Види алеаторних договорів за цивільним кодексом Франції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Види алеаторних договорів за цивільним кодексом Франції

Долинська М. С.

доктор юридичних наук, професор, завідувачка кафедри господарсько-правових дисциплін Львівського державного університету внутрішніх справ м. Львів, Україна

Одним з основних актів, яким керувалися французькі нотаріуси, вчиняючи нотаріальні дії, був Французький Цивільний кодекс, офіційно запроваджений у 1804 році та який у 1807 році отримав нову назву на честь імператора Наполеона І.

Неможливо перебільшити значення вищевказаного кодифікованого акту не лише для самої Франції, але й для багатьох інших держав.

Варто пригадати, що відомою є історія використання норм Французького цивільного кодексу на теренах Польщі протягом 1808-1946 років. Поділяємо позицію вчених, що нормами Кодексу Наполеона внесені значний вклад у розвиток польського приватного права [1, с. 70].

Оскільки західноукраїнські землі тривалий час знаходилися під юрисдикцією Польщі, тому певні коріння французького законодавства спостерігаємо і на цих теренах.

На нашу думку, надзвичайно важливе значення для провадження нотаріального процесу французького нотаріату мала третя книга Кодексу (найбільша за обсягом) - «Про різні способи, якими надається власність», яка включала статті 711-2283 [2, с. 193].

Виходячи з теми дослідження, важливим та необхідним, на нашу думку, є аналіз норм статей Титулу ХІІ «Про алеаторні договори», вищевказаної книги третьої Французького Цивільного кодексу.

Як позитивне варто відзначити, що у статті 1964 Кодексу Наполеона передбачено законодавче визначення поняття алеаторного договору, згідно з яким алеаторним договором вважається двостороння домовленість, наслідки якої стосуються вигоди та збитків або для всіх сторін, або для однієї із них, та залежать від невідомої події [3, с. 567].

У частині другій вищевказаної статті Французького Цивільного кодексу вказано на п'ять основних видів алеаторних договорів, а саме:

1. договір страхування, що регулюється морським законодавством;

2. договір морської позики, який регулюється морським законодавством;

3. гральний договір;

4. договір парі;

5. договір довічної ренти [3, с. 567].

На нашу думку, виходячи із проблем нотаріального посвідчення цивільних договорів, варто окремо виділити норми глави ІІ «Про договір пожиттєвої ренти» Книги Третьої Кодексу Наполеона [3, с. 568-571], яка складається в свою чергу з двох розділів.

У розділі першому вищевказаної глави законодавчого акту регулюються питання умов, які необхідні для дійсності договору пожиттєвої ренти, та включає до свого складу статті 1968-1976 Кодексу Наполеона.

Однією з основних вимог договору пожиттєвої ренти (стаття 1968 Цивільного кодексу) виступає оплатна основа пожиттєвої ренти, яка може бути встановлена за допомогою сплати певної грошової суми або наданням будь-якої цінної речі, як рухомої, так і нерухомого майна [3, с. 568-569].

У статті 1969 Цивільного кодексу Франції передбачено, що пожи- ттєва рента також може бути встановлена на безоплатній основі за допомогою двох способів: договору дарування або заповіту.

Наступна стаття Кодексу Наполеона (1970) уточнює виконання попередньої статті. Зокрема зазначено, що у випадку встановлення ренти на безоплатній основі, така довічна рента підлягає зменшенню, а у випадку, якщо вона перевищує ту частину майна, яким дозволено розпоряджатися, то тоді така рента є недійсною у випадку, якщо вона встановлена на користь особи, що не володіє здатністю її прийняти [3, с. 569].

Відповідно до статті 1971 Цивільного кодексу Франції, законодавець встановлює два основні види термінів дії договору пожиттєвої ренти, а саме:

- довічна рента може бути встановлена на термін життя тієї особи, яке сплачує за неї відповідну ціну;

- довічна рента може бути встановлена на термін життя третьої особи, яка не має жодного права на ренту.

Цілком слушною є позиція законодавця, згідно з якою сторонам надано право у пожиттєвій ренті встановлювати строк кінцевого терміну дії договору ренти: життя як однієї, так і декількох осіб.

Зауважуємо, що відповідно до статті 1974 Цивільного кодексу Франції, будь-який договір довічної ренти, який установлений на строк життя особи (безстроково), що померла в день укладання договору, не породжує ніяких наслідків. французький нотаріус рента договір

Також не породжує наслідків договір довічної ренти у випадку, коли такий договір був установлений на весь строк життя особи (безстроково), яка страждала на захворювання, яке спричинило смерть особи (з ким було укладено договір) протягом 20 днів з дня укладення договору (стаття 1975 Кодексу Наполеона).

Довічна рента може бути встановлена на користь третьої особи, хоча б її ціна і була сплачена іншою особою. У випадку, коли довічна рента встановлена на користь третьої особи та навіть якщо вона (рента) носить характер безоплатної угоди, то відповідно до частини другої статті 1973 Кодексу Наполеона, до неї не застосовуються формальні вимоги, які визначені (вказаним законодавчим актом) для договору дарування. При цьому наголошено на тому, що вищевказане не стосується випадків, коли стоїть питання щодо: зменшення довічної ренти та недійсності ренти.

Також Кодекс Наполеона (у статті 1973) регулював питання укладення пожиттєвої ренти, коли сторонами такого договору виступає подружжя. Варто зауважити, що вищевказана стаття Цивільного кодексу Франції була доповнена частиною третьою у 1963 році.

Наприклад, у випадку коли в договорі ренти, який був укладений двома подружжям (як дружиною, так і чоловіком) або одним з них, та передбачено перехід права на отримання ренти до пережилого подружжя (чоловіка або дружини), то тоді договірна умова про такий перехід права може носити двоїстий характер: як безоплатної, так і платної угоди.

У вище зазначеному випадку (укладення договору ренти подружжям), компенсація або відшкодування, яке підлягає сплаті одержувачем таких прав (на утримання ренти) на рахунок спільності майна або на рахунок спадщини померлого подружжя, то вона дорівнює вартості прав на ренту, що до нього переходять.

У випадку, якщо волевиявлення подружжя не було іншим, то тоді перехід прав на ренту за договором ренти, передбачається встановленим на безоплатній основі [3, с. 569].

Варто вказати на те, що з аналізу праць науковців, в тому числі М. Апанасюка вбачається, що у тогочасній Франції існували наступні види договорів ренти: строкова рента, постійна рента, вічна рента, яка в свою чергу поділялася на два підвиди: рента з нерухомість та рента з капіталом [4, с. 125]. Також науковці окремо виділяли земельну ренту.

На нашу думку, земельну ренту варто віднести до групи ренти з нерухомістю.

Узагальнюючи норми алеаторних договорів за Французьким цивільним кодексом варто вказати, що вони продовжують своє «існування» і в теперішній час та зустрічаються у нотаріальній практиці нотаріусів незалежної України.

Мова в першу чергу йде про договори ренти, які були впровадженні в цивільний обіг Цивільним кодексом України 2003 року.

Однак вищевказані договори не знайшли свого широкого розповсюдження.

Сподіваємося, що із запровадженням ринку землі, особливо особи похилого віку зможуть вигідно укласти та нотаріально посвідчити договори земельної ренти.

Література:

1. Сирко М. Кодекс Наполеона Бонапарта в князівстві

Варшавському: Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні:матеріали ХІХ звітної науково-практичної конференції

(7-8 лютого 2013 р.). Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені І. Франка, 2013. С. 69-70.

2. Долинська М. С Становлення та розвиток правового регулювання нотаріальної діяльності в Україні: монографія. Львів: ЛьвДУВС. 2015. 988 с.

3. Гражданский кодекс Франции (Кодекс Наполеона) / пер. с франц. В. Захватаев; предисловие: А. Довгерт, В. Захватаев; отв. ред. А. Довгерт. К.: Истина, 2006. Приложение 1-4. 1008 с.

4. Апанасюк М. П. Види договору ренти. Інформація і право. 2014. № 1 (10). С. 123-130.

Размещено на Allbest.ru