ПОНЯТТЯ ПОРУШЕННЯ СУБ'ЄКТИВНОГО АВТОРСЬКОГО ПРАВА: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ

Олена Штефан,

провідний науковий співробітник НДІ інтелектуальної власності НАПрН України, доктор юридичних наук, доцент

В статті на доктринальному рівні досліджується проблема охорони суб'єктивного авторського права. Джерельна база, що аналізується у статті, дозволила виявити від- сутність єдиного підходу до визначення порушення авторського права, критерії кла- сифікації порушень та їх ознаки. В статті запропонований авторський підхід до вирі- шення окресленої проблеми.

Зокрема, запропоноване нижче визначення порушення авторських прав є винним, незаконним, караним діянням (дією чи бездіяльністю), яке завдає шкоди або порушує особисті немайнові та / або майнові права власників авторських прав, за які виникає юридична відповідальність.

Ключові слова: авторське право, порушення, класифікація порушень, ознаки пору- шень, порушення суб'єктивного авторського права

В Україні на державному рівні прого- лошено стратегічний курс на формуван- ня інтелектуально орієнтованої економі- ки, зокрема збільшення обсягів надання високотехнологічних послуг. Такий орі- єнтир підвищує роль авторського права, що забезпечує правову охорону резуль- татів творчої діяльності. Разом із тим стрімкий розвиток інформаційних тех- нологій у світі загострив існуючі та вия- вив нові проблеми охорони та захисту суб'єктивних авторських прав.

Ефективність системи правової охо- рони забезпечується системою захисту суб'єктивних прав. Захист авторських прав -- сукупність певних заходів, спря- мованих на поновлення або визнання авторських прав у разі їх порушення, оспорення чи невизнання. Захист авто- рських прав, а також охоронюваних за- коном інтересів здійснюється в перед- баченому законом порядку із застосу- ванням відповідних форм, засобів і

способів захисту. Підстави для захисту прав закріплені статтею 15 ЦК України. Різноманітні аспекти порушення ав- торського права були предметом дослід- ження таких відомих правознавців як: В. М. Гордон, В. О. Дозорцев, О. М. Ме- льник, О. Д. Святоцький, О. П. Сергєєв, О. О. Підопригора, О. А. Підопригора,

Р. Б. Шишка та інші.

Водночас право інтелектуальної власності як галузь права перебуває у стані формування, а авторське право, що є складовою інтелектуальної влас- ності, -- у стані реформування. Ці фак- тори обумовлюють необхідність на док- тринальному рівні дослідження саме охорони суб'єктивного авторського права з метою створення теоретичної основи для розуміння доречності тих чи інших змін законодавчого регулю- вання авторсько-правових відносин.

У цивілістичній доктрині існують різні підходи до визначення терміну «по-

рушення прав». Зокрема, P. О. Стефан- чук вважає, що під порушенням права слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправ- ного впливу з боку правопорушника, унаслідок чого суб'єктивне право упов- новаженої особи зменшилося або зникло як таке. Порушення права пов?язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повні- стю або частково [1]. Наведене визначен- ня викликає низку зауважень, оскільки у сфері порушення авторського права може використовуватися лише з певни- ми застереженнями:

по-перше, застосування словосполу- чення «уповноважена особа» є більш характерним для сфери публічного, а не приватного права, яким зазвичай визначається особа, наділена владни- ми повноваженнями; для приватного права більш уживаним є термін «пра- воволоділець»;

по-друге, право унаслідок його пору- шення не може «зменшитись або зник- нути як таке», навіть у своєму суб'єктив- ному значенні. Порушення права не може позбавити його носія «можливості здійснити, реалізувати своє право повні- стю або частково». Із твердженням авто- ра можна було б погодитися, якби в робо- ті було здійснено застереження, що суб?єктивне право виникає та існує від- носно певного об?єкта, а відтак і проти- правний вплив стосується в першу чергу об?єкта, і як наслідок -- порушуються права; «зникнення» права відбувається тоді, коли фізично перестає існувати об'єкт права, наприклад, знищення твору. У разі знищення майна у власни- ка залишається право на відшкодуван- ня збитків, завданих таким знищенням, включаючи й упущену вигоду.

по-третє, не всі порушення авто- рського права позбавляють його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Такі на- слідки, наприклад, можливі лише у випадку, якщо твір (оригінал) незакон- но вибуває з володіння суб'єкта автор- ського права. Однак, слід зазначити,

що подібне розуміння «порушення права» як неможливість його реалізації можна зустріти й у польській теорії ци- вільного права [2].

Водночас, не можна стверджувати, що порушення авторського права суттє- во відрізняється від будь-якого іншого порушення цивільних прав. Слід вка- зати, що й угорські дослідники не вба- чають відмінності в порушенні цивіль- них прав (права власності) і в порушен- ні авторських прав, розглядаючи останні як складову цивільних прав (у цьому випадку йдеться не про речові права) [3, 27].

В українській доктрині права інте- лектуальної власності також можна зу- стріти подібне розуміння терміну. Зокре- ма, визначення «порушення прав» щодо сфери інтелектуальної власності, яке на- водить І. Ф. Коваль, наближене до кла- сичного -- дія (бездіяльність), що пося- гає на особисті немайнові і/або майнові права суб?єктів права інтелектуальної власності [4, 27].

Однак у теорії права загальнови- знаним є визначення порушення права як винного, протиправного, що завдає шкоду суспільству, діяння праводіє- здатної особи або осіб, що тягне за собою юридичну відповідальність [5, 700]. Із цим визначенням «порушення права» важко не погодитися, адже воно увібрало в себе всі характерні ознаки правопорушення:

по-перше, зовнішнім проявом будь- якого порушення права є певна поведін- ка особи у формі дії або бездіяльності, у якій проявляється її волевиявлення;

по-друге, порушенням права буде визнаватися лише та дія або бездіяль- ність, яка порушує норми закону. Про- типравність -- це не просто порушення закону, а посягання на ті життєві умови, які породжені законом, невико- нання юридичних обов?язків або злов- живання правом [6, 111];

по-третє, однією з обов'язкових ознак правопорушення є наявність вини у формі умислу або необережності (самонадійності або недбальства), у

якій відображається ставлення особи до своєї поведінки і до її наслідків;

по-четверте, суб'єктом, який може відповідати за наслідки своєї протиправ- ної поведінки є деліктоздатна особа;

по-п?яте, характерною ознакою право- порушення є наявність шкоди або ство- рення умов, за яких така шкота може бути завдана, а також прямий причин- но-наслідковий зв?язок між протиправ- ним діянням і завдаванням шкоди. До того ж у правовій доктрині наголошу- ється, що шкода повинна розглядатися у двох аспектах -- юридичному і фактич- ному. Юридична сторона завдавання шкоди полягає в тому, що порушуються суб?єктивні права учасників правовідно- син або ж створюються такі умови, що заважають реалізації суб?єктами права покладених на них юридичних обов?яз- ків. Фактична сторона правопорушення полягає у завдаванні учаснику правовід- носин матеріальної або моральної шкоди [5, 702].

Отож з огляду на загальновизнане у правовій доктрині визначення «пору- шення права» та враховуючи його ха- рактерні ознаки, шляхом незначної його модифікації, можна запропонувати таке визначення порушення авторського права -- це винне, протиправне, каране діяння (дія чи бездіяльність), що завдає шкоди або посягає на особисті немайнові і/або майнові права суб?єктів авторського права, за вчинення якого настає юри- дична відповідальність.

Підставою захисту прав цивільне за- конодавство називає також «невизнання прав». У цивілістичній доктрині можна зустріти кілька підходів до його визна- чення. Зокрема, P. О. Стефанчук під не- визнанням прав розуміє дії учасника цивільних правовідносин, який несе юридичний обов?язок перед уповноваже- ною особою, що спрямовані на запере- чення в цілому або в певній частині суб?єктивного права іншого учасника ци- вільних правовідносин, унаслідок якого уповноважена особа позбавлена можли- вості реалізувати своє право. Такий не- сприятливий наслідок може бути як за

абсолютних, так і за відносних цивіль- них правовідносин [1]. Це визначення має певні вади, за яких воно не може бути визнане загальним для цивільних правовідносин:

по-перше, оскільки автор разом з

«уповноваженою особою» вводить у ви- значення такого суб'єкта як «інший учасник правовідносин», з контексту не зрозуміло чи то одна й таж сама особа, чи ні;

по-друге, виникає сумнів щодо потре- би робити у визначені уточнення про вид правовідносин, оскільки це жодним чином не впливає на наявність чи від- сутність несприятливих наслідків неви- знання права.

Дещо інше визначення «невизнан- ня права» було запропоноване І. Ф. Ко- валь: пасивне заперечення з боку іншої особи щодо приналежності суб?єкту ін- телектуальної власності права на об?єкт інтелектуальної власності, таке, що створює невизначеність у його пра- вах, правовому становищі, у відноси- нах з іншими особами [4, 28]. Наведене визначення в більшій мірі наближене до загальновизнаного в цивілістичній науці тлумачення терміну «невизнан- ня прав». Зокрема, невизнання цивіль- ного права полягає в пасивному запе- реченні наявності у особи суб'єктивного цивільного права, яке безпосередньо не завдає шкоди суб'єктивному праву, проте створює непевність у правовому статусі носія суб'єктивного права. Вод- ночас тут відсутнє звернення інших осіб до юрисдикційних органів про від- сутність у особи цивільного права [7, 36]. Якщо поєднати ці два вищенаведе- ні визначення, то можна запропонува- ти таке визначення невизнання авто- рського права: пасивне заперечення наявності у особи авторського права на твір, яке безпосередньо не завдає шкоди суб'єктивному праву суб?єкта ав- торського права, проте створює непев- ність у правовому статусі носія цього права в тому числі й у його відносинах з третіми особами щодо використання об?єкта авторського права.

Третьою підставою для захисту ци- вільних прав законодавець називає

«оспорення права», цей термін дослід- ники також по-різному тлумачать. Зо- крема, P. О. Стефанчук під оспорюван- ням права розуміє стан цивільних пра- вовідносин, за яким між учасниками існує спір з приводу наявності чи відсут- ності суб?єктивного права у сторін, а також належності такого права певній особі. Оспорене право ще не порушено, проте виникає невизначеність у праві, зумовлена поведінкою другої сторони стосовно уповноваженого [1]. Подібне до наведеного визначення терміну «оспо- рювання права», з деякими модифіка- ціями, пропонує й І. Ф. Коваль -- актив- не (виражене у зверненні до юрисдик- ційних органів) заперечення з боку іншої особи щодо приналежності особі права на об?єкт інтелектуальної власно- сті, що створюють невизначеність у його правах, правовому становищі, відноси- нах з іншими особами [4, 28].

Слід зазначити, що ці два визначен- ня ґрунтуються на загальновизнаному в цивілістичній доктрині визначенні терміну «оспорювання права», відпо- відно до якого під оспорюванням права розуміється відображення такого стану правовідношення, коли суб'єктивне ци- вільне право заперечується у юрисдик- ційному органі. Якщо таким органом є суд, то носій оспорюваного права може вимагати його визнання за допомогою звернення із зустрічним позовом тощо [7, 36]. Таким чином можна погодитися із І. Ф. Коваль і запропонувати таке: оспорювання авторських прав -- ак- тивне (виражене у зверненні до юрис- дикційних органів) заперечення з боку особи щодо приналежності іншій особі

права на твір, що пов?язано з неви- значеністю правового статусу суб?єкта авторського права.

Як зазначалося, захист прав спрямо- вується на відновлення порушеного права, припинення правопорушення чи запобігання вчиненню правопорушення та застосування заходів відповідальності до правопорушника. Саме в цьому поля-

гає його суть. Тому розглядати неви- знання права як підставу для його захи- сту вбачається некоректним. Цей висно- вок ґрунтується на тому, що невизнання права -- це пасивне заперечення на- явності у особи авторського права на твір, яке безпосередньо не завдає шкоди суб'єктивному праву суб?єкта авторсько- го права. Тому виникає питання: що буде предметом захисту при невизнанні права як підстави захисту? Наприклад, будь-яка особа в силу своїх переконань та уявлення щодо творів образотворчого мистецтва не визнає авторського права Малевича на «Чорний квадрат», і все -- більше нічого вона не робить. Подібне невизнання права не порушує нічиїх прав та жодним чином на них не пося- гає. Інша справа, коли невизнання права спонукає особу до певної поведін- ки (дії або бездіяльності), яка призво- дить до порушення права або його оспо- рення. Звертає на себе увагу і той факт, що жоден зі способів захисту цивільних прав, передбачений ч. 2 статті 16 ЦК України та Законом України «Про охо- рону авторського права і суміжних прав», не може бути застосований у разі захисту невизнання права. Таким чином можна дійти висновку, що неви- знання права як пасивне заперечення наявності у будь-якого суб?єкта будь- яких прав не може бути підставою для захисту цих прав. З огляду на викладе- не слід виключити зі статті 15 ЦК Украї- ни таку підставу для захисту цивільних прав як невизнання права.

Будь-яке порушення права, у тому

числі й у сфері авторських правовідно- син, має свої специфічні ознаки, що тра- диційно називаються складом правопо- рушення, завдяки яким здійснюється кваліфікація правопорушення. Найбіль- шого розвитку теорія кваліфікації отри- мала у кримінальному праві.

Кваліфікація правопорушення має два аспекти: 1) процес встановлення ознак того чи іншого правопорушення, згідно з нормою закону, у діях особи;

2) результат цієї діяльності як офіційне визнання і закріплення у відповідному

юридичному акті виявленої відповідно- сті ознак здійсненого діяння правовій нормі [8, 5].

Законодавець у статті 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права» закріпив виключний перелік по- рушень авторського права, які дають підставу для судового захисту. Аналіз нормативно закріпленого переліку пра- вопорушень дає змогу зробити висновок, що законодавець поєднав у ньому як норму загального характеру, що мі- ститься у п. «а» вказаної стаття, так і норми, що передбачають конкретні види порушень авторського права. Такий під- хід є виправданий з огляду на розвиток сучасних технологій, які в майбутньому можуть бути використані як інструмен- тарій для вчинення відповідних пору- шень реалізації авторського права.

Зрозумілим є й виділення двох мож- ливих видів правопорушень у сфері ав- торських правовідносин, які нині набу- ли визначених у законодавстві ознак і широко зустрічаються на практиці.

Згідно з правовою доктриною та за- конодавчою практикою авторське право втілюється у двох групах прав, у основі поділу яких закладено інтереси, що опосередковуються цими видами прав: 1) майнові права; 2) особисті не- майнові права.

Перелік майнових прав суб?єктів ав- торського права на твори науки, літера- тури і мистецтва в загальному вигляді закріплені у статті 440 ЦК України, більш деталізовано -- у статті 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права». Майнові права в законодавстві визначені як виключні, пов?язуються з правом на використання об'єкта авто- рського права і включають: виключне право на використання твору; виключне право на дозвіл або заборону викори- стання твору іншими особами.

У доктрині права інтелектуальної

власності існує точка зору, відповідно до якої використання творів класифікують залежно від підстав на договірні та поза- договірні [9, 362?375; 10]. Такий доктри- нальний підхід ґрунтується на положен-

нях ч. 1 статті 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права», відпо- відно до яких, майнові права автора (чи іншої особи, яка має авторське право) можуть бути передані (відчужені) іншій особі за авторським договором, після чого ця особа стає суб?єктом авторського права. За договором автор (чи інша особа, яка має авторське право) може на- дати дозвіл на вчинення дій, які наведе- ні у ч. 3 статті 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права», що не є вичерпними. ЦК України у статті 441 також містить перелік дій, які законода- вець відносить до використання твору, що також не є вичерпним, а саме: опуб- лікування (випуск у світ); відтворення будь-яким способом та в будь-якій формі; переклад; переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни; включення складовою частиною до збір- ників, баз даних, антологій, енциклопе- дій тощо; публічне виконання; продаж, передання в найм (оренду) тощо; імпорт його примірників, примірників його пе- рекладів, переробок тощо.

Слід зазначити, що деякі способи ви-

користання творів, зазначені в ЦК України, співпадають із тими, що за- кріплені в Законі України «Про автор- ське право і суміжні права», а деякі ні.

Позадоговірне правомірне викори- стання творів у міжнародній і націо- нальній законодавчій практиці пов'язу- ється з обмеженням виключних автор- ських прав. Зокрема, згідно з п. 2 статті 9 Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів законо- давство будь-якої країни може дозволи- ти вільне відтворення літературних і ху- дожніх творів, якщо таке відтворення має відношення лише до визначених особливих випадків; не завдає збитків нормальному використанню твору; не зачіпає необґрунтовано законні інтереси автора. Угода TRIPS (ст. 13) поширила зазначені принципи на всі майнові права інтелектуальної власності на твори. Принципи, закріплені Бернською конвенцією щодо обмежень і винятків майнових прав авторів творів, знайшли

своє закріплення й у п. 1 статті 10 Дого- вору ВОІВ про авторське право. При ви- значенні обмежень майнових прав авто- рів творів у Законі України «Про автор- ське право і суміжні права» законодавець виходив з принципів, встановлених у вказаних міжнародних актах. При цьому принципи обмеження майнових прав автора твору повинні ви- конуватися тільки в сукупності та послі- довно [11, 157].

Закон України «Про авторське право і суміжні права» встановлює виключний перелік такого використання: бібліоте- ками та архівами примірників твору ре- прографічним способом (ст. 22); для на- вчання (ст. 23); копіювання, модифіка- ція і декомпіляціі комп?ютерних програм (ст. 24); в особистих цілях або для кола сім?ї (ст. 25). Вільне викори- стання допускається лише до правомір- но оприлюднених творів.

Під неправомірним використанням твору зазвичай розуміють будь-яке ви- користання об?єкта авторського права як у межах договору, так і поза догово- ром, що порушує майнові права та осо- бисті немайнові права суб?єктів автор- ського права.

Договірні порушення авторського прав являють собою дію або бездіяль- ність осіб, які є стороною у авторському договорі, що полягає в невиконанні або неналежному виконанні зобов?язань по договору [4, 66]. Невиконання або нена- лежне виконання договору сторонами є його порушенням.

Щодо кожного договору в законодав- стві містяться умови, невиконання яких тягне за собою визнання договору недійсним або нікчемним. Зокрема, по- рушенням авторського договору буде, наприклад, невиплата авторської ви- нагороди; порушенням договору про передачу права на використання твору -- недодержання умов щодо стро- ку його дії, території, або перевищення тиражу твору, передбаченого догово- ром. Порушенням договору про переда- чу (відчуження) майнових авторських прав буде видання перекладу твору без

попередньої згоди автора на здійснен- ня такої переробки твору.

Позадоговірне порушення майнових авторських прав полягає в неправомір- ному використанні твору без згоди суб?єкта авторського права. Характер таких неправомірних дій визначається сутністю того чи іншого об?єкта авто- рського права, що впливає на можливі варіанти його використання [4, 67].

На сьогодні найбільш поширеними є позадоговірні правопорушення автор- ського права (деліктні), пов?язані з неза- конним використанням творів. До таких порушень, зокрема, відносяться: розмі- щення без отримання відповідного доз- волу від автора (або авторів) чи інших правовласників творів на інтернет-сай- тах для вільного (платного чи безплат- ного) доступу, оприлюднення творів у кафе, барах, ресторанах за плату чи без такої (без сплати закладом роялті), за- вантаження твору або його частини в пам?ять мобільного телефону за плату або без такої тощо.

Об?єктом посягання є не лише майно- ві авторські права, а й особисті немайно-

ві, які на відміну від останніх не мають економічного змісту, виникають з факту створення твору, діють безстроково, без- посередньо пов?язані з особистістю авто- ра, є невідчужувані, не можуть бути предметом цивільно-правових угод, збе- рігаються за автором у разі втрати ним майнових авторських прав [12, 134?138]. На міжнародному рівні право на не- доторканість і цілісність твору, разом з правом авторства, визнається Бернсь- кою конвенцією про охорону літератур- них і художніх творів, яка встановлює таке: «Незалежно від майнових прав ав- тора і навіть після уступки цих прав він має право вимагати визнання свого ав- торства на твір і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню або іншим змінам цього твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, яке здатне завдати шкоду честі і репутації автора» (ст. 6bis). Теж саме передбачається й у статті 11 Вашингтонської панамери- канської конвенції (1946 р.), згідно з

якою право на недоторканість твору пов?язується з правом авторства на твір у такому формулюванні, в основу якого покладено норми Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів: а саме «...протидіяти будь-якій зміні або використанню твору, яке здат- не завдати шкоду репутації автора».

Право на недоторканність твору сто- сується також технічних умов комер- ційного використання твору незалежно від методів їх використання: видання, публічне виконання, звукозапис, пере- дача по радіо тощо. Саме тому видавці, постановники спектаклів, продюсери та інші особи, які використовують твір, зобов?язані не порушувати особисті не- майнові права автора на твір. Обов?язок додержуватися права на не- доторканність твору розповсюджується на всіх осіб, які набули майнових прав на твір на підставі договору, а також які діють у межах обмежень, що вста- новлені у законодавстві про авторське

право. Аналогічний обов?язок поклада- ється на власника матеріального носія, що містить оригінальний твір (твір ми- стецтва, рукописи, музичні партитури тощо).

Важливість і одночасно складність встановлення факту порушення авто- рських прав пояснюється, по-перше, до- сить великою кількістю видів пору- шень авторських прав і, по-друге, на- явністю проміжних фактів, що підлягають доведенню.

Аналіз законодавства та судової практики дає підстави дійти висновку, що зазвичай немайнові авторські права порушуються одночасно з майно- вими, є похідним від порушення май- нових авторських прав, пов?язаних із використанням твору. Тому, зазвичай, порушення авторських прав має ком- плексний характер.

Список використаних джерел / List of references

1. Стефанчук P. О. Цивільне право України : навчальний посібник. Київ : Преце- дент, 2005. URL: http://ebk.net.ua/Book/law/stefanchuk_tsivpu/part3/302.htm (дата доступу: 20.10.2020 р.).

2. Katarzyna Czerwiсska-Koral. Ochrona prawa wіasnoњci, czyli roszczenia przysіuguj№ce wіaњcicielowi na podstawie przepisуw kodeksu cywilnego // Roczniki administracji i prawa. 2014 S. 247-269. URL: f i l e : / / / C : / U s e r s / A d m i n / D o w n l o a d s / C z e r w i % 2 0 s k a - Koral%20Katarzyna%20(1).pdf)/ (дата доступу: 20.10.2020 р.).

3. Bagoly Andrea. A szerzх jogai йs azok megsйrtйse esetйn igйnyelhetх polgбri jogi es- zkцzцk, kьlцnцs tekintettel a kбrtйrнtйsre. Budapest: Pбzmбny Pйter Katolikus Egyetem, 2009. 58 s.

4. Коваль И. С. Защита прав интеллектуальной собственности : учеб. пособ. ; под общ. ред. Е. П. Орлюк. Киев : Лазурит-Полиграф, 2010. 300 с.

5. Марченко Н. М. Проблемы теории государства и права. Учебник. Москва : Проспект, 2001. 760 с.

6. Хачатуров Р. Л., Ягутян Р. Г. Юридическая ответственность. Тольятти : Изд-во МАБиБД, 1995. 320 с.

7. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України : у 2 т. / за від- повід. ред. О. В. Дзери (кер. авт. кол.), Н. С. Кузнецової, В. В. Луць. Київ : Юрінком Інтер, 2005. Т. І. 832 с.

8. Кудрявцев В. Н. Общая теория квалификации преступлений. 2-е изд., пере- раб. и доп. Москва : Юристъ, 2004. 304 c.

9. Мерзликина Р. А. Право интеллектуальной собственности : учебник. Моск- ва : Финансы и статистика; Ставрополь : Сервис-школа, 2008. 528 с.

10. Онищенко Ганна. До питання про співвідношення поняття «деліктного зо- бов'язання» та «деліктної відповідальності» у теорії цивільного права. Юри- дичний журнал. 2005. № 10. від 19 грудня 2005 року. URL: http://www.justinian.com.ua/article.php?id=1964 (дата доступу: 20.10.2020 р.).

11. Право інтелектуальної власності : науково-практичний коментар до Ци- вільного кодексу України / за заг. ред. М. В. Паладія, Н. М. Мироненко, В. О. Жарова. Київ : Парламентське вид-во, 2006. 432 с.

12. Липцик Д. Авторское право и смежные права / пер. с фр. ; предисловие М. Федотова. Москва : Ладомир ; Издательство ЮНЕСКО, 2002. 789 с.

1. Stefanchuk P. O. Tsyvilne pravo Ukrainy : navchalnyi posibnyk. Kyiv : Pretsedent, 2005. URL: http://ebk.net.ua/Book/law/stefanchuk_tsivpu/part3/302.htm (data dostupu: 20.10.2020 r.).

2. Katarzyna Czerwiсska-Koral. Ochrona prawa wіasnoњci, czyli roszczenia przysіuguj№ce wіaњcicielowi na podstawie przepisуw kodeksu cywilnego // Roczniki administracji i prawa. 2014 S. 247-269. URL: f i l e : / / / C : / U s e r s / A d m i n / D o w n l o a d s / C z e r w i % 2 0 s k a - Koral%20Katarzyna%20(1).pdf)/ (data dostupu: 20.10.2020 r.).

3. Bagoly Andrea. A szerzх jogai йs azok megsйrtйse esetйn igйnyelhetх polgбri jogi es- zkцzцk, kьlцnцs tekintettel a kбrtйrнtйsre. Budapest: Pбzmбny Pйter Katolikus Egyetem, 2009. 58 s.

4. Koval Y. S. Zashchyta prav yntellektualnoi sobstvennosty : ucheb. posob. ; pod ob- shch. red. E. P. Orliuk. Kyev : Lazuryt-Polyhraf, 2010. 300 s.

5. Marchenko N. M. Problemы teoryy hosudarstva y prava. Uchebnyk. Moskva : Prospekt, 2001. 760 s.

6. Khachaturov R. L., Yahutian R. H. Yurydycheskaia otvetstvennost. Toliatty : Yzd- vo MAByBD, 1995. 320 s.

7. Naukovo-praktychnyi komentar Tsyvilnoho kodeksu Ukrainy : u 2 t. / za vidpovid. red. O. V. Dzery (ker. avt. kol.), N. S. Kuznetsovoi, V. V. Luts. Kyiv : Yurinkom Inter, 2005. T. I. 832 s.

8. Kudriavtsev V. N. Obshchaia teoryia kvalyfykatsyy prestuplenyi. 2-e yzd., pererab. y dop. Moskva : Yurystъ, 2004. 304 c.

9. Merzlykyna R. A. Pravo yntellektualnoi sobstvennosty : uchebnyk. Moskva : Fynan- sы y statystyka; Stavropol : Servys-shkola, 2008. 528 s.

10. Onyshchenko Hanna. Do pytannia pro spivvidnoshennia poniattia «deliktnoho zoboviazannia» ta «deliktnoi vidpovidalnosti» u teorii tsyvilnoho prava. Yurydych- nyi zhurnal. 2005. № 10. vid 19 hrudnia 2005 roku. URL: http://www.justinian.com.ua/article.php?id=1964 (data dostupu: 20.10.2020 r.).

11. Pravo intelektualnoi vlasnosti : naukovo-praktychnyi komentar do Tsyvilnoho kodeksu Ukrainy / za zah. red. M. V. Paladiia, N. M. Myronenko, V. O. Zharova. Kyiv : Parlamentske vyd-vo, 2006. 432 s.

12. Lyptsyk D. Avtorskoe pravo y smezhnыe prava / per. s fr. ; predyslovye M. Fedoto- va. Moskva : Ladomyr ; Yzdatelstvo YuNESKO, 2002. 789 s.

Штефан Е. Понятие нарушения субъективного авторского права: теоре- тический аспект. В статье с позиций доктрины авторского права исследуется про- блема охраны субъективного авторского права. Анализ теоретических разработок, законодательства и правоприменительной практики позволил выявить отсутствие единого подхода к определению правонарушения авторского права, критериев классификации правонарушений и их признаков.

Ключевые слова: авторское право, правонарушение, классификация правонару- шений, признаки правонарушений, нарушение субъективного авторского права

Shtefan O. The concept infringement of subjective copyright: a theoretical aspect. The article examines the problem of protection of subjective copyright at the doc- trinal level. The source base analyzed in the article revealed the lack of a unified ap- proach to the definition of copyright infringement, the criteria for classifying infringe- ments and their characteristics. The author 's approach to the solution of the outlined problem is offered in the article.

In particular, the proposed following definition of copyright infringement is a culpa- ble, unlawful, punishable act (action or omission) that harms or infringes on the personal non-property and / or property rights of the copyright holders for which the legal liability arises. The basis of protection of rights is called by civil law “non-recognition of rights". Summarizing the existing definitions of this term in the doctrine, the author proposes to understand the non-recognition of rights as a passive denial of a person's copyright to a work, which does not directly harm the subjective right of the copyright subject, but cre- ates uncertainty in the legal status of the holder. including in its relations with third par- ties regarding the use of the object of copyright.

In the article, the author, based on the analysis of case law, examines the misuse of the work, as any use of copyright both within the contract and outside the contract, which violates the property rights and personal non-property rights of copyright subjects. The most common are non-contractual copyright infringements related to the illegal use of works. Such violations include, in particular: posting works on the Internet sites for free (paid or free) access without the permission of the relevant subject, presentation of works in cafes, bars, restaurants for a fee or without them (without royalty payment), work or part of it in the memory of a mobile phone for a fee or without such, etc. The arti- cle concludes that, as a rule, intangible copyrights are infringed at the same time as property rights, is a derivative of infringement of property copyrights related to the use of the work. Therefore, copyright infringement is complex. The article concludes that copyright infringement is complex.

Key words: copyright, infringement, classification of infringements, signs of infringe- ment, infringement of subjective copyright