Особливості захисту прав споживачів страхових послуг

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОСОБЛИВОСТІ ЗАХИСТУ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ СТРАХОВИХ ПОСЛУГ

Міловська Н.В.

доктор юридичних наук, доцент, головний науковий співробітник відділу забезпечення інтеграції академічної та університетської правової науки та розвитку юридичної освіти Київського регіонального центру Національної академії правових наук України м. Київ, Україна

Сфера договірних відносин зі страхування на сьогодні є досить динамічною, у зв'язку з чим надзвичайно важливим є забезпечення їх належного правового регулювання, метою якого є упорядкування відповідних відносин, їх закріплення, визнання і охорона як певного стандарту у законодавстві, що визначає юридично значущу поведінку учасників цих правовідносин та оцінку її зі сторони держави, суспільства.

Цивільне законодавство закріплює один з основних принципів, що випливає з методу цивільно-правового регулювання, - юридичну рівність учасників особистих немайнових та майнових відносин. Юридична рівність полягає в тому, що кожна зі сторін цивільних відносин має свій комплекс прав та обов'язків і є незалежною, непідпорядкованою іншій. У сфері страхових зобов'язань принцип юридичної рівності учасників відповідних правовідносин також має важливе значення. Так, з метою недопущення порушення паритету (рівноваги) інтересів між страховиком та страхувальником договір страхування укладається на підставі правил страхування, які, незважаючи на те, що розробляються страховиком самостійно, підлягають затвердженню Уповноваженим органом, який здійснює їх перевірку на відповідність положень, що містяться в них, вимогам чинного законодавства. Однак, все ж професіоналізм страховика в роботі з ризиками, стандартизація умов договору страхування та процедури його укладення роблять страховика більш сильною стороною договору, ніж страхувальника, у зв'язку з чим має забезпечуватися захист страхувальників від спроб страховиків отримати односторонні переваги.

Як випливає з ч. 2 ст. 984 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. 3 Закону України «Про страхування» від 7 березня 1996 року, страхувальник як сторона договору страхування, - це юридична чи дієздатна фізична особа, яка добровільно або через вимогу закону укладає зі страховиком договір страхування з метою страхового захисту своїх правомірних інтересів або інтересів іншої особи, пов'язаних із життям, здоров'ям, працездатністю, пенсійним забезпеченням, володінням, користуванням і розпорядженням майном, відшкодуванням заподіяної шкоди фізичній особі, її майну або майну юридичної особи, на свою користь або користь третіх осіб.

Розгляду страхувальників в якості споживачів страхових послуг та, відповідно, поєднанню питання здійснення та захисту їх прав зі здійсненням та захистом прав споживачів, певною мірою сприяло прийняття Кабінетом Міністрів України Концепції захисту прав споживачів небанківських фінансових послуг [1], до складу яких відносять й страхові послуги. Так, оскільки діяльність страховика підпадає під визначення послуги і виконавця, що містяться в ч. 1 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», то у разі, якщо договір страхування спрямований на задоволення особистих потреб застрахованої фізичної особи, такі правовідносини регулюються Законом України «Про захист прав споживачів» в частині, не врегульованій спеціальним законом. Така ж позиція закріплена й у п. 2 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», де зазначається, що оскільки Закон України «Про захист прав споживачів» не визначає певних меж своєї дії, то судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, й ті, що виникають із договорів страхування [2]. Тобто до регулювання відносин за участю споживачів страхових послуг законодавство про захист прав споживачів має застосовуватися субсидіарно у частині, не врегульованій страховим законодавством.

Відсутність легального визначення поняття «споживач страхових послуг» зумовлює недостатню визначеність його правового статусу та створює перешкоди в захисті його прав. Однак, зважаючи на те, що споживачем послуг, як випливає із п. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», може бути не тільки фізична особа, яка набуває або замовляє послугу для особистих потреб, а й та фізична особа, яка використовує таку послугу для цих цілей, споживачем страхових послуг можна вважати не лише дієздатну фізичну особу, яка укладає зі страховиком договір страхування, а й фізичну особу, в інтересах та на користь якої укладений договір страхування та яка отримує страхову послугу, необхідну для задоволення особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю цієї фізичної особи або виконанням нею обов'язків найманого працівника.

Сторони договору, дотримуючись принципу добросовісності, мають враховувати інтереси один одного, піклуватися не тільки про свою персональну вигоду, а й про те, щоб інша сторона отримала те, на що вона розраховувала укладаючи договір. Однак сьогодні на ринку страхових послуг поширеним є «продаж страхових полісів», в яких усі умови страхового договору передбачені в односторонньому порядку страховиком. Придбавши такий поліс, страхувальник «погоджується» із запропонованими умовами. Такий договір страхування є різновидом договору приєднання.

Законодавства зарубіжних країн також визнають договір страхування різновидом договору приєднання, але захищають споживачів від невигідних умов страхового договору. Так, Директива ЄС від 5 квітня 1993 р. 93/13/ ЄЕС «Про несправедливі умови споживчих договорів» [3] встановлює, що «несправедливі» умови договору, укладеного між постачальником послуг і споживачем, не можуть бути примусово виконані щодо споживача (наприклад, через суд), за умови, що такі «несправедливі умови» не були належним чином погоджені сторонами в ході індивідуальних переговорів. Умови договору не визнаються погодженими належним чином, якщо споживач страхової послуги отримав уже сформований текст договору і не мав можливості змінити його зміст. Вітчизняне законодавство, зокрема ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», також передбачає, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати до договорів із споживачем умови, які є несправедливими.

Отже, непрофесійний статус споживача та асиметрія сторін договору страхування є тими додатковими аргументами, що визначають потребу у додатковому механізмі захисту цієї категорії страхувальників. Так, на сьогодні існує об'єктивна необхідність у встановленні Законом України «Про страхування» гарантій прав та законних інтересів страхувальників - споживачів страхових послуг. У ст. 35 Закону України «Про страхування» лише зазначається, що для захисту інтересів страхувальників здійснюється державний нагляд за страховою діяльністю. Водночас ч. 1 ст. 42 Закону України «Про страхування» визначає, що держава гарантує дотримання і захист майнових та інших прав і законних інтересів страховиків. На наш погляд, такий підхід ще раз підтверджує, що страхувальник є «слабкою стороною» у договорі і держава має гарантувати дотримання і захист майнових прав і законних інтересів страхувальників у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. При цьому страхувальники можуть як самостійно застосовувати всі дозволені законом юридичні способи впливу на порушника, так і звертатися до відповідного юрисдикційного та неюрисдикційного органів з вимогою спонукати порушника до певної поведінки.

Право на захист є невід'ємною гарантією здійснення прав споживачів страхових послуг. При цьому, закріплені у ч. 1 ст. 15 ЦК України підстави для захисту (порушення, невизнання або оспорювання) є універсальними, тобто поширюються на всіх суб'єктів цивільного права, у тому числі й споживачів страхових послуг.

Споживач страхової послуги може обрати на свій розсуд будь-яку форму захисту, при цьому застосування ним, наприклад, мір самозахисту не позбавляє його права на звернення до суду. У той же час, відповідно до ч. 2 ст. 20 ЦК України нездійснення особою права на захист не є підставою для припинення цивільного права, що порушено, крім випадків, встановлених законом.

У свою чергу, способи захисту являють собою матеріально-правові або юрисдикційні дії, спрямовані на усунення перешкод на шляху здійснення суб'єктами своїх прав (інтересів) або на припинення право - порушення, відновлення положення, що існувало до правопорушення. Для споживача страхових послуг ці способи можна поділити на: судові способи захисту (ст. 16 ЦК України); способи захисту, що містять ознаки самозахисту (фактичні дії); способи захисту, що передбачають застосування заходів оперативного впливу (дії юридичного характеру), зокрема, відмова від договору страхування, несплата наступної частини страхового платежу. Способи захисту обираються споживачем страхової послуги на власний розсуд, а застосування ним фактичних дій чи заходів оперативного впливу не позбавляє його права на звернення до суду.

Отже, як і будь-який цивільно-правовий договір, договір страхування має враховувати інтереси обох контрагентів - страховика і страхувальника. У межах будь-якого договору страхування інтерес кожної сторони може бути задоволений лише шляхом задоволення інтересу іншої сторони, а це, в свою чергу, породжує загальний інтерес сторін до укладення договору і його належного виконання.

Враховуючи відсутність у Законі України «Про страхування» норм, які б визначали можливості захисту прав споживачів страхових послуг, існує потреба у законодавчому визначенні поняття споживача страхових послуг із вказівкою на те, що до регулювання відносин за участю споживачів страхових послуг застосовується законодавство про захист прав споживачів у частині, не врегульованій страховим законодавством.

страхувальник захист право споживач страхові послуги

Література:

1. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції захисту прав споживачів небанківських фінансових послуг в Україні» від 3 вересня 2009 р. № 1026-р. Офіційний вісник України. 2009. № 69. С. 30.

2. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» від 12 квітня 1996 р. № 5. URL: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/ V0005700-96 (дата звернення: 14.06.2021).

3. Council Directive No. 93/13/EEC of 5 April 1993 «On Unfair Terms in Consumer Contracts». URL: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/ ALL/?uri= celex:31993L0013 (Last accessed: 14.06.2021).

Размещено на Allbest.ru