Самоплагіат та академічна відповідальність: окремі аспекти

Размещено на http://allbest.ru

ДВНЗ «Ужгородський національний університет»

Самоплагіат та академічна відповідальність: окремі аспекти

Менджул М.В. докторка юридичних наук, доцентка,

професорка кафедри цивільного права та процесу

м. Ужгород, Україна

В умовах наявної вимоги про обов'язкове оприлюднення результатів наукових дисертаційних досліджень, їх апробації, науковців турбують питання самоплагіату, а саме: у яких випадках повторне опублікування авторського тексту є порушенням академічної доброчесності, а також чи наступає за це відповідальність?

Закон України «Про освіту» визначає дії, які порушують академічну доброчесність і серед них самоплагіат, що охоплює часткове або повне публікування автором своїх раніше опублікованих результатів наукової діяльності як нових (ст. 42).

Змістовне наповнення терміну «самоплагіат» розкривається і у листі МОН України «Щодо рекомендацій з академічної доброчесності для закладів вищої освіти» від 23 жовтня 2018 р. № 1/9-650 [1]. Варто зауважити на коментарі у вказаному листі, з огляду на них самоплагіат однозначно визнається неприпустимим з позиції академічної етики та кваліфікується як порушення академічної доброчесності, у тому числі через зниження авторитетності науки в цілому, та конкретного науковця зокрема.

У той же час, не буде порушенням і не може визнаватися самоплагіатом використання наукових результатів: у перевиданні попередньої праці (при цьому необхідно зазначати, що це переведення); у новій публікації з метою їх додаткового обґрунтування чи спростування (у випадку зміни наукової позиції), за умови використання відповідних посилань на перше публікування; у монографії, дисертаційному дослідженні у випадку концентрування чи узагальнення низки наукових результатів із обов'язковим зазначенням посилання на першу публікацію.

Згідно листа МОН України «Щодо рекомендацій з академічної доброчесності для закладів вищої освіти» від 23 жовтня 2018 р. № 1/9-650 не слід кваліфікувати як самоплагіат відтворення наукових результатів у не наукових публікаціях (соціальних мережах, ЗМІ, виступах на круглих столах і т.п.). Це доволі слушний підхід, який по суті визнає правомірним поширення наукових результатів для широкого загалу. У 2020 році МОН також висловило позицію щодо недопустимості встановлення факту академічного плагіату та самоплагіату тільки внаслідок комп'ютерної перевірки тексту, було підкреслено необхідність аналізу тексту відповідними експертами. Варто також зауважити, що у листі МОН від 20 травня 2020 р. № 1/9-263 уточнено, що самоплагіатом є саме повторне опублікування наукових результатів, а не просто фрагментів тексту. Крім того, чітко встановлено, що так як вимогою дисертаційних досліджень, встановленою законом, є попереднє оприлюднення результатів, то відсутня така ознака самоплагіату як спроба видати за нові, раніше оприлюднені результати [2]. У той же час, ми переконані на важливості наявності відповідних посилань, які чітко показують де вперше опубліковано науковий результат дисертаційного дослідження.

Окрім ЗУ «Про вищу освіту» питання академічної доброчесності можуть регулюватися локальними актами, виданими на рівні ВНЗ та наукових установ. До прикладу, Положення про академічну доброчесність в Ужгородському національному університеті, затверджене Вченою радою ДВНЗ «УжНУ» 23 лютого 2017 р., у п. 4.4. як форму академічного плагіату визнає повторну публікацію своїх наукових результатів [3]. Не зважаючи на відсутність у положені терміну «самоплагіат», п 4.4 по суті передбачає саме його. У Положенні про академічну доброчесність здобувачів освіти у Національному університеті «Києво-Могилянська академія», введеного в дію наказом президента академії від 7 березня 2018 р. № 112 чітко закріплено поняття самоплагіату та передбачено відповідальність у вигляді відрахування здобувача освіти.

Для запобігання самоплагіату окремі наукові видання встановлюють вимогу щодо можливості або неможливості самоцитування та у якому обсязі. Так, у вимогах до публікації у фаховому виданні «Економіка та право» чітко встановлено, що приймаються статті із самоцитуванням до 5% (або 1-2 джерела) для продовження дослідження або з метою скорочення тексту і використання самоцитування для розкриття змісту авторської термінології. Можлива ситуація коли без відома автора його працю передруковує певне видання. В даному випадку порушником буде саме таке видання, на відповідальність якого буде впливати відсутність посилання на першоджерело та відсутність згоди автора і першого видавця на передрукування.

Можна погодитися з позицією, що поняття самоплагіату повинно поширюватися з огляду на світову практику не тільки на наукові результати, але і будь-які результати творчої діяльності людини [4, с. 133]. У той же час, ми не погоджуємося із позицією Олени Рижко, яка доходить висновку про доцільність використання терміну «авторське дублювання наукових результатів», запропонованого Г. Ульяновим [5, с. 147]. Заміна терміну «самоплагіат» на «авторське дублювання наукових результатів» може створити хибне уявлення про відсутність академічної відповідальності за таке явище. науковий академічний доброчесність самоплагіат

Таким чином, самоплагіат є порушенням академічної доброчесності і повинен не тільки засуджуватися, але і за нього має наступати відповідальність, встановлена законом та локальних актами академічних установ. Крім того, доволі доречною видається практика окремих фахових видань щодо врегулювання можливості самоцитування у публікаціях та висунення чітких критеріїв до його здійснення.

Література

1. Лист МОН України «Щодо рекомендацій з академічної доброчесності для закладів вищої освіти» від 23 жовтня 2018 р. № 1/9-650. URL: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v-650729-18#Text

2. Лист МОН України «До питання уникнення проблем і помилок у практиках забезпечення академічної доброчесності» від 20 травня 2020 р. № 1/9-263. URL: https://mon.gov.ua/ua/npa/do-pitannya-umknennya-pшЫem-i-pomifok-u-praktikah-zabezpechennya- akademichnoyi-dobrochesnosti

3. Положення про академічну доброчесність в Ужгородському національному університеті, затверджене Вченою радою ДВНЗ «УжНУ» 23 лютого 2017 р. протокол № 3. URL: https://www.uzhnu.edu.ua/uk/infocentre/get/12223

4. Тараненко І. В., Новік С. М. Аналіз поняття «самоплагіат» / Академічна доброчесність: виклики сучасності : збірник наукових есе учасників дистанційного етапу наукового стажування для освітян (Республіка Польща, Варшава, 14.10 - 25.10.2019) / Польсько-українська фундація «Інститут Міжнародної Академічної та Наукової Співпраці», Духовна Академія Університету Кардинала Стефана Вишинського, Фундація ADD. Варшава, 2019. С. 131-134.

5. Олена Рижко. Поняття, види, класифікації плагіату. Записки Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника. 2016. № 8. С. 134-150.

Размещено на Allbest.ru