Суб’єкти права на добре відомі торговельні марки

Размещено на http://www.allbest.ru/

СУБ'ЄКТИ ПРАВА НА ДОБРЕ ВІДОМІ ТОРГОВЕЛЬНІ МАРКИ

Крижна В.М.

Більшість країн світу не надає можливості фізичним особам набувати прав інтелектуальної власності на торговельні марки, пояснюючи це їх індивідуалізуючою функцією. Дійсно, фізичній особі без статусу суб'єкта підприємницької діяльності, яка не виготовляє товар і не надає послуги, немає потреби щось вирізняти на ринку. Тому ці країни визнають суб'єктами права на торговельні марки лише юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Однак Україна не притримується такого підходу і дозволяє фізичним особам реєструвати торговельні марки на своє ім'я. Ця практика на сьогодні є настільки усталеною, що значна кількість правоволодільців торговельних марок є фізичними особами. Якщо до проблематики суб'єктів права на торговельні марки у тій чи іншій мірі неодноразово зверталися науковці, то проблематика суб'єктів права на добре відомі торговельні марки залишається осторонь.

Тому метою даного дослідження є аналіз суб'єктів права на добре відомі торговельні марки, зокрема, можливості фізичних осіб набувати зазначених прав інтелектуальної власності. Для цілісності картини доцільно розпочати з передумов та переваг визнання фізичних осіб суб'єктами прав на торговельні марки взагалі, а потім розглянути це питання щодо добре відомих марок.

За часів СРСР зазначена тема не була актуальною, оскільки у зв'язку з державною монополією у межах країни суб'єктами права на знаки були юридичні особи та фізичні особи-іноземці. Лише завдяки процесам перебудови у зв'язку з наданням фізичним особам права займатися індивідуальною трудовою діяльністю виникла потреба розширити коло суб'єктів на знаки. У 1987 р. у чинне на той час Положення „Про товарні знаки” від 8.01.1974 р. було внесено зміни, завдяки яким громадяни, які займалися індивідуальною трудовою діяльністю, отримали можливість використовувати товарні знаки.

Цю позицію стосовно кола суб'єктів на знак підтримала і Україна після проголошення незалежності. Відповідно до п. 12 Тимчасового положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні, затвердженого Указом Президента України № 479/92 від 18.09.1992 р., власником свідоцтва на товарний знак може бути фізична або юридична особа, яка займається підприємницькою діяльністю, а власником свідоцтва на колективний знак може бути об'єднання підприємців, які займаються випуском товарів, наданням послуг (робіт), що мають спільні характерні ознаки. У подальшому законодавець України ще більш розширив коло суб'єктів на знак, надавши таке право фізичним особам без статусу підприємця. Так, Закон України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” від 15.12.1993 р. в ч. 5 ст. 5 передбачає, що право на одержання свідоцтва має будь-яка особа, об'єднання осіб або їх правонаступники. Такий підхід до вирішення цього питання зберігається і в ЦК України, відповідно до ч. 1 ст. 493 якого суб'єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи.

Однак не всі згідні з таким законодавчим вирішенням питання. У науці гостро дискутується проблема доцільності наділення фізичних осіб без статусу суб'єкта підприємницької діяльності майновими правами на знак. В основному це обґрунтовується досвідом зарубіжних країн, які з метою попередження випадків недобросовісного зловживання правом не допускають реєстрацію знаків особами, в яких відсутня практична потреба в засобі індивідуалізації, оскільки вони не виробляють товари і не надають послуги. Наприклад, згідно зі ст. 1478 ЦК Російської Федерації володільцем виключного права на товарний знак може бути юридична особа або індивідуальний підприємець.

Деякі науковці вважають необхідним обмежити коло суб'єктів на торговельну марку, оскільки не бачать перспективи щодо реалізації зазначених прав фізичними особами без статусу підприємця. А відповідно це суперечить індивідуалізуючій функції торговельних марок і дає змогу зловживати правами.

Так, на думку О.М. Мельник, суб'єктом права на подання заявки не може бути будь-яка особа, що бажає одержати свідоцтво, оскільки це суперечить самому призначенню товарного знаку - відрізняти товари і послуги одного виробника від однорідних товарів і послуг, а тому правом на одержання свідоцтва може бути наділена лише особа, яка виробляє товари або надає послуги [2, 78]. Такої ж позиції дотримується і О. Кашинцева, яка вважає, що громадянин як суб'єкт права на знак повинен мати статус підприємця. Однак обґрунтовує вона це тим, що укладення ліцензійного договору має на меті систематичне одержання прибутку, що є підприємницькою діяльністю, а тому ліцензіар у будь-якому випадку повинен мати статус підприємця [1, 55].

Хотілося б висловити заперечення проти наведених аргументів. По-перше, оскільки пропонується обмежити коло суб'єктів з метою недопущення реєстрації позначення особами, які не беруть участі у процесі виробництва товарів чи наданні послуг, то доцільно звернути увагу, що сам по собі факт того, що фізична особа зареєструється як суб'єкт підприємницької діяльності зовсім не є гарантією, що вона у подальшому буде використовувати зареєстрований на своє ім'я знак. По-друге, слід виходити з практичної реальності сьогодення і враховувати той факт, що реєстрація торговельної марки займає в основному до двох років, а тому фізичній особі доведеться мати статус підприємця, не знаючи насправді, чи отримає вона майнові права інтелектуальної власності на позначення. По-третє, гарантією використання торговельної марки є можливість повного або часткового дострокового припинення дії свідоцтва, якщо торговельна марка не використовується в Україні повністю або щодо частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг безперервно протягом п'яти років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або якщо використання торговельної марки призупинено з іншої дати після цієї публікації на безперервний строк у п'ять років (п. 4 ст. 18 Закону України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”). По-четверте, фізична особа, подаючи заявку на торговельну марку, може і не планувати використовувати її самостійно, а переслідує мету подальшої передачі майнових прав на торговельну марку іншій особі чи видачі ліцензії на її використання.

Таким чином, на підставі проведеного аналізу можна дійти висновку про недоцільність законодавчого звуження кола суб'єктів на торговельну марку в законодавстві України. Обумовлено це тим, що, з однієї сторони, на практиці таке обмеження лише ускладнить процедуру набуття прав без досягнення бажаного результату, а з другої - існують інші правові механізми не допустити зловживання майновими правами інтелектуальної власності на цей правовий засіб індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів та послуг.

Якщо можна обґрунтувати доцільність надавати можливість фізичній особі реєструвати торговельні марки на своє ім'я, то не все настільки очевидно з ситуацією визнання позначення добре відомою торговельною маркою на ім'я фізичної особи. Чинне законодавство України не містить спеціальної норми щодо суб'єктів права на добре відомі торговельні марки. Наприклад, Порядок визнання знака добре відомим в Україні Апеляційною палатою Державної служби інтелектуальної власності України, затверджений Наказом Міністерства освіти і науки 15.04.2005 № 228, який втратив чинність, вживав термін «особа» без будь-якої конкретизації. Чинний Регламент Апеляційної палати Національного органу інтелектуальної власності, затверджений Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України 2.03.2021 р. № 433 (далі - Регламент) оперує терміном «подавець заяви», розуміючи під ним особу, яка подала заяву про визнання торговельної марки добре відомою в Україні. Більше того, відповідно до п. 4 основних положень зазначеного Регламенту право на звернення до Апеляційної палати має будь-яка особа або її представник із заявою про визнання її торговельної марки добре відомою в Україні. Відповідно до п. 7 розділу IV Регламенту відомість торговельної марки в певному колі споживачів може підтверджуватися результатами опитування з питання доброї відомості торговельної марки в Україні, проведеного дослідницькою організацією, яка спеціалізується в галузі проведення соціологічних або маркетингових досліджень. Результати опитування певного кола респондентів - споживачів і фахівців мають дати відповіді на такі принаймні питання: 1) чи відома їм торговельна марка; 2) для яких товарів і/або послуг застосовується торговельна марка; 3) яка саме особа, на їх думку, є власником торговельної марки або виробником товарів, маркованих торговельною маркою, і/або надавачем послуг, для яких торговельна марка застосовується; 4) з якого часу їм відома торговельна марка; 5) що для них є джерелом інформації про торговельну марку.

Особливу увагу хотілося б звернути на третє запитання. Незважаючи на те, що видається дивним, коли б товар чи послуга у свідомості споживачів асоціювався з фізичною особою, яка насправді не займається виготовленням товарів чи надання послуг, однак питання сформульовано таким чином, що це не виключається. Оскільки споживачам пропонується зазначити власника торговельної марки або користувача (виробника товарів чи надавача послуг), то можна зробити висновок, що правоволоділець сам може не використовувати позначення. Аналіз визнаних добре відомими торговельних марок в Україні підтверджує таке розуміння. Існують добре відомі торговельні марки, які належать фізичним особам. Наприклад, Комаров Дмитро Костянтинович набув права на добре відому торговельну марку «СВІТ НАВИВОРІТ» для 41 класу «Створювання телевізійних передач» (рішення Апеляційної палати від 21.11.2019), а Меладзе Костянтин Шотович на «ВИА Гра» щодо деяких послуг 35, 41 класів (рішення Апеляційної палати від 30.12.2013 р.). Якщо у цих випадках імена зазначених суб'єктів у всіх на слуху, то є низка визнаних добре відомими торговельних марок, де такий зв'язок не настільки очевидний. Так, Васильєв Олег Васильович та Остапенко Лариса Михайлівна є правоволодільцями добре відомої торговельної марки «СЕЛЯНСЬКЕ» щодо товарів 29 класу «молоко, масло» (рішення Апеляційної палати від 28.01.2013 р.); Іванченко І.Д. - «Здоров'я України» щодо товарів 16 класу «медичні видання друкові (друковані)» (рішення Апеляційної палати від 10.03.2011 р.); Діденко Ігор Анатолійович, Яровий Олег Андрійович та Тарнавський Сергій Вікторович - «АВТОБАЗАР» щодо деяких товарів та послуг 16, 35 класів (рішення Апеляційної палати від 09.12.2011 р.). Климець Павло Анатолійович має права на дві добре відомі торговельні марки: «МАЛИНІВКА» щодо товарів 33 класу «горілка» (рішення Апеляційної палати від 05.04.2017 р.) та «БІЛЕНЬКА» щодо товарів 33 класу «алкогольні напої (крім пива): горілка» (рішення Апеляційної палати від 21.11.2019 р.). Черняк Євген Олександрович одноособово набув права інтелектуальної власності на три добре відомі торговельні марки: «БЛАГОВ» щодо товарів 33 класу «алкогольні напої (крім пива)» (рішення Дарницького районного суду м. Києва від 19.09.2007 № 2о-230/2007, що набрало законної сили 19.09.2007 р.), «ХОРТИЦЯ» щодо товарів 33 класу «горілка, гіркі настоянки» (рішення Апеляційної палати від 14.11.2007 р.) та «МЕДОВУХА» щодо товарів 33 класу «горілки; настоянки гірки» (рішення Дарницького районного суду м. Києва від 26.11.2007 №20-326/07, що набрало законної сили 07.12.2007 р.).

Є низка позначень, визнаних добре відомими торговельними марками на фізичну та юридичну особу: 1) Нечитайло-Ріджок Ольга Володимирівна та Товариство з обмеженою відповідальністю "Національна Горілчана Компанія" є суб'єктами прав на «ЦЕЛЬСІЙ» щодо товарів 33 класу «горілка» (рішення Апеляційної палати від 31.05.2012 р.); 2) Товариство з обмеженою відповідальністю “КПД” та Здесенко Андрій Валерійович - на «Фрекен БОК» щодо деяких товарів 3, 6, 16, 21, 22 класів (рішення Апеляційної палати від 25.01.2016 р.); 3) ТОВ "Українські макарони" та Бухтіярова Т.І. - на «Український виробник Тая» щодо товарів 30 класу «макаронні вироби» (рішення Апеляційної палати від 29.11.2007 р.); 4) Нечи- тайло Святослав Ігоревич та Товариство з обмеженою відповідальністю "Національна Горілчана Компанія" - на «ХЛІБНИЙ ДАР» щодо товарів 33 класу «горілка» (рішення Апеляційної палати від 28.04.2009 р.); 5) Товариство з обмеженою відповідальністю "Промислово- торговельна компанія Шабо", Іукурідзе Елдар Жора- євич та Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма Шабо" - на «ШАБО» щодо товарів 33 класу «вино, бренді» (рішення Апеляційної палати від 20.12.2010 р.); 6) Товариство з обмеженою відповідальністю “Амальгама Люкс” та Ярмощук Олег Валентинович - на «СУЛЬСЕНА» щодо деяких товарів 3, 5 класів (рішення Апеляційної палати від 06.02.2018 р.); 7) Приватне мале підприємство "ЛОЦ- МЕН" та Болотов Олексій Олександрович - на «АЗ- НАУРІ» щодо товарів 33 класу «вина; вина ігристі; бренді; спиртні напої» (рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 11.07.2018 № 760/10680, що набрало законної сили 21.08.2018 р.).

Отже, незважаючи на те, що визнати торговельну марку добре відомою можливо лише в результаті її використання, чинне законодавство України не містить обмеження, що такі права можуть належати лише суб'єкту підприємницької діяльності, а тому суб'єктами права інтелектуальної власності на добре відомі торговельні марки в Україні можуть бути фізичні та юридичні особи. Звичайно, в межах цього дослідження не можливо вирішити усі актуальні питання щодо піднятої проблематики, а тому воно може слугувати підґрунтям для подальшого наукового аналізу у цій сфері.

суб'єкт право відомі торговельні марки

Список використаних джерел:

1. Кашинцева О. Визначення правового статусу громадянина-підприємця як суб'єкта права на знак для товарів і послуг. Підприємництво, господарство і право. 1999. № 1. С. 54-56.

2. Мельник О. М. Проблеми правової охорони знаків для товарів і послуг в Україні : дис... канд. юрид. Наук : 12.00.03 / Національна академія внутрішніх справ України. Київ, 1999. 203 с.

Размещено на Allbest.ru