Інтереси правоволодільця і суспільні інтереси в праві інтелектуальної власності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра цивільного права та процесу

Львівського національного університету імені Івана Франка

Інтереси правоволодільця і суспільні інтереси в праві інтелектуальної власності

Якубівський І.Є.

доктор юридичних наук, професор

Право інтелектуальної власності завжди перебувало на перетині інтересів правоволодільця як носія відповідних суб'єктивних прав, з одного боку, та інтересів суспільства, з іншого боку. Тому доволі традиційним є розглядати в якості одного із принципів права інтелектуальної власності поєднання (баланс) інтересів правоволодільця та суспільних інтересів. Від того, наскільки цей баланс буде забезпечено, наскільки право інтелектуальної власності зможе реагувати на нові виклики та зміни в житті суспільства, у значній мірі залежатиме і подальше існування та розвиток цього цивільно-правового інституту.

Варто зазначити, що ставлення до інтелектуальної власності в сучасному суспільстві не є однозначним. З одного боку, на рівні національного законодавства та міжнародних договорів, аксіоматичним є розуміння необхідності правової охорони результатів творчої діяльності та засобів індивідуалізації шляхом закріплення за творцем чи іншим правоволодільцем комплексу абсолютних прав, та забезпечення ефективного правового механізму їх здійснення і захисту. Яскравим свідченням цьому є текст Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, окрема глава 9 якої (за кількістю статей це приблизно 1/5 усього змісту Угоди) стосується права інтелектуальної власності. Але, з іншого боку, останнім часом все частіше висловлюються пропозиції щодо необхідності кардинального перегляду концептуальних засад регулювання відносин, пов'язаних із результатами творчої діяльності, або, взагалі, ставиться під сумнів саме існування системи правової охорони інтелектуальної власності, принаймні у її сучасному вигляді. З'явилося поняття «копілефт» (обігрування слова copyright, яким в англомовних країнах позначають авторське право), значок «З» в колі (як противага знаку охорони авторського права ©), пропонується замінити модель виключного («ексклюзивного») права та «інклюзивне право», тощо. Активно пропагуються такі концепти, як «вільна культура», «вільне мистецтво», «відкрите програмне забезпечення» та ін., на тлі яких традиційне авторське право виставляється як щось архаїчне, таке, що стримує інформаційний обмін, культурний та інноваційний розвиток.

Про можливу зміну традиційної парадигми права інтелектуальної власності вже висловилися і окремі вітчизняні фахівці. Так, Ю. М. Капіца, аналізуючи положення Директиви ЄС 2019/790 про авторське право в єдиному цифровому ринку, зазначив, що якщо раніше законодавство про авторське право створювалося з метою перш за все захисту майнових прав авторів, що мало дозволити отримати дохід від продажу примірників творів, - то, на цей час, актуальним стає інше: сотні мільйонів людей створюють твори та обмінюються ними у мережі Інтернет, при цьому, у них відсутня потреба у законодавстві, яке б стримувало таку діяльність [1, с. 21].

На наш погляд, на теперішньому етапі мова має йти не про відмову від класичної моделі права інтелектуальної власності із закріпленням за її суб'єктами виключних прав на відповідні об'єкти, а про адаптацію цієї моделі до сучасних умов, що передбачає, у тому числі, і забезпечення розумного балансу інтересів правоволодільця і суспіль - них інтересів. У праві інтелектуальної власності останнє забезпечується шляхом закріплення у законі випадків вільного використання об'єктів, примусового ліцензування, обмеження чинності майнових прав інтелектуальної власності певними строками, тощо.

У першу чергу, актуальним зараз є питання модернізації законодавства в частині випадків вільного використання об'єктів права інтелектуальної власності, насамперед, об'єктів авторського права і суміжних прав. За останні роки перелік випадків вільного використання творів (ст. 21-25 ЗУ «Про авторське право і суміжні права»), якщо не брати до уваги окремі зміни термінологічного характеру, доповнювався хіба положенням про використання правомірно оприлюднених літературних, художніх, музичних та інших творів для створення на їх основі іншого твору в жанрі літературної, музичної або іншої пародії, попурі або карикатури (п. 9^-1 ч. 1 ст. 21 Закону). Проте, невпинна цифровізація відносин у сфері авторського права і суміжних прав вимагає оновлення законодавчих підходів до випадків вільного використання об'єктів. Модернізацію положень щодо вільного використання об'єктів авторського права та суміжних прав доцільно проводити з урахуванням положень Директиви ЄС 2019/790 про авторське право в єдиному цифровому ринку [2], яка була прийнята 17.04.2019 р. (використання творів, що перебувають поза комерційним обігом; нові права видавців; нові випадки вільного використання - інтелектуальний аналіз тексту і даних (text and data mining), використання об'єктів у цифровій та транскордонній навчальній діяльності, збереження культурної спадщини. Підготовка і прийняття цієї Директиви підняли цілий пласт проблем, з якими стикається авторське право в сучасну цифрову епоху. Відтак, положення цієї Директиви і зараз неоднозначно оцінюються фахівцями. Проте євроінтеграційний вектор розвитку законодавства України обумовлює необхідність врахування положень цієї директиви при подальшому реформуванні законодавства про авторське право і суміжні права.

У сучасних умовах розвитку інтернет-технологій та обміну інформацією законодавство України має надавати правоволодільцеві свободу вибору щодо можливих способів надання права на використання об'єкта. Поряд із традиційною конструкцією ліцензійного договору, за яким правоволоділець надає дозвіл на використання об'єкта конкретній особі, актуалізується потреба у закріпленні в національному законодавстві положень про публічні ліцензії, за якими суб'єкт авторського права чи суміжних прав надає право використання твору, виконання, тощо будь-якою особою на визначених ним умовах.

Існуючі зараз у світовій практиці системи публічного ліцензування роблять можливим для правоволодільця не лише надати дозвіл на використання об'єкта будь-якій особі, але й передати твір у суспільне надбання (наприклад, серед ліцензій Creative Commons це є ліцензія СС0). З позиції цивільно-правового регулювання передання твору в суспільне надбання є не що інше, як відмова правоволодільця від належних йому прав. У цьому відношенні варто звернути увагу на те, що попри існування загальної норми ч. 3 ст. 12 ЦК України, законодавство про авторське право і суміжні права не передбачає механізму відмови автора чи іншого правоволодільця від належних йому майнових прав (на відміну від законодавства про промислову власність, яке передбачає можливість дострокового припинення чинності май - нових прав інтелектуальної власності з ініціативи правоволодільця).

Отже, в процесі подальшого оновлення цивільного законодавства України, складовою якого є законодавство про інтелектуальну власність, потрібно виходити із необхідності забезпечення розумного балансу інтересів авторів та інших правоволодільців та суспільних інтересів. Враховуючи приватно-правову природу відносин у сфері інтелектуальної власності, саме творець чи інший правоволоділець має вирішувати усі питання, пов'язані із використанням творчого результату та наданням дозволу на таке використання іншим особам. Для цього законодавство повинно, з одного боку, закріпити широкі можливості для здійснення та захисту правоволодільцем належних йому майнових прав інтелектуальної власності і, з іншого боку, забезпечити суспільні інтереси шляхом належного регулювання обмежень майнових прав інтелектуальної власності, примусового ліцензування, строків чинності названих прав тощо. Саме такий підхід робить можливим досягнення розумного балансу приватних та суспіль - них інтересів у сфері інтелектуальної власності та не дозволить перетворити законодавство про інтелектуальну власність у «закон трьох колосків» для творчої сфери.

правоволоділець суспільний інтелектуальна власність

Література

1. Капиця Ю. Директива ЄС про авторське право в єдиному цифровому ринку: нові виміри чи нові випробування? Інтелектуальна власність. 2019. № 8. С. 6-22.

2. Directive (EU) 2019/790 of the European Parliament and of the Council of 17 April 2019 on copyright and related rights in the Digital Single Market and amending Directives 96/9/EC and 2001/29/EC. OJ L 130, 17.5.2019. P. 92-125.

Размещено на Allbest.ru