До питання визначення поняття та предмета іпотеки

Размещено на http://allbest.ru

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»

До питання визначення поняття та предмета іпотеки

Огієвич С.М. студентка 3 курсу

факультету соціології і права

м. Київ, Україна

На сьогодні інститут іпотеки є засобом ефективного розподілу власності та захисту інтересів кредиторів. Аби грунтовно підійти до визначення суті самого поняття іпотеки потрібно дослідити історичні умови виникнення, розвитку та становлення даного інституту в тій формі, в якій він існує у наш час.

Уперше термін «іпотека» вжив у Греції на початку VI ст. до н.е. афінський реформатор Солон. У буквальному перекладі з грецької «іпотека» (hypoteca, hyfotheca) - підставка, підпірка, підстава, застава [1, с. 113]. Еволюція ж інституту іпотеки в Україні відбувалася в декілька етапів, пов'язаних з визначеними періодами розвитку політичного життя держави і права України. Становлення й існування «особистої» форми застави - закупу - на українських землях припадає на ІХ - кінець XVII ст.ст. Цей етап утворення й існування заставного права, а разом із ним й іпотеки, відбувається в період виникнення ранньофеодальної держави - Київської Русі [2, с. 102].

Україна також має власний досвід функціонування іпотечних установ, що були представлені земельними банками. Особливістю діяльності земельних банків було надання кредитних ресурсів виробникам сільськогосподарської продукції, як правило, під заставу сільськогосподарських угідь як найбільш цінного виду нерухомості. У радянській Україні іпотека не зазнала поширення в соціалістичному цивільному обороті і застосовувалася здебільшого в операціях державних ломбардів і банків [3, с. 17]. Загалом історичний розвиток інституту іпотеки на території України та його особливості зумовлені більшою мірою політичним та правовим режимом Радянського Союзу, частиною якого була Українська РСР [4].

До появи Закону України «Про заставу» від 02 жовтня 1992 року іпотека українським законодавством була майже не врегульована. Після прийняття зазначеного нормативно - правового акту в Україні починається новий етап зі створення відповідної законодавчої бази, спрямованої на регулювання довгострокових кредитів (зокрема, іпотечних) для будівництва житла, насамперед, з метою вирішення соціальної проблеми - забезпечення житлом. Досі залишається невирішеною дискусія щодо сутності самого поняття «іпотека».

Енциклопедичні видання визначають іпотеку як заставу землі, нерухомого майна, при якій земля та/або майно, що становлять предмет застави, залишаються у заставодавця або третьої особи (майнового поручителя), а заставодержатель набуває право на задоволення забезпеченого іпотекою зобов'язання, яке не виконується за рахунок предмета іпотеки [5, с. 719]. Чинне законодавство України також чітко не врегульовує дане питання. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким, іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами [6].

Виходячи з цього, можна зробити висновок, що іпотекою є самостійний вид забезпечення виконання зобов'язання, а не різновид застави. Проте ст. 575 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) відносить іпотеку до окремого виду застави і дає визначення, що іпотека - це застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи [7].

Тобто, не зважаючи на значну роль відносин іпотеки в сучасному суспільстві, велику кількість досліджень та напрацьованих робіт, досі залишається невирішеним питання, чи є іпотека видом застави, чи це самостійний вид забезпечення виконання зобов'язання.

Складнощі викликають і певні моменти, пов'язані із визначенням предмету іпотеки. Згідно зі ст. 5 Закону «Про іпотеку» предметом іпотеки може бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору [6]. Це можливо за умови документального підтвердження іпотекодавцем права на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Отже, Закон України «Про іпотеку» ототожнює поняття «нерухоме майно» з об'єктом незавершеного будівництва. Якщо ж звернутися до ст. 331 ЦК України, визначено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

У разі коли договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо ж право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. кредитор будівництво власність іпотека

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які використовуються у процесі будівництва (створення майна) [7]. Отже, Цивільний кодекс України унеможливлює ототожнення об'єкта незавершеного будівництва з нерухомим майном.

Зокрема, Блідченко В. пропонує у цьому випадку виходити з таких засад:

1. Об'єкт незавершеного будівництва до введення його в експлуатацію можна розглядати як певне обтяження прав власності на відповідну земельну ділянку, або як поліпшення чи погіршення вартості та/або якості цієї ділянки. Тому доцільно розглядати питання щодо передачі/взяття в заставу права власності на земельну ділянку, права забудови земельної ділянки, права оренди цієї ділянки тощо.

2. При використанні такого об'єкта, як іпотека, іпотекодавець має подати документи, що підтверджують право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна в майбутньому.

3. Щоб запобігти в майбутньому виникненню будь -яких ускладнень, доцільно розглядати заставу майнових прав на об'єкт незавершеного будівництва окремо від іпотеки будівлі, споруди тощо [8].

Як висновок, варто зауважити, що на сьогодні правове регулювання іпотеки в чинному законодавстві не можна вважати належним. Досі існують проблеми, які потребують додаткового вивчення, аналізу та закріплення його результатів на правовому рівні.

Це пояснюється тим, що законодавча основа регулювання відносин іпотеки є дещо застарілою та не здатна вирішити ті проблеми, що з'являються на практиці сьогодні. У першу чергу, на нашу думку, зміни варто почати із чіткого встановлення та закріплення поняття та предмета іпотеки, як першооснов цього інституту.

Література

1. М'якишевська О. М. Стан та перспективи іпотечного кредитування. Фінанси України. 2003. № 11. С.112-118.

2. Довнар-Запольський М. В. История русского народного хозяйства. Т. 1. К., 1911. 379 с.

3. Пучковская И. И. Ипотека: залог недвижимости: монография. Харьков: Консум, 1997. 132с.

4. Розвиток інституту іпотеки в Україні: історичний досвід, проблеми та перспективи: монографія / А. В. Журавель. Одеса: ОДУВС, 2010. 156 с.

5. Юридична енциклопедія: в 6 т. Т.2 / Редкол.; Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. К.: «Укр. енцикл.», 1998. 744 с.

6. Про заставу: Закон України від 02 жовтня 1992 року № 2654-ХІІ. Відомості Верховної Ради України. 1992. № 47. Ст. 642.

7. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003року № 435 -IV. Відомості Верховної Ради України. URL: Ьйр://2акоп2.га4а.доу.ііа/іа\\'8/8Ьо\\7435-15/соіп7радс(дата звернення: 19.09.2021).

8. Блідченко В. Окремі проблеми застосування норм іпотечного законодавства. Вісник Національного банку України. 2005. № 1. C. 40-44.

Размещено на Allbest.ru