Роль інформації та інформаційного права в сучасному житті України

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Роль інформації та інформаційного права в сучасному житті України

Корж І.Ф.

Корж І.Ф. д.ю.н., с.н.с., завідувач наукової лабораторії Державної наукової установи «Інститут інформації, безпеки і права Національної академії правових наук України м. Київ, Україна

Якщо проаналізувати роль інформації в житті людства, то можна прийти до висновку, що без неї, без використання і її поширення, розвиток усього того, що нас оточує, що ми бачимо і відчуваємо було б неможливим.

Так, завдяки своєму інтелекту та можливості обмінюватися інформацією, люди змогли пізнати і передати один одному методи добування і збереження вогню, оволодіти знаряддями праці, зброєю, здійснення відповідною діяльністю, виготовленням товарів тощо.

Про інформаційні процеси людського суспільства так званої «до письмової епохи» ми можемо довідатися лише з конкретних матеріальних слідів діяльності людей: з виготовленого знаряддя, домашнього начиння, прикрас, залишків будівель, могил тощо. Ці сліди свідчать про глибокі інформаційні процеси, що відбувалися у суспільстві. Тому можна зробити припущення, що людина з часом накопичила стільки корисної для своєї життєдіяльності інформації, що була не в змозі утримувати її всю у пам'яті, а тому і винайшла писемність.

Значиму інформацію нам надають прадавні глиняні таблиці, складені за результатами судових позовів та справ. Поява перших засобів мовлення (засобів масової інформації) підвищила доступність кожного з членів суспільства до важливих відомостей чи новин, значно сприяла інформаційному та культурному збагаченню людей. Однак разом із позитивними рисами ЗМІ з'явився і негатив - можливість впливати на свідомість суспільства, вести інформаційну пропаганду та формувати відповідні стереотипи мислення.

З винаходом електронно-обчислювальної техніки, появою персонального комп'ютера, створенням комп'ютерних мереж та комунікацій, можливості впливу на людину кардинально зросли. Відтак за допомогою комп'ютерної техніки у людства з'явилася можливість отримувати, накопичувати, зберігати, обробляти та передавати електронну інформацію у великих об'ємах та на великій швидкості, одночасно зросли і можливості відповідного впливу на людей.

Інформація у різних її формах набуває все більш важливого значення, стає потужним ресурсом, товаром, що стоїть на «вітринах» поряд з іншими матеріальними благами. Само суспільство у зв'язку із вищезазначеним кардинально змінюється, стає більш інформаційним, і мова вже йде про функціонування «інформаційного суспільства», як різновиду пост- індустріального суспільства, що пов'язаний зі становленням та домінуванням «четвертого сектору» економіки - інформаційного, який гармонійно співіснує разом з трьома відомими секторами (сільське господарство, промисловість та сфера послуг).

І тут необхідно акцентувати увагу на такій ознаці інформаційного суспільства, як наявність демократичного режиму та орієнтації на побудову правової держави, оскільки інтереси отримання повної, достовірної інформації не стикуються із обмеженням прав людини, цензурою та іншими негативними явищами, що характерні для недемократичного ладу. Тільки у демократичній правовій державі людині та громадянину гарантується можливість реалізації права на інформацію у повному обсязі через засоби масової інформації, архівні установи, статистичні органи, бібліотеки та музеї, кінематограф, інформаційно-телекомунікаційні мережі тощо.

Перехід до інформаційного суспільства в економічному та соціально-культурному плані є настільки важливим, що заради цієї мети міжнародна спільнота об'єднується, приймає правові документи й активно займається вивченням найкращих можливостей інтеграції менш розвинених країн у зазначені процеси. Такий міжнародно-правовий документ як Окінавська хартія глобального інформаційного суспільства (Окінава, 22 липня 2000 року) [1], присвячений, головним чином, питанням ефективного використання можливостей цифрових технологій, ліквідації електронно-цифрового розриву в області інформації та знань всередині держав і між ними. «Велика вісімка» (С8: Великобританія, Німеччина, Італія, США та ін.), прийнявши зазначену хартію, проголосила основні положення формування та розвитку інформаційного суспільства у різних країнах:

- інформаційно-комунікаційні технології є найбільш важливим фактором, що впливає на формування суспільства XXI сторіччя;

- інформаційно-комунікаційні технології впливають на образ життя людей, їх освіту та роботу, взаємодію держави та громадянського суспільства, стимулюють розвиток світової економіки, дають можливість займатися підприємницькою діяльністю більш ефективно та творчо вирішувати економічні та соціальні проблеми;

- інформаційно-комунікаційні технології дозволяють людині і суспільству ширше використовувати свій потенціал та реалізовувати свої наміри;

- функціонування глобального інформаційного суспільства засноване на стимулюючих розвиток людини демократичних цінностях (вільний обмін інформацією та знаннями, взаємна терпимість та повага до особливостей інших людей) та ін.

Женевська Декларація принципів «Побудова інформаційного суспільства: глобальна задача в новому тисячолітті» [2], прийнята ООН 12 грудня 2003 року під час проведення першого етапу Всесвітнього саміту з питань інформаційного суспільства, проголошує спільне прагнення і рішучість побудувати орієнтоване на інтереси людей, відкрите для всіх і спрямоване на розвиток інформаційне суспільство, в якому кожний може створювати інформацію і знання, мати до них доступ, користуватися й обмінюватися ними, даючи змогу окремим особам, громадам і народам повною мірою реалізувати свій потенціал, сприяючи своєму сталому розвиткові і підвищуючи якість свого життя на основі цілей і принципів Статуту Організації Об'єднаних Націй і поважаючи в повному обсязі та підтримуючи Загальну декларацію прав людини.

Зазначений документ містить окремі розділи, що присвячені:

- загальному баченню міжнародною спільнотою інформаційного суспільства та його принципів;

- ролі державних органів і всіх зацікавлених сторін у сприянні використанню інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) для цілей розвитку;

- питанням інформаційної і комунікаційної інфраструктури як необхідного фундаменту відкритого для всіх інформаційного суспільства;

- питанням доступу до інформації та знань;

- питанням підвищення довіри і безпеки при використанні ІКТ;

- етичним сторонам інформаційного суспільства;

- тощо.

Важливим міжнародним правовим документом є Конвенція про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних [3], метою якої є забезпечення на території кожної держави - учасника Конвенції для кожної особи, незалежно від її громадянства або місця проживання, дотримання її прав й основоположних свобод, зокрема її права на недоторканість приватного життя, у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, що її стосуються. Задля реалізації цієї мети у Європейському Союзі 24 жовтня 1995 року прийнято Директиву «Про захист фізичних осіб при обробці персональних даних і про вільне переміщення таких даних», а в країнах Європи прийнято національні закони у сфері захисту персональних даних.

Крім того, можна назвати наступні міжнародні документи у даній сфері: Меморандум про взаєморозуміння між Генеральним Директоратом з питань інформаційного суспільства Європейської Комісії та Державним комітетом зв'язку та інформатизації України щодо розвитку інформаційного суспільства від 14.09.2000 р.; Женевська декларація «Принципи побудови інформаційного суспільства» від 12.12.2003 р. та Туніське зобов'язання «Другий етап усесвітнього саміту з питань інформаційного суспільства» від 1618.11.2005 р.; Декларація про європейську політику у галузі нових інформаційних технологій, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи від 06.06.1999 р.; Директива Європейського парламенту «Про систему електронних підписів, що застосовуються в межах Співтовариства» від 13.12.1999 р., Типовий закон ЮНІСІТРАЛ «Про електронні підписи», прийнятий Комісією ООН від 05.07. 2001 р.; Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи (2004) з питань е-урядування, прийнята у 2014 р., та відповідні міжнародні угоди у сфері співробітництва.

В Україні, на підставі міжнародно-правових актів, було напрацьовано національне законодавство в інформаційні сфері, базовими якого є закони України «Про інформацію» від 02.10.1992 р.; «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 р.; «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» від 09.01.2007 р.; «Про внесення змін до деяких законів України щодо доступу до публічної інформації у формі відкритих даних» від 09.04.2015 р.; «Про інформацію для споживачів щодо харчових продуктів» від 06.12.2028 р.; «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 р.; «Про ратифікацію Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних та Додаткового протоколу до Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних стосовно органів нагляду та транскордонних потоків даних» 06.07.2010 р.; «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення відкритості інформації про розмір оплати праці в державних та комунальних компаніях» від 08.09.2021 р. тощо.

Аналіз і міжнародного права, і національного законодавства в інформаційній сфері свідчить про функціонування такого комплексного правового утворення, яким є інформаційне право, норми якого регулюють відносини практично в усіх сферах життєдіяльності, про що свідчить великий масив нормативних актів, формування принципів, наявність яскраво вираженого предмету, розподіл на загальну і спеціальну частини і ін.

На підставі багатьох наукових досліджень зазначеного права, можна стверджувати про народження нової, комплексної галузі права - інформаційного права, роль якого з кожним роком стає більш значимою і актуальною для усього світового співтовариства. Основним предметом правового регулювання інформаційного права є інформаційні відносини, тобто відносини, що виникають при здійсненні інформаційних процесів - процесів виробництва, збору, обробки, накопичення, зберігання, пошуку, передачі, розповсюдження і споживання інформації.

Зазначимо також, що система інформаційного права як науки перебуває у стадії формування та розвитку і потребує всебічної уваги з боку науковців, і має мати як основну, так і спеціальну частини.

Список використаних джерел

міжнародний правовий інформаційний

1. Окінавська хартія глобального інформаційного суспільства від 22 липня 2000 року / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/998_163#Text

2. Декларація принципів «Побудова інформаційного суспільства: глобальна задача в новому тисячолітті» від 12 грудня 2003 року / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_c57#Text

3. Конвенція про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних від 28 січня 1981 року (РЄ, Страсбург) / Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_326#Text

Размещено на Allbest.ru