Реальність договору про встановлення довірчої власності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра цивільного та трудового права

Юридичного інституту Державного вищого навчального закладу

«Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

Реальність договору про встановлення довірчої власності

Рябчинська А.О., аспірантка

Реальним договором (від латинського res - річ) вважається договір, який є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: по - перше, домовленість між його сторонами щодо істотних умов договору; по - друге, передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії [2]. Таким чином, для визнання укладеним реального договору волевиявлення сторін повинні супроводжуватися передачею речі - для укладення угоди вимагається наявність фактичного складу, тобто, деякої сукупності юридичних фактів, накопичення яких призводить до визнання угоди укладеною. У межах такого фактичного складу, власне волевиявлення є необхідним, однак недостатнім елементом [4, с. 31].

Нормативні положення, які регулюють окремі види договірних зобов'язань, зазвичай не містять спеціального правила про момент укладення договору, проте його характер визначається словесною формулою тієї чи іншої правової норми. [8, с. 169] За договором про встановлення довірчої власності довірчий засновник передає майно довірчому власнику на праві довірчої власності для забезпечення зобов'язання боржника за кредитним договором, договором позики (ч. 1 ст. 597 - 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)) [1]. Аналіз законодавчої дефініції свідчить про реальність зазначеного договору: для того, аби такий договір вважався укладеним, необхідними є як досягнення згоди між довірчим власником і довірчим засновником щодо усіх істотних умов договору, так і здійснення останнім передачі майна у довірчу власність кредитора з метою забезпечення виконання зобов'язання (юридичні факти, які утворюють юридичний склад укладення договору про встановлення довірчої власності).

Передача майна у довірчу власність довірчого власника здійснюється на стадії укладення правочину довірчої забезпечувальної власності - як слушно зазначає Ю. А. Серкова, необхідна для укладення реального договору передача майна здійснюється не замість укладення угоди, а як додаток до неї, тобто відбувається «підтвердження» узгодження умов договору дією його сторін, що і призводить власне до вчинення правочину [6, с. 182].

Лебедєва А. Н. звертає увагу на те, що у разі непередачі майна реальний договір є неукладеним [5, с. 468]. Схожої думки дотримується вітчизняна вчена Яворська О. С., яка стверджує, що правовим наслідком непередання майна за реальним договором є визнання його неукладеним, а якщо договір неукладений, то не може йтися про встановлення, зміну чи припинення прав та обов'язків його сторін, і застосування будь - яких засобів захисту. У договорах про передання майна у власність вірне визначення характеру договору дає змогу правильно вирішити питання про момент набуття права власності за договором [8, с. 170].

Згідно із ч. 4 ст. 597 - 3 ЦК України договір про встановлення довірчої власності на нерухоме майно укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Довірча власність на нерухоме майно виникає з моменту її реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (ч. 5 ст. 597 - 3 ЦК України). У контексті викладеного заслуговують на увагу: положення ч. 3 ст. 640 ЦК України, відповідно до якого договір, який підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення; норма ч. 3 ст. 334 ЦК України, що передбачає виникнення у набувача права власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, з моменту такого нотаріального посвідчення; норма п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що встановлює обов'язковість державної реєстрації права довірчої власності як способу забезпечення виконання зобов'язання на нерухоме майно. Викладене дозволяє стверджувати, що договір про встановлення довірчої власності вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Виникнення у кредитора права довірчої власності на передане у забезпечувальну власність нерухоме майно пов'язується з моментом його державної реєстрації.

Щодо зазначеного заслуговує уваги наукова позиція Е. Ф. Тимкіної, яка зазначає, що по - суті державна реєстрація права, яка засвідчує перехід права власності від одного власника до іншого - це і є власне передача речі. Дослідниця погоджується з М. І. Брагінським, на думку якого, «необхідністю ув'язки переходу права власності на нерухоме майно... з моментом реєстрації... підкреслюється знову ж таки реальна природа договору, оскільки його виникнення все рівно пов'язане не з угодою як такою, а з передачею речі» [7, с. 3, с. 633]. Учений підкреслює, що правове значення передачі речі, з якою пов'язується розмежування консенсуальних і реальних договорів, залежить від характеру того договору, на основі якого здійснюється передача. Якщо йдеться про договір, спрямований на перехід майна у власність, то і передача повинна означати перехід права власності від одної сторони до іншої. Уся відмінність між зазначеними договорами полягає у тому, що перехід права власності за консенсуальним договором здійснюється у його межах, водночас за реальним - до його виконання. Науко - вець наголошує, що момент самої передачі визначається з урахуванням законодавчої норми, що встановлює момент виникнення права власності за договором: «Ним повинен вважатися момент реєстрації переходу права власності для випадків, коли закон вважає це для відчуження майна необхідним, і фактичне вручення - у всіх інших випадках» [3, с. 631-632].

Договір про встановлення довірчої власності спрямований на передачу майна у довірчу власність кредитора з метою забезпечення виконання зобов'язання. Перехід права власності від довірчого засновника до довірчого власника засвідчується державною реєстрацією права довірчої власності як способу забезпечення виконання зобов'язання на нерухоме майно, тобто саме з моменту державної реєстрації цього речового права кредитор набуває речово - правовий титул на майно довірчого засновника: у контексті реального правочину довірчої забезпечувальної власності момент передачі майна визначається моментом виникнення права довірчої власності у довірчого власника, зокрема моментом його державної реєстрації. Таким чином, реальність договору про встановлення довірчої власності на нерухоме майно полягає у тому, що він вважатиметься укладеним за наявності трьох юридичних фактів: по - перше, домовленості довірчого засновника та довірчого власника щодо усіх істотних умов забезпечувальної угоди; по - друге, державної реєстрації права довірчої власності як способу забезпечення виконання зобов'язання на нерухоме майно, яка визначатиме момент передачі майна довірчим засновником у довірчу власність кредитора; по - третє, нотаріального посвідчення договору.

Згідно із ч. 6 ст. 597 - 3 ЦК України довірча власність на рухоме майно виникає з моменту укладення договору про встановлення довір - чої власності, якщо таким договором не встановлено інше. Аналіз зазначеної норми дозволяє стверджувати щодо виникнення у кредитора права довірчої власності на рухоме майно з моменту фактичної передачі забезпечувального майна за загальним правилом. Аби договір вважався укладеним, необхідними є домовленість сторін щодо усіх істотних умов договору, а також передача рухомого майна від довірчого засновника до довірчого власника, при цьому речово-правовий титул за реальним правочином довірчої забезпечувальної власності виникає у довірчого власника з моменту передачі рухомого майна у довірчу власність. Однак сторони можуть домовитися про виникнення у довірчого власника права довірчої власності на рухоме майно з моменту, відмінного від укладення договору. Наприклад, сторони можуть передбачити виникнення довірчої забезпечувальної власності з моменту державної реєстрації права довірчої власності на рухоме майно як забезпечувального обтяження у порядку, встановленому Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». У такому випадку договір про встановлення довірчої власності вважатиметься укладеним за наявності такого юридичного складу: домовленість довірчого засновника та довірчого власника щодо усіх істотних умов договору; державна реєстрація права довірчої власності на рухоме майно, що визначатиме момент передачі рухомого майна у довірчу власність кредитора.

Література

реальний договір довірча власність

1. Цивільний кодекс України: Закон від 16 січня 2003 р. № 435-IV / Верховна Рада України. Відомості Верховної Ради України. 2003. № 40. Ст. 144

2. Постанова Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 / [Електронний ресурс] - Режим доступу: https://protocol.ua/ua/postanova_ktss_vp_vid_23_01_2019_roku_u_spra vi_355_385_17/

3. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга вторая: Договоры о передаче имущества. Москва, 2000. 800 с.

4. Сделки, представительство, исковая давность: постатейный комментарий к статьям 153 - 208 Гражданского кодекса Российской Федерации. Под ред. Карапетова А. Г. Москва, 2018. 1264 с.

5. Лебедева А. Н. О правовой природе реальных договоров. Научный альманах. 2017. № 4-1(30). С. 467-470.

6. Серкова Ю. А. К вопросу о юридической конструкции консенсуального и реального договоров. Актуальные проблемы экономики и права. 2013. № 3. С. 181-186.

7. Тимкина Э. Ф. К вопросу о характере договора ренты. Вестник Челябинского государственного университета. 2007. № 7 (85). С. 46-49.

8. Яворська О. С. Реальні договори в цивільному праві України. Актуальні проблеми держави і права. 2013. Вип. 70. С. 169-175.

Размещено на Allbest.ru