До дискусії про відповідальність за шкоду, завдану використанням технологій штучного інтелекту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Науково-навчального інституту

Київського національного університету культури і мистецтв

До дискусії про відповідальність за шкоду, завдану використанням технологій штучного інтелекту

Великанова М.М.

доктор юридичних наук, доцент

Останнім часом досить активно ведеться дискусія про штучний інтелект, його місце в структурі цивільних правовідносин, правове регулювання відносин з використання технологій штучного інтелекту. Порушуються досить непрості питання: чи є штучний інтелект суб'єктом або об'єктом правовідносин; як захистити права та законні інтереси фізичних та юридичних осіб від порушень при застосуванні цифрових технологій; хто і як має відповідати за шкоду, завдану штучним інтелектом. Відразу хочеться зазначити, що однозначні відповіді на ці питання не даються. У цій публікації, певно, також глобально не будуть вирішені проблеми використання штучного інтелекту. Втім, метою теперішньої дискусії вбачається окреслення окремих напрямів вирішення проблеми відповідальності за шкоду, завдану штучним інтелектом.

Дуже часто лунають пропозиції питання відповідальності за шкоду, завдану штучним інтелектом, вирішувати за аналогією із джерелом підвищеної небезпеки. Загалом не відкидаючи таку ідею, доцільно вказати на окремі неузгодженості, що можуть привести до неможливості відшкодування завданої шкоди. Так, згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, покладається на особу, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Обов'язок відшкодування такої шкоди може виникати і у кількох суб'єктів у випадках неправомірного заволодіння транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом та внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки (ч. 4 ст. 1187, ст. 1188 ЦК України). Відповідно до ст. 5:101 Principles of European Tort Law сувору відповідальність за шкоду, завдану діяльністю, що є підвищено небезпечною, несе особа, діяльність якої пов'язана із підвищеною небезпекою. При цьому діяльністю, що створює підвищену небезпеку для оточуючих, визнається така діяльність, яка: а) характеризується заподіянням передбачуваної та істотної шкоди незалежно від того, було вжито необхідних заходів обережності для її попередження чи ні і б) не є загальноприйнятою [1].

Тому логічно виникає питання хто має нести відповідальність за шкоду, завдану штучним інтелектом - особа, яка на відповідній правовій підставі володіє штучним інтелектом, чи особа, діяльність якої пов'язана із підвищеною небезпекою? І кого визнавати такими особами: розробників програм штучного інтелекту, їх замовників, операторів таких програм чи користувачів?

У Резолюції Європейського парламенту від 16 лютого 2017 року з рекомендаціями Комісії з питань цивільно-правових норм з робототехніки зазначається, що у випадку, коли робот може приймати автономні рішення, виникають труднощі у визначенні сторони, відповідальної за надання компенсації. Тим більше, що Директива 85/374/ЄЕС може охоплювати лише шкоду, заподіяну виробничими дефектами робота, за умови, що потерпіла особа зможе довести фактичну шкоду, дефект виробу та причинний зв'язок між шкодою та дефектом. Натомість, шкода, заподіяна роботами нового покоління, не зовсім потрапляє у сферу дії цієї Директиви, бо такі роботи можуть бути оснащені адаптивними та навчальними здібностями, що спричиняють певний ступінь непередбачуваності їх у своїй поведінці. Тому, ці роботи будуть самостійно вчитися на власному досвіді і взаємодіяти з навколишнім середовищем унікальним і непередбачуваним чином. Відповідно, правила суворої відповідальності або відповідальності без вини не зможуть врегулювати таку ситуацію [2].

Висловлюється думка, що особами, які мають відшкодовувати шкоду, завдану штучним інтелектом, мають бути оператори (або, якщо говорити ширше, користувачі). Звісно, така думка не позбавлена сенсу, адже логічно, що ризики має нести та особа, яка отримує вигоду (в широкому розумінні цього слова) від певної діяльності. Але знову таки чи завжди така діяльність є джерелом підвищеної небезпеки, оскільки, як зазначалося, вона має характеризуватися заподіянням передбачуваної шкоди. А якщо шкода була завдана через помилку у коді програми, що, за словами ІТ-фахівців, трапляється досить часто? Або штучний інтелект самостійно вчиться на власному досвіді й взаємодіє з навколишнім середовищем унікальним і непередбачуваним чином. Тому, слушною є думка, що визначення особи, яка відповідатиме за шкоду, завдану штучним інтелектом, залежить від того, наскільки такий штучний інтелект був автономним. Тобто, притягнення до цивільно-правової відповідальності має здійснюватися відповідно та пропорційно до фактичного рівня інструкцій, даних згідно зі ступенем автономності штучного інтелекту. Неавтономні або частково автономні роботи мають розглядатися як інструментарій, яким користуються суб'єкти правовідносин - виробник, власник, розробник програмного забезпечення, користувач, орган державної влади, військовий началь - ник тощо. Відповідно, у такому разі відповідальність за завдання збит - ків або негативних наслідків має покладатися пропорційно на розробників роботів, їхніх володільців і користувачів [3, с. 160].

Зрозуміло, що у випадку, коли діяльність із використання штучного інтелекту відповідає характеристикам підвищено небезпечної, то і застосування за аналогією правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки не викликає заперечень. Хоча і в такому разі залишається відкритим питання про суб'єкта цієї відповідальності. Наприклад, якщо на замовлення медичного закладу була написана програма з діагностики певного захворювання, у коді якої мала місце помилка. Оператор цієї програми, не будучи лікарем та здійснюючи діагностику не помітив помилки, у результаті чого було поставлено неправильний діагноз і, відповідно, призначене неправильне лікування. При цьому, як це завжди практикується розробниками програмного забезпечення, при встановленні такої програми замовник погодився із умовами угоди з користувачем, де, як правило, уся відповідальність перекладається на користувача. Звичайно, у таких 32 ситуаціях можна говорити про застосування ст. 1190 ЦК України, якою встановлюються правила відшкодування шкоди, завданої спільно кількома особами. Але чи достатньо зазначених норм для належного і повного відшкодування шкоди, завданої використанням технологій штучного інтелекту? Логічно, що відносини з використання штучного інтелекту вже набули того розвитку, коли виникає потреба в їх урегулюванні. Як мінімум необхідно ввести до національного законодавства такий різновид спеціального делікту, як завдання шкоди при використанні технологій штучного інтелекту. Це вже є виклик сьогодення. Певні кроки у цьому напрямі зроблені. 2 грудня 2020 року КМУ затвердив Концепцію розвитку штучного інтелекту [4], у якій одними із принципів розвитку та використання технологій штучного інтелекту проголошено забезпечення гарантій дотримання верховенства права, основоположних прав і свобод людини і громадянина, демократичних цінностей під час використання технологій штучного інтелекту та покладення на організації та осіб, які розробляють, впроваджують або використовують системи штучного інтелекту, відповідальності за їх належне функціонування відповідно до закріплених принципів. Необхідно йти далі й виконуючи поставлене цією Концепцією завдання забезпечення захисту прав та свобод учасників відносин у галузі штучного інтелекту, закріплювати спеціальні норми регулювання відносин у галузі штучного інтелекту, у тому числі й щодо відповідальності за шкоду, завдану використанням технологій штучного інтелекту.

Поки що, за відсутності належного нормативного врегулювання таких відносин, можна звернутися до інституту страхування, щоб забезпечити компенсацію завданої шкоди при використанні штучного інтелекту. Незважаючи на те, що цей інститут не виконує функції стимулювання до зменшення ризику завдання шкоди та сприяння соціальному добробуту, втім він є економічно ефективною системою з точки зору компенсаційної функції.

Отже, відповідальність за шкоду, завдану штучним інтелектом має покладатися на особу, яка стала причиною дії чи бездіяльності штучного інтелекту, у результаті якої було завдано шкоду. Виходячи з того, що таку діяльність не завжди можна розглядати як діяльність, що пов'язана із підвищеною небезпекою, назріла потреба на законодавчому рівні вирішити питання про відшкодування шкоди, завданої штучним інтелектом, встановивши такий різновид спеціального делікту. Також відшкодування шкоди, завданої штучним інтелектом може здійснюватися за допомогою правової конструкції страхування ризиків завдання шкоди штучним інтелектом. І хоча ця конструкція не вирішує питання відповідальності, втім дає змогу компенсувати шкоду від діяльності з використанням штучного інтелекту.

правовий штучний інтелект

Література

1. Principles of European Tort Law: Text and Commentary. (2005, January). URL: file:///C:/Documents%20and%20Settings/Admin/%D0% 9C%D0%BE%D0%B8%20%D0%B4%D0%BE%D0%BA%D1%83%D 0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%8B/Downloads/PETLTextCo mmentary.pdf (дата звернення: 08.10.2020).

2. European Parliament resolution of 16 February 2017 with recommendations to the Commission on Civil Law Rules on Robotics. (2017, February). URL: https://www.europarl.europa.eu/doceo/docu- ment/TA-8-2017-0051_EN.html?redirect (дата звернення: 08.10.2020).

3. Костенко О. В., Костенко В. В. Правова відповідальність та ідентифікація суб'єктів і об'єктів зі штучним інтелектом (ІОТ). Юридичний науковий електронний журнал. 2020. № 1. С. 158-162.

4. Концепція розвитку штучного інтелекту в Україні. URL: https:// thedigital.gov.ua/news/mikhaylo-fedorov-rozvivayuchi-sferu-shtuchnogo- intelektu-mi-zabezpechuemo-konkurentospromozhnist-ukraini-na-mizhna- rodnomu-rinku (дата звернення: 03.12.2020).

Размещено на Allbest.ru