Про родовий об’єкт кримінальних правопорушень проти довкілля

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРО РОДОВИЙ ОБ'ЄКТ КРИМІНАЛЬНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ ПРОТИ ДОВКІЛЛЯ

Мовчан Р.О., доктор юридичних наук, доцент,

доцент кафедри конституційного, міжнародного і кримінального права Донецького національного університету імені Василя Стуса

м. Вінниця, Україна

У вітчизняній юридичній літературі відсутній єдиний підхід щодо тлумачення родового об'єкта кримінальних правопорушень (далі - к. пр.) проти довкілля. Зокрема, його визначають як:

- суспільні відносини у сфері забезпечення екологічної безпеки, охорони навколишнього природного середовища як сукупності природних і природно-соціальних умов та процесів, а також охорони, використання, збереження й відтворення природних ресурсів [1, с. 264];

- суспільні відносини, які забезпечують охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання його ресурсів та екологічну безпеку, як особливий стан довкілля, який відповідає встановленим у законодавстві критеріям, стандартам, лімітам і нормативам, що визначають його чистоту, ресурсомісткість (невиснаженість), екологічну стійкість, видове різноманіття, здатність задовольнити інтереси людини [2, с. 8] (у подібному руслі родовий об'єкт екологічних к. пр. визначає і В. П. Корсун [3, с. 47]).

На мою думку, вадою пропонованого визначення є те, що В.В. Локтіонова фактично двічі говорить про одні й ті самі відносини, адже «раціональне використання» та «екологічна безпека» якраз і означають дотримання передбачених законодавством «критеріїв», «стандартів», «лімітів» та «нормативів».

Чи не найбільш же лаконічним є Г.С. Крайник, на думку якого, родовим об'єктом досліджуваної групи к. пр. є довкілля [4, с. 47].

Проаналізувавши ці визначення, можна констатувати, що, незважаючи на наявність певних редакційних розбіжностей, фактично в усіх них йдеться про такі терміни, як «охорона», «раціональне використання» та «відтворення природних ресурсів», а також «екологічна безпека». Вочевидь, наявність цього факту можна пояснювати тим, що при дефінуванні розглядуваного поняття більшість дослідників спирається на положення однієї й тієї самої правової норми - ст. 1 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», в якій вказується на те, що завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною. Схильний вважати, що саме це нормативне визначення найбільшою мірою і відбиває зміст охоронюваних розд. VIII Особливої частини КК України правовідносин, що пояснюється:

1) вказівкою у ньому не лише на «охорону, використання, відтворення природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки», а й на «ліквідацію негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище...», що, зокрема, дає змогу врахувати особливості антисуспільної спрямованості к. пр., перед - баченого ст. 237 КК України «Невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення»;

2) згадуванням у ньому про «збереження унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною», кримінально-правовою гарантією чого виступають приписи ст. 252 КК України «Умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду».

Зважаючи на вказані факти, при визначенні родового об'єкта к. пр. проти довкілля, Т.В. Корнякова не просто бере за основу, а безпосередньо відтворює відповідні положення, прямо вказуючи на те, що злочинні посягання у сфері довкілля посягають саме на ті суспільні відносини, про які згадується у ст. 1 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», та які охороняються законодавством (у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище тощо) [5, с. 91]. Аналогічні положення наводяться і в преамбулі ППВСУ від 10 грудня 2004 р. № 17 «Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля». кримінальне правопорушення довкілля відтворення

Загалом погоджуючись із подібним трактуванням, водночас вважаю за доцільне звернути увагу на те, що воно є занадто громіздким і складним для сприйняття й опанування, що насамперед пояснюється тим, що в ньому:

1) спочатку вказується на «охорону», а потім на «збереження» природних ресурсів, хоч філологи вважають ці терміни синонімічними («охороняти» - «оберігати», «берегти»; «зберігання» - «охорона») [6, с. 140, 287]. На недоречність паралельного вживання зазначених понять вказує і їхній ідентичний етимологічний зміст: «зберігати» - тримати що-небудь у певних умовах, оберігаючи від псування, руйнування: оберігати, захищати від чого-небудь згубного; «охороняти» - оберігати від руйнування, знищення, завдання шкоди; захищати від чого-небудь.

Тут також зазначу, що представниками земельно-правової доктрини було доведено, що поняття «охорона» є родовим щодо поняття «відтворення» і включає його в себе. До речі, у ч. 5 ст. 16 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» мету управління в галузі охорони навколишнього природного середовища задекларовано як реалізацію законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів саме щодо охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів, про які, на мою думку, і має йтися у визначенні родового об'єкта к. пр. проти довкілля;

2) використовується малозрозуміле та рідко вживане у вітчизняній юриспруденції поняття «генетичний фонд живої природи», яке, до того ж, є підстави вважати складовою природних ресурсів;

3) вказується на «ландшафти», а потім на «інші природні комплекси», які вміщують, зокрема, ландшафти.

Зважаючи на законодавчі особливості викладення норм, зосереджених у розд. VIII Особливої частини КК України, зокрема, наявність у більшості з них таких криміноутворювальних або кваліфікуючих ознак, як «створення небезпеки для життя чи здоров'я людей» та «загибель людей», при характеристиці антисуспільної спрямованості к. пр. проти довкілля інколи прямо вказується на те, що це такий стан навколишнього природного середовища, за якого «відсутня небезпека для життя і здоров'я людей». Однак, враховуючи те, що, з одного боку, у взятому мною за основу визначенні вже згадується про таку складову, як «екологічна безпека», а з іншого - що відповідно до ст. 50 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» під екологічною безпекою треба розуміти такий стан навколишнього природного середовища, при якому попереджається погіршення екологічної обстановки та, зокрема, виникнення небезпеки для здоров'я людей, одночасна вказівка на два зазначені поняття є зайвою, позаяк чи не єдине до чого вона призведе, буде критиковане вище збільшення обсягу та ускладнення сприйняття відповідного визначення.

Отже, з урахуванням наведених вище аргументів, під родовим об'єктом к. пр. проти довкілля пропоную розуміти правовідносини, які гарантують такий стан навколишнього природного середовища та його окремих компонентів, за якого забезпечуються охорона та раціональне використання природних ресурсів, екологічна безпека, запобігання і ліквідація негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною.

Література