Значення судового прецеденту у правовій системі України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Значення судового прецеденту у правовій системі України

Мельник А.М.

аспірант

Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України

м. Київ, Україна

Громадянське суспільство, що перебуває в процесі постійного розвитку, об'єктивно вимагає вдосконалення правової системи, знач¬ного підвищення її ефективності. Це є визначальним фактором успішного розвитку держави і суспільства в цілому, неодмінною умовою забезпечення основоположних прав і свобод людини і громадянина.

Одним із напрямків розвитку сучасної правової системи є поширення використання судового прецеденту, який характерний для англо-саксонської правової дійсності, але все більше використовується в романо-германській правовій системі. Наприклад, у Швейцарському цивільному кодексі вказано, що у разі прогалин у законодавстві, суддя повинен діяти так, ніби він сам є законодавцем [7, с. 274]. У Польщі фактично чимало рішень вищих судів діють аналогічно прецедентам. Прецедент у Польщі, як і в інших європейських країнах, виконує три основні функції. Перш за все, він діє як інструмент для забезпечення ідентичності і правильного застосування закону. Окрім того, прецедент виступає інструментом заповнення прогалин у законодавстві, а також відіграє роль у коригуванні закону в разі грубих помилок у законодавстві [8, с. 154]. Запровадження в Україні судового прецеденту та його поширення на практиці слід розглядати як позитивну тенденцію, що відповідає світовим напрямкам розвитку юриспруденції.

Однак між науковцями та практиками ведеться дискусія стосовно ролі прецеденту в площині суспільних відносин в Україні, щодо значення та відповідно наслідків його використання. Думки дослідників інколи є діаметрально протилежними: одні погоджуються, що де-факто прецедент уже існує в Україні, інші не визнають його джерелом права в Україні.

Наприклад, Є. Шмаров вважає, що судовий прецедент уже існує в українській правовій системі, і наголошує на тому, що хоч такого джерела процесуального права в Україні офіційно не визнано, однак судді, приймаючи рішення зі складних справ, звертаються до раніше прийнятих рішень чи до роз'яснень судів вищих інстанцій. Не можна не погодитися і з тим, що часто з одного питання можна знайти протилежні рішення суддів, і в такому випадку такі рішення стають інструментом для обґрунтування «необхідної» позиції. Очевидно, що якщо суди будуть зобов'язані орієнтуватися на конкретну практику вищих судів, з цього буде користь тільки тоді, коли вищі суди прийматимуть усі свої рішення відповідно до єдиної позиції суду, а не через певні переконання [9].

Разом з тим деякі автори (М. Козюбра) слушно зауважують, що прецедентне право має деякі перспективи у випадку його запро¬вадження у національну правову систему, але воно не посідатиме того місця серед джерел права, яке воно має в англо-саксонській правовій сім'ї. Для цього необхідні суттєві зміни у системі права, насамперед незалежний суд і відповідна підготовка суддів, формування у них зумовлених вимогами часу правового світогляду і рівня правової культури, за яких їх правотворення служитиме на благо людини, її правам і свободам [6, с. 7].

На сьогоднішній день не існує єдиного чіткого визначення прецеденту. Однак, якщо проаналізувати різні думки науковців про суть прецеденту, то можна виявити в них спільну ознаку, а саме надання нормативного характеру рішенням суду в конкретній справі, при чому обов'язковим для судів є не все рішення, а лише суть правової позиції судді, на основі якої виноситься рішення.

Не можна погодитися з думками науковців, які стверджують, що в Україні на законодавчому рівні не закріплений судовий прецедент, оскільки статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477- IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що «суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права» [5].

Крім того, досить чітко вказано у процесуальних кодексах України роль та значення рішень Європейського суду з прав людини. Зокрема,

Кримінальним процесуальним кодексом України, а саме частиною другою статті 8, визначено, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини [3]. Частиною четвертою статті 11 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із частиною четвертої статті 10 Цивільного процесуального кодексу України, передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права [1; 4]. А частина друга статті 6 Кодексу адмі¬ністративного судочинства України вказує, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. При цьому частина перша статті 7 цього Кодексу визначає, що суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України [2].

Підбиваючи підсумки, можемо стверджувати, що на сьогоднішній день прецедент в українській правовій системі існує. Крім того, він закріплений на законодавчому рівні, а основними його функціями є гарантування єдності судової практики; затвердження принципів незалежності, безсторонності і неупередженості суду, оскільки система прецедентного права робить суди прозорими і передбачуваними. Ще однією з важливих функцій судового прецеденту є те, що він є одним із засобів для заповнення прогалин у законодавстві, а відтак і додатковим джерело права.

Література

1. Господарський процесуальний кодекс України: Кодекс

України від 06.11.1991 № 1798-ХІІ. Дата оновлення: 16.08.2020. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1798-12#Text (дата звернення:

15.04.3021) .

2. Кодекс адміністративного судочинства України: Кодекс

України від 06.07.2005 № 2747-^. Дата оновлення: 20.10.2019

URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text (дата звернення:

15.04.3021)

3. Кримінальний процесуальний кодекс України: Кодекс

України від 13.04.2012 № 4651-УІ. Дата оновлення: 17.03.2021

URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text (дата звернення:

15.04.3021)

4. Цивільний процесуальний кодекс України: Кодекс України

від 18.03.2004 № 1618-ГУ. Дата оновлення: 13.08.2020

URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/1618-15#Text (дата звернення:

15.04.3021) судовий прецедент правова україна

5. Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини: Закон України від 23.02.2006 № 3477-IV. Дата оновлення: 02.12.2012. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3477- 15#Text6 (дата звернення: 15.04.2021).

6. Козюбра М.І. Тенденції розвитку джерел права України в контексті європейських право інтеграційних процесів. Наукові записки НаУКМА. Юридичні науки. 2004. Т. 26. С. 3-9.

7. Марченко А.А. Історико-правовий екскурс генезису прецедентного права. Наука і правоохорона: електрон. версія журн. 2013. № 3(21). URL: http://naukaipravoohorona.com/joumal/Ukr/2013_3/ 44.pdf (дата звернення: 15.04.2021).

8. Чуприна Г. В. Судовий прецедент у правовій системі Польщі. Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. 2005. № 29. С. 151-155.

9. Шмаров Є. Перспектива введення в Україні судового прецеденту

як джерела права// ТОВ «Юридичний світ»: електрон. фахове вид. 2006 URL: http://legalweekly.com.ua/index.php?id=16061&show=news

&newsid=120594 (дата звернення: 15.04.2021).

Размещено на Allbest.ru