Рекодифікація недоговірних зобов’язань: запитова позиція національних судів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рекодифікація недоговірних зобов'язань:

запитова позиція національних судів

Погрібний С.О.

д.ю.н., професор, суддя Верховного Суду, головний науковий співробітник відділу дослідження проблем взаємодії держави та громадянського суспільства Київського регіонального центру

Національної академії правових наук України, член-кореспондент Національної академії правових наук України м. Київ, Україна

Сучасні процеси оновлення цивільного законодавства в Україні пов'язані, передусім, із уніфікацією приватного права в Європейському Союзі (далі - ЄС). При цьому варто зважати на те, що кодифікація завжди пов'язана із практичними питаннями. Оновлення чинних кодексів завжди пов'язане з прецедентним правом, практикою застосування положень закону учасниками правовідносин та судом. Підтримуючи в цілому пропозиції з оновлення зобов'язального права, напрацьовані розробниками зазначеної Концепції оновлення ЦК України, потрібно визнати як їх надзвичайно корисні та продовжити роботи з деталізації й конкретизації цих пропозицій з удосконалення положень ЦК України. На цьому етапі законотворчої роботи потрібно запропонувати конкретні шляхи щодо розвитку сформульованих у ній ідей, навести власне бачення окремих проблемних питань, що потребують нагального врегулювання у цивільному законі.

Наголосимо, що судова практика, зокрема й Верховного Суду, виявила та унаочнила у механізмі правового регулювання цивільних відносин численні колізії, прогалини та приклади неефективного або несправедливого правового регулювання тих чи інших відносин. Такі колізії та недоліки правового регулювання мають бути усунуті.

Прикладами для наслідування прийнятних варіантів вирішення тих чи інших проблем правового регулювання є загальновизнані та сприйняті науковою громадськістю приклади приватних та державних кодифікацій у сфері приватного права, європейські і світові стандарти, створені міжнародними організаціями та окремими країнами з метою удосконалення національного правового регулювання цивільних відносин.

Визначаючи найбільш актуальні, на власну думку, напрямки удосконалення цивільного законодавства, зазначимо, що пріоритетом є належна та детальніша регламентація зобов'язальних, у першу чергу недоговірних, відносин, що гарантують приватній особі право на отримання справедливої компенсації в разі завдання істотної шкоди її правам, інтересам та майновим та немайновим благам в результаті такої поведінки іншої особи, яка не відповідала розумним очікуванням за таких обставин.

1. Однією з проблем деліктного права є неналежна захищеність постраждалої особи, особливо у дорожньо - транспортних пригодах.

Практика знає безліч прикладів, коли створювалися правові конструкції з метою унеможливлення на майбутнє притягнення до відповідальності юридичної особи - перевізника, іншої транспортної компанії. Стало прикрою традицією, коли ризики настання негативних наслідків ведення небезпечної діяльності, зокрема надання транспортних послуг, покладаються на завідомо неплатоспроможну особу.

Змоделюємо гіпотетичну ситуацію: у потоці транспорту рухається автомобіль таксі, позначений назвою якоїсь відомої компанії. Після потрапляння цього автомобіля у дорожньо - транспортну пригоду може виявитися, що його водій, який надає послуги від імені цієї відомої компанії, в ній за трудовим договором не працевлаштований, самий транспортний засіб цій організації так само не належить й вона ним не користується, а договір з пасажиром на перевезення був укладений з невідомим контрагентом. Залишимо поза увагою питання договірних відносин, що виникатимуть з приводу здійснення перевезення пасажира, оскільки це виходить за межі нашого дослідження. У цій гіпотетичній ситуації нас цікавлять питання регулювання та реалізації деліктних відносин, що виникають з третіми особами.

2. Потрібно застерегти, що є поширеним погляд, що правила глави 82 ЦК України регулюють виключно деліктні відносини. З такою оцінкою погодитися неможливо.

За задумом розробників ЦК України правилами цієї глави ЦК України мали регулюватися усі цивільні відносини з приводу відшкодування шкоди, завданої приватній особі у недоговірних відносинах. Як кодекс приватного права ЦК України мав на меті убезпечити приватну особу в усіх правових відносинах, в які ця особа вступила у своєму житті, окрім тих, що за своєю правовою природою не є цивільними та врегульовувалися законом відмінним чином.

За цим задумом особа, яка незаконно піддана кримінальному переслідуванню, також повинна була отримувати судовий захист за правилами ЦК України (стаття 1176 ЦК України). Так само й особа, яка не змогла отримати повне відшкодування шкоди, завданої їй в результаті вчинення проти неї злочину безпосередньо від винної особи, за правилом статті 1177 ЦК України вправі була розраховувати на отримання справедливої компенсації таких втрат від держави.

Отже, запроваджуючи зміни до глави 82 ЦК України потрібно враховувати, що вміщеними у ній правилами регулюються не тільки деліктні відносини, а й інші відносини, які за своєю правовою природою не є деліктними та пов'язані з виплатою відшкодування, компенсації не за правилами делікту.

1. Розвиваючи попередню тезу, відзначимо, що українське законодавство потребує розмежування двох різних категорій - відшкодування шкоди та її компенсація.

Компенсація, зазвичай, застосовується не в межах існуючих деліктних відносин, а у тому випадку, коли отримати повне відшкодування від безпосереднього заподіювача шкоди є неможливо або надзвичайно утруднено. Йдеться про компенсацію державою шкоди, завданої від терористичного акта, а також заподіяної в результаті збройної агресії іноземної країни, від злочину тощо.

Держава має позитивний обов'язок взяти на себе витрати із компенсації такої шкоди жертвам насильницьких злочинів відповідно до Декларації основних принципів правосуддя для жертв злочинів та зловживання владою, схваленою резолюцією 40/34 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада 1985 року. Відповідно до пункту 12 цієї Декларації в тих випадках, коли компенсацію неможливо отримати в повному обсязі від правопорушника або з інших джерел, державам належить вживати заходи з надання фінансової компенсації:

a) жертвам, які в результаті тяжких злочинів отримали істотні тілесні ушкодження або зазнали істотного порушення свого фізичного чи психічного здоров'я; рекодифікація недоговірі зобов'язання

b) сім'ям, зокрема утриманцям осіб, які померли або стали фізично чи психічно недієздатними в результате такої віктимізації.

Першочергово, держава має принаймні взяти на себе обов'язок та реалізувати право осіб на отримання компенсації жертвам злочинів у таких мінімальних розмірах, надалі визначаючи фінансові можливості держави з виплати такої компенсації відповідно до наявності коштів у Державному бюджеті України.

Так само й першочергово Українська держава повинна визначити порядок, умови та розміри виплати компенсації шкоди особам - громадянам України, які змушені були переселитися з тимчасово окупованих територій Луганської, Донецької областей та АР Крим.

Наголошую, це не є цивільно-правовою відповідальністю держави, а є мірою її політичної відповідальності за незабезпечення публічної функції, пов'язаної з гарантуванням недоторканості своїх кордонів та безпеки її громадян. В цьому має знайти й прояв соціальної функції сучасної держави. Суто цивільно-правові конструкції приватно -правового делікту для реалізації таких компенсаторних механізмів не можуть бути застосовані, бо не відповідають правовій природі цих явищ.

2. Судова практика також уточнила різницю у підходах до розуміння принципу безпосередності завдання шкоди, право на відшкодування якої має особа. Зокрема, у справі № 523/2163/16-ц (провадження № 61-26889св18) Верховний Суд не зміг дійти одностайності під час розгляду позову родича особи, яка безпосередньо зазнала тілесних ушкоджень у результаті дорожньої пригоди.

Так, на переконання судді - автора окремої думки, тлумачення статті 1168 ЦК України дає підстави для висновку, що законодавець певним чином визначив умови, при яких право на відшкодування моральної шкоди за збитки, завдані каліцтвом або іншим ушкодження здоров'я, набуває інша особа, а не потерпілий, якому завдано таке ушкодження здоров'я, і такою умовою є смерть потерпілого. Отже, за умови, коли внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я потерпілий живий, право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку із такими пошкодженнями має лише сам потерпілий, а не члени його сім'ї чи близькі родичі.

Отже, не за будь-які страждання, яких зазнає особа і які викликані неправомірною поведінкою не стосовно неї самої, а до членів сім'ї чи близьких родичів, заподіювач буде нести обов'язок з відшкодування моральної шкоди, а виключно у випадках, що безпосередньо передбачені законом. Зокрема, для відшкодування моральної шкоди має існувати безпосередній зв'язок між діяннями заподіювача шкоди та стражданнями родича потерпілого. У тому випадку, коли моральна шкода родича є наслідком страждань потерпілого, а не безпосереднім наслідком дій заподіювача шкоди потерпілому у дорожньо-транспортній пригоді, на переконання судді -автора окремої думки, відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди [1].

Отже, за встановлених обставин особа має право на відшкодування шкоди лише у тому разі, якщо негативні наслідки для неї та втрати у її майновій та/або немайновій сфері настали (виникли) б напряму (безпосередньо) з дій заподіювана такої шкоди. Причому, такі негативні наслідки не можуть бути опосередковані будь-якими свідомими цілеспрямованими діями майбутнього позивача.

Оцінюючи обґрунтованість вимог позивача, колегія суддів склала свою правову позицію щодо кола можливих заінтересованих осіб, уповноважених на отримання відповідної реституції (відшкодування).

Відповідно, законодавець має дати відповідь, чи вправі вимагати відшкодування близькі родичі, дружина особи, безпосередньо постраждалої від інциденту, що мав місце з вини відповідача, тощо.

3. Нагальним для практики також є питання про нормативний статус статті 23 ЦК України. У літературі виявлена вся палітра думок з приводу значення правил цієї статті. Одні автори переконані, що її положення мають самостійний характер та її правил достатньо для вирішення питання про відшкодування шкоди (Шимон С. та інші). Інші вважають, що правил цієї статті недостатньо для відшкодування шкоди у конкретній правовій ситуації. До другої групи науковців належить й автор цих тез: призначення глави 2, статей 15-23 ЦК України - дати визначення інструментарію, запровадженого законодавцем для відновлення стану особи до вчинення стосовно неї певного правопорушення.

Варіанти бажаної та небажаної поведінки визначаються більш конкретизовано у наступних підрозділах ЦК України. Правил зокрема статті 23 ЦК України для того, щоб скласти деталізоване уявлення про заборонену поведінку, що призводить до застосування такого способу захисту цивільних прав, недостатньо.

Визнаймо, що у судовій практиці не застосовується такий правовий захід як визначення правочину недійсним виключно на підставі статті 16 ЦК України. За такої логіки, чи вправі суд постановляти рішення про відшкодування шкоди, застосовуючи правила статей 22, 23 ЦК України? Запитання є риторичним. Приватна особа кожної миті зазнає втрат як наслідок перебігу різноманітних економічних процесів, зокрема й передбачуваного знецінення національної валюти. Проте, чи дає виникнення такої шкоди право кожному громадянину на вимогу про відшкодування шкоди до уряду країни.

Інший приклад: забудовник побудував інший, новіший і сучасніший, будинок, в результаті цього квартира особи, що розташована у старішому будинку, який вже не є таким сучасним і вже не так відповідає вимогам сьогодення, втратила у своїй ринковій вартості. Відповідно, майнове благо власника старішої квартири зменшилося у своїй вартості. Хіба це дає підстави вимагати від добросовісного забудовника відшкодування різниці у вартості квартири, що побудована раніше, до та після описаних подій. Зрозуміло, що ні.

4. Визначаючи напрямки удосконалення положень глави 82 ЦК України, варто визнати, що судова практика засвідчила велике зростання застосування вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Застосування такого способу захисту досить часто набуває рис поширеного й безпідставного застосування до неоднорідних цивільних відносин, відповідно, назріла потреба в певному обмеженні застосування такого способу захисту цивільних прав як відшкодування немайнової шкоди.

Як представляється, найбільш логічним є обмеження можливості застосування такого способу захисту виключно в разі порушення немайнових благ особи, зокрема пов'язаних з недоторканістю честі, гідності, ділової репутації фізичної особи, з її здоров'я та життям.

5. Наголосити треба на необхідності розмежування правил про відшкодування шкоди за нормами договірного і недоговірного права.

Більш чітка і глибока диференціація норм існує не тільки у договірному праві і недоговірному праві, а у першу чергу, у праві приватному та публічному.

Книга VI DCFR присвячена позадоговірній відповідальності, що виникає в результаті шкоди, заподіяної іншій особі. Деякі правила Книги VI про позадоговірну відповідальність за шкоду, завдану іншій особі, захищають від такої поведінки, яка є шкідливою для суспільства в цілому. Багато з цих правил також можна розглядати як приклади правил, що сприяють безпеці [2]. Правила DCFR регулюють інші приватні права і обов'язки в сфері свого застосування, навіть якщо вони виникли не з договору. Зокрема, вони охоплюють права і обов'язки, що виникають в результаті безпідставного збагачення, заподіяння шкоди іншій особі або дії в чужому інтересі без доручення. Також вони поширюються на обов'язки, які можуть бути покладені на особу, наприклад, в силу того, що вона володіє активами, обтяженими реальним забезпеченням, або є довірчим власником. Отже, DCFR охоплює позадоговірні зобов'язання більшою мірою, ніж Principles on European Contract Law (PECL)[3].

Література

1. Окрема думка судді Верховного Суду Ступак О. В.

від 11 грудня 2019 року у справі № 523/2163/16-ц (провадження № 61 -26889св18)//Електронний ресурс. Режим доступу:

http://reestr.court.gov.ua/Review/86607333

2. Principles, Definitions and Model Rules of European Private

Law. Draft Common Frame of Reference (DCFR). 2009 by sellier. European law publishersGmbH, Munich. Р. 15. URL:

https://www.law.kuleuven.be/personal/mstorme/2009_02_DCFR_Out lineEdition.pdf

3. Там само. С. 23.

Размещено на Allbest.ru