Експерт з питань права та його процесуальна правосуб’єктність у цивільному процесі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Експерт з питань права та його процесуальна правосуб'єктність у цивільному процесі

Сібільов Д.М.,

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри цивільного процесу

м. Харків

Сучасна редакція Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), прийнята у жовтні 2017 року, передбачає можливість участі у цивільних справах експертів з питань права. Аналогічні норми одночасно з'явились також у Господарському процесуальному кодексі України та Кодексі адміністративного судочинства України.

Ст. 65 ЦПК України відносить експерта з питань права до інших учасників судового процесу [1].

Згідно із ст. 73 ЦПК України як експерт з питань права може залучатися особа, яка має науковий ступінь та є визнаним фахівцем у галузі права. Рішення про допуск до участі в справі експерта з питань права та долучення його висновку до матеріалів справи ухвалюється судом.

Експерт з питань права зобов'язаний з'явитися до суду за його викликом, відповідати на поставлені судом питання, надавати роз'яснення. За відсутності заперечень учасників справи експерт з питань права може брати участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Експерт з питань права має право знати мету свого виклику до суду, відмовитися від участі у судовому процесі, якщо він не володіє відповідними знаннями, а також право на оплату послуг та на ком - пенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду.

Відповідно до ст. 114 та 115 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо:

1) застосування аналогії закону чи аналогії права; 2) змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим 139 тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі.

Висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи.

Висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов'язковим для суду.

Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.

Таким чином, обсяг правового регулювання правосуб'єктності цих суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин спрямований на закріплення самостійного статусу експертів в галузі права та ролі відповідних експертиз під час розгляду цивільних справ.

Слід зазначити, що вимоги до експертів в галузі права є, з одного боку, суто формальними, а з іншого боку спираються на категорії, що не мають чіткого юридичного забарвлення. Так, з одного боку, це може бути особа, яка має науковий ступінь (за загальним змістом закону - у галузі права). Це суто формальний момент і він є ясним і чітким. Але з іншого боку, це також одночасно повинна бути особа, що є визнаним фахівцем у галузі права. Очевидно, що цей критерій не може спиратись на суто юридичні підстави і тлумачитись може по-різному. Так, Н.О. Коротка звертає увагу, що можливо така особа повинна пройти відповідну підготовку та отримати кваліфікацію експерта з питань права [2, с. 98]. Таке тлумачення може бути достатньо варіативним як з боку учасників справи, так і з боку суду. Такої варіативності і підстав для різночитань немає тоді, коли мова йде про звичайного експерта в рамках цивільного процесу, оскільки ст. 72 ЦПК України зазначає, що експертом може бути особа, яка володіє спеціальними знаннями, необхідними для з'ясування відповідних обставин справи. Ця варіативність інтерпретацій не іде на користь процесу і підстави для участі у справі експерта у галузі права повинні бути формалізовані.

С.В. Черноп'ятов зазначає про певний дуалізм у термінологічному порівнянні експерта та експерта з питань права [3 с. 89]. Дійсно, експерт в галузі права розглядається законом як самостійний суб'єкт цивільних процесуальних правовідносин, він не є різновидом судового експерта. Так само і експертизи у галузі права не розглядаються як різновиди звичайних судових експертиз, вони законом взагалі не віднесені до засобів доказування, про що зазначає пункт другий частини другої ст. 76 ЦПК України. А висновок експерта у галузі права, як зазначалося вище, не є доказом. З іншого боку, хоча висновок експерта у галузі права не розглядаються ЦПК України як засіб доказування, він може мати інформаційний вплив на судову справу, допомагаючи суду скласти думку щодо справи і відобразити її в судовому рішенні. Як зазначає А. Штефан, висновок експерта у галузі права не містить дослідження, яке стосується обставин справи, і є джерелом не доказової інформації, а відомостей, які можуть бути необхідними для кваліфікації судом правовідносин сторін [4, с. 23].

Закон зазначає, що висновок експерта в галузі права не є обов'язковим для суду. Водночас цікаво порівняти такий підхід з правилами частини другої ст. 89 ЦПК України, яка зазначає, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. В цьому розумінні результати звичайної судової експертизи також не є обов'язковими для суду, що розглядає цивільну справу. Але, як вбачається, думка законодавця полягала в тому, що висновок експерта в галузі права не обов'язковим для суду в тому розумінні, що суд не повинен давати йому оцінки, як іншим засобам доказування, в тому числі і звичайній судовій експертизі.

Системний аналіз змісту ст. 73, 114 та 115 ЦПК України дозволяє зробити висновок щодо можливості проведення експертизи в галузі права як за ініціативою учасників справи поза рамками справи з наданням відповідних матеріалів суду, так і за ухвалою суду в процесі розгляду.

Висновок експерта в галузі права може стосуватись лише питань застосування аналогії закону чи аналогії права, а також змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі. Це правило спирається, зокрема, на ст. 8 Цивільного кодексу України [5], де зазначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або дого - вором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). У разі неможливості використати аналогію закону для регулювання цивільних відносин вони регулюються відповідно до загальних засад цивільного законодавства (аналогія права).

Можна також послатись на ст. 10 Сімейного кодексу України, де зазначено, що якщо певні сімейні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами або домовленістю (договором) сторін, до них застосовуються норми цього Кодексу, які регулюють подібні відносини (аналогія закону). Якщо до регулювання сімейних відносин неможливо застосувати аналогію закону, вони регулюються відповідно до загальних засад сімейного законодавства (аналогія права). Це кореспондується із частиною дев'ятою ст. 10 ЦПК України, що зазначає про те, що якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Вважаємо, що аналогія закону чи аналогія права можуть стосуватись лише питань застосування норм матеріального права і не можуть стосуватись питань застосування норм процесуального права, де суд в будь-якому разі залишається компетентним.

Існує потреба в подальшому удосконаленні інституту експерта в галузі права та окремих аспектів застосування правових експертиз. Це повинні бути більш чіткі вимоги до осіб, які можуть бути експертами в галузі права, з прив'язкою до реального практичного стажу; можливість проведення додаткової та повторної експертизи в галузі права; можливість проведення комісійних експертиз в галузі права; можливість залучення іноземних фахівців в галузі права як експертів тощо.

Доцільним є прийняття окремого Закону України «Про правові експертизи», який би врегулював ці питання і деякі інші, встановивши універсальні підходи для застосування експертиз в галузі права під час здійснення судами правосуддя.

Література

експерт право іноземний

1. Цивільний процесуальний кодекс України: Закон України від 18 березня 2004 р. №1618-IV / Відомості Верховної. Ради України. 2004 р., №40, / 40-42 /. Ст. 492.

2. Коротка Н.А. Цивільно-правовий статус експерта з питань права та його висновок у галузі права як засіб доказування у цивільному процесі. Науковий вісник Ужгородського національного університету. 2018. Серія Право. Випуск 53. Том 1. С. 97-100.

3. Черноп'ятов С.В. Деякі проблеми позитивного національного правового регулювання участі експерта з питань права у цивілістичних судових процесах. Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. 2017. №6. Том 1. С. 88-91.

4. Штефан А. Висновок експерта у цивільному судочинстві. Теорія і практика інтелектуальної власності. 2018. №2. С. 16-28.

5. Цивільний кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 р. №435-IV / Відомості Верховної Ради України. 2003 р. №40. Ст. 356.

6. Сімейний кодекс України: Закон України від 10 січня 2002 року №2947-III / Відомості Верховної Ради України. 2002 р. №21. Ст. 135.

Размещено на Allbest.ru