Оновлення Цивільного кодексу України: до проблеми недійсних та неукладених правочинів (договорів)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Оновлення Цивільного кодексу України: до проблеми недійсних та неукладених правочинів (договорів)

Борисова В.І.

к.ю.н., професор, завідувач кафедри цивільного права №1 Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, член-кореспондент Національної академії правових наук України м. Харків, Україна

Цивільний кодекс України 2003 р. (далі - ЦК), для системи цивільного законодавства має основоположне значення. Він містить основні правила, згідно з якими здійснюється регламентація приватноправових за своєю природою відносин. Разом із тим в сучасних умовах ЦК потребує оновлення (рекодифікації), оскільки цивільне законодавство, як і будь -яке інше, не може претендувати на вичерпність правового регулювання, цивільні відносини знаходяться у постійному розвитку, а тому не виключається можливість виникнення ситуацій, які або не охоплюються дією чинних правових приписів, але потребують правового упорядкування, або перегляду основних правил врегулювання. Не звертати увагу на це неможна. Тому ЦК потребує оновлення, а проблеми, які є актуальними, чекають упорядкування.

Так, актуальною залишається проблема недійсних правочинів (договорів), хоча науковці і приділяли і приділяють їй увагу. Достатньо зазначити, що її досліджували такі вчені, як М. М. Агарков, Ю. Г. Басін, М. І. Брагінський, В. В. Вітрянський, В. С. Єм, О. О. Кот, Н. С. Кузнецова, Н. В. Рабінович, М.К. Сулейменов, Ю. К. Толстой, Д. О. Тузов, Б. Л. Хаскельберг, Ф. С. Хейфец, В. В. Ровний, В. П. Шахматов та багато інших, однак досягти одностайності у її вирішенні поки не вдається.

Останнім часом актуалізувалась і проблема неукладених правочинів (договорів).

Підтвердженням актуальності вищевказаних проблем є судова практика - рішення судів у конкретних справах, які містять правові зразки одноманітного та багаторазового застосування й тлумачення правових норм [1, с. 124]. Судова практика заповнює прогалини у правовому регулюванні, формує одноманітне розуміння правових приписів, впливає на формування єдиних правил поведінки тощо.

Аналіз судової практики щодо проблем, пов'язаних з недійсністю договору (правочину), дає можливість прийти до наступних висновків: недійсність покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів осіб або ж їх відновлювати.

Недійсним можна визнати лише договір як правочин на вимогу як однією із сторін договору, так і іншої заінтересованої особи, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину Між тим договір як документ, а також дублікат чи копії такого документу не можуть бути визнані недійсними [2]. Такий підхід узгоджується з положеннями ст. 16 ЦК, яка до способів захисту цивільних прав та інтересів відносить визнання правочину недійсним.

До недійсних договорів відноситься або нікчемний договір, або договір визнаний недійсним за рішенням суду. Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (ч. 2 ст. 215 ЦК). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним».

За рішенням суду недійсним може бути визнаний так званий фраудаторний правочин. Термін «фраудаторний» не має нормативного визначення, але воно дається у висновку постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19). Виходячи з того, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Звідси фраудаторний договір - договір, що вчиняється на шкоду кредиторам [4].

Слід зазначити, що судова практика виходить з того, що такий приватно-правовий інструментарій як ініціювання спору про недійсність договору (правочину) не для захисту цивільних прав та інтересів учасників цивільних відносин є недопустимим, він не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту при вирішенні питань невиконання публічних обов'язків, звільнення майна з під арешту в публічних відносинах або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин.

Відносно визнання договору неукладеним судова практика виходить з того, що вимога про визнання договору неукладеним не є способом захисту особою свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, який передбачений положеннями ЦК, не визначена відповідна вимога як такий спосіб і іншими законами України [5]. До того ж вимога про встановлення факту неукладення договору не призводить до поновлення порушених прав, така вимога не може бути предметом спору та самостійно розглядатися в окремій справі. Вимога про визнання договору неукладеним є нічим іншим як встановленням факту, що має юридичне значення. Така правова позиція міститься у численних Постановах ВГСУ.

Існує і практика, коли судова інстанція відмовляє у виначенні договору як неукладеного. Так у постанові ВГСУ від 04 квітня 2012 р. у справі № 16/062-11 суд дійшов висновку, що договір оренди приміщення його сторонами виконувався; вказана обставина (виконання договору сторонами) виключає можливість визначення договору як неукладеного (такого, що не відбувся). При цьому суд посилався на те, що така правова позиція викладена і у постановах Верховного Суду України від 10.02.2009 у справі № 10/33/08 та від 25.06.2011 у справі № 7/221-09).

Зупинимось на тих положеннях Концепції оновлення Цивільного кодексу України (далі - Концепція) [6], які безпосередньо торкаються вищеозначених проблем.

З метою оптимального та більш логічного структурування нормативного матеріалу стосовно конструкції договору Концепція виходить з того, що Розділ 1У Книги першої - «Правочини», а також Розділ П Книги п'ятої - «Загальні положення про договір» (ЦК має традиційну для України пандектну (німецьку) систему), потребують системних змін і суттєвих структурних новацій, уточнюючи, що це можливо виключно при позитивному вирішенні питання відносно виокремлення загальних положень про договір як одного з найважливіших і найпоширеніших правочинів.

З тим, що договір - правочин, важко не погодитись, однак який це правочин? Слід розрізняти такі поняття: правочин - юридичний факт, договір - юридичний факт, але - двосторонній (багатосторонній) правочин [7, с. 11-13]. Ми погоджуємося з тим, тим, що для сучасного поняття договору фундаментальною категорією є категорія домовленості (consensus), тобто договір - вираз двох зустрічних волевиявлень сторін, взаємна згода двох чи більше воль [8, c. 57]. Проте, і правочин, і договір як юридичні факти породжують правовідношення, договір - договірне зобов'язання, а односторонній правочин - недоговірне.

Концепцією передбачено норми щодо поняття договору, його видів, а також форми договору, які містяться у ст. ст. 626, 633, 634. 635, 639 Розділу П Книги п'ятої ЦК, перенести до глави 16 Розділу 1У Книги першої ЦК, передбачивши в ній також і положення про недійсність договорів, врахувавши рекомендації Проекту європейського приватного права (DCFR - глава 7 «Підстави недійсності» Книги П) та Принципи європейського контрактного права (PECL - розділ 4 - «Дійсність»). При цьому саме через положення про недійсність договору з урахуванням вимог розумності передбачається вирішуватися питання недійсності інших правочинів. Разом із тим змістовного наповнення положень про недійсність договорів не запро - поновано.

Концепція виходить з необхідності розширення обігу нормативного регулювання переддоговірних відносин, з чим в цілому слід погодитися. Разом із тим, процес ведення переговорів не пропонується врегулювати у главі 16 Розділу 1 Книги першої ЦК, хоча не виключається, що при встановленні факту недотримання принципу добросовісності або конфіденційності під час процедури ведення переговорів з боку сторін, це може певним чином впливати на визнання укладеного договору недійсним з застосуванням заходів переддоговірної відповідальності. Переддоговірне правовідношення - волевиявлення сторін спрямоване на створення юридичного факту у вигляді укладеного договору. Волевиявлення - один з елементів фактичного складу укладеного договору, відсутність якого веде до визнання стану неукладеності договору. Волевиявлення повинно відповідати внутрішній волі суб'єкта, тобто повинно бути сформовано вільно.

В Концепції пропонується уточнити принципи, які віднесені до загальних засад цивільного законодавства (ст. 3 ЦК), зокрема принцип свободи договору сформулювати як принцип свободи правочину (§1.3, с. 8), хоча звертається увага на необхідність збереження положення про свободу договору (§5.30 глава «Підстави виникнення зобов'язання», с. 46).

Вважаємо це недоцільним, оскільки слід враховувати, що договір - це засіб правового регулювання. Зазначена категорія використовується для позначення правових явищ, які втілюються в інструментах (установах) та діях (технологіях), за допомогою яких задовольняються інтереси суб'єктів права, забезпечується досягнення соціально корисних цілей [9, с. 17]. Договір на відміну від правочину є тим правовим засобом, який дозволяє здійснювати як нормативне правове регулювання, встановлюючи правила поведінки загального характеру, так і індивідуальне. Саме тому свобода договору визнана на рівні закону загальною засадою цивільного законодавства (ст. 3 ЦК), а на рівні доктрини - одним з принципів цивільного права [10, с. 27]. Ще І.О. Покровський називав цей принцип головною засадою цивільного права, одним із наріжних каменів усього сучасного цивільного устрою [11, с. 249-250], а видатний філософ права, професор Гарвардського університету і спеціаліст в галузі Договірного права Лон Льюис Фуллер вважав договір законом у мініатюрі [12, с. 87].

Висновки

Договір - двосторонній (багатосторонній) правочин.

Правочин і договір - юридичні факти. Як юридичні факти вони породжують правовідношення: договір - договірне зобов'язання; односторонній правочин - недоговірне зобов'язання.

Недійсний договір (правочин) і неукладений договір, не вчинений правочин - різні правові поняття. Неукладений договір - не є юридичним фактом. Тому в ЦК слід чітко визначитись з тим, за наявності яких умов договір вважається укладеним, а правочин - вчиненим, а також недотримання яким умов свідчить про неукладеність договору (правочину).

Література

недійсний неукладений правочин договорів

1. Загальна теорія права: підручник / [О. В. Петришин, Д. В. Лук'янов, С. І. Максимов, В. С. Смородинський та ін.] ; за ред. О. В. Петришина. Харків : Право, 2020. 568 с.

2. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 161/3245/15-ц (провадження № 14-321цс18)] https://verdictum.ligazakon.net/document/78192852.

3. Категорія «недійсності» в судовій практиці. https://supreme.court.gov.ua/userfiles/media/new_folder_for_ uploads/supreme/prezentacia_nedijsnist_16_07_20_1.pdf.

4. Постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16-ц (провадження № 61-5800зпв18)

5. Постанова Верховного Суду від 30 липня 2019 р. Справа № 907/804/17 https://verdictum.ligazakon.net/document/83413044.

6. Концепція оновлення Цивільного кодексу України. Київ : Видавничий дім «АртЕк», 2020, 128 с.

7. Сулейменов М.К. Недействительные сделки в Гражданском праве: Материалы международ. науч-практ. конф. в рамках ежегодных цивилистических чтений, посвященной 75-летию профессора Рольфа Книпера (г. Алма-Аты, 19-20 мая 2016 г.) / Отв. Ред. М. К. Сулейменов. Алма-Аты: НИИ частного права, 2017. 744 с.

8. Бекленищева И. В. Гражданско-правовой договор: классическая традиция и современные тенденции. М.: Статут, 2006. 204 с.

9. Малько А. В. Стимулы и ограничения в праве. 2 -е изд., перераб. и доп. М.: Юристъ, 2003. 250 с.

10. Цивільне право: підручник: у 2 т. (за ред. В. І. Борисова, І. В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. Х.: Право, 2014. Т. 1. 656 с.

11. Покровский, И. А. Основные проблемы гражданского права. М., 1998. 353 с.

12. Фуллер, Лон Л. Анатомія права. пер.з англ. Н. Комарова. К.: Сфера, 1999. 144 с.

Размещено на Allbest.ru