Окремі теоретико-правові аспекти підходів до характеристики методів цивільно-процесуального регулювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Окремі теоретико-правові аспекти підходів до характеристики методів цивільно-процесуального регулювання

Котюк О. І.

кандидат юридичних наук, асистент кафедри цивільного процесу Інституту права Київського національного університету імені Тараса Шевченка м. Київ, Україна

Те, що основним критерієм поділу правових норм на галузі права є предмет і метод правового регулювання є загальновизнаним, водночас, питання щодо характеристики методів окремих галузей права фактично залишається відкритим, і це у повній мірі стосується й методів цивільно-процесуального регулювання. Слід зазначити, що ця проблема продовжує залишатися актуальною не тільки тому, що питанню цьому вченими приділено уваги недостатньо, а й з огляду на практичну необхідність вдосконалення та підвищення ефективності самого правового регулювання.

Тим часом аналіз наявних результатів досліджень цих питань при - вертає увагу тим, що висловлені у них висновки вчених хоча й стали традиційними, часто відзначаються спірними з методологічного погляду підходами і насамперед це стосується: 1) визнання наявності єдиного метода правового регулювання як для всієї системи права в цілому, так і для кожної її галузі, зокрема; 2) наявних визначень цих методів, які часто відзначаються суперечливістю і містять логічні помилки; 3) необхідності уточнення й питання про що йдеться - про методи правового регулювання чи методи права, ототожнення яких є хибним; 4) суперечливості та неповноти й запропонованих ознак та структури цих методів, згідно з якими, наприклад, на думку багатьох вчених складовими цього метода є лише такі первинні компоненти як дозволи, приписи і заборони, закріплені у диспозиціях відповідних норм; 5) ігнорування при формуванні вчення про методи правового регулювання їхньої обумовленості не тільки предметом, а й метою та завданнями як кожної галузі права, так і того, за допомогою яких засобів може бути розв'язане кожне з них; 6) практичної відсутності спроб розглядати методи правового регулювання як системне явище; 7) відсутності класифікації цих методів; 8) спірності й висновку, що метод правового регулювання є одним із обов'язкових критеріїв відмежування однієї галузі права від іншої тощо.

Те що, переважна більшість вчених схиляється до висновку про єдність методу правового регулювання як для правової системи в цілому, так і для окремих галузей права, зокрема, проявляється навіть у назвах присвячених цій проблемі монографій та відповідних параграфів у підручниках, у яких йдеться або про «метод правового регулювання» або про «метод права». Адже зумовлений цей підхід не фактичним станом справ, а живучістю традиційних ідеологічних стереотипів, одним з яких загальнонауковою була настанова, щодо того, що єдиним науковим методом розв'язання всіх і теоретичних, і практичних проблем визнавався «метод марксистсько-ленінської діалектики». правове регулювання норма цивільний

Крім того, якщо врахувати, що давньогрецьке слово «methods» означає шлях до чогось, а сучасне поняття «метод» в загальнонауковій літературі тлумачиться і як шлях пізнання, і як система теоретичних положень, принципів, законів, які характеризують досліджуваний об'єкт та процес його пізнання (у цьому значенні функцію методу виконує наука, яка визначає шлях пізнання досліджуваних явищ), і як певна система впорядкованих та взаємопов'язаних дій, операцій, прийомів, що застосовуються для розв'язання пізнавальних та практичних завдань, і як «спосіб», «підхід», «алгоритм», система правил і рекомендацій, вид настанов, вказівок, приписів щодо того як необхідно діяти, щоб досягти певного результату тощо, то уявлення про те, що завдання, які стоять перед відповідною галуззю права можуть бути розв'язані за допомогою одного метода виявиться хибним.

Те, що у правовій науці метод традиційно визначають як «систему специфічних форм, прийомів, способів, застосовуваних державою для регулювання суспільних відносин», також потребує ретельного аналізу та уточнення, тому що це визначення містить логічну помилку. Адже, як відомо, все суще має відповідну форму та зміст і як відповідний засіб може використовуватись відповідним чином чи способом. Не випадково в загальнонауковій літературі в даному контексті йдеться про систему дій, операцій, прийомів, правил, рекомендацій, настанов, вказівок, приписів тощо, а в теорії права не просто про форму, а про процесуальну форму вчинення відповідних дій. Що ж до просто «форми» без визначення її змісту, то нею будь-якого завдання розв'язати просто неможливо. От тому тут був би більш конструктивним підхід, згідно з яким метод, в найзагальнішому розумінні є відповідним засобом, спрямованим на розв'язання конкретного завдання. А для уточнення його характеристики важливою виявляється проблема визначення мети, змісту, форми та способів його використання. Що ж до розв'язання величезної кількості завдань, які стоять перед відповідною галуззю права, то воно можливе лише з використанням системи відповідних засобів, складовою якої є й система методів правового регулювання.

З урахуванням цього логічним є висновок, що кожен вид правового регулювання передбачає і систему відповідних засобів, складовими якої є й система його методів, кожен з яких відзначається відповідним змістом, системою притаманних йому ознак та має власну структуру, що й сприяє вибору для його використання відповідного способу.

В контексті даного дискурсу актуальним є й питання, про які методи йдеться - методи правового регулювання чи методи права? А якщо при цьому врахувати, що право в об'єктивному розумінні є системою норм, яка сама виконує роль відповідного засобу, спрямованого на сприяння реалізації суб'єктивних прав учасників правовідносин, то визнання того, що саме право має якісь методи, тобто, засіб має власні засоби, також виявиться хибним.

З урахуванням цього стає очевидною і проблема суб'єктів застосування відповідних засобів, в тому числі й засобів правового регулювання.

При визначенні системи методів правового регулювання як правило зазначається, що вони зумовлені його предметом. Однак при цьому явно недооцінюється мета та завдання як кожного виду правового регулювання, так і тих завдань, які потрібно розв'язувати на кожній його стадії.

Спірним виглядить і те, що метод правового регулювання окремі вчені зводять до таких трьох «первинних» його способів як дозволи, приписи та заборони, оскільки вони завжди являють собою систему, зумовлену не стільки предметом правового регулювання, як його метою та завданнями в кожному конкретному випадку в цілому, так і необхідністю розв'язання конкретних окремих завдань, які виникають в його ході. Не випадково одні й ті ж методи часто використовуються як в різних видах правового регулювання, так і на різних його стадіях.

Якщо врахувати, що специфіка правового регулювання полягає й у тому, що кожен засіб, який використовується для розв'язання його завдань повинен відповідати вимогам закону і застосовуватись у визначений ним спосіб та згідно з визначеною ним процедурою, то це дає підстави для висновку, що й кожен метод необхідно розглядати як системне явище, що відзначається власною структурою, яка вимагає її врахування як в ході підготовки до його застосування, так і в ході його застосування та використання отриманих з його допомогою результатів, що виявляється особливо актуальним для галузей процесуального права.

Урахування висловлених міркувань дає підстави для висновку, що питання як методів правового регулювання в цілому, так і методів окремих його видів належним чином можуть бути охарактеризовані лише в системі комплексного розгляду таких питань, як: а) поняття, мета та завдання правового регулювання; б) його об'єкт і предмет; в) засоби правового регулювання та ті завдання, на розв'язання яких завдань вони спрямовані; г) суб'єкти, уповноважені на їх використання; ґ) способи і особливості процедури їх застосування, фіксації та процесуальних форм використання отримання з їх допомогою результатів; д) механізми юридичного забезпечення належного використання відповідних засобів та отриманих з їх допомогою результатів.

Те, що методи правового регулювання являють собою відповідну систему, зумовлює актуальність потреби їхньої класифікації. Водночас, доктриною єдності метода правового регулювання це завдання просто заперечується.

Що ж до того, що предмет правового регулювання є основним критерієм відмежування однієї галузі права від іншою є безсумнівним, то все ж це не повинне заважати помічати тієї обставини, що сучасна наявність та фактичне узаконення величезної кількості галузей як публічного, так і приватного права дає підстави для сумніву про наявність у кожної з них окремого, власного, властивого тільки для неї методу правового регулювання, а тому ця проблема потребує подаль - ших спеціальних досліджень.

Размещено на Allbest.ru