Становлення громадянського суспільства і реформування Конституції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Становлення громадянського суспільства і реформування Конституції

Єдаменко С.В.

Суддя, Кіровського районного суду міста Дніпропетровська м. Дніпро, Україна

Цього року Україна відзначатиме 25-річчя з дня ухвалення чинної Конституції, тим не менше з перших днів її чинності не вщухають ідеї відносно її реформування та модернізації, які згодом доповнилися пропозиціями щодо ухвалення нового Основного закону. При цьому за цю чверть століття ми стали свідками створення декількох конституційних комісій та розробки декількох конституційних проектів. Відбуваються і сегментарні зміни Конституції з окремих питань: судова реформа, запровадження децентралізації, уточнення строку повноважень виборчих органів. Окремим аспектом стала конституційна реформа 2004 року, яка пережила згортання у 2010 році та відновлення менш ніж за чотири роки.

В цьому контексті важливим питанням є роль громадянського суспільства в конституційному процесі та готовність його інститутів до цього.

Як слушно зазначає у своїй роботі А. Крусян, чинний Основний закон не оперує терміном «громадянське суспільство» у своєму тексті [1, с. 19]. Разом з тим, як відзначає Т. Подорожна, він містить весь спектр прав та гарантій для діяльності цього самого громадянського суспільства, при цьому встановлений на рівні, притаманному сучасній європейській правовій та демократичній державі [2].

Якщо вести мову про організаційні можливості впливу інститутів громадянського суспільства на конституційний процес, то слід зауважити наступне.

У разі внесення змін до Розділів ІІ, IV - ХІІ, XIV - XV Конституції України, які відбуваються за рішенням Верховної Ради України, інститути громадянського суспільства впливають на цей процес, насамперед через суб'єктів політичної діяльності, представлених у Парламенті [3].

Разом з тим, слід враховувати визначену ст. 155 Конституції України перерву між попереднім схваленням на одній парламентській сесії та остаточним схваленням конституційних змін на наступній черговій сесії [3]. Саме цей часовий розрив покликаний надати інститутам громадянського суспільства можливість застосувати свої важелі впливу, мобілізувати громадську думку та активні суспільні верстви та зорієнтувати політичних суб'єктів, представлених у Парламенті, на певні рішення.

Натомість, у разі внесення змін до розділів I, III та XIII Конституції України остаточне рішення щодо доцільності таких змін ухвалюється всеукраїнським референдумом [3]. Тож громадянське суспільство має змогу впливати на цей процес через громадян, які голосуватимуть на референдумі. І в цій ситуації, роль та вплив громадянського суспільства визначатиметься ступенем розвитку такого суспільства, значенням його інститутів для формування волевиявлення громадян.

Окремим питанням є роль громадянського суспільства у процесі ухвалення нової Конституції: наразі це питання не врегульоване і викликає значні дискусії. Тим не менше, оскільки у разі ухвалення нової Конституції змінюватимуться основи конституційного ладу, визначені І розділом чинної Конституції, очевидно, що такий процес передбачатиме проведення референдуму [3].

Слід відзначити важливу особливість українського конституційного ладу, закріпленого чинною Конституцією 1996 року: сформований після тривалого часу тоталітаризму, коли такого явища, як гро-мадянське суспільство, повною мірою взагалі не існувало, а діяли певні соціальні інститути, які керувались партійними органами, новітній конституційний лад став результатом наукової діяльності вчених- конституціоналістів та політичних компромісів між парламентом та Президентом. Проте він, значною мірою, не був результатом боротьби цього самого новонародженого громадянського суспільства, а лише відображав політичні процеси, які відбувались навколо складних ідеологічних питань. Тож якщо питання єдиного (а не подвійного) громадянства, статусу державної мови та символіки, можливості приватної власності на землю були предметом гострої суспільної дискусії, багато визначальних чинників державного та суспільного устрою, які є передумовами нормального функціонування громадянського суспільства, потрапили до Конституції за замовчуванням.

Це спричиняє критичну проблему сучасності: втілені в українській Конституції передові ідеї сучасної конституційної науки, які запозичу - вались на основі міжнародного досвіду та є результатом багаторічної боротьбі в цих країнах за впровадження кожного права та відстоювання кожної свободи, сприймаються в Україні не лише як щось очевидне, зрозуміле і таке, що не може зменшитись або зникнути, але й інколи як взагалі зайве явище.

Як наслідок, саме представники сучасного громадянського суспільства подекуди очолюють ідеї правового нігілізму, насичують суспільну думку пропозиціями щодо нехтування основами конституційного ладу та відмови від демократичних принципів та верховенства права.

Це явище погіршується глибокою політизацією усього сектору громадянського суспільства (у тому числі й тих його інститутів, для яких безпосередня політична діяльність не має бути основною метою їхньої діяльності). Крім того, різке та швидке розширення новітніх інформаційних технологій та, зокрема, соціальних мереж створило передумови для великих можливостей щодо як формування суспільної думки, так і маніпулювання нею. Це ставить на порядок денний проблеми відповідального ставлення інститутів громадянського суспільства до виконання своїх функцій, оскільки, отримуючи в свої руки «ядерну зброю суспільних настроїв», вони можуть не лише сприяти модернізації конституційного ладу, а й підривати його основу.

Тим не менше, як зазначають дослідники Вайнер А.М. та Іванова А.В. саме по собі використання певних політичних технологій не є недоліком, а навпаки - сприяє розвитку громадянського суспільства, яке все одно не може існувати окремо від політики [4].

Крім того, слід розуміти, що проведення будь-якого процесу конституційного реформування на даному історичному етапі вже неможливе без активної участі в цьому процесі інститутів громадянського суспільства, які набули достатньої ваги для врахування їхньої думки під час подібних перетворень. Тому здійснення процесу конституційного перегляду лише за рішенням державних органів (Президент, парламент) без огляду на громадянське суспільство може призвести до ухвалення змін до Основного закону, які відповідатимуть формальним вимогам (будуть легальними), проте не набудуть необхідної суспільної легітимності.

Таким чином, специфічна роль громадянського суспільства в модернізації конституційного ладу України обумовлена діалектичною суперечністю в становленні самого громадянського суспільства, коли чинний Основний закон часом встановлює більш сучасні та прогресивні норми, ніж вимагає таке суспільство, водночас Конституція все ж потребує вдосконалення, для чого саме громадянське суспільство має генерувати ідеї та лобіювати їхнє втілення, тобто громадянське суспільство має одночасно і «наздоганяти» чинну Конституцію, і рухати конституційний процес вперед.

У цій ситуації органи державної влади мають докладати зусиль, аби зменшувати деструктивний вплив окремих інститутів громадянського суспільства на конституційний процес, але і не усувати власне громадянське суспільство від цього процесу.

Тобто становлення громадянського суспільства та подальший розвиток конституційного процесу в Україні повинні мати певну синхронізацію з метою уникнення загрози демократичним засадам конституційного ладу.

Література:

громадянське суспільство реформування конституція

1. Крусян А. Громадянське суспільство в Україні як передумова сучасного українського конституціоналізму: поняття і тенденції розвитку. Право України. 2014. № 4. С. 17 - 25.

2. Подорожна Т.С. Конституція України - правова основа становлення громадянського суспільства. Право і громадянське суспільство. 2014. № 1. URL: http://lcslaw.knu.ua/index.php/arkhiv- nomeriv/1-6-201 4/ІЇЄШ/1 44-konstytutsiia-ukrainy-pravova-osnova- stanovlennia-hromadianskoho-suspilstva-podorozhna-t-s. (дата звернення 19.04.2021)

3. Конституція України: Закон від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. База даних «Законодавство України»/Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96- %D0%B2%D1%80#Text (дата звернення: 19.04.2021)

4. Вайнер А.М., Іванова А.В. Політичні технології як чинник процесу демократизації громадянського суспільства. Актуальні проблеми політики. 2020. Вип. 65. С. 34-40.

Размещено на Allbest.ru