Сутнісні та змістовні виміри громадського контролю

Размещено на http://www.allbest.ru/

СУТНІСНІ ТА ЗМІСТОВНІ ВИМІРИ ГРОМАДСЬКОГО КОНТРОЛЮ

Пархоменко Н.М.

доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрН України, вчений секретар

Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України м. Київ, Україна

Будь-яка сучасна держава здатна виконувати свої функції лише за наявності багатьох складових і чинників, серед яких важливе місце займає активне та розвинене громадянське суспільство. Суттєва різниця природи та змісту суспільних та державних інтересів зумовлює встановлення особливих зв'язків між державою та громадянським суспільством, реалізація яких дозволяє мінімізувати можливості зловживання державною владою, утиск прав і свобод громадян. Йдеться про необхідність забезпечення соціальної функції держави за допомогою контролю з боку інститутів громадянського суспільства як прояв народовладдя. Окрім того, контроль за діями державної влади є сутнісною ознакою демократії, чинником ефективного розвитку політичної системи суспільства.

Загалом, в науковій літературі народовладдя визначають як сутність держави, яка полягає в належності та здійсненні влади народом у власних інтересах у правовій, демократичній формі на засадах гарантування та втілення прав і свобод людини[5; 39]. Відповідно до принципу народовладдя народ є єдиним носієм влади, з огляду на це, саме народ, з одного боку, визначаючи обсяг їх повноважень, запобігає надмірній концентрації влади суб'єктів влади, а з іншого - здійснює контроль за цими органами, реалізацією наданих повноважень. Таким чином громадський контроль визначає ефективність діяльності державних інститутів, що зумовлює забезпечення законності, верховенства права та правопорядку.

В організації сучасної демократії важливим елементом стає народний контроль за владою з метою досягнення рівноваги між діями публічної влади та її відповідальністю перед суспільством. Цього неможливо досягти без чіткого правового механізму реалізації народного контролю, який необхідний з огляду на кілька причин: по- перше, він забезпечує певний рівень свободи публічної влади у межах повноважень, які необхідні для виконання зобов'язань, визначених у передвиборних програмах, коаліційних угодах, програмах дій та реформ тощо; по-друге, визначає межі й обсяг можливого позавиборного впливу активних громадян та інститутів громадянського суспільства на ймовірні відхилення у виконанні зобов'язань публічної влади[3; 30]. На практиці здійснення контролю громадянського суспільства вимагає певних правових, організаційних, інституційних та фінансових засобів. Тому, механізм контролю суспільства над державою - це закріплена діючими нормативно-правовими актами система органів та установ, форм, засобів та способів, за допомогою яких суб'єкти контролю здійснюють перевірку, оцінку якості державного управління, дотримання прав і свобод людини[2; 3-4].

У науковій площині проблеми, пов'язані із забезпеченням громадського контролю за діяльністю органів публічної влади, вже отримали достатньо ґрунтовне дослідження. Серед науковців, це: А. Буханевич, Я. Жукровський, О. Коломитцева, Т. Коломоєць, С. Косінов, В Кравчук, В. Латишева, Ю. Оборотов, Г. Пришляк, О. Савченко, І. Сквирський, В. Старчикова, О. Сущинський, А. Фолес та інші. Проте, залишаються проблеми, які потребують подальшого наукового опрацювання, зокрема щодо реалізації окремих форм контролю, його обсягу та меж, методів і гарантій здійснення тощо.

Першочергово слід наголосити, що в теорії права та теорії галузевих юридичних наук, особливо - адміністративного права та державного управління, загалом вже сформовано підхід, згідно з яким в якості громадського контролю розуміють діяльність інститутів громадянського суспільства, окремих громадян з виявлення та припинення діяльності органів публічної влади, в результаті якої відбувається порушення або утиск законних прав і свобод громадян, здійснюються перешкоди для їх реалізації.

Відповідно, метою громадського контролю, з одного боку, є виявлення та припинення діяльності органів публічної влади, в результаті якої відбувається порушення або утиск законних прав і свобод громадян, здійснюються перешкоди для їх реалізації. З іншого боку, такий контроль має і превентивну мету, адже в підсумку спрямований на підвищення ефективності державного управління, законності та правопорядку, запобігання протиправних дій зазначених органів у сфері прав людини. Громадський контроль, як і контроль загалом, здійснюється відповідно до певних принципів, серед яких: законність, гласність, прозорість, незалежність, об'єктивність, невідворотність покарання.

Під дію громадського контролю підпадає діяльність всіх суб'єктів публічної влади: державних органів влади та органів місцевого самоврядування. Предметом громадського контролю є обґрунтованість, раціональність, професійність, об'єктивність, правомірність владних рішень.

На думку В. Кравчука, залежно від того, у який спосіб громадяни залучені у процес контролю за діяльністю публічної влади, можна виокремити кілька груп такого контролю, що також відрізняються методами його здійснення, а саме: контроль в інформаційно-аналітичних формах (оцінка громадянами публічної інформації, що надходить з різних джерел (офіційні програми дій, звіти, виступи, документи, діяльність публічної влади тощо); діалогові форми контролю (вимоги надання аргументів сторонами політичного діалогу; доступність аргументів влади для всіх зацікавлених у діалозі громадян; обов'язковість рішень, вироблених у процесі діалогу між владою й громадянами; формування культури діалогу; динамічність такого діалогу; контроль у формах народних ініціатив (усі механізми взаємодії громадськості та публічної влади, за допомогою яких громадянами та інститутами громадянського суспільства можуть бути запропоновані варіанти державних рішень, напрями розвитку сфер соціального забезпечення тощо; контроль у формах громадської непокори та опору[3, с. 31-32]. громадянський суспільство контроль народовладдя

Г. Я. Пришляк вважає, що під формами контролю народу слід розуміти ті елементи, які погоджено функціонують і в певний спосіб поєднуються, утворюючи механізм здійснення демократичного контролю. До його правових форм належать: всенародні голосування (референдуми); громадські ініціативи; збори та зібрання громадян за місцем їх проживання; реалізація громадянами усього комплексу політичних прав і свобод (право брати участь в управлінні справами суспільства і держави; право на інформацію; свобода слова, друку, зборів, мітингів і демонстрацій тощо; право на особисті та колективні звернення в державні органи і до посадових осіб; право на оскарження в суді неправомірних дій (рішень і вчинків) посадових осіб і державних органів, що утискають права громадян) [4; 8].

Окрім того, залежно від різних критеріїв виокремлюють види громадського контролю: залежно від предмету перевірки - загальний та спеціальний, залежно від напряму впливу - в соціальній сфері, економіці, екології та ін., залежно від часу здійснення - постійний та тимчасовий та ін.

Таким чином, здійснення громадського контролю інститутами громадянського суспільства являє собою організаційно-оформлену правову форму впливу на публічну владу, завдяки якову підтримується правопорядок та відбувається суспільний розвиток. При цьому, зазначений влив може породжувати юридичні наслідки.

Відповідно, здійснення громадського контролю через інституції громадського суспільства дає змогу вирішувати такі проблеми: зміцнення структур публічної влади та інституцій громадянського суспільства; підвищення суспільної легітимності органів державної влади та їх рішень; зниження рівня закритості і корупції влади шляхом контролю громадських організацій над владою; заохочення високої політичної мобілізації громадськості, яка може бути використана в інтересах держави і суспільства; посилення впливу на прийняття бюджетів територіальних громад і контролю за використанням коштів з місцевих бюджетів, забезпечення прозорості діяльності органів влади та місцевого самоврядування; досягнення консенсусу між інститутами державної влади та широкими колами громадськості; установлення взаємодії між державою та громадянами, громадськими інституціями; підвищення якості державної політики та максимальне врахування в ній інтересів суспільства, забезпечення прозорості процедури прийняття політичних рішень та їх втілення в життя, підвищення їх якості, удосконалення нормативно-правової бази[1, с. 345-346].

Зазначене дає змогу стверджувати, що громадський контроль - це діяльність суб'єктів громадянського суспільства, в межах законодавчо визначених повноважень та за допомогою відповідних механізмів, щодо з'ясування відповідності дій публічної влади на предмет виконання, не виконання або неналежного виконання покладених на них завдань та вжиття заходів з усунення виявлених порушень законодавства в цій сфері. Оцінка громадянами ефективної діяльності публічної влади на предмет ефективності під час здійснення громадського контролю визначає рівень довіри до неї та її окремих інститутів, сприйняття та підтримки її рішень. Тому громадський контроль виступає одним із засобів легітимації публічної влади.

Відтак, гармонійний розвиток держави і громадянського суспільства можливий лише за умови стабільного забезпечення державою прав і свобод громадян, дійсного народовладдя та активної участі інститутів громадянського суспільства у здійсненні державної влади та контролю за їх діяльністю. Окрім того, рівень ефективності громадського контролю залежить від стану розвитку правової, економічної та соціальної систем.

Література

1. Взаємодія органів державної влади та громадянського суспільства : навч. посіб. / за наук. ред. д-ра соц. наук, проф. Ю. П. Сурміна, д-ра іст. наук, проф. А. М. Михненка ; авт. кол. : Ю. П. Сурмін, А. М. Михненко, Т. П. Крушельницька та ін. - К. : НАДУ, 2011. - 388 с.

2. Коломытцева О.Н. Контроль общества над государством. Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата юридических наук. Нижний Новгород. 2007. С. 3-4.

3. Кравчук В. Контроль публічної влади у демократичній державі: теоретико-правовий аналіз. Науковий часопис Національної академії прокуратури України. 2016. С. 27-33.

4. Пришляк Г. Я. Правові форми демократичного контролю в Україні. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 - теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. - Національний університет «Львівська політехніка», Львів, 2012. С. 21.

5. Шипілов Л.М. Народовладдя як основа демократичної держави : монографія. Харків : ФІНН, 2009. 216 с.

Размещено на Allbest.ru