Порівняльний аналіз загальних положень про зобов’язання за цивільним та господарським кодексами України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ЗАГАЛЬНИХ ПОЛОЖЕНЬ ПРО ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ЗА ЦИВІЛЬНИМ ТА ГОСПОДАРСЬКИМ КОДЕКСАМИ УКРАЇНИ

Гриняк А.Б.

доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України, завідувач відділу проблем приватного права Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака Національної академії правових наук України м. Київ, Україна

Порівняльний аналіз загальних положень про зобов'язання Розділу 1 Книги п'ятої ЦК та Розділу TV ГК України свідчить про істотну як термінологічну, так і концептуальну невідповідність законодавчих підходів до врегулювання ідентичних відносин у цих кодифікованих актах України. Зазначене підтверджується наступними тезами:

1. Норми, що містяться у главі 19 ГК України, присвячені регулюванню господарських зобов'язань, за своєю суттю та змістом мали б виключно відображати особливості, притаманні останнім [1]. Натомість регулювання господарських зобов'язань в ГК України у багатьох випадках практично співпадає з приписами, закріпленими у Книзі п'ятій ЦК України [2]. Прикладом зазначеного є перша ж стаття глави 19 (ст. 173 ГК - дефініція господарського зобов'язання), яка змістовно повторює ст. 509 ЦК України. Здавалося б, основна увага в цій статті мала б зосереджуватись на майново-господарських та організаційно-господарських зобов'язаннях, однак уже із дефініцій як майново-господарських (ч. 1 ст. 175 ГК), так і організаційно-господарських зобов'язань (ч. 1 ст. 176 ГК) випливає їх приватноправова природа, про що прямо зазначається у ч. 1 ст. 175, ч. 4 ст. 176 ГК України. Виходячи з цього більш вдалою видається доцільність закріплення у Розділі 1 Книги п'ятої ЦК України статті, яка б визначала поняття та природу організаційно-правових зобов'язань.

Щодо підстав виникнення господарських зобов'язань - ст. 174 ГК України майже дослівно повторює ст. 11 ЦК України, водночас вносячи термінологічну плутанину шляхом використання терміну «угода» в розумінні правочину. Разом із тим ст. 177 ГК України «Соціально-комунальні зобов'язання суб'єктів господарювання» дисонує зі ст. 4 ГК України та дублює положення ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» [3], Постанову Верховної Ради України «Про Концепцію сталого розвитку населених пунктів» [4], ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» [5] тощо. Те ж саме стосується й редакції ст. 178 ГК України «Публічні зобов'язання суб'єктів господарювання», яка дублює положення ст. 633 ЦК України, вносячи дисгармонію в розуміння конструкції публічного договору.

2. Глава 20 «Господарські договори» (статті 179-188), як вбачається з її змісту, є по суті «усіченою» редакцією глав 52-53 ЦК України, хоча, виходячи із назв ст. 183 «Особливості укладання господарських договорів за державним замовленням» та ст. 186 «Укладання організаційно-господарських договорів» в них мали б бути відображена динаміка договірних зобов'язань та їх відповідні особливості. Однак в теперішній їх редакції вони є «копіюванням» в першому випадку положень Розділу VII Закону України «Про публічні закупівлі», а в другому - загальних положень глав 52-53 ЦК України. Більше того, положення статей глави 20 ГК України містять істотні протиріччя щодо використання конструкції типових договорів (ст. 184) за ГК України та поняття типових умов (ст. 630) за ЦК України. Підходи, які застосовані у ГК України, суттєво обмежують принцип свободи договору в підприємницькій діяльності, що значною мірою перешкоджає залученню інвестицій в економіку країни.

3. Глава 22 «Виконання господарських зобов'язань. Припинення зобов'язань» (статті 193-208) як і глава 20 ГК України також є «усіченою» редакцією глав 48-51 ЦК України. Так, ст. 193 ГК України містить приписи, які в межах однієї статті визначають: 1) загальні умови виконання зобов'язання (ст. 526 ЦК); 2) елементи виконання (ст. 527, 529, 531 ЦК); 3) правові наслідки невиконання чи неналежного виконання (ст. 610, 615, 616, 622 ЦК); 4) підтвердження виконання (ст. 545 ЦК), що свідчить про недоцільність її збереження.

Аналогічно ст. 194 ГК України «Виконання господарського зобов'язання третьою особою», яка дублює положення ст. 528 ЦК України та створює ефект надмірної «зарегульованості» відносин, пов'язаних із можливістю залучення третіх осіб як виконавців прийнятих на себе стороною договору зобов'язань. Щодо редакції ст. 195 ГК України «Передача (делегування) прав у господарських зобов'язаннях» вважаємо за доцільне перенести ч. 1 цієї статті до книги 5 ЦК України.

Редакція ст. 198 ГК України «Виконання грошових зобов'язань» суперечить положенням ст. 533 ЦК України «Валюта виконання грошового зобов'язання», зважаючи, що в цих статтях відображені різні підходи до оцінки можливості неспівпадіння валюти зобов'язання і валюти платежу за договором. Як видається, в сучасних умовах недоцільно в імперативному порядку (ст. 198 ГК) обмежувати можливості суб'єктів підприємництва виражати грошові зобов'язання в іноземній валюті. При цьому валютою платежу в межах території України має бути гривня.

4. Щодо статей, присвячених припиненню господарських зобов'язань та їх правовим наслідкам (статті 202-208 ГК), доцільно наголосити, що уже зміст ст. 202 ГК України свідчить про дублювання положень ст. 598 ЦК України, у якій закріплено невичерпний перелік підстав припинення зобов'язання, які передбачені у статтях 599, 601, 606, 604, 607 ЦК України тощо. Те ж саме стосується й ст. 203 ГК, яка за своїм змістом є комбінацією таких статей ЦК України, як: 1) ч. 1 ст. 203 ГК України - ч. 1 ст. 599 ЦК України; 2) ч. 2 ст. 203 ГК України ч. 1 ст. 539 ЦК України; 3) ч. 3 ст. 203 ГК України - частин 1-2 ст. 601 ЦК України; 4) ч. 5 ст. 203 ГК України - ч. 1 ст. 602 ЦК України.

Аналогічна ситуація має місце і з іншими статтями цієї глави, які дублюють положення ЦК України, в силу чого виникають обґрунтовані сумніви у їх практичній цінності та потребі збереження [6, с. 118].

5. Існування глави 23 «Визнання суб'єкта підприємництва банкрутом» (статті 209-215) в межах Розділу IV ГК України і раніше викликало певний подив та здивування, а з прийняттям Кодексу України з процедур банкрутства [7] й поготів, адже потреби у фрагментарній, поверхневій регламентації відносин нормами, які не регулюють, а в багатьох випадках ще й суперечать новоприйнятому кодифікованому акту, не було як раніше, так і натепер.

Отже, положення Розділу IV «Господарські зобов'язання» за своєю суттю та змістом мали б відображати притаманні виключно господарським зобов'язанням особливості. Натомість запропоноване регулювання у відповідних статтях ГК України у багатьох випадках фактично повторює приписи, передбачені у Книзі п'ятій ЦК України. Відповідно, зазначений аналіз положень ГК України, його співставлення з окремими положеннями ЦК України, спеціальними законами та іншими нормативно правовими актами дає підстави для висновку про те, що більшість норм ГК України, що присвячені господарським зобов'язанням, є відсилочними або бланкетними, а відтак мають мінімальний регуляторний вплив та, як правило, дублюють положення, закріплені в інших нормативно-правових актах. Відповідно аргументи щодо доцільності збереження цього розділу в ГК України відсутні.

господарський цивільний кодекс аналіз положення

Література:

1. Господарський кодекс України від 16.01. 2003 року № 436-IV // Відомості Верховної Ради України. 2003. № 18. № 19-20. № 21-22. Ст. 144.

2. Цивільний кодекс України від 16.01. 2003 р. № 435-IV // Відомості Верховної Ради України. 2003. №№ 40-44. Ст. 356.

3. Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03. 1991 р. № 875-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. 1991. № 21. Ст. 252.

4. Постанова Верховної Ради України «Про Концепцію сталого розвитку населених пунктів» від 24.12.1999. № 1359-XIV. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/1359-14#Text (дата звернення 19.11.2020).

5. Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року № 3038-VI // Відомості Верховної Ради України. 2011. № 34. Ст. 343.

6. Nataliia S. Kuznietsova, Oleksii O. Kot, Andrii B. Hryniak, Mariana D. Pleniuk. Аbolition of the commercial code of Ukraine: potential consequences and necessary prerequisites // Journal of the National Academy of Legal Sciences of Ukraine / editorial board: V. Tatsiy et al. Kharkiv : Pravo, 2020. Vol. 27. № 1. Р. 101-131.

7. Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 р. № 2597-VIII // Відомості Верховної Ради України. 2019. № 19. Ст. 74.

Размещено на Allbest.ru