Право на спадкування дітьми, зачатими за допомогою репродуктивних технологій та народженими після смерті спадкодавця: проблеми та перспективи розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра цивільного права та процесу

Львівського національного університету імені Івана Франка

Право на спадкування дітьми, зачатими за допомогою репродуктивних технологій та народженими після смерті спадкодавця: проблеми та перспективи розвитку

Михайлів М.О.

кандидат юридичних наук, доцент

Розвиток біотехнологій як в Україні так і в іноземних державах вплинули на появу нових відносин та на потребу їх належного правового регулювання. Зокрема це стосується і питань пов'язаних із можливістю реалізації спадкових прав дитиною зачатою за допомогою допоміжних репродуктивних технологій та народженою після смерті спадкодавця.

Законодавство як України так і переважної більшості іноземних держав не визнає зачату та народжену після смерті спадкодавця дитину із застосуванням допоміжних репродуктивних технологій спадкоємцем ні за законом, ні за заповітом. Так у Великій Британії запис про батька у свідоцтві про народження не надає дитині, зачатій після смерті її батька, права на спадкування [7, с. 132].

Проте, окремі держави відносять дітей зачатих та народжених за допомогою репродуктивних технологій після смерті батька (спадкодавця) до кола спадкоємців. Так, відповідно до §2101 Цивільного уложення Німеччини у разі призначення спадкоємцем особи, не зачатої на момент відкриття спадщини, слід вважати, що вона є додатковим спадкоємцем, якщо не доведене інше. Якщо ж волі спадкодавця не відповідає необхідність існування додаткових спадкоємців, то таке призначення є недійсним. До народження дитини, зачатої після смерті спадкодавця, основними спадкоємцями визнаються спадкоємці за законом (§2105 Цивільного уложення Німеччини) [2, с. 655-656]. За законодавством штату Флорида, дитина, зачата після смерті батька, може претендувати на спадкове майно померлого лише у випадку, якщо спадкодавець надав згоду на таке зачаття. Також із січня 2002 року в американському штаті Массачусетс визнається, що діти, народження яких було наслідком застосування новітніх технологій, не повинні бути жодним чином дискриміновані порівняно з іншими дітьми. При цьому обов'язковою умовою юридичного зв'язку дитини з померлим батьком, на думку американських юристів, є чітко виражена за життя згода такої особи на посмертне батьківство[6].

Також дитина зачата і народжена за допомогою репродуктивних технологій визнається спадкоємцем і за законодавством Іспанії. Так відповідно до ст. 9.2 Закону Іспанії про допоміжні методи репродукції людини від 26 травня 2006 р. дозволяється використання репродуктивного матеріалу протягом дванадцяти місяців після смерті чоловіка для запліднення його дружини із юридичними наслідками, що випливають із сімейного (генетичного) походження. Використання репродуктивного матеріалу після смерті можливе за умови надання чоловіком згоди на це в спеціальному документі, заповіті або розпорядженні. Таке право надається також чоловікам, які не перебувають у шлюбі. Для врегулювання правового статусу майбутніх ембріонів вони розглядаються як насцитуруси [8, с. 7-8].

На думку І. І. Главач - Хоминої дитина спадкодавця належить до спадкоємців першої черги незалежно від способу зачаття та вино - шування, а також не залежно від строку народження після смерті спад - кодавця, якщо спадкодавець за життя залишив генетичний матеріал із безпосередньою метою щодо подальшого народження дитини [1, с. 10]. Проте з такою позицією автора можемо погодитися частково, оскільки залишивши біологічний матеріал чоловік повинен в певний спосіб виразити свою волю та надати згоду на використання такого матеріалу після його смерті. На цьому наголосив і Європейський Суд з прав людини у справі Піррілло проти Італії (№ 46470/11) від 27.08.2015 р., зокрема, що оскільки неімплантовані ембріони містять генетичну інформацію обох батьків то для їх посмертного використання важливим є встановити дійсну волю чоловіка на використання таких ембріонів з метою подальшої імплантації їх матері.

Право на репродуктивну функцію є одним із видів особистих немайнових прав фізичної особи. У зв'язку із цим, здійснення такого права не може бути обмежене. Зміст цього права, на думку Р. О. Стефанчука, охоплюється вибором особою способу, в який вона буде здійснювати репродуктивну функцію - природним біологічним шляхом чи з вико - ристанням безпечних, ефективних, доступних та прийнятних допоміжних репродуктивних технологій, дозволених в Україні, а також передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України [5, с. 350-353].

Результатом реалізації пацієнтом/пацієнтами їх репродуктивних прав є створені в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій ембріони in vitro. У зв'язку із чим, як зазначає Н. М. Квіт, право визначати можливість їх використання в межах встановлених законодавством належить пацієнтам, з біологічного матеріалу яких, за допомогою застосування репродуктивних технологій, були створені ембріони in vitro. На думку автора такі ембріони необхідно розглядати як особливі об'єкти, які перебувають під охороною держави та знаходяться у тісному правовому особистому зв'язку із пацієнтами, які наділяються правом визначати їх подальшу долю у встановлених законодавством межах [3, с. 104-117].

Особисте немайнове право людини на репродуктивну функцію, на думку О. Є. Кухарєва, можна розширити, включивши до його змісту вибір часу здійснення цієї функції - за життя особи або після її смерті. Незважаючи на те, що штучне запліднення з генетичного матеріалу спадкодавця відбуватиметься вже після його смерті, здійсненням права на репродуктивний вибір в цьому випадку слід визнати надану особою за життя згоду на проведення такої репродуктивної програми [4, с. 427]. У зв'язку із цим, обмежувати можливість реалізації такого права в часі є недоречним. Проте, на нашу думку, надання згоди особою (пацієнтом/пацієнтами) за життя на проведення репродуктивної програми є недостатнім. Вважаємо, що таке питання можна вирішити в спосіб закріплення в договорі на проведення репродуктивної програми заповідального розпорядження. Саме таке заповідальне розпорядження буде слугувати не лише підставою для використання біоматеріалу жінкою після смерті чоловіка (спадкодавця) з метою імплантації в її організм ембріона, а й у випадку дотримання певних умов, визнанням зачатої і народженої після смерті чоловіка дитини потенційним спадкоємцем. Це в свою чергу вказує на потребу законодавчого закріплення положень щодо: можливості розпорядження біологічним матеріалом спадкодавця як за його життя так і після його смерті; визнання дитини зачатої та народженої за допомогою репродуктивних технологій після смерті спадкодавця - спадкоємцем; визначення умов у зв'язку із дотриманням яких такі діти за своїм статусом будуть прирівнюватися до потенційних спадкоємців.

спадкування репродуктивний

Література

1. Главач-Хомина І. І. Учасники спадкових правовідносин: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.03 ВНЗ «Прикарпат. нац. ун-т ім. Василя Стефаника». Івано-Франківськ, 2017. 19 с.

2. Гражданское уложение Германии: Вводный закон к Гражданскому уложению = Burgerliches Gesetzbuch Deutschlands mit Einfuhrungs- gesetz; пер. с нем. / [В. Бергманн, введ., сост.]; науч. ред. Т. Ф. Яковлева. 4-е изд., перераб. Москва: Инфотропик Медиа, 2015. 888 с.

3. Квіт Н. М. Біобанки в Україні: цивільно-правовий аспект: монографія. Львів: Кварт, 2020. 376 с.

4. Кухарєв О. Є. Теоритичні та практичні проблеми диспозитивності в спадковому праві: монографія. Київ: Алерта, 2019. 498 с.

5. Стефанчук Р. О. Особисті немайнові права фізичних осіб (поняття, зміст, система, особливості здійснення та захисту): монографія / відп. ред. Я. М. Шевченко. Київ: КНТ, 2008. 625 с.

6. Филимонова И. В. Проблемы правового регулирования постмортальной репродукции в семейном законодательстве России. Политика, государство и право. 2015. №2. URL: http://politika.snauka.ru/ 2015/02/2333 (дата обращения:10.12.2020).

7. Шелютто М. Л. Наследование детьми наследователя, зачатыми после открытия наследства. Направления и перспективы развития российского законодательства о наследовании: материалы научно - практической конференции (Москва. 01 октября 2015 г.). Москва: Фонд развития правовой науки, 2015. С. 132-137.

8. Lapuente Sergio Camara. New Developments in Spanish Succession Law. Electronic Journal of Comparative Law. 2010. Vol. 14.2. P. 1-35. URL: http://www.ejcl.org (Last accessed: 10.12.2020).

Размещено на Allbest.ru