Зміст права на захист суб’єктивних цивільних прав у договірних зобов’язаннях

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст права на захист суб'єктивних цивільних прав у договірних зобов'язаннях

Мартинюк Ю.В., адвокат

Право на захист суб'єктивних прав у договірних зобов'язаннях слід сприймати саме як невід'ємний елемент суб'єктивного цивільного права, таке собі «право у праві», яке за умови вільного та безперешкодного здійснення цього права перебуває у статичному стані і стає здійсненним тільки у випадку виникнення юридичних підстав для необхідності примусової реалізації правомочностей, що входять до змісту основного суб'єктивного права. Вже після досягнення мети із відновлення останнього право на захист знову повертається у так званий «режим очікування» до виникнення нових перешкод у здійсненні суб'єктивного цивільного права. У цьому знаходить свій прояв регулятивно-охоронний характер структурних елементів суб'єктивного цивільного права. Разом із тим, незважаючи на сприйняття права на захист цивільних прав у договірних зобов'язаннях як елементу суб'єктивного цивільного права, його сутність також слід розкривати через категорію міри дозволеної поведінки, що розкривається у забезпечених державою можливостях діяти певним чином з метою задоволення суб'єктивних потреб. У цьому випадку слід говорити про зміст права на захист.

Щодо змісту права на захист у юридичній літературі наголошується, що необхідність захисту права власника від усіх інших осіб передбачає наділення його необхідними правомочностями і, зокрема, можливістю використовувати додатково із наявними способами захисту його суб'єктивного цивільного права особливі речово-правові способи захисту (віндикаційний і негаторний позови). При цьому обсяг цих правомочностей носія суб'єктивного права може залежати від різновиду правовідносин (абсолютні чи відносні; речові чи зобов'язальні), ступеня порушення суб'єктивного права тощо [1, с. 626-628]. Зміст права на захист, тобто можливості уповноваженого суб'єкта в процесі його здійснення, визначається комплексом норм цивільного матеріального та процесуального права, що встановлюють: а) сам зміст правоохоронного заходу; б) підстави його застосування; в) коло суб'єктів, уповноважених на його застосування; г) процесуальний і процедурний порядок його застосування; д) матеріально-правові та процесуальні права суб'єктів, по відношенню до яких застосовується цей захід [2].

Отже, із вказаного вбачається, що змістом права на захист цивільних прав у договірних зобов'язаннях є низка правомочностей носія порушеного, невизнаного чи оспорюваного суб'єктивного права, які спрямовані на його відновлення та/або усунення перешкод у його реалізації. Інакше кажучи, зміст права на захист складає право на власні дії управомоченого суб'єкта із захисту його права, що випливає із договірних зобов'язань. При цьому, зважаючи на положення ст. ст. 15-20 ЦК України, такими діями є:

- заходи фактичного характеру, які застосовуються управомоченим суб'єктом у процесі самозахисту цивільних прав (наприклад, притри- мання кредитором речі боржника до виконання останнім договірного зобов'язання);

- заходи оперативного впливу, які також застосовуються безпосередньо управомоченим суб'єктом як стороною зобов'язального правовідношення без звернення до компетентних державних органів (наприклад, одностороння відмова від виконання зобов'язання; відмова від прийняття простроченого виконання тощо);

- правоохоронні заходи державно-примусового характеру, які обов'язково супроводжуються зверненням носія порушеного суб'єктивного права до компетентного державного органу, уповноваженого використовувати інструменти легального примусу для відновлення порушених суб'єктивних прав суб'єктів договірних відносин і усунення негативних наслідків такого порушення. При цьому до цієї групи заходів традиційно відносяться: а) цивільно-правові санкції, що за своєю природою є заходами цивільно-правової відповідальності; б) правоохоронні заходи, що безпосередньо спрямовані на усунення перешкод у реалізації суб'єктивного права, зміст яких залежить від характеру порушеного права. Це, зокрема, визнання цивільно - правового договору недійсним, примусове виконання зобов'язання в натурі та інші заходи, передбачені, зокрема, у ст. 16 ЦК України, які не належать ні до цивільно-правових санкцій, ні до заходів оперативного впливу. При цьому характерним для таких правоохоронних заходів є те, що вони застосовуються безпосередньо тим державним органом, який розглядає і вирішує цивільно-правовий спір, що виник із договірних правовідносин.

З огляду на вказане, робимо висновок, що реалізація права на захист цивільних прав із договірних зобов'язань з урахуванням його правової природи безпосередньо залежить від низки об'єктивних обставин, зокрема, змісту порушеного права, характеру порушення, його негативних наслідків тощо. Крім того, важливо зауважити, що фактичний обсяг права на захист також обумовлюється й іншими аспектами, серед яких - специфічний об'єкт правовідносин, що може знаходити свій прояв у наступному. Так, згідно ст. 665 ЦК України, у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу. У випадку ж, якщо продавець відмовився передати річ, визначену індивідуальними ознаками, покупець має право пред'явити продавцеві вимоги відповідно до ст. 620 ЦК України, яка у свою чергу надає покупцю право витребувати цю річ у продавця та вимагати її передання відповідно до умов зобов'язання.

Зазначимо також, що обсяг права на захист суб'єктивних цивільних прав із договірних зобов'язань може залежати і від правового статусу сторони договору - боржника, що можна продемонструвати на прикладі діяльності повного товариства: згідно зі ст. 124 ЦК України у разі недостатності у повного товариства майна для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі учасники повного товариства солідарно відповідають за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, на яке може бути звернене стягнення. Тобто у цьому випадку йдеться про те, що носій суб'єктивного цивільного права у межах договірних правовідносин зможе отримати відшкодування шкоди, завданої його порушенням, у повному обсязі не лише за рахунок активів повного товариства - контрагента кредитора, а й за рахунок його учасників.

Отже, зміст права на захист цивільних прав із договірних зобов'язань складає сукупність правомірних, допустимих та не заборонених законом можливостей, якими наділяється носій суб'єктивного цивільного права в рамках протидії протиправному посяганню на нього з метою його відновлення, а також усунення негативних наслідків такого посягання, і які знаходять свій зовнішній вираз як у самостійних правомірних діях суб'єкта порушеного цивільного права, так і в зверненні до компетентних державних органів з метою застосування останніми заходів примусового характеру. При цьому визначення фактичного обсягу права на захист у договірних зобов'язаннях не супроводжується певною сталою для усіх випадків порушення прав формулою, а залежить від низки об'єктивних чинників, серед яких: а) специфіка підданого неправомірному посяганню суб'єктивного цивільного права; б) характер такого неправомірного посягання; в) негативні наслідки, заподіяні таким посяганням; г) специфіка об'єкту договірних правовідносин; ґ) правовий статус суб'єктів договірних правовідносин тощо.

захист суб'єктивний цивільний договірний

Література

1. Брагинский М. И., Витрянский В. В. Договорное право: Общие положения. М., 1997. С. 626-628.

2. Гражданское право в 2-х т. Т.1: учебник / под ред. Е. А. Суханова. 2-е изд., перераб. и доп. М.: Волтерс Клувер, 2004. URL: https://be5.biz/pravo/g015/12.html (дата звернення: 16.06.2021).

Размещено на Allbest.ru