Наслідки виконання основного зобов’язання до моменту реалізації предмета іпотеки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського

Наслідки виконання основного зобов'язання до моменту реалізації предмета іпотеки

Хара М.Ю. студентка 4 курсу спеціальності «Право» Навчально-наукового гуманітарного інституту

м. Київ, України

Поняття іпотеки визначається законодавством у ст. 1 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом [1]. У свою чергу, у ст. 575 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що іпотека є видом застави, як способу забезпечення виконання зобов'язання [2].

Виходячи з положень законодавства, іпотечний договір, передбачаючи спосіб забезпечення виконання основного зобов'язання боржником перед кредитором, є договором, яким забезпечується основний договір кредитування, а тому, відповідно, являє собою додатковий забезпечувальний договір щодо основного зобов'язання.

Наслідками виконання основного зобов'язання відповідно до ст. 42 Закону України «Про іпотеку» є те, що боржник вправі до дня продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах виконати вимогу за основним зобов'язанням чи ту її частину, виконання якої прострочено, разом з відшкодуванням будь -яких витрат та збитків, завданих іпотекодержателю, включаючи судові витрати, витрати на оплату винагороди залученим експертам (оцінювачам, юристам), витрати на підготовку до проведення прилюдних торгів тощо. Таке виконання є підставою для припинення реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах. При цьому умови договорів, що обмежують це право боржника, є недійсними [1].

Встановивши факт припинення основного зобов'язання належним його виконання, суд на підставі ст. 599, ч. 1 ст. 559, п. 1

ч. 1 ст. 593 ЦК України може визнати припиненими й додаткові (акцесорні) зобов'язання за договорами іпотеки і поруки. А відповідно до Постанови Верховного суду України від 04 лютого 2015 року у справі № 6-243цс14, рішення суду, яке набрало законної сили та виконане боржником, та яким з боржника стягнуто остаточну заборгованість, не може бути поставлене під сумнів та не підлягає тлумаченню в розумінні повноти розміру заборгованості [3].

Крім того, відповідно до правового висновку Верховного суду України від 09 вересня 2014 року у справі №3-71гс14, задоволення вимог за дійсним основним зобов'язанням одночасно чи за наявності рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не може мати наслідком подвійного стягнення за основним зобов'язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов'язанням відсутня, що свідчить про право іпотекодержателя звернутися одночасно як до боржника з вимогою про стягнення заборгованості за основним зобов'язанням, так і до майнового поручителя з вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки [4].

Якщо інше не встановлено іпотечним договором, у разі коли основне зобов'язання підлягає виконанню частинами, боржник може скористатися відповідним правом один раз на рік або двічі протягом строку дії основного зобов'язання. У разі перевищення цих показників боржник має право припинити реалізацію предмета іпотеки лише шляхом повної сплати решти суми за основним зобов'язанням.

Коли боржник не має змоги виконати свої зобов'язання самостійно, законодавство визначає можливість виконання зобов'язання боржника (задоволення вимог кредитора) іншою, ніж боржник, особою, і такі можливості можуть бути реалізовані в рамках забезпечувальних зобов'язань (поручителями та майновими поручителями (заставодавцями) та поза ними (іншими особами) [5]. зобов'язання іпотечний спір кредитор

Майновий поручитель чи наступний іпотекодержатель може виконати основне зобов'язання за боржника з наслідками, аналогічними вищенаведеним, і попередній іпотекодержатель зобов'язаний прийняти таке виконання. Наступний іпотекодержатель, який сплачує повну суму основного

зобов'язання попередньому іпотекодержателю, вважається

особою, на користь якої здійснене відступлення прав

попереднього іпотекодержателя за іпотечним договором.

Майновий поручитель, який виконав основне зобов'язання

повністю або в частині, має право вимагати від боржника відшкодування сплаченої майновим поручителем суми.

Виходячи з вищезазначеного, для майнових поручителів, які є іпотекодавцями, наслідки виконання ними вимог кредитора будуть визначатися навпаки. У разі задоволення вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки до майнового поручителя переходять права кредитора у зобов'язанні, а у випадку реалізації майновим поручителем свого права, визначеного в ст. 42 Закону України «Про іпотеку», в майнового поручителя виникатиме право регресної вимоги до боржника.

Важливим є те, що майновий поручитель, хоча і не вважається солідарним боржником за іпотечним зобов'язанням, однак зобов'язується виконати основне зобов'язання в межах вартості предмета іпотеки та в майбутньому набуває право регресу до боржника [6].

Таким чином, боржник вправі до дня продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах виконати вимогу за основним зобов'язанням чи ту її частину, виконання якої прострочено. Наслідком виконання основного зобов'язання до моменту реалізації предмета іпотеки є припинення реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах. А умови договорів, що обмежують це право боржника, є недійсними. За домовленістю з кредитором за основним зобов'язанням майновий поручитель може забезпечити іпотекою основне зобов'язання як у повному обсязі, так і в частині. При цьому Законом України «Про іпотеку» не встановлено обов'язку майнового поручителя виконати за боржника обов'язок за основним зобов'язанням у повному обсязі.

Отже, сучасний стан законодавства, що регулює іпотечні відносини, а також практика вирішення іпотечних спорів свідчить про надзвичайну складність цивільно-правового інституту іпотеки, а отже, позбавляє практичної можливості вітчизняного законодавця передбачити всі можливі спірні моменти шляхом внесення змін до відповідних нормативних актів.

Література

1. Про іпотеку: Закон України від 05 червня 2003 року № 898-IV. Відомості Верховної Ради України. 2003. № 38. Ст. 313.

2. Цивільний кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 року № 435-IV. Відомості Верховної Ради України. 2003. № 40-44. Ст. 356.

3. Постанова Верховного суду України від 04 лютого 2015 року у справі № 6-243цс14.

4. Постанова Верховного суду України від 09 вересня 2014 року у справі № 3-71гс14.

5. Сергеева О. Особливості виконання зобов'язань боржника за кредитним договором іншими особами. Юридична практика.

6. Роїк О. Застава нерухомості: економічні та правові гарантії.

7. Юридична газета. 2018. № 7 (609).

Размещено на Allbest.ru