Порівняльний аналіз нотаріальних органів, уповноважених на посвідчення заповітів, по законодавству Грузії та України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський державний університет внутрішніх справ

ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ НОТАРІАЛЬНИХ ОРГАНІВ, УПОВНОВАЖЕНИХ НА ПОСВІДЧЕННЯ ЗАПОВІТІВ, ПО ЗАКОНОДАВСТВУ ГРУЗІЇ ТА УКРАЇНИ

Долинська М.С. доктор юридичних наук, професор,

завідувачка кафедри господарсько-правових дисциплін

м. Львів

Грузинський та український нотаріат є членами Міжнародного союзу латинського нотаріату, та на практиці запозичили основні засади латинського нотаріату, хоча і не в повній мірі.

Зауважуємо, що в останні роки відбулися істотні зміни щодо регулювання нотаріальної діяльності, як в законодавстві Грузії, так і України.

Правове регулювання нотаріальної діяльності, в тому числі провадження нотаріального процесу, в Грузії та Україні здійснюється єдиними спеціальними республіканськими законами «Про нотаріат»: закон України «Про нотаріат» від 9 вересня 1993 року [1], закон Грузії «Про нотаріат» від 4 грудня 2009 року [2].

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону Грузії «Про нотаріат», нотаріат - це публічний правовий інститут, ціллю якого є посвідчення, в межах, встановлених державою, правових відносин між особами та юридичними фактами.

Нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені Законом України «Про нотаріат», з метою надання їм юридичної вірогідності.

Тобто, в Грузії, на законодавчому рівні зазначено, що нотаріат є публічним правовим інститутом. На нашу думку, вищевказані норми варто запозичити українському законодавцю.

Нотаріальна діяльність в Україні - це різновид юридичної діяльності, що охоплює сукупність постійно або систематично здійснюваних суспільних процесів, спрямованих на юридичне закріплення безспірних цивільних прав та фактів, які вчиняються нотаріальними органами з метою забезпечення захисту прав та законних інтересів як юридичних осіб, так і фізичних, які звернулися за вчиненням нотаріальних дій та за наданням правової допомоги [3, с. 7].

До суб'єктів, які вчиняють нотаріальні дії, в тому числі посвідчують заповіти, в Україні та Грузії відносяться органи нотаріату та органи квазінотаріату. нотаріальний законодавство грузія україна

Аналізуючи норми грузинського закону «Про нотаріат», приходимо до висновку, що нотаріальними органами Грузії, які мають право посвідчувати заповіти є: нотаріуси, посадові особи дипломатичних представництв та консульських установ, посадові особи, які посвідчують заповіти, що прирівнюються до нотаріально посвідчених.

Перелік осіб, уповноважених на посвідчення заповітів, прирівнюваних до нотаріально посвідчених, законодавцем врегульовано у двох законодавчих актах, зокрема, в статті 1359 Цивільного кодексу Грузії, а також статті 43 Закону Грузії «Про нотаріат» А саме:

1. головні лікарі лікарень, інших стаціонарних лікувально-профілактичних установ, санаторіїв, їх заступники (головних лікарів) з медичної частини, старші або чергові лікарі, директори та головні лікарі будинків для осіб похилого віку та інвалідів; начальники, заступники (начальників) з медичної частини, старші та чергові лікарі військових госпіталів, санаторіїв та інших військово-лікувальних закладів;

2. начальник пошукових, географічних та інших подібних експедицій;

3. капітан корабля або повітряного судна,;

4. командир (начальник) військової частини, з'єднання, установи та училища, якщо в пункті дислокації військової частини немає нотаріуса;

5. директор установи тримання під вартою або позбавлення волі, якщо заповідач перебуває в установі утримання під вартою або позбавлення волі.

При цьому законодавець встановив правило, згідно з яким, лише у разі доступу до Електронного нотаріального реєстру Грузії, вправі посвідчити заповіти, які прирівнюються до нотаріальних, наступні кате - горії посадових осіб:

1. головні лікарі лікарень, інших стаціонарних лікувально-профілактичних установ, санаторіїв, їх заступники (головних лікарів) з медичної частини, старші або чергові лікарі, директори та головні лікарі будинків для осіб похилого віку та інвалідів; начальники, заступники (начальників) з медичної частини, старші та чергові лікарі військових госпіталів, санаторіїв та інших військово-лікувальних закладів

2. командири (начальники) військової частини, з'єднання, установи та училища, якщо в пункті дислокації військової частини немає нотаріуса

3. директори установи тримання під вартою або позбавлення волі, якщо заповідач перебуває в установі утримання під вартою або позбавлення волі.

Суб'єктами, які мають право посвідчувати заповіти в Україні є: нотаріуси, які працюють в державних нотаріальних конторах; нотаріуси, що займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси); уповноважені посадові особи органів місцевого самоврядування; посадові особи консульських установ і дипломатичних представництв України; інші посадові особи, передбачені як в статті 1252 Цивільного кодексу України [4], так і в статті 40 Закону України «Про нотаріат».

Зокрема, до таких органів відносяться:

1. начальники госпіталів, санаторіїв, інших військово-лікувальних закладів, їх заступники з медичної частини, а також старші або чергові лікарі;

2. командири (начальники) військових частин, з'єднань, установ, військово-навчальних закладів;

3. головні лікарі, їх заступники з медичної частини або чергові лікарі лікарень, госпіталів, інших стаціонарних закладів охорони здоров'я, а також начальники госпіталів;

4. директори або головні лікарі будинків для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю;

5. начальники установ виконання покарань;

6. капітани морських або річкових суден, що плавають під прапором України;

7. начальники пошукових або інших експедицій;

8. начальники слідчих ізоляторів.

Аналізуючи українське та грузинське законодавство щодо порядку посвідчення заповітів, ми прийшли до висновку, що перелік осіб, які уповноважені на посвідчення заповітів, які прирівнюються до нотаріально посвідчених, є дещо ширшим в Україні, ніж в Грузії, хоча в основному вони є дуже подібними.

При цьому зауважуємо, що українські командири повітряних суден (літаків), не наділені право посвідчення заповітів, що прирівнюються до нотаріальних, для громадян, які на такому судні перебувають, на противагу їхнім грузинським колегам.

Як і в Грузії, так і в Україні, в останній період головною засадою сучасної нотаріальної діяльності виступає принцип діджиталізації, який набуває все більшого поширення.

Варто зауважити, що радикальна реформа грузинського нотаріату відбулася у 2009 році. Так, в Електронному реєстрі Грузії зберігаються всі нотаріальні документи, які стосуються оформлення спадщини, що зберігаються в архіві, а також електронні записи всіх заповітів. Зауважуємо, що документи зберігаються також у паперовому вигляді та у вигляді від сканованих копій [5, с. 82-83].

Діяльність сучасних українських державних та приватних нотаріусів також є неможливою без використання системи Єдиних реєстрів України, зокрема, українські нотаріуси у провадженні нотаріального процесу щонайперше використовують відомості єдиних та державних реєстрів, у тому числі Спадковий реєстр.

Слід зауважити, що правила щодо необхідності внесення відомостей про посвідчені заповіти до Спадкового реєстру, було запроваджено наказом Міністерства юстиції України від 17 жовтня 2000 р. № 51/5 «Про Єдиний реєстр заповітів та спадкових справ». Відповідно до пункту 5 вказаного наказу, усі заповіти, складені та засвідчені, змінені або скасовані в установленому законодавством порядку, заведені спадкові справи та видані свідоцтва про право на спадщину із 1 грудня 2000 року підлягають обов'язковій реєстрації у вказаному реєстрі. Зараз цей реєстр перейменовано у Спадковий реєстр.

Тобто у вищевказаному Спадковому реєстрі вносяться в основному такі ж відомості, які вносяться до Електронного реєстру в Грузії: як щодо посвідчення заповітів, так і щодо видачі свідоцтв про право на спадщину.

Таким чином, суб'єкти нотаріальної діяльності, які мають право посвідчувати заповіти, як в Україні, так і в Грузії, є в основному одна - ковими. Однак, в Україні, право посвідчувати заповіти також мають право державні нотаріуси та уповноважені посадові особи органів міс - цевого самоврядування. Усі посвідчені заповіти в обох державах підлягають реєстрації у відповідних електронних реєстрах.

Література

1. Про нотаріат: Закон України від 02.09.1993 р. № 3425-ХІІ. Відомості Верховної Ради України. 1993. № 39. Ст. 383.

2. О нотариате: Закон Грузии от 4.12.1996 г. № 2283-Пс. URL: http://www.matsne.go.ge

3. Долинська М. С. Нотаріальний процес: підручник. Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ. 2019. 652 с.

4. Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2003 р. № 435-IV. Відомості Верховної Ради України. 2003. № 40. Ст. 356.

5. Правовые основы нотариальной деятельности: зарубежный опыт Под ред. Е.А. Борисовой. М.: Издательский дом «Городец», 2017. 288 с.

Размещено на Allbest.ru