Про інформаційну безпеко-оборонну функцію правоохоронних органів України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Про інформаційну безпеко-оборонну функцію правоохоронних органів України

Ященко В.А.

д.ю.н., професор, головний науковий співробітник Науково- дослідного інституту інформатики і права Національної академії правових наук України м. Київ, Україна

Одразу зазначу, що це питання не просто проблематичне, а й досить складне як для висвітлення, так і практичної реалізації. Це пов'язано перш за все з нечіткою визначеністю більшості понять і категорій, які вживаються у цій сфері і їх правового статусу.

Дійсно, продовжують залишатися дискусійними ключові поняття «інформаційної безпеки», «інформаційної війни», «інформаційної агресії», «інформаційного простору» та ін., що ускладнює вироблення комплексу взаємоузгоджених безпеко-оборонних заходів суб'єктами цієї діяльності. Очевидно, у зв'язку з цим В.І. Шульга робить висновок про те, що: «інформаційна безпека згадується в сотнях нормативних актів, безпосередньо її захисту вже 15 років присвячуються десятки документів, серед яких Доктрина інформації безпеки, укази президентів, декілька рішень РНБО, міжнародні документи про співробітництво в межах СНД. Але в жодному з них немає визначення цього поняття, і що, власне, захищається, можна намагатися зрозуміти з переліку численних загроз та заходів щодо їх подолання. Актуальним залишається встановлення сумісних характеристик інформаційної безпеки шляхом дослідження підходів до визначення цього поняття» [2].

З іншого боку, формування завдань правоохоронним органам у нормативних актах здійснюється вкрай абстрактно. Навіть Доктрина інформаційної безпеки України визначає завдання для розвідувальних органів України як протидія зовнішнім загрозам інформаційній безпеці держави, СБ України - проведення моніторингу і протидію спеціальним інформаційним операціям, що звучить надто розмито і тривіально [1].

Для організації протидії цим інформаційним загрозам вкрай важлива їх правова кваліфікація, яка і виступає підставою для дій правоохоронних органів. Однак єдиного критерію, який би узагальнював статус негативних інформаційних акцій в кінцевому рахунку не визначено.

А між тим, він є. На нашу думку, цим критерієм виступає феномен інформаційного насилля. Саме воно об'єднує негативні інформаційні впливи різного ґатунку. В існуючій довідково-енциклопедичній літературі категорія насилля визначається як застосування різних форм примушення, завоювання тих чи інших привілеїв.

Це в рівній мірі, вважаємо, стосується і інформаційного насилля, де його об'єктом виступає не бут-тєва сфера, а свідомість людини і суспільна свідомість, у тому числі і національна самосвідомість. По суті, наприклад, російська пропаганда у гібридній війні проти України і є виразом і втіленням цього насилля. В такому разі насилля означає не вакуум свідомості, а її примусову зміну, що веде до заміни орієнтирів у поведінці людини, її вчинках. Очевидно, саме такий механізм спрацьовує в ході формування ідеології сепаратизму.

Це насилля над свідомістю можна кваліфікувати як порушення міри свободи людини проти її волі на інформацію, призводить до руйнування сталого психологічного стереотипу і впровадження заздалегідь підготовленого, іншого стереотипу, що суперечить наявному в комплексі життєдіяльності, що, власне, і виступає об'єктивною підставою політичної та правової оцінки інформаційного впливу, що формує потребу протидії цьому впливу правоохоронними органами.

Цей наш висновок є результатом не лише власних думок. Поняття «інформаційного насилля» сьогодні зустрічається в публікаціях О.П.Дзьобаня, Г.Пилипчука, О.Г.Данильяна, О.Ю.Панфілова, М.Соболєвої та ін. авторів. Всі вони мають право на існування. Так, О.Г.Данильян та О.П.Дзьобань вважають, що «Інформаційне насильство в широкому сенсі, що припускає існування інформації в будь-яких соціальних системах - це не силовий впорядкований вплив на об'єкти, що носить антисоціальний або антиособо- вий характер. Інформаційне насильство у вузькому сенсі - несиловий вплив (дія) на ментальну сферу, що суперечить закономірному перебігу подій» [4, с. 61].

Водночас ми не згодні з твердженням про те, що інформаційне насильство є не силовим феноменом. І справа тут не в алогізмі, бо якщо звертатися до формальної логіки, то це означає ігнорування родової належності насилля, а саме, явища сили. Справа в тому, що сила традиційно розглядається як міра механічної дії на матеріальне тіло. Між тим, як відомо, реально мають місце і інші форми існування, у тому числі інформаційного, яке ніяк не можна розглядати як механічне. Бо тут діють такі вектори сили як: сила ідеології, сила переконання, сила навіювання і навіть сила примусу.

В принципі всі імперативні норми, накази і т.п. включають елементи сили, повеління. Тобто, інформація, яка в них міститься спонукає до цілеспрямованої дії на об'єкта, яка передбачається суб'єктом цієї інформації. Це дає нам підстави протидіяти даному силовому впливу.

Не менш важливим залишається питання про змістовність інформації, що є визначальним для правоохоронних органів, бо пов'язане з безпеково - ідеологічним чинником. Тобто, захистом національної безпеки, національної свідомості, національної культури, які сьогодні особливо зазнають інформаційних атак з боку супротивника. Саме цей критерій є своєрідним водорозділом між негативним і конструктивним інформаційним впливом. На цьому акцентується увага в Доктрині інформаційної безпеки України.

Однак негативний інформаційний вплив, як правило, здійснюється приховано і завуальовано, прикриваючись зовні миролюбними гаслами. Проблема для правоохоронних органів полягає у своєчасному виявленні цього псевдогуманізму. В цьому плані зростає роль інформаційно-аналітичної складової у забезпеченні інформаційної безпеки, за діяння як державних, так і не державних інституцій, що посилює об'єктивність оцінки інформаційної ситуації і, відповідно, здійснення безпеково-оборонних заходів.

Такий підхід вимагає в першу чергу ефективної координації дій суб'єктів інформаційної безпеки. Нажаль, у вище згадуваній Доктрині інформаційної безпеки на мою думку, координаційний чинник викладений недостатньою мірою. Водночас ця проблема досить кваліфіковано вирішена у Протоколі спільних дій основних суб'єктів забезпечення кібербезпеки, суб'єктів кіберзахисту та власників (розпорядників) об'єктів критичної інформаційної інфраструктури та під час попередження, виявлення, припинення кібер- атак та кіберінцидентів, а також при усуненні їхніх наслідків (2019 рік). Цей протокол встановлює фази взаємодії, чітко визначає дії суб'єктів кіберзахисту у кожній з фаз. Ефективність їх діяльності посилюється, вважаємо, тим, що передбачається тісна взаємодія суб'єктів як у попередженні кібератак, так і локалізації їх наслідків. Можливо, за аналогією, розробити такий документ стосовно забезпечення інформаційної безпеки в цілому.

Як бачимо, невирішених проблем у сфері інформаційної безпеки, які поставило перед нами інформаційне суспільство, досить багато, однак і зростає інтерес науковців і практиків до їх вирішення. Сьогодні питання у синтезуванні напрацьованого і продукуванні нових підходів до здійснення заходів, спрямованих на захист інформаційної сфери України.

Список використаних джерел

інформаційна безпека правоохоронний орган

1. Указ резидента України №47/2017 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 грудня 2016 року «Про Доктрину інформаційної безпеки України».

2. Шульга В.І Сучасні підходи до трактування поняття інформаційна безпека // Електронний журнал «Ефективна економіка» - Дніпровський державний аграрно-економічний університет. - Видавництво ТОВ «ДКС-центр».-№ 4, 2015.

3. Дзьобань О.П., Панфілов О.Ю., Соболєва С.М. Інформаційне насильство: змістовний аспект //Вісник Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» № 1 (28) 2016 - с.136-149

4. Данильян О. Г. Інформаційне насильство: сутнісні проблеми /О. Г. Данильян, О. П. Дзьобань // Материали за VII международнанаучнапрактична конференция"Настоящиизследванияи развитие- 2011". - София: Бял ГРАД-БГ. Т. 8:Закон. Държавнаадминистрация. История. Политика. Философия.-С.61-62.

5. Протокол спільних дій основних суб'єктів забезпечення кі-бербезпеки, суб'єктів кіберзахисту та власників (розпорядників) об'єктів критичної інформаційної інфраструктури під час попередження, виявлення, припинення кібератак та кіберінцидентів, а також при усуненні їхніх наслідків» //Державна служба спецзв'язку та захисту інформації - 07.06.2019.

Размещено на Allbest.ru