allbest.ru