Культурологічний напрям підвищення рівня безпеки дорожнього руху в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Відділ кримінологічних досліджень

Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності

імені академіка В.В. Сташиса

НАПрН України

Культурологічний напрям підвищення рівня безпеки дорожнього руху в Україні

Голіна В.В., доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент НАПрН України,

заслужений діяч науки і техніки України

1. Стан аварійності на вітчизняних автошляхах з різними за ступенем тяжкості наслідками фізичного і матеріального характеру, не дивлячись на певну позитивну динаміку у сфері безпеки дорожнього руху, все ж залишається критичною. За 45 років (1975-2020), 30-ть з яких у незалежній Україні, держава втратила біля 278 тис. осіб і майже 1 млн 800 тис громадян отримало тілесні ушкодження і стала інвалідами. Україна перетворилася в одного з лідерів серед країн ЄС за питомими показниками аварійності та наслідків ДТП. За даними Директорату з безпеки на транспорті Міністерства інфраструктури у 2017 р. на 100 тис. населення в Україні припало 12,5 особи загиблих у ДТП, що на 150% перевищує середньоєвропейський показник за цей період [1]. Україна є першою за поширеністю смерті в ДТП молоді віком 15-24 років та другою за смертністю дітей віком від 5 до 14 років [1]. Не зважаючи на значну кількість науково-прикладних розробок щодо проблеми скорочення кількісно-якісних показників автотранспортних кримінальних правопорушень: концепцій, програм, стратегій, планів, дисертацій, рекомендацій, нормативно-правових актів тощо, обстановка суттєво не покращилася. Між тим Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Про підвищення рівня безпеки дорожнього руху у всьому світі» (2008 р.) передбачено, що кожна країна повинна мати перспективну амбітну мету скорочення смертності внаслідок ДТП на основі впровадження інноваційних технологій, що змінить так звану архітектуру дорожньої безпеки [2, с. 170].

2. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2020 р. було ухвалено чергову стратегію підвищення рівня безпеки дорожнього руху в Україні на період до 2024 року, в якій наведені результати проведеного Національною поліцією аналізу стану причин аварійності на території України. Основними причинами скоєння дорожньо- транспортних пригод із загиблими та/або травмованими людьми є: порушення правил маневрування - 22%; перевищення безпечної швидкості - 34%; недотримання дистанції - 8%; порушення правил проїзду перехрестя - 8%; керування транспортним засобом у нетверезому стані - 3,23%; виїзд на смугу зустрічного транспорту - 1,35%; порушення правил проїзду пішохідних переходів - 6%. Дорожня інфраструктура також впливає на показники аварійності. Так, у 2019 р. сталося 948 ДТП через незадовільний стан доріг, в яких 51 особа загинула та 359 осіб травмовані, з них на дорогах державного значення 890 ДТП, на дорогах місцевого значення - 58 ДТП. За рахунками світового банку, соціально-економічні втрати України від дорожньо- транспортного травматизму оцінюється в 68,6 млрд гривень на рік, що становить близько 2% валового внутрішнього продукту, включаючи матеріальні витрати, пов'язані з пошкодженням майна та зниженням продуктивності праці, та людські втрати через серйозні травми або смерть внаслідок дорожньо-транспортних пригод [3]. Підрахунок показує, що 82,6% аварійності, смертності та травмованості в Україні залежить виключно від людського фактору, а саме культури дотримання, як висловився професор О.М. Костенко, «модусу обережності». Він писав, що саме соціальна культура громадян забезпечує радикальним чином формування у людей модусу обережності, притаманного особам, у яких воля і свідомість узгоджені із природними законами суспільного життя людей [4, с. 160]. Можливо, нехтування цим модусом, у тому числі і учасниками дорожнього руху, властиво лише людям сьогодення? Стійке відтворення цих кримінальних правопорушень обумовлено, зокрема, необачністю (40,8%), легкодумством (30,99%), недисциплінованістю (біля 15%), інші негативні відхилення (13,4%). За даними професора В. А. Мисливого, який здійснював дослідження злочинів проти безпеки дорожнього руху ще у 90-х роках ХХ ст., перелічені якості є чинниками майже половини ДТП та близько 80% усіх аварій із тяжкими наслідками: перевищення швидкості, виїзд на смугу зустрічного руху, порушення правил обгону, маневрування, черговості переїзду перехресть. Безсумнівно зовнішні несприятливі кризові явища в нашій країні, внутрішні психофізіологічні характеристики особистості водія викликають певну зневажливість щодо додержання правил безпеки дорожнього руху [5, с. 228-229]. Тобто там, де їх суворе дотримання в більшій мірі залежить від культури і правосвідомості водія, водіння автотранспортом. Саме вони не дозволяють водію «вийти за межі безпеки своєї поведінки» (О. М. Костенко). Отже, культурологічний напрям у запобіганні автотранспортним правопорушенням, має стати, на наш погляд пріоритетним.

3. Сьогодні, на фоні характерних для нашого часу прагматизму, раціоналізму, технократизму, індивідуалізму, як би відсуваються на задній план духовні цінності, культура особистості та її поведінка у різних сферах свідомості й буття. Культура - це якісна характеристика розвитку суспільства. Культура - це регулятор, правило або вимога відповідно до якої люди будують свою поведінку та діяльність. Дії людей регулюються нормами та правилами, які вони для себе встановлюють. Людина може за власним бажанням керуватися ними або ігнорувати їх. Вибір дій залежить від рівня засвоєння культури, у тому числі культури праці. Чим вище рівень культури водія, тим обмеженою стає свобода вибору дій, підвищується модус обережності, який сам по собі зобов'язує дотримуватися у тому числі й правил безпеки дорожнього руху [6, с. 5, 13, 28].

4. Стратегією підвищення рівня безпеки дорожнього руху в Україні на період до 2024 року ставиться дуже амбітна, на наш погляд, мета зниження рівня смертності внаслідок ДТП щонайменше на 30%, зниження ступеня тяжкості наслідків дорожньо-транспортних пригод для учасників дорожнього руху та зменшення соціально-економічних витрат від дорожньо-транспортного травматизму та ін. Для досягнення цієї мети пропонується низка (сто потужних заходів організаційно - управлінського, технологічного, правового, матеріально-ресурсного, інформаційно-роз'яснювального та ін. характеру), але серед них чітко не визначений культурологічний підхід до виконання цієї Стратегії. Без виховання нового типу водія з підвищеною безпековою мотивацією досягти «завітної» мети буде складно.

5. До необхідності розробки культурологічної концепції (напряму) запобігання необережної злочинності, різновидом якої є злочинність у сфері безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, наполягають такі вітчизняні вчені, як С. І. Нежурбіда [7], О. М. Костенко [4], К. О. Полтава [2] та ін. Частіше мова йде про відсутність культури у структурі особистості злочинця-водія [5, с. 197]. Між тим, на нашу думку, запобіжний культурологічний напрям має розроблятися стосовно таких складових руху, як: водій-транспорт-люди (пішоходи, пасажири та ін.)-дорога (середовище)-управління (державна політика щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, контроль, нормативно - правове його забезпечення тощо). Культуризація цих складових безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, як імператив підвищення її рівня, потребує розробки і вмілого втілення у процес розвитку громадянського суспільства практичних ефективних методів і заходів запобігання правопорушень у цій сфері. Вважаю, що їх конкретизацію має ініціювати «прикладна культурологія безпеки дорожнього руху», яку потрібно створити.

культурологічний безпека дорожній рух

Література

1. На автошляхах рекламі не місце. Голос України. 2020. 24 грудня.

2. Полтава К. О. Кримінологічна характеристика та запобігання автотранспортним злочинам, що пов'язані із загибеллю людей або тяжким тілесним ушкодженням, в Україні: монографія. Харків: Право, 2014. 284 с.

3. Стратегія підвищення рівня безпеки дорожнього руху в Україні на період до 2024 року. Урядовий кур'єр. 2020.04.11. № 214.

4. Костенко О. М. Культура і закон - у протидії злу: монографія. Київ: Атіка, 2008. 352 с.

5. Мисливий В. А. Злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту: монографія. Д.: Юрид. акад. Мін-ва внутр. справ, 2004. 380 с.

6. Подольська Є. А., Лихвар В. Д., Іванова К. А. Культурологія: навч. посіб. Вид. 2-ге, перероб. та доп. Київ: Центр. навч. літ-ри, 2005. 392 с.

7. Нежурбіда С. І. Злочинна необережність: концепція, механізм і шляхи протидії: автореф. дис.... канд. юрид. наук: 12.00.08. Київ, 2001. 20 с.

Размещено на Allbest.ru