Перспективи розвитку цивільного законодавства України в контексті адаптації до нових вимог права ЄС у сфері відповідності товару

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Західноукраїнський національний університет

Кафедра міжнародного права та міграційної політики

Перспективи розвитку цивільного законодавства України в контексті адаптації до нових вимог права ЄС у сфері відповідності товару

Саванець Л.М., к.ю.н., доцент

м. Тернопіль, Україна

Сучасне договірне право Європейського Союзу перебуває на етапі трансформації, зумовленої викликами цифрової революції, стандартизації та діджиталізації приватно-правових відносин договірного характеру. Прийняттям 20 травня 2019 року двох довгоочікуваних законодавчих актів ЄС, Директиви 2019/770 про деякі аспекти договорів поставки цифрового контенту та цифрових послуг (далі - Директиви 2019/770), та Директиви 2019/771 про деякі аспекти договорів купівлі-продажу товарів (далі-Директиви 2019/771), європейському законодавцю вдалося гармонізувати значну частину цивільного законодавства у формі регулятивного інструменту в умовах формування єдиного цифрового ринку. І хоча необхідність нового законодавчого масиву визначалася Стратегією єдиного цифрового ринку для Європи 2015 року, саме розробка нових Директив, на наш погляд, є результатом довготривалого процесу європеїзації договірного права, що розпочався із кінця 80-х - початку 90-х років минулого століття. Характерними особливостями Директиви 2019/770 та Директиви 2019/771 виступає закріплення ряду принципово нових положень у сфері купівлі-продажу товарів та постачання цифрового контенту на засаді максимальної гармонізації. договірний законодавство україна євросоюз відповідність товар

Підписавши Угоду про асоціацію із ЄС Україна узяла на себе низку зобов'язань, серед яких забезпечувати поступову адаптацію законодавства України до Acquis ЄС, в тому числі і у сфері договірних відносин.

Варто відзначити і те, що процес імплементації країнами-членами ЄС нових Директив, що закріплюють положення про відповідність товару, припадає на рекодифікацію вітчизняного цивільного законодавства, що підвищує важливість дослідження цих нормативних актів в контексті адаптації законодавства України.

Вперше у законодавстві ЄС концепція відповідності товару (conformity of goods) була закріплена Директивою 1999/44/ЄС про деякі аспекти продажу споживчих товарів та пов'язаних з ними гарантій (далі-Директива 1999/44/ЄС), та перейнята із Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р. (далі - Віденська конвенція 1980 р.).

Новелою обох Директив виступає чіткий поділ критеріїв відповідності на суб'єктивні та об'єктивні. Варто зазначити, що норми Директиви 1999/44/ЄС, як і Віденської конвенції 1980 р., не закріплювали поділу критеріїв відповідності товару на об'єктивний та суб'єктивний, та регулювали дане питання за суб'єктивною ознакою, виходячи із домовленостей сторін як основної підстави визначення відповідності товару. Зазначена концепція ґрунтувалася на принципі свободи договору, який з поміж іншого встановлює можливість сторін вільно визначати предмет договору купівлі-продажу [1, с. 168, 171].

Аналізуючи положення ст.8 Директиви 2019/770, та ст.7 Директиви 2019/771 про об'єктивні критерії відповідності товару, простежуємо використання європейським законодавцем оціночного юридичного поняття «обґрунтовані очікування» (reasonably expect). Принагідно зауважимо, що концепція «обґрунтованих очікувань споживача» містилася у Директиві 1999/44/ЄС (п.б) ч.2 ст.2), та була запозичена з англійського законодавства [2, с. 239]. Критерієм визначення «обґрунтованого очікування» не виступають суб'єктивні сподівання певного споживача, а те, що підлягає об'єктивному встановленню, враховуючи предмет договору, обставини справи та звичаї ділового обороту.

Новий критерій відповідності товару - зносостійкість (durability) - міститься в Директиві 2019/771, та визначає раціональну необхідність функціональності товару протягом звичайного використання. Законодавче визначення цього поняття зумовлено сучасною концепцією кругової економіки, та обґрунтованості довготривалого користування товаром. Зносостійкість товару як ознака його відповідності відома законодавству деяких держав-членів ЄС. Більше того, ідея цієї властивості товару була закладена у ст. 2 Директиви 1999/44/ЄС, але вона швидше охоплювала інші вимоги відповідності, такі як придатність за призначенням, висока якість та продуктивність [3, с. 260].

Ще однією важливою новелою обох Директив, на якій варто, на нашу думку, зупинити свою увагу є вперше закріплення в європейському договірному праві обов'язку постачальника (продавця) інформувати споживача про оновлення цифрового контенту (товару з цифровими елементами), та можливість його здійснення з метою підтримання цих товарів, чи цифрового контенту у відповідності, протягом певного періоду часу. Зазначена вимога входить в межі критерію об'єктивної відповідності. Істотним є період, протягом якого такі оновлення повинні надаватися. У випадку одноразового або кількох пов'язаних актів постачання (передання) цифрового контенту (товарів із цифровими елементами) постачальник (продавець) зобов'язаний оновлювати програмне забезпечення протягом періоду, на який споживач може обґрунтовано очікувати, враховуючи тип та призначення товару із цифровими елементами (цифрового контенту), обставини та особливості договору. Оновлення цифрового контенту (цифрової послуги) повинно здійснюватися постачальником (продавцем) протягом усього передбаченого договором періоду постачання цифрового контенту (надання цифрової послуги). Ані Директива 2019/770, ні Директива 2019/771, прямо не визначають обов'язок споживача здійснювати оновлення. Проте, якщо останній не оновив програмне забезпечення, необхідне для підтримки відповідності цифрового контенту (товару із цифровими елементами), постачальник (продавець) звільняється від відповідальності за їх невідповідність, за умови попереднього повідомлення споживача про необхідність оновлення та наявність причинно-наслідкового зв'язку між відсутністю оновлення та невідповідністю.

Відповідно до ч.6 ст.8 Директиви 2019/770 цифровий контент або цифрова послуга надаються в останній існуючій версії, доступній на момент укладення договору, якщо сторони не домовилися про інше. Директива 2019/771 не містить подібної норми. Вважаємо цілком прийнятним застосування за аналогією наведеного положення Директиви 2019/770 до договірних правовідносин купівлі-продажу товарів із цифровими елементами. Проблематичнішою ж видається ситуація придбання за договором купівлі продажу товару без цифрових елементів. Виникає цілком логічне питання можливості застосування за аналогією наведеної норми і до такого виду відносин, або необхідності закріплення аналогічного положення і в Директиві 2019/771.

На відміну від Директиви 1999/44/ЄС, нові Директиви містять положення про права третіх осіб (ст.10 Директиви 2019/770 та ст.9 Директиви 2019/771), та визначають механізми захисту прав у разі передання постачальником (продавцем) цифрового контенту (товару з цифровими елементами) в межах об'єктивних критеріїв відповідності, але порушуючи ліцензію у сфері авторського права (п.54 мотивів Директиви 2019/770, п. 35 мотивів Директиви 2019/771). Наприклад, відсутність у споживача спроможності використовувати певні функції цифрового контенту або товарів з цифровими елементами, зумовленої реалізацією авторських прав автором [2, с. 242]. Держави-члени ЄС у наведеній ситуації мають можливість встановити правові наслідки недійсності такого договору або його розірвання.

У нових Директивах збільшено період дії презумпції невідповідності товару з шести місяців, як це попередньо визначалося положеннями Директиви 1999/44/ЄС, до одного року, з моменту передання товару (ч.1 ст.11). Директива 2019/771 дозволяє збільшити цей період до двох років (ч.2 ст.11) та не знижувати значно існуючий у державах-членах ЄС рівень захисту споживачів. Директива 2019/770 не передбачає такої можливості, тому період дії презумпції невідповідності цифрового контенту або цифрової послуги становить лише один рік. Споживач несе тягар доказування відсутності відповідності придбаного товару. Як вказував Суд Справедливості ЄС у справі Faber [4; 5, c. 152; 6, с. 561; 7, с. 182], споживач повинен довести лише відсутність відповідності, а не її причину або зумовленість її виникнення продавцем [7, с. 182; 2, с. 247-248].

Вперше на законодавчому рівні ЄС закріплено положення про тягар доведення невідповідності цифрового контенту або цифрової послуги, що залежить від особливостей виконання договірних зобов'язань. Він покладається на споживача, якщо договір виконується одним окремим актом або сукупністю індивідуальних актів постачання. У випадку постійного постачання протягом певного періоду часу, обумовленого у договорі, тягар доведення невідповідності покладається на продавця (ч.3 ст.12 Директиви 2019/770).

Таким чином, основними новелами законодавства ЄС у сфері відповідності товару є поділ критеріїв відповідності на об'єктивний та суб'єктивний, закріплення поняття обґрунтованих очікувань як одного із вимог об'єктивної відповідності, вимоги зносостійкості товару, обов'язку постачальника (продавця) інформувати набувача про можливість оновлення цифрового контенту (товару з цифровими елементами) з метою їх підтримання у відповідності, правового недоліку товару як ознаки його невідповідності; особливостей тягаря доведення невідповідності цифрового контенту або цифрової послуги; збільшення періоду дії презумпції невідповідності.

Література

1. Zoll F. Problem negatywnego uzgodnienia cech rzeczy sprzedanej - w oczekiwaniu na wspolne europejskie prawo sprzedazy. Transformacje prawaprywatnego. 2012. №2. S.167-174.

2. Staudenmayer D. The Directives on digital contracts: first steps towards the private law of the digital economy. European review of private law. 2020. Issue 2. Vol. 28. РР. 219-249.

3. Vanherpe J. White smoke, but smoke nonetheless: some (burning) questions regarding the Directives on sale of goods and supply of digital content. European review of private law. 2020. Vol. 28. Issue 2. РР. 251-273.

4. Judgment of the Court of Justice of the European Union C-497/13 Froukje Faber contra Autobedrijf Hazet Ochten BV.

5. Podszun R. Procedural autonomy and effective consumer protection in sale of goods liability: easing the burden for consumers (even if they aren't consumers). EuCML. 2015. Heft 4. РР. 149-153.

6. Rott P. Anmerkung zur Entscheidung des EuGH vom 04.06.2015, Az.: C-497/13 «Faber». Europaische Zeitschrift fur Wirtschaftsrecht. 2015. Heft 14. PP. 556-562.

7. Patti F.P. The effectiveness of consumer protection in sales contracts - some observations from recent european case law. EuCML. 2015.Heft 5. РР. 179-184.

Размещено на allbest.ru