Особливості виселення боржника з іпотечного житла: судова практика

Размещено на http://www.allbest.ru

Особливості виселення боржника з іпотечного житла: судова практика

Гонцовська Л. В.

здобувачка першого (бакалаврського) рівня вищої освіти Навчально-наукового інституту права Університету державної фіскальної служби України

На сьогодні в правовій науці досить важливим є дослідження іпотеки в цілому. Але в період фінансової кризи останніх років, яка вплинула на можливість осіб виконувати свої зобов'язання за договором, постає важливе завдання, яке полягає в розгляді особливостей виселення боржників з іпотечного житла. Крім цього, у зв'язку зі змінами в законодавстві про іпотеку виникла ціла низка питань, які пов'язані з процесом виселення боржника із житла, що становить предмет іпотеки.

Вивченням теми виселення боржників з іпотечного житла займалися такі видатні вчені, як Д. М. Гриджук, Р. А. Майданик, В. В. Носік, В. О. Олійник. І. І. Пучковська та інші. Однак, незважаючи на це, не всі аспекти даної проблематики за останні роки вивчені належним чином. А що стосується розгляду судової практики з даного питання, то тут взагалі прослідковується невелика кількість досліджень. Тому названа тема все одно потребує додаткового опрацювання для її комплексного і повного розуміння. Вищезазначеним зумовлюється актуальність обраної для дослідження теми.

Варто відмітити, що відповідно до ч. 1 ст. 575 Цивільного кодексу України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи [1]. Із зазначеного визначення зрозуміло, що іпотека є окремим видом застави.

Крім того, Ю. Є. Ходико стверджує, що іпотека є різновидом саме інституту застави приватного права (цивільно-правовий спосіб забезпечення виконання зобов'язання), поміж з існуючими заставами в публічному праві (конституційне, податкове, кримінально-процесуальне право) [2, с. 9].

У свою чергу, відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом [3].

Що стосується питань виселення, то з прийняттям Закону України «Про іпотеку» від 05 червня 2003 року, були внесені зміни до Житлового кодексу. А саме було скасовано обмеження щодо виселення мешканців з приміщень, що є предметом іпотеки, у разі дефолту за іпотечним кредитом. Це здійснюється під умовою, що у разі фінансової неспроможності боржника, держава повинна забезпечити його тимчасовим житлом. Однак, хоч і після цього була прийнята відповідна низка нормативно-правових актів стосовно фондів житла для тимчасового проживання, але все ще до теперішнього часу таке житло на практиці фактично відсутнє. А відтак той факт, що держава наразі неспроможна надати тимчасове житло, може створювати певні проблеми у процесі примусового виселення боржників.

Згідно зі ст. 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей [3].

Також відповідно до ст. 132-2 Закону України «Про іпотеку» виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання [3]. Однак в цій статті також зазначається, що у разі відсутності жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання або у разі відмови у їх наданні з підстав, встановлених статтею 132-2, не тягне припинення виселення громадянина з жилого приміщення, яке є предметом іпотеки. Така норма, на нашу думку, є в певній мірі правовою колізі єю. Таким чином, цілком ймовірно, що за таких умов боржники та їх сім'ї, які не мають змоги виплачувати кредит, можуть стати безпритульними громадянами. І з приводу цього виникає питання, як у таких умовах захистити права неповнолітніх осіб, а також осіб, які мають право користування цим житловим приміщенням на підставі особистого сервітуту.

Закон України «Про іпотеку» передбачає можливість виселення боржників та їх сімей у судовому порядку під час задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, але з дотриманням обов'язкової процедури письмового попередження про звільнення житлового приміщення протягом одного місяця з дня повідомлення. Отже, недотримання вищезазначеної процедури може стати підставою для відмови в позові про виселення мешканців житлового приміщення, що є предметом іпотеки, і на яке звертається стягнення.

Проаналізувавши судову практику щодо розгляду справ про звернення стягнення на іпотечне майно за останні роки, то можна простежити розуміння реалізації іпотеки, у першу чергу, як способу порушених прав кредитора.

Важливим, при вирішенні іпотечних спорів в суді, є дотримання сторонами принципу змагальності, рівності та пропорційності [4, с. 30].

Аналіз судової практики довів, що зараз достатньо часто виникають спори, пов'язані з іпотечними правовідносинами. Так, у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 753/72/17 міститься положення про те, в яких випадках боржник не може бути виселений із житла, яке є предметом іпотеки. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду скасував рішення апеляційного суду і залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким відмовлено правонаступнику банку за договором факторингу у задоволенні позову до фізичних осіб про усунення перешкод у користуванні майном, визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням [5].

Як вже зазначалося вище, в українському законодавстві наявна норма, яка закріплює положення про неможливість виселення без надання іншого жилого приміщення. Проте, допускається виселення осіб без надання іншого житла при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане особою за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. боржник іпотечне житло

А тому в наведеній вище справі головним завданням для суду стояло встановлення того, за які кошти придбано іпотечне майно. У випадку, якщо іпотечне майно придбано за особисті кошти позичальника, то виселення таких осіб можливе лише з наданням іншого постійного житла.

Верховний Суд у процесі розгляду справи застосував принцип пропорційності, а також відповідну прецедентну практику Європейського суду з прав людини.

Таким чином, Верховний Суд на підставі ст. 413 Цивільного процесуального кодексу України дійшов висновку про задоволення касаційної скарги та скасування рішення апеляційного суду із залишенням в силі рішення суду першої інстанції [5].

Підсумовуючи все вищесказане, можна зробити наступні висновки. Іпотека займає важливе місце в сучасному світі. Але поряд з цим, теперішнє складне матеріальне становище українців, недостатня обізнаність та поінформованість щодо умов договору та багато інших факторів призводять до масових невиплат за кредитами, що, в свою чергу, стає поштовхом для виселення з іпотечного житла. Наразі законодавство має певні прогалини у регулюванні виселення боржників з іпотечного житла, що слугує причиною для виникнення спорів. Ми вважаємо не малозначним в цьому питанні є те, що досі іпотечні правовідносини регулюються Житловим кодексом Української РСР, хоч і тільки в тій частині, яка не суперечить чинному українському законодавству. Сподіваємося, що надалі всі прогалини, які стосуються іпотеки, будуть врегульовані на законодавчому рівні.

Література

Цивільний кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 року № 435-IV. Відомості Верховної Ради України. 2003. №№ 40-44. Ст. 356.

Ходико Ю. Є. Об'єкт іпотечного правовідношення: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03. Національний університет «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». Харків, 2011. С. 23.

Про іпотеку: Закон України від 05 червня 2003 року № 898-IV. Відомості Верховної Ради України. 2003. № 38. Ст. 313.

Деркач І. М., Дяченко С. В. Звернення стягнення на майно, передане в іпотеку. Соціологія права. 2020. № 1. С. 27-32.

Постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного

Суду від 31 березня 2021 року у справі № 753/72/17.

Єдиний державний реєстр судових рішень. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/96074863 (дата звернення: 23.09.2021).

Размещено на Allbest.ru