Теоретичний диспут з приводу співвідношення категорій "правонаступництво", "перехід права" та "відчуження права"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Навчально-науковий юридичний інститут Державного вищого навчального закладу «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника»

Теоретичний диспут з приводу співвідношення категорій «правонаступництво», «перехід права» та «відчуження права»

Гудима М.М. кандидат юридичних наук, доцент, докторант кафедри цивільного права

Сучасний стан доктринальних досліджень в царині цивільного права ознаменувався розглядом суб'єктивних прав самостійними майновими цінностями, оборотоздатними об'єктами, котрі здатні відчужуватися та переходити від одних суб'єктів до інших. Така ситуація є закономірною і продиктована юридичною практикою, проте, на жаль, далеко не всі теоретичні проблеми, котрі її стосуються є вирішеними. Так, наразі дискусійною є теоретична проблема смислового спів - відношення категорій «правонаступництво», «перехід права» та «відчуження права». Водночас, чітке розуміння теоретичних конструкцій є необхідною умовою глибокого осягнення їх змісту задля вдалого практичного застосування, а чітке їх розрізнення дасть змогу коректно відмежовувати відповідні правові явища на практиці та вдало обирати моделі їх правової регламентації. Та й загалом вживання відповідного юридичного терміну має бути виваженим та базуватися на достатньому науковому підґрунті.

Дослідження вказаної проблеми розпочнемо з семантичного аналізу мовних одиниць, широко вживаних юридичною наукою у царині досліджуваної проблематики. Значення слова «наступник» згідно тлумачного словника С. І. Ожегова - «той, хто зайняв чиєсь місце», в той час як слово перейти може вживатися в значенні «дістатися комусь від когось» [1]; а звернувшись до словника української мови виявляємо, що «чужий» розглядається такий об'єкт, що не належить кому-небудь іншому, не свій, не власний [2]. Тобто виходячи з буквального тлумачення слів, від яких походять досліджувані правові поняття, стають відчутними декотрі відмінні відтінки їх смислового наповнення, відтак останні в юридичній науці до кінця не розкриті Тож надалі перенесемо вказану проблему в правову площину.

В юридичні науці традиційно правонаступництво розуміється як перехід суб'єктивного права (в широкому розумінні - також правового обов'язку) від однієї особи праводавця до іншої (правонаступника) в порядку похідного правонабуття (у відповідних випадках - похідного набуття правового обов'язку) [3, с. 311]. Під правонаступництвом у цивільному праві В. В. Валах розуміє перехід прав та/або обов'язків від однієї особи, якій ці права та/або обов'язки належали (право- попередника, ауктора), до іншої (правонаступника, сукцесора) у повному обсязі шляхом одночасної їх втрати правопопередником і їх набуття правонаступником [4, с. 115]. Тож очевидною є подібність категорій «правонаступництво» та «перехід прав», яка веде декотрих науковців навіть до визначення їх одна через одну. Подібність наразі вбачається в наявності двох суб'єктів (правонаступника, особи, до якої переходить право та правопопередника, особи, якій право належало) та перенесенні права від одного суб'єкта до іншого. Водночас, видається в цьому аспекті лежить перша точка відмежування вищедосліджуваних категорій із категорією «відчуження прав», оскільки остання охоплює два смислові відтінки: перший передбачає адресне відчуження, тобто акцент здійснюється на тому, що певна річ (благо) не моя, але належить кому- небудь іншому; тоді як другий означає, що певні об'єкти не мають відношення до мене і описує ситуацію безадресного відчуження. Крайній аспект підтримувався і в філософії. Зосібна, Г. В. Гегель писав, що істинне відчуження - це волевиявлення, за яким особа не бажає більше розглядати благо як своє; в результаті відчуження виникає можливість взагалі відмежувати від себе річ навіть як безхазяйну [5, с. 120-121].

На тлі вищевикладеного констатуємо відсутність тотожності понять «перехід прав», «відчуження прав» та «правонаступництво», як таких, що є різними за широтою їх обсягів: перехід прав та правонаступництво є тільки адресним варіантом відчуження, тоді як останнє може мати і безадресний характер. правонаступництво цивільний власність

Водночас, наявність спільної ознаки «адресності» у правонаступництві та «переході права» не слід сприймати як підставу для поспішних висновків про тотожність вказаних категорій. Перехід прав фактично ототожнюється з похідним правонабуттям, яке протиставляється первинному і містить ознаку базування прав наступника на правах попередника. Раціональним вважаємо підхід С. С. Каширського, який відзначає, що «похідний характер означає лише наявність зв'язку, в той час як правонаступництво передбачає повну тотожність в рамках все тієї ж самої правової форми» [6, с. 173].

Принагідно до правонаступництва відзначимо, що перенесення прав та обов'язків від правопопередника до правонаступника є наслідком зміни існуючого правовідношення. Справді, ніякого нового правовідношення при правонаступництві не виникає, правовідносини не припиняючи свого існування, змінюють тільки наповнення свого суб'єктного елементу (шляхом вибуття із відповідної взаємодії одного суб'єкта та вступу іншого). Останній своєю чергою пропускає етап виникнення правовідносин, а вступає у вже існуючий правовий зв'язок, який продовжує свою дію, лише модифікуючись.

Застосувати вказану тезу можемо і до численних випадків переходу права, проте не всіх. Що стосується терміну «перехід прав», то він переважно використовується для опису тих ситуацій коли право однієї особи перейшло до іншої, яка займає місце особи у правовідносинах, замінюючи її (характеризуючи оборотоздатність прав). Тобто відбувається похідне правонабуття пов'язане з таким відчуженням суб'єктивного права (в цілому), в результаті якого правовідчужувач наділяє суб'єктивним правом іншу особу, втрачаючи при цьому права сам. Проте цілком можливий такий перехід, за якого правовідчужувач, наділяючи правом іншу особу, сам права не втрачає, тобто відбувається перенесення лише однієї чи декількох правомочностей, а не всього суб'єктивного права в цілому. Отож, констатуємо, що конструкція «перехід права» описує ситуації як повного перенесення права, так і перенесення правомочності зі збереженням у правоволодільця права, правомочність зі складу якого переходить. Як влучно пише А. С. Сліпченко, при переході в адресата може виникати не тільки стан абсолютної присвоєності, а й стан відносної присвоєності. Абсолютний стан пов'язаний із виникненням в учасника цивільних правовідносин, до якого перейшла річ, права власності, а в окремих випадках - володіння як речового права, тоді як відносний стан присвоєності пов'язаний із володінням адресатом чужою річчю і може бути зафіксований як за допомогою речових прав на чужу річ, так і за допомогою зобов'язальних прав, тобто прав, що виникають на підставі договорів [7, с. 6-7]. Яскравим прикладом останнього слугують випадки встановлення на базі повного речового права - права власності обмежених речових прав. Так, при встановленні обмеженого речового права має місце виникнення нового правовідношення (дочірнього), пов'язаного з основним (материнським), проте цілком самостійного та самодостатнього. В цьому випадку похідний характер перенесення права при його переході охоплює два правовідношення: основне («материнське») та похідне («дочірнє»), які існують паралельно.

На тлі вищевикладеного віднаходимо ще один аспект відмінності між відчуженням права та його переходом: при відчуженні права, відбувається його повне відчуження, тобто право, яке належало суб'єкту стає для нього чужим, і за останнім не зберігається, що у цьому розумінні зближує його із правонаступництвом, тоді як перехід прав можливий і в розумінні передання правомочності (правомочностей). Звернемося до поглядів О. Г. Ломідзе, яка стверджує, що поряд з конструкціями відчуження, може бути виділена конструкція правонаділення без відчуження [8, c. 69].

Резюмуємо, що кожна з досліджуваних категорій володіє власними сутнісними ознаками, котрі дають можливість здійснити її чітке відмежування від суміжних категорій. «Відчуження» описує правові ситуації повного адресного або безадресного перенесення права; «правонаступництво» характеризує заміну суб'єкта у правовідношенні, яке не припиняється, тобто являє собою перенесення права в цілому від однієї особи, яка вибуває із взаємодії до іншої, яка у неї вступає; «перехід прав» застосовується для найменування ситуацій адресного перенесення права в цілому чи окремої правомочності з вибуттям правопопередника з правовідносин або без такого відповідно.

Отже, підсумуємо, що терміни «правонаступництво в праві» та «перехід прав», відображають випадки тільки адресного перенесення прав, тоді як категорією «відчуження прав» можуть охоплюватися ситуації і безадресного їх перенесення. Відтак, під іншим кутом зору виявлено, що на відміну від «відчуження» та «правонаступництва», які передбачають повну втрату права правоволодільцем, категорія «перехід права» описує також ті правові ситуації, коли до правонабувача переходить право (правомочність), при збереженні права за правоволодільцем.

Література

1. Ожегов С. И., Шведова Н. Ю. Толковый словарь русского языка: 80 000 слов и фразеологических выражений. 4-е изд., доп. М.: ООО «А ТЕМП», 2006. 944 с.

2. Словник української мови. Академічний тлумачний словник (19701980). URL: http://sum.in.ua/s/chuzhyj (дата звернення: 12.12.2020).

3. Черепахин Б. Б. Правопреемство по советскому гражданскому праву. Труды по гражданскому праву. М.: Статут, 2001. 479 с.

4. Валах В. В. Відмежування правонаступництва від суміжних явищ у цивільному праві. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. 2015. Вип. 30 (1). С. 114-118.

5. Гегель Г. В. Философия права. М.: Мысль, 1990. 526 с.

6. Каширский С. С. Преемство прав и обязанностей в гражданском правоотношении: дис. ... канд. юрид. наук: 12. 00. 03. Нижний Новгород, 2015. 200 с.

7. Сліпченко А. С. Способи та форми цивільного обороту речей: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03. - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. Харків, 2019. 18 с.

8. Ломидзе О. Г. Правонаделение в гражданском законодательстве России. СПб.: «Юридический центр Пресс». 2003. 535 с.

Размещено на Allbest.ru