Деякі питання позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сумський державний педагогічний університет

ДЕЯКІ ПИТАННЯ ПОЗАСУДОВОГО ВРЕГУЛЮВАННЯ ЗВЕРНЕННЯ СТЯГНЕННЯ НА ПРЕДМЕТ ІПОТЕКИ

Мирославський С.В. кандидат

юридичних наук, доцент,

доцент кафедри права та методики

викладання правознавства

м. Суми

Іпотека сьогодні виступає розповсюдженим способом забезпечення зобов'язань особливо у кредитних відносинах за участі банків. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання відповідно до ст. 22 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки [5]. Таким чином є можливість захистити майнові інтереси кредитора та не завдати шкоди платоспроможності банку. Відповідно до ч. 3 ст. 33 цього ж Закону звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватися у судовому порядку, за виконавчим написом нотаріуса або відповідно до договору про задоволення вимог іпотекодержателя. У ст. 36 містяться норми, що регулюють порядок позасудового врегулювання стосовно стягнення на предмет іпотеки. Це може відбутися, якщо така умова була у іпотечному договорі, або сторони уклали договір про задоволення вимог іпотекодержателя.

Глобальна фінансова криза 2008 року зумовила багато проблем для українських банків завдяки падінню платоспроможності позичальників, в подальшому на продовження кризових явищ вплинули нестабільна загальна ситуація та військові дії, що спричинили паніку вкладників. Для вирішення цих проблем Національний банк України у 2013-2014 роках досить жорстко миттєво вивів з ринку значну кількість проблемних банків [2, с. 15-16]. А для вирішення правових проблем, що впливали на стан кредитних відносин, у 2018 році було ухвалено Закон України № 2478-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» [4].

Законом № 2478-VIII були внесені зміни до ст. 36 Закону України «Про іпотеку», що стосуються дійсності основного зобов'язання, забезпеченого іпотекою. Зокрема, тепер, установлено різницю для фізичних та юридичних осіб щодо дійсності основного зобов'язання після завершення позасудового врегулювання. Так, будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов'язання для боржника - фізичної особи є недійсними (якщо інше не визначено договором іпотеки чи договором про надання кредиту, чи договором про задоволення вимог іпотекодержателя). В той час як для боржника - юридичної особи або фізичної особи - підприємця такі зобов'язання залишаються дійсними, якщо інше не було обумовлено у договорі іпотеки чи в договорі про надання кредиту, чи у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя.

Практики відзначають, що цей закон усуває ризики визнання недійсними вимог іпотекодержателів після завершення позасудових способів звернення стягнення на предмети іпотеки, який був зумовлений попередньою редакцією положення ч. 4 ст. 36 Закону «Про іпотеку» [1].

Слід відмітити, що вирішення проблеми застосування схем недобросовісними боржниками із проблемною іпотекою, виникає ризик застоування схем, що ставлять боржника у досить невигідне становище. Так, для підтримання платоспроможності і забезпечення необхідних показників ліквідності банки активно продають свої проблемні активи фінансовим компаніям на умовах факторингу. І на практиці виникають випадки, коли факторингові компанії уступають право вимоги за основним зобов'язанням частинами декільком суб'єктам, при цьому одна частина зобов'язання залишається забезпеченою іпотекою (весь обсяг забезпечення), вартість якої значно перевищує суму переданих цьому кредитору боргових зобов'язань. Новий кредитор, зобов'язання перед яким забезпечене іпотекою звертає стягнення на об'єкт іпотеки, реєструє за собою право власності на майно, яке в рази перевищує за своєю вартістю забезпечену ним частину зобов'язання, перепродає майно третім особам за найнижчою ціною. В той самий суб'єкти, яким належить право вимоги на інші частини зобов'язання, вимагають боржника також сплати суму зобов'язання.

Наприклад, у справі № 910/6648/18 спірні відносини стосуються пред'явлення до боржника вимоги сплатити суму зобов'язання другому кредитору, хоча перший кредитор уже звернув стягнення на предмет іпотеки і матеріали справи свідчать, що вартість предмета іпотеки значною мірою перевищує сукупну вартість прав вимог за тими кредитними договорами, право вимоги за якими набув перший кредитор. В Ухвалі колегії суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду від 02 квітня 2019 року у цій справі Суд вважає, що набуття таким чином права власності на предмет іпотеки та подальше стягнення іншим кредитором з боржника заборгованості за одним і тим же основним зобов'язанням суперечить принципам справедливості та розумності [6]. Пізніше Верховний Суд частково задовольнив касаційну скаргу боржника - скасував рішення господарського суду першої інстанцій та постанову апеляційного господарського суду в частині задоволення позовних вимог другого кредитора, який набув право вимоги на частину зобов'язання, а справу в цій частині передати на новий розгляд до господарського суду першої інстанції [3]. Зрозуміло, що, з огляду на дію актів цивільного законодавства в часі та п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2478-VIII, новий розгляд справи буде здійснюватися з урахуванням положень попередньої редакції ст. 36 Закону України «Про іпотеку» про припинення дійсності основного зобов'язання у зв'язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки.

Якщо застосовувати до описаної ситуації поточну редакцію Закону «Про іпотеку» про позасудове врегулювання, то ситуація також буде створювати вкрай невигідні наслідки для боржника, коли кредитори, яким будуть передані права вимоги на частини зобов'язання, одна з яких буде мати забезпечення у вигляді іпотеки, також зможе зловживати наданими йому цивільним законодавством правами. Адже звернення ним стягнення на предмет іпотеки звільнить боржника лише від частини зобов'язання саме перед цим кредитором, позбавить власності на предмет іпотеки, а друга частина кредитного зобов'язання все ще підлягатиме виконанню. Так, відповідно до ч. 5 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» передбачено обов'язок іпотекодержателя відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Однак виникає питання, забезпечені іпотекою вимоги будуть визначатися відповідно до основного зобов'язання чи його частини, права вимоги на яку набуде новий кредитор, або новий кредитор взагалі відмовиться відшкодувати перевищення, тоді боржнику доведеться вирішувати ці спірні питання у суді та витрачати час та кошти. В той самий час кредитор, який має право вимоги за іншою частиною кредитного зобов'язання, матиме законне право вимагати погашення відповідного зобов'язання. іпотека зобов'язання позасудовий стягнення

Викладене дає можливість зробити певні висновки. Цивільне законодавство не повинно ставити боржника за кредитним зобов'язанням забезпеченим іпотекою у складне становище у випадку передачі права вимоги декільком кредиторам. Можна запропонувати два шляхи вирішення цієї ситуації: 1) встановити правило щодо визнання недійсним основного зобов'язання у разі позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки за правом вимоги на частину зобов'язання забезпеченого іпотекою; або 2) законодавчо заборонити передавати право вимоги за зобов'язанням забезпеченим іпотекою частинами. Перший спосіб при цьому може створити проблеми для кредиторів, які отримають право вимоги на іншу частку кредитного зобов'язання забезпеченого іпотекою, тому найбільш раціональним буде заборонити розділяти зобов'язання забезпечені іпотекою.

Література

1. Бауліна В. Вплив Закону України № 2478 на застосування кредиторами позасудових способів звернення стягнення на іпотечне майно. Юрист і Закон. 13 грудня 2018 року. URL: https://www.asterslaw.com/content/news/files/yz_baulina_122018_154478661 8_ua.pdf (дата звернення 10.12.2020).

2. Версаль Н. Проблемні банки в Україні: причини появи та особливості функціонування в 2008-2014 рр. Вісник Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка. Економіка. 2014. № 10(163). С. 10-17. URL: http://bulletin-econom.univ.kiev.ua/wp- content/uploads/2015/11/163_10-17.pdf (дата звернення 10.12.2020).

3. Постанова від 25 червня 2019 року м. Київ Справа № 910/6648/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/82772636_(дата звернення 10.12.2020).

4. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування: Закон України від 3 липня 2018 року № 2478-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2478-19#n62 (дата звернення 10.12.2020).

5. Про іпотеку: Закон України від 5 червня 2003 року № 898-IV. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/898-15/ed20200714#Text (дата звернення 10.12.2020).

6. Ухвала колегії суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду від 02 квітня 2019 року у справі № 910/6648/18. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/80987399 (дата звернення 10.12.2020).

Размещено на Allbest.ru