Порушення законів логіки та їхній вплив на втілення ґендерної рівності в Україні: законодавчі колізії

Андрусяк І.П.

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри теорії, філософії, конституційного та міжнародного права

Інституту права, психології та інноваційної освіти Національного університету «Львівська політехніка» м. Львів, Україна

Увердження ґендерної рівності є невід'ємною складовою прогресивного розвитку суспільства. Свобода, справедливість, толерантність - поняття, які входять до обсягу цінностей демократії. Ключовим питанням в утвердженні прав і свобод людини є забезпечення рівних прав чоловіків і жінок. В Україні, правова рівність статей окреслюються поняттям «ґендерна рівність». Однак, попри те, що минуло шістнадцять років від моменту прийняття закону «Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків», де в ст. 1 чітко окреслено зміст і обсяг поняття «ґендерна рівність», сьогодні маємо проблеми з розумінням зазначеного поняття та сприйняття його суспільством. Змістом ґендерної рівності законотворець визначає рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дозволяє особам обох статей брати рівну участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства [1].

Засоби масової інформації, соціальні мережі інформують нас про некоректні висловлювання, гомофобні скандали, в які потрапляють політики, та й, навіть, викладачі вишів України. Центром спорів завжи є поняття «ґендерна рівність» та пов'язані з ним висловлювання. Зазвичай, суспільство розділяється на два антогоністичні табори - одні виступають «за», інші - «проти». При цьому кожна група вкладає свій зміст і обсяг у поняття «ґендерна рівність». Для одних це поняття з мови міжнародних актів та чинного законодавства України, для інших - одностатеві шлюби, руйнування традиційної сім'ї, проституція і т.п. Створюються різноманітні об'єднання, які в основі своєї діяльності декларують боротьбу з ґендером і відстоювання традиційних цінностей [2]. Можемо констатувати, що сьогодні в Україні відбувається тотальна підміна поняття, коли пропоненти маніпулюють аудиторією, підміняючи зміст і обсяг поняття задля досягнення своїх матеріальних цілей пов'язаних з доступом до великої політики чи переконання у своїй правоті. Інколи це відбувається несвідомо, через вплив стереотипного мислення і нерозуміння базових цінностей демократії. Однак, в багатьох випадках, в риториці пропонентів є навмисні прийоми, за допомогою яких вони готові за будь-яку ціну захищати свої тези, при цьому нехтуючи істинністю чи хибністю своїх міркувань.

Сучасні софісти грубо порушують закони логіки та зневажливо ставляться до основних форм мислення - поняття, судження, умовивід. Те, що поняття в поєднанні з законодавчо визначеними змістом і обсягом становлять категоричні судження, які неприпустимо трактувати на власний розсуд, їх мало хвилює. Наслідком цього, маємо те, що в Україні ще до сьогодні не ратифікована Стамбульська конвенція і саме поняття «ґендер» стало причиною такого факту. У Верховній раді України лунають заклики вилучити це поняття з мови нормативно- правових актів. У 2018 р. Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій звернулась до Голови Верховної Ради України з листом про «Про недоцільність і ризики ратифікації Стамбульської Конвенції». В листі йдеться, що поняття «ґендер», «ґендерна ідентичність», «ґендерна чутливість», та інші подібні поняття, у своїй сукупності становлять ґендерну ідеологію та руйнують українське суспільство. Саме Стамбульська Конвенція, на думку ВРЦіРО, є потужним інструментом для популяризації в українських школах і університетах нових «ґендернів», що виходять за межі біологічної статі, та одностатевих стосунків [3]. Дане звернення є прикладом політико - правової взаємодії держави та Церкви. Однак така взаємодія носить характер невизначеності, і однозначно, не сприяє розвиткові України, як правової та демократичної країни.

Втілення ґендерної політики в Україні зіштовхується з фактором опору нововведенням - щоб приховати власну необізнаність у сфері прав людини та небажання вникати в суть проблематики, пропоненти готові нав'язувати своє стереотипне мислення іншим і переконувати у своїй правоті. Науковець С. Попов, який досліджує імплементування інновацій, структурує ознаки сротиву нововведенням. Серед них, С. Попов виділяє новизну, яка характеризується ступінню невизначеності знань про сутність інноваційної ідеї, відсутність її поширення в суспільстві та розуміння наслідків її впровадження. Вчений зазначає, що для того, аби долати опір нововведенням, необхідно до кола учасників процесу нововведення включати засоби масової інформації та заклади, що сприяють міжособистісній комунікації та формуванню інноваційно-орієнтованої культури, а також тих, хто забезпечує навчання, дослідження, розробку технологій та методологічного інструментарію [4, с. 6].

Окрім проблем з понятійно категоріальним апаратом ґендерної проблематики, в Україні є складнощі з реальним забезпеченням ґендерної рівності. В чинному законодавстві України немає жодної прямої дискримінуючої норми, однак на практиці сексизм та дискримінація за ознакою статі є присутніми в багатьох сферах суспільного життя. Німецький правознавець, автор соціологічної теорії утворення і розвитку держави та права Рудольф фон Єринг (1818-1892), у своїй праці «Юридична техніка» з цього приводу міркував, що вирішальним моментом при оцінці права є не абстрактний зміст законів, не справедливість на папері і моральні чесноти на словах, а те, як право втілюється в житті. Єринг зазначав, що важливо не тільки, щоб право здійснювалось, але й те, як воно здійснюється. Доля сарказму є у міркуваннях Єринга, коли він висловлювався про право і його механізми втілення. Вчений задає питання читачам: яка користь від впевненості в безсумнівному здійсненні права, якщо воно відбувається настільки повільно, що особа, яка сподівається на правовий захист, добивається справедливості, коли вже лежить в домовині? Науковець зформулював відповідь на своє ж запитання: здійснення права повинно бути, з одного боку, обов'язковим і тим самим - рівномірним та безсумнівним, з іншого - легким і швидким. До чинників, які впливають на забезпечення дії права, він відносив степінь розумової і моральної культури народу, розвиток ідеї держаної влади, соціальне розшарування народу, розподіл влади між окремими класами. Головним, як зазначав Єринг, є моральне підгрунтя права, яким наділяє його народ: чи є право для народу чимось високим і священим, чи звичним явищем. Далі, правознавець акцентує на тому, що для народу, справедливість для якого є святинею, втілення права буде непідкупним і якісним [5, с. 29 - 30]. Міркування вченого набияк дотичні сьогодні до проблем втілення ґендерної рівності в Україні.

Автори колективної монографії «Законотворчий процес: стан і щляхи вдосконалення» Копиленко О.Л. та Богачова О.В. також акцентують у своїй праці на невпорядкованості та неузгодженості внутрішньої системи українського законодавства. Головним завданням поліпшення законотворчої діяльності держави, на думку вчених, повинна бути розробка нових орієнтирів її реалізації. Щоб досягти ефективності, демократичності законотворчого процесу, автори монографії вважають необхідним підняття на якісно новий щабель наукове, нормативно-правове та організаційне забезпечення законотворчого процесу [6, с. 191].

Розуміння того, що таке ґендерна рівність не розвивається само по собі. Проблематика потребує фахового підходу та комплексного вивчення з боку науковців, напрацювання яких можуть стати напрямами діяльності громадських та політичних діячів. Акцент на вироблення понятійно категоріального апарату ґендерної проблематики дозволить забезпечити належне закріплення в законодавстві рівності статей. Поняття «ґендерна рівність» є юридичним терміном, технічним поняттям, яке дозволяє забезпечити стислість викладу правової норми, тобто юридичну концентрацію.Адже саме юридична стислість є одним з професійних якостей законотворця.

Література

ґендерна рівність право законотворчий