Правовий захист інтересів держави: деякі теоретичні питання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Відділ теорії держави і права

Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАПрН України

Правовий захист інтересів держави: деякі теоретичні питання

Кубко А.Є.

кандидат юридичних наук, докторант

Захист інтересів держави є необхідністю з точки зору розвитку суспільства, захисту прав і свобод людини, безпеки, незалежності, територіальної цілісності держави. Показовою є ситуація, коли нездатність держави захистити державні інтереси, що полягали у забезпеченні недоторканності державних кордонів, територіальної цілісності, правопорядку в окремих регіонах призвела до порушення фундаментальних прав і свобод великих груп осіб, руйнування засад демократичного ладу на частині територій України. Це було пізніше визнано законодавцем шляхом перерахування у преамбулі Закону від 18.01.2018 [1] наслідків окупації державою-агресором територій Донецької, Луганської областей та АР Крим.

Разом з тим, застосування з боку державної влади державно - владних механізмів захисту інтересів держави може призводити до виникнення їх конфлікту із інтересами приватного, особистого, корпоративного характеру, до обмежень прав і законних інтересів недержавних суб'єктів відносин. Ці конфлікти потребують вирішення, врегулювання правовими засобами, запровадження правових підходів до їх розв'язання. У вітчизняній та зарубіжній правовій теорії здатність права і законодавства до врахування різних соціальних інтересів, до забезпечення компромісу між ними розглядається як один із факторів ефективності дії права [2, с. 478], а врегулювання соціальних конфліктів визнається однією із найважливіших цілей діяльності держави як соціального арбітра [3, с. 70]. У зарубіжній науці явище конфлікту інтересів стало методологічною основою доктрини, що отримала назву jurisprudence of interests [4, с. 823].

Постає необхідність правового захисту дійсних, об'єктивно існуючих, а не удаваних державних інтересів. Теоретико-методологічним підґрунтям в контексті даної мети повинне стати науково-теоретичне розуміння державних інтересів як правової категорії.

Некоректна ідентифікація з боку державних органів дійсних державних інтересів або необґрунтоване обрання державою певних способів захисту цих інтересів призводить до зниження ефективності правового механізму захисту інтересів держави. Пріоритетний захист за цих обставин отримують, умовно кажучи, псевдодержавні інтереси - тобто інтереси, які лише названі інтересами держави, хоча за своєю сутністю державними не є. В правозастосовній практиці України мали місце випадки, коли з боку органів виконавчої гілки влади здійснювалось втручання в судову діяльність під приводом захисту державних інтересів. Такі ситуації розцінювались Європейським судом з прав людини як несумісні із принципом незалежності суду. На цій підставі Європейський суд встановлював порушення з боку держави права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основних свобод (Європейська Конвенція). В якості іншого показового прикладу можна навести розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року [5], яким було призупинено процес підготовки та укладання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Розпорядження від 21 листопада 2013 року було прийнято з метою захисту інтересів національної безпеки України. Інтереси національної безпеки (згідно з позицією Кабінету Міністрів України) полягали у відновленні «втрачених обсягів виробництва та напрямів торговельно-економічних відносин з Російською Федерацією та іншими державами-членами Співдружності Незалежних Держав». Якщо допустити, що такі інтереси співпадали із інтересами певного кола вищих посадових осіб держави, державного апарату або його значної частини, господарюючих суб'єктів або галузей промисловості, то коректність їх розуміння як інтересів самої держави є, як мінімум, спірною. Ще одним прикладом виступає проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі» щодо створення передумов для сталого розвитку та модернізації вітчизняної промисловості» №3739, який у 2020 році було прийнято у першому читанні. Законопроект встановлює вимогу, згідно з якою до участі в публічних закупівлях допускаються предмети закупівлі за визначеним ним переліком, якщо ступінь локалізації їх виробництва в Україні дорівнює або перевищує визначений законопроектом відсоток. Як слідує із позиції, висловленої ініціаторами законопроекту, він був спрямований на захист суттєвих інтересів безпеки держави [6, с. 12], тобто виступав правовим механізмом захисту державних інтересів. Зміст як самого законопроекту № 3739, так обґрунтування необхідності його прийняття вказують на те, що дана законодавча ініціатива за своєю суттю переслідувала мету захисту інтересів промислового комплексу або окремих груп виробників промислової продукції. Ці інтереси були визнані державними інтересами, які потребували пріоритетного правового захисту. По суті мав місце підхід, за якого інтереси певного кола учасників промислового комплексу були ототожнені із інтересами держави.

В рамках дослідження проблематики правового захисту інтересів держави важливим є теоретичне розуміння категорії інтересів держави, включаючи їх природу і ознаки. Розглядати питання про характер інтересів держави необхідно з урахуванням наступних положень. По-перше, в основу наукового дослідження правової категорії державних інтересів мають бути покладені наукові і нормативні підходи до розуміння інтересу в праві як до більш широкого поняття, одним із аспектів якого є поняття інтересів держави. По-друге, при теоретичному аналізі категорії інтересів держави слід враховувати міжнародно-правові стандарти захисту прав людини і відповідальності держави: невідповідність дій, рішень державних органів міжнародним стандартам може виступати підставою міжнародно-правової відповідальності держави, а підходи, висловлені в рішеннях Європейського суду з прав людини нерідко впливали на розвиток, становлення, трансформацію національних правових інститутів в Україні.

У юридичній науці знайшли розвиток положення, які розглядають інтерес як складну категорію: інтерес являю собою складне структурне явищем і містить в собі складові елементи. В якості провідного елементу в структурі інтересу виступають потреби, які є передумовою інтересу. Тобто інтерес заснований на певній потребі і, за висловом, деяких авторів, представляє відповідну потребу [7, с. 13]. Іншим аспектом в контексті розуміння категорії інтересу є його усвідомлення суб'єктом - носієм інтересу [8, с. 13]. Крім потреби, до структурних елементів інтересу відносять шляхи їх задоволення [9, с. 132]. Розглядати інтерес як складну структурну категорію, засновану на потребах, було характерним й для правової теорії радянського періоду: у структурі інтересу виділяли потреби, засоби реалізації потреб, а також усвідомлення носієм інтересу необхідності реалізації відповідних потреб [10, с. 11].

Важливим теоретико-методологічним підґрунтям для наукового аналізу проблематики захисту інтересів держави виступають міжнародно-правові підходи в сфері відповідальності держав. На міжнародному рівні беззаперечно визнається право держави здійснювати захист своїх інтересів: у рішеннях міжнародних судів послідовно наголошується на тому, що міжнародне право визнає, дослівно «ставиться з повагою» до права національних органів влади регулювати відносини всередині країни [11, с. 73].

Водночас засади міжнародного права на рівні міжнародних угод, практики міжнародних судових органів, доктрини передбачають, що державні інтереси, на захист яких діє держава, повинні бути публічними за своїм характером. Міждержавні угоди в сфері взаємного захисту інвестицій в більшості випадків, встановлюючи заборону експропріації іноземних інвестицій, дозволяють таку експропріацію у винятковий випадках в загальних (публічних) інтересах (із загальною метою). Європейська Конвенція допускає обмеження гарантованих нею прав і свобод людини у загальних інтересах: наприклад, стаття 1 Додаткового протоколу №1 до Європейської конвенції допускає обмеження права на мирне володіння майном у загальних інтересах (general interest).

В практиці міжнародних судових і арбітражних установ питання про те, чи виступають державні інтереси, на захист яких діє держава, обмежуючи приватні права особи публічним інтересами по своїй природі є одним із ключових при прийнятті рішень про відповідальність держави. Дані підходи застосовувались й при розгляді інвестиційних спорів за участю України. Наприклад, у справі «Limited Liability Company Amto v. Ukraine» міжнародний арбітражний суд прийшов до висновку, що Закону № 2711-IV являв собою добросовісну спробу держави виправити ситуацію щодо стану розрахунків в паливно-енергетичній галузі, яка утворилась внаслідок серйозних недоліків в ціноутворенні і системі платежів [12, пар. 94]. Тобто дії держави були спрямовані на захист державних інтересів, які носили публічний характер і являли собою суспільну необхідність. Дана обставина вплинула на рішення арбітражного суду про відмову у задоволені позову інвестора проти України.

Таким чином, ключовим аспектом в правовому механізму захисту інтересів держави виступає теоретичне розуміння природи, ознак даних інтересів. Це є необхідним для коректної ідентифікації дійсних інтересів держави. Державні інтереси ми пропонуємо розглядати як складне структурне явище, яке має в своїй основі загальносуспільні потреби, тобто носить публічний характер. Державні інтереси характеризуються ознаками усвідомленості (визнання) з боку держави та включають в себе відповідні (належні) правові засоби їх захисту.

правовий захист держава

Література

1. Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях: Закон України від 18 січня 2018 р. № 2268-VIII URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2268-19 (дата звернення: 19.04.2021).

2. Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства. М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА, 1999. 552 с.

3. Теорія держави і права. Академічний курс./ за ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. К.: Юрінком Інтер, 2008, 688 с.

4. Chester James Antieau. The Jurisprudence of Interests as a Method of Constitutional Adjudication, 27 Case W.Res. Law Review, 823 (1977), P.823-894

5. Питання укладення Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їх державами-членами, з іншої сторони: розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 р. № 905-р URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/905-2013-р#Text (дата звернення: 19.04.2021).

6. Пояснювальна записка від 24.06.2020 р. до проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі» щодо створення передумов для сталого розвитку та модернізації вітчизняної промисловості» URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/ pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=69275 (дата звернення: 19.04.2021).

7. Заморська Л.І. Правовий інтерес у змісті норм права: інтегративний підхід. Вісник південного регіонального центру НАПрН України. 2015. № 5. С. 8-14

8. Самбор М.А. Інтерес в праві: загальнотеоретичні аспекти розуміння та реалізації. Автореферат дис. на здобуття наук. ступеню канд. юрид. наук, К., 2010, 22 с.

9. І. Венедіктова. Методологічні підходи до співвідношення понять «інтерес» і «потреба» при визначенні юридичної категорії «охороню- ваний законом інтерес». Проблеми цивільного права. Вісник, 2011. № 3(66). С. 129-137

10. Сиренко В.Ф. Проблема интереса в государственном управлении. К.: Наукова думка, 1980, 177 с.

11. Johannes Hendrick Fahner. Judicial Deference in International Adjudication. A Comparative Analysis, Oxford: Hart Publishing, 2020. 269 p.

12. Limited Liability Company Amto v. Ukraine: Final Award, 26 March 2008 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www.italaw.com/sites/default/files/case-documents/ita0030.pdf (дата звернення: 19.04.2021).

Размещено на Allbest.ru