Проблеми ефективності застосування запобіжних заходів в кримінальному провадженні

Размещено на http://www.allbest.ru

Проблеми ефективності застосування запобіжних заходів в кримінальному провадженні

Назаров В. В.

доктор юридичних наук, професор, професор кафедри кримінального процесу та криміналістики Академії адвокатури України м. Київ, Україна

За ступенем «насиченості» державним примусом кримінальне провадження посідає перше місце серед усіх відомих нашому праву процедур. Найбільш суворими порівняно з іншими заходами примусу є запобіжні заходи. Їх застосуванню передує чимало процедур, дотримання яких має убезпечувати від незаконного порушення прав та свобод підозрюваного, обвинуваченого.

Частиною 1 статті 176 КПК України передбачено цілу низку запобіжних заходів для того, щоб при їх обранні можна було не лише врахувати тяжкість учиненого кримінального правопорушення, особу підозрюваного, обвинуваченого чи інші обставини, а й обрати доцільний у певній ситуації запобіжний захід. Застосування будь-якого запобіжного заходу є виключним правилом, має бути максимально ефективним та чітко врегульованим законом. За даними судової статистики, протягом 2019 року слідчі судді розглянули 50,3 тис. клопотань про застосування запобіжних заходів, із яких задоволено 36,3 тис. (72 % від кількості розглянутих); 2018 року цей показник становив 50,8 тис. клопотань про застосування запобіжних заходів, із яких задоволено 35,1 тис. (69,1 %); 2017 року розглянуто 51,6 тис. клопотань, із яких задоволено майже 35,2 тис. (68,2 %) [1].

Кожен із визначених у законі запобіжних заходів з тим чи іншим ступенем успішності може виконати певну мету кримінального провадження. Це надає стороні обвинувачення право вибору оптимального запобіжного заходу в конкретній ситуації. Водночас незважаючи на визначений у КПК України порядок їх застосування, є чимало випадків порушення законності з боку сторони обвинувачення саме процесуального порядку застосування деяких з них. Слідча та судова практика в досліджуваній сфері певним чином характеризує проблемні ланки, які потребують особливого детального підходу й вирішення. Зокрема, під час подання клопотань про застосування запобіжного заходу слідчі судді не рідко визнають їх невідповідними вимогам закону, а саме через брак повних даних щодо підозрюваного, відомостей про судимість, обставини вчинення кримінального правопорушення, відсутність у протоколах затримання особи дати та часу такого затримання чи конкретизації підстав, за наявності яких є необхідність у продовженні строку запобіжного заходу, а також необґрунтованість винятковості обрання відповідного запобіжного заходу тощо. Унаслідок зазначених недоліків слідчі судді повертають такі клопотання, що, у свою чергу, негативно впливає на оперативність застосування необхідних заходів і тим самим знижує ефективність розслідування.

Незважаючи на різноманітність запобіжних заходів, з кожним роком збільшується кількість випадків застосування до підозрюваних запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Прикладом, частка клопотань щодо застосування тримання під вартою в загальній кількості всіх запобіжних заходів у 2019 році в середньому становила 70,23 %. Для порівняння, частка клопотань щодо застосування застави, яка позиціонується як альтернатива триманню під вартою, становила лише 0,83 %. У 2020 році ситуація не покращилась, слідчими та прокурорами було подано до судів першої інстанції лише 438 клопотань про застосування застави (для порівняння, найбільша кількість клопотань про застосування застави була у 2013 році - 1 404, що майже втричі більше чим на сьогодні) [2].

На державному рівні не вирішено питань щодо умов утримання підозрюваних, обвинувачених у СІЗО. Сучасні українські реалії свідчать, що в СІЗО порушуються абсолютно всі норми і умови тримання, харчування та вимоги санітарії. Зареєстрований у 2020 році у слідчих ізоляторах рівень захворюваності на туберкульоз майже в 100 разів вище, ніж поширення цього захворювання серед цивільного населення [3]. Нині відсутні будь-які дослідження впливу вірусу ЄОУГО-19 на арештованих, які одразу потрапляють до групи ризику. Обмеження зовнішніх контактів через заборону побачень та передач не вирішують відповідну проблему, оскільки залишаються два критичні фактори - перебування великої кількості заарештованих в одній камері та відсутність розвиненої інфраструктури для лікування в СІЗО, що в сукупності може призвести і призведе до масових летальних випадків серед заарештованих.

У 2020 році Кабінет міністрів України запровадив експериментальний проект, згідно з яким заарештовані можуть за певну плату покращити свої умови тримання під вартою в слідчому ізоляторі. Ефективність такого експерименту покаже час. Разом з тим вважаємо, що доцільно було б більше приділяти увагу поліпшенню людських умов перебування заарештованих загалом, а не лише за окрему плату, а також зменшити кількість заарештованих у камері, яка на сьогодні сягає 12 чи 16 осіб.

Окремі проблеми виникають й при застосуванні інших запобіжних заходів. Так, абсолютно неоднозначним є такий захід, як особиста порука. У кримінальному процесуальному законі не міститься визначення поняття «поручитель», що безперечно є недоліком, оскільки чітко не передбачено вимог до поручителя, а також відсутні критерії оцінювання, чи заслуговує поручитель на довіру, чи ні. Отже, слідчий, прокурор, слідчий суддя мають керуватися лише власним переконанням, що є достатньо суб'єктивним чинником. До того ж поняття «довіра» підсилюється прикметником «особлива довіра», що ускладнює його розуміння, а також законодавцем не передбачено, чим саме визначається «особлива довіра» та в чому вона полягає. запобіжний варта підозрюваний

Не врегульовано та непередбачено в законодавстві, яким чином поручитель має впливати на підозрюваного для виконання останнім покладених на нього обов'язків, а також питань, чи може поручитель застосовувати заходи фізичного примусу щодо підозрюваного, затримувати його і доставляти до органу розслідування при спробі втечі, запобігати діям підозрюваного, спрямованих проти органів досудового розслідування, при припиненні нових кримінальних правопорушень підозрюваним.

Зазначимо, що в разі невиконання підозрюваним узятих на себе обов'язків при застосуванні особистої поруки теоретично, крім факту порушення підозрюваним запобіжного заходу, потрібно довести вину і бездіяльність поручителя, несумлінність виконання ним своїх обов'язків. Однак на практиці довести зазначене дуже складно, оскільки дії поручителя, що забезпечують належну поведінку підозрюваного, мають не процесуальний характер та не передбачені законом.

Підводячи підсумок, зазначимо, що норми КПК України, які регламентують застосування запобіжних заходів, на сьогодні не досконалі. Усунення відповідних огріхів має збалансувати систему запобіжних заходів, установити ті правові конструкції, що зможуть забезпечити ефективне вирішення завдань кримінального провадження, а також визначити баланс між примусом та конституційними правами людини.

Література

Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції у 2017, 2018, 2019 рр. URL: http://www.scourt.gov.ua.

Баганець О. Стан дотримання конституційних прав громадян під час досудового розслідування у 2019 році. URL: https://resonance.ua/ єїап^оїгітаппуа-кошїіїисіупікЬ-ргау/

Звернення Української Гельсінської спілки з прав людини стосовно необхідності впровадження заходів, спрямованих на захист хворих осіб, що знаходяться в місцях позбавлення волі від впливу ЄОУГО-19. иКЬ : https://helsinki.org.ua/appeals/zvernennia-ukrains-koi- hel-sins-koi-spilky-z-prav-liudyny-stosovno-neobkhidnosti-vprovadzhennia- zakhodiv-spriamovanykh-na-zakhyst-khvorykh-osib-shcho-znakhodiat-sia- v-mistsiakh-pozbavlennia-voli-vid-v/

Размещено на Allbest.ru