Деякі аспекти участі потерпілого, цивільного позивача в інституті накладення арешту на майно

Размещено на http://www.allbest.ru/

Одеський державний університет внутрішніх справ

ДЕЯКИ АСПЕКТИ УЧАСТІ ПОТЕРПІЛОГО, ЦИВІЛЬНОГО ПОЗИВАЧА В ІНСТИТУТІ НАКЛАДЕННЯ АРЕШТУ НА МАЙНО

Баженова А.І. слідчий слідчого відділення відділу

поліції № 1 Одеського районного управління

поліції № 1 Головного управління Національної поліції в

Одеській області, аспірант кафедри кримінального процесу

м. Одеса

Прийняття нового КПК України відкрило нову сторінку розвитку вітчизняного кримінального процесуального законодавства, але окремі напрями процесуальної діяльності потребують подальшого вдосконалення. Одним з актуальних питань, на наш погляд, залишається покращання процесуального статусу потерпілого, цивільного позивача у зв'язку з їх участю в інституті накладення арешту на майно.

Необхідно вказати, що процесуальні права потерпілого та цивільного позивача безпосередньо пов'язані з інститутом накладення арешту на майно, бо останній спрямований, й серед іншого, на відшкодування (компенсацію) шкоди, завданої потерпілому, цивільному позивачу. Відповідно, постає необхідність про розширення процесуального статусу вказаних учасників кримінального провадження в частині конкретизації їх прав на відшкодування (компенсацію) шкоди через інститут накладення арешту на майно. арешт майно потерпілий цивільний

Процесуальний статус потерпілого та цивільного позивача в певній частині залежить від намагання законодавця задовольнити їх потреби у поновленні порушених прав, відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення. Одним з критеріїв, при цьому є ставлення держави до їх інтересів. В.М. Тертишник слушно зауважив, що проблема захисту прав потерпілого стає найбільш актуальною проблемою процесуальної науки. За відношенням держави до потерпілих від кримінальних правопорушень можна робити судження щодо стану моральності у суспільстві [1, с. 197].

Необхідно погодитися з думкою А.В. Мельниченко щодо необхідності встановлення такої системи кримінальної процесуальної діяльності, за якої захист особи, її конституційних прав і свобод є пріоритетним, але при цьому забезпечувалося б ефективне проведення досудового розслідування, є одним із найголовніших напрямів діяльності правоохоронної системи України [2, с. 25].

До однієї з груп прав потерпілого В.М. Тертишник відносить природно-юридичні права: право на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням матеріальної та компенсації моральної шкоди. Ми поділяємо думку вказаного науковця, відповідно до якої для забезпечення своїх природно-юридичних прав необхідно реалізувати таку модель судочинства, за якої потерпілий мав би цілком достатні (до того ж рівня з обвинуваченим) процесуальні права та отримував би змогу якомога швидше скористатися такими правами [1, 187].

Наприклад, відповідно до п. 17 ч. 3 ст. 42 КПК України, підозрюваний, обвинувачений має право вимагати відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, в порядку, визначеному законом, а також відновлення репутації, якщо підозра, обвинувачення не підтвердилися [3]. Але, відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 56 КПК України, протягом кримінального провадження потерпілий має право на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом [3]. Іншими словами підозрюваний, обвинувачений має право вимагати відшкодування шкоди, а потерпілий лише має право на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди, що підтверджує різкий контраст вказаних прав між підозрюваним, обвинуваченим та потерпілим. Тобто вимагати відшкодування завданої шкоди потерпілий не має права, але таким правом володіє підозрюваний, обвинувачений, що завідомо ставить потерпілого у нерівноправне положення у порівнянні з підозрюваним, обвинуваченим.

На нашу думку таке формулювання про право на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди не в повній мірі задовольняє потребам поновлення прав потерпілого.

Треба в цілому погодитися з пропозицією В.М. Тертишника про те, що окрім визначених у ст. 56 КПК України, потерпілому слід надати право: вимагати компенсації заподіяної кримінальним правопорушенням моральної й фізичної шкоди та відшкодування шкоди за рахунок особи, винної у вчиненні кримінального правопорушення чи осіб, що несуть матеріальну відповідальність за її дії, а у випадках, коли не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення - за рахунок держави; вимагати накладення арешту на вклади і майно обвинуваченого та вжиття інших передбачених законом заходів щодо відшкодування завданої йому кримінальним правопорушенням шкоди [1, 197-198].

З урахуванням погляду В.М. Тертишника, п. 14 ч. 1 ст. 56 КПК України «Права потерпілого» ми пропонуємо викласти в такій редакції: «вимагати відшкодування (компенсації) шкоди, завданої йому кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням в порядку, передбаченому законом, вимагати накладення арешту на вклади, кошти на рахунках, майно підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння та вжиття інших передбачених законом заходів щодо відшкодування завданої йому кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням майнової та/або моральної шкоди».

При розгляді кримінально-процесуального законодавства іноземних країн, що відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 50 КПК «Права і обов'язки потерпілого» Республіки Білорусь, потерпілий має право отримувати назад майно, вилучене у нього органом, що веде кримінальний процес, як речові докази або з інших підстав; належні йому оригінали офіційних документів; належне йому майно, вилучене у особи, яка вчинила передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння [4].

КПК України не містить такого права потерпілого, аналогічному за змістом у п. 20 ч. 1 ст. 50 КПК Республіки Білорусь, які мають безпосереднє відношення до інституту накладення арешту на майно, тому ми пропонуємо, враховуючи вказаний п. 20 ч. 1 ст. 50 КПК Республіки Білорусь, доповнити ч. 1 ст. 56 КПК України «Права потерпілого» пунктом 14 такого змісту: «отримувати назад майно, вилучене у нього стороною обвинувачення, а саме а саме дізнавачем, слідчим, прокурором, як речові докази або з інших підстав; належні йому оригінали документів; належне йому майно, вилучене у особи, яка вчинила кримінальне правопорушення або інше суспільно небезпечне діяння».

Права цивільного позивача органічно пов'язані з правами потерпілого. З метою визначення процесуального статусу вказаного учасника кримінального провадження у попередні роки, зазначимо, що в цілому у радянський період цивільний позивач чи його представник мали право прохати орган дізнання, слідчого і суд про прийняття заходів забезпечення заявленого ними позову. Так, відповідно до ст. 54 КПК Російської РСФР [5, 99], ст. 55 КПК Білоруської РСР [6, 75], ст. 28 КПК Казахської РСР [7, 78], ст. 61 КПК Литовської РСР [8, 20], ст. 48 КПК Молдавської РСР [9, 142], цивільний позивач чи його представник мали право прохати орган дізнання, слідчого і суд про прийняття заходів забезпечення заявленого ними позову.

При цьому ст. 61 КПК України «Цивільний позивач» не містить аналогічних положень, що обмежує його конкретизовані можливості в частині забезпечення заявленого ним позову. Так, ч. 3 ст. 61 КПК України зазначає, що цивільний позивач має права та обов'язки, передбачені цим Кодексом для потерпілого, в частині, що стосуються цивільного позову, а також має право підтримувати цивільний позов або відмовитися від нього до видалення суду в нарадчу кімнату для ухвалення судового рішення [3]

Враховуючи викладене, ми пропонуємо доповнити ст. 61 КПК України «Цивільний позивач» частиною 4 такого змісту: «Цивільний позивач чи його представник мають право клопотати перед дізнавачем, слідчим, прокурором, слідчим суддею, судом про прийняття заходів забезпечення заявленого ними позову».

Висновок. За результатами дослідження запропоновані зміни та доповнення до КПК України, врахування яких законодавцем посилить процесуальні можливості потерпілого та цивільного позивача у відшкодуванні збитків через інститут накладення арешту на майно

Література

1. Тертишник В.М. Кримінальний процес України: підручник. - 7-ме вид., доповн. і перероб. - Київ: Алерта, 2017. 840 с.

2. Мельниченко А.В. Забезпечення прав особи на досудовому розслідуванні: дис.... канд. юрид. наук: 12.00.09. Київ, 2018. 294 с.

3. Кримінальний процесуальний кодекс України: Закон України від 13 квітня 2012 р. № 4651-VI. Дата оновлення: 16.06.2021. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/4651-17#Text (дата звернення: 29.06.2021).

4. Уголовно-процессуальный кодекс Республики Беларусь: Закон Республики Беларусь от 16 июля 1999 г. № 295-З. Дата оновлення: 14.04.2021. URL: https://etalonline.by/document/?regnum= hk9900295 (дата звернення: 29.06.2021).

5. Уголовно-процессуальный кодекс РСФСР від 27 жовтня 1960 року Дата оновлення: 18.05.1995. URL: https://zakonbase.ru/ content/base/5 (дата звернення: 29.06.2021).

6. Комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу Белорусской ССР. / Минск.: издательство «Беларусь», 1968. 586 с.

7. Комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу Казахской ССР / Алма-Ата.: издательство «Казахстан», 1969. 656 с.

8. Уголовно-процессуальный кодекс Литовской ССР / Вильнюс.: издательство «Минтис», 1972. 562 с.

9. Законодательство об уголовном судопроизводстве Союза ССР и союзных республик: в 2 т. / М.: государственное издательство юридической литературы, 1963. Т. 2. 910 с.

Размещено на Allbest.ru