Критерії визначення цивільної юрисдикції у справах про захист немайнових прав подружжя

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут права Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Критерії визначення цивільної юрисдикції у справах про захист немайнових прав подружжя

Скіченко А.А.,

аспірантка кафедри цивільного процесу

м. Київ

Визначення предметної цивільної юрисдикції на практиці виникає дуже часто. На думку окремих дослідників, проблеми визначення судової юрисдикції це нормальне явище, бо врегулювати таке питання на законодавчому рівні, визначивши чіткі критерії й процедури, неможливо [1]. Не заперечуючи в цілому вказану тезу, все ж не можна не звернути увагу на те що цивільна юрисдикція визначена законодавцем як основна щодо вказаної категорії справ, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (ч. 1 ст. 19 ЦПК України).

Перш ніж перейти до аналізу основного критерію визначення судової юрисдикції у справах про захист немайнових прав подружжя, важливо розглянути в ретроспективі окремі аспекти різного визначення поняття підвідомчості, що тривалий час відбувалися у наукових вітчизняних часописах та причини, що спонукали законодавця запровадити предметну юрисдикцію в ЦПК України. На нашу думку, важливість такого підходу полягає в глибокому та всебічному дослідженні цього правового явища вченими-процесуалістами радянської школи та вченими України в новітні часи. Не ототожнюючи юрисдикцію та підвідомчість, все ж не можна не помітити в певній мірі використання вченими, при дослідженні цих питань, однакових за змістом та сутністю категорій.

Поняття підвідомчості, як правило, не викликає жодних питань в науковій юридичній літературі, окрім, можливо деяких визначень мовних категорій, наукових понять, їх ототожнення тощо. В свій час М.Й. Штефан розглядав підвідомчість крізь призму розмежування компетенції органів держави, а компетенцію суду в здійсненні правосуддя як розгляд і вирішення визначеної певної категорії питань або підвідомчість судових органів. Зазначається, що підвідомчість необхідно розрізняти крізь призму того чи іншого юрисдикційного органу, оскільки право вирішення цивільних справ за законодавством України надано не тільки судовим, але й іншим органам держави, громадським організаціям, змішаним органам, третейським судам. Вказаний автор ототожнював категорії «судова юрисдикція» та «підвідомчість судових органів» [2, с. 171]. Енциклопедичні джерела також розглядають підвідомчість як розмежування компетенції органів держави та недержавних суб'єктів [3, с. 535]. Інша група авторів дещо інакше розглядає співвідношення категорій «цивільна юрисдикція» та «підвідомчість цивільних справ». Звісно, це категорії різного рівня узагальнення правових явищ, але в обох випадках дослідники аналізують одній ті самі правові питання, зокрема, С.С. Бичкова вказує, що поняття «цивільна юрисдикція» означає компетенцію відповідних юрисдикційних органів по розгляду цивільних справ, а властивість цивільних справ, за допомогою якої їх розгляд і вирішення віднесено законом до компетенції відповідного юрисдикційного органу є підвідомчістю цивільних справ [4, с. 93]. Видається, що у вище наведеному випадку спроба розмежувати категорії «цивільна юрисдикція» і «підвідомчість цивільних справ» невдала, оскільки, на нашу думку не вказано формалізований критерій такого розмежування.

Розмірковуючи про закріплену в Конституції України доктрину необмеженості (зараз обмежена - А.С.) юрисдикції судів В.В. Комаров приходить до висновку, що інститут підвідомчості за своєю сутнісною природою не відповідає Конституції України, оскільки вона закріпила необмежену юрисдикцію судів, а конструкція підвідомчості ґрунтувалася на засадах поділу юрисдикції, тобто коли справи розглядалися багатьма юрисдикційними органами, а не лише тільки судом [5, с. 477]. Дійсно, в минулому за ЦПК України 1963 р. розмежування повноважень між судами та іншими органами по захисту цивільних справ було регламентовано нормами інститут судової підвідомчості крізь призму перелічених правовідносин, певного суб'єкту, за винятком випадків, коли вирішення таких спорів відносилось законом до відання інших органів. Однак питання судової підвідомчості не зникло в зв'язку з закріпленням в Конституції вказаної доктрини, хоча б тому, що нормативно в законодавстві України функціонує визначена підвідомчість справ юрис - дикційних органів, що мають на меті захист прав особи, зокрема захист немайнових прав подружжя.

В правозастосовній діяльності чітко сформувався підхід до визначення юрисдикції за предметом, суб'єктом і прямою вказівкою у законі. Але, на думку В. Князєва, судді Верховного Суду такі підходи вже втрачають свою актуальність[1]. Зокрема, вказаний суддя звертає увагу на пріоритетність критеріїв при розмежуванні у діяльності суду. Якщо в законі визначено, в межах якої юрисдикції має розглядатися спір, то це застосовується першочергово, лише потім - всі інші критерії. У практиці ВП ВС головним підходом при визначенні юрисдикції є предмет спору. На нашу думку, за предметом спору розглядувана категорія справ не може мати пріоритет у визначенні судової юрисдикції без врахування або визначання суб'єкта. Так, при вирішенні правового спору, наприклад, про зміну прізвища домінуючу роль у визначенні судової юрисдикції бути мати визначення відповідача як суб'єкта владних повноважень. В той же час, правовий спір в родині про зміну прізвища визначається крізь призму приватно-правових відносин і має буди вирішеним в суді цивільної юрисдикції. Власне цей, другий критерій розмежування судової юрисдикції визначається крізь призму публічних чи приватно-правових відносин - справедливо зазначає В. Князєв [1].

Видається, що необхідно чітко розмежовувати право на захист цивільних прав у матеріальному і процесуальному значенні. В рамках цивільного процесуального права реалізація права на захист у суді здійснюється в межах визначених процесуальних процедур. Процесуальні правовідносини виникають з моменту звернення до суду за захистом порушеного, оспорюваного немайнового права подружжя. Критерії юрисдикції цієї категорії справ судам цивільної юрисдикції або ознаки таких справ визначаються нормами матеріального права. В літературі справедливо зазначається, що на відміну від матеріальних правовідносин до змісту цивільних процесуальних правовідносин входять не лише процесуальні права та обов'язки суб'єктів, але й процесуальні дії з реалізації цих прав та обов'язків [6, с. 48]. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідний захист відбувається лише після звернення особи до суду. З цієї обставини можна дійти висновку про самостійність суб'єктивного цивільного права на захист немайнових прав подружжя та суб'єктивного цивільного процесуального права вимагати захисту порушеного суб'єктивного матеріального права. Зазначені суб'єктивні права сприяють рівною мірою захистові немайнових прав подружжя та є визначальними у правильному встановленні судової юрисдикції цієї категорії справ. Відмінність суб'єктивного процесуального права на захист від суб'єктивного права на цивільний захист полягає в тому, що в першому випадку таке право є самостійним, тоді як в другому випадку суб'єктивне право на цивільний захист - складова частина суб'єктивного немайнового певного права подружжя.

Література

судовий юрисдикція право подружжя

1. Про критерії розмежування судової юрисдикції розповів суддя ВС. Закон і Бізнес 21.04.2020 URL: https://zib.com.ua/ua/142344-pro_kriterii_rozmezhuvannya_sudovoi_yurisdikcii_rozpoviv_sud.html (дата звернення 10.12.2020 р.)

2. Штефан М.Й. Цивільний процес. Підручник. К.: Ін Юре. 1997. 454 с.

3. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. К.: «Укр. Енцикл.». 1999. Т. 4. 824 с.

4. Безлюдько І.О., Бичкова С.С., Бобрик В.І. та ін. Цивільне процесуальне право України: Навчальний посібник / За заг. ред. С.С. Бичкової. К.:Атіка. 2006. 384 с.

5. Комаров В.В. Новелізація цивільного процесуального законодавства Вісник академії правових наук. 2003. С. 475-482.

6. Цивільний процес України: Підручник / За ред. Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової, Н.Ю. Голубєвої. К.: Істина, 2011, 425 с.

Размещено на Allbest.ru